Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Розділи 26 – 37

Микола Жарких

26. Рід Івана Балагурова (с. 12)

17 імен чоловіків і жінок впереміш, завершено словом кінець. У довідниках Бонецького такого роду немає, отже, не вміємо нічого про нього сказати.

Нижче розділ 68, вписаний Пахомієм Балагуровим, починається іменами Івана та Акулини. Можливо, це батьки Пахомія, а Іван – той самий, що вписав даний розділ.

27. Рід Кіпріанов (с. 12)

16 імен чоловіків і жінок впереміш. І такого роду немає у довідниках Бонецького.

28. Рід князя Івана Козловського (с. 12)

Князя Іоана, княгиню Улиту, князя Іоана, княгиню Христину, князя Андрія, князя Василя, Николи (!), княгиню Софію, Макарія, кінець.

Як Ю. Вольф [с. 184], так і Є. Вітте [с. 101] помилково пов’язували цей рід із містом Козлов (нині – Мічурінськ) у Тамбовській області. Це місто було засноване в 1635 році.

З зібраних Вольфом документів видно, що ці князі володіли селом Козлово на Смоленщині (поселень з такою назвою є кілька, і я зараз не маю змоги заглиблюватись у це питання) і вважалось, що вони походять зі смоленського дому – чи то від князів Фоминських-Березуйських, чи то Вяземських. В 1494 році виник навіть процес між Литвою і Москвою – чи вважати їх нащадками князів смоленських (і в такому випадку – підданими Литви), чи вяземських (і підданими Москви).

Ясна річ, що така суперечка могла виникнути тільки в ситуації, коли самі князі Козловські не мали уявлення про своє походження. Цей випадок має стати засторогою для тих істориків і генеалогів, котрі люблять писати: «Не може бути, щоби князі не знали і не пам’ятали свого походження». Як бачимо – цілком може бути! Характерно, що князівського титулу їм жодна сторона не заперечує, але походження їх ніхто не знав уже наприкінці 15 ст.

Тому до записів родовідних книг, найдавніші з яких зроблені ще на 50 років пізніше, в 1540-х роках, слід ставитись дуже обережно. До того ж найдавніші книги не подають генеалогії Козловських [Редкие источники по истории России, М., 1977 г., т. 2: Літописна редакція: Федір Юрійович, у нього син Костянтин Фоминський, від нього пішли Фоминські… (с. 26); далі – Костянтин Юрійович Фоминський, у нього син Федір (молодший), його син – Василь [Федорович] Березуйський, від нього Козловські (с. 41); в Рум’янцівській редакції: Федір Костянтинович Фоминський, від нього Козловські (с. 166)].

Найбільш розвинена генеалогія Козловських подана у Бархатній книзі (1689 р.), де першим князем Козловським названо Василя Федоровича, котрого давніші книги звали Березуйським [Родословная книга князей и дворян российских и выезжих. – М., 1787 г., ч. 2, с. 213]. Вона подана із важливим застереженням: «Род Козловских по их росписи», тобто писарі книги не мали для цього роду інших джерел. Л. Войтович, коментуючи цей розділ [№ 115 – 121], беззастережно довіряє цій книзі, і я не можу такого схвалити.

Розглядаючи цей розділ ПС, можна тільки припустити, що Іван Козловський, який зробив запис у синодик – це той самий князь, котрий відомий у Великому князівстві Литовському в 1494 – 1508 рр. В 1508 р. він виїхав разом із Глинськими до Москви, і далі за нього не чути [Вольф, 184]. Тому можна думати, що запис зроблено саме в цей час, можливо, в останні роки 15 ст.

29. Рід князя Льва Буйницького (с. 12)

Князя Іоана, князя Льва, Корнилія, князя Іоана, кінець.

Вище (розділ 20) ми розглядали рід княгині Феодосії Буйницької; можна думати, що князь Лев, який зробив запис свого роду – її чоловік (а він помер перед 1495 роком). Імені батька цього Льва ми не знаємо, а діда звали Юрій [Вольф, 12]. Отже, в записі ПС ми не маємо жодного потрібного нам імені, натомість маємо імена невідомих. Запропоновані пояснення [Є. В., 67; Л. В., 122 – 124] дуже натягнуті. Можна прийняти тільки те, що запис зроблено пере 1495 роком, і померлий князь Лев – це не той Лев, котрий зробив запис у ПС.

30. Авраамія… (с. 12)

9 імен чоловіків і жінок впереміш, завершено словом кінець. На мою думку, останнє означає, що розділ записано одним блоком.

31. Рід архімандрита Феодосія Печерського (с. 12 – 13)

(1) Войнила, Федора, Логина, Іоана, Іоана, Акинфа, Пахомія, Климентія, Федора, Федора, Юрія, Юрія, Якова, Феодосію, Анну, Агапію, Василису, Софію, Феодору.

Оце стільки, на мою думку, роду Феодосія – всього 19 імен. На полі проти імені Феодосія зроблена пізніша приписка: Войниловича. Я думаю, це для того, щоб відрізнити його від давнього великого Феодосія, засновника Печерського монастиря. Знаменно, що першим стоїть ім’я Войнила – тобто батька архімандрита.

Можна думати, що цей запис було упорядковано і внесено самим Феодосієм. Принцип упорядкування – спочатку чоловіки, потім жінки – відбиває практику церковних служб, коли чоловіки стояли окремо від жінок. Далі писар ПС продовжив поточні записи і так утворився наступний блок:

(2) Костянтина, Феодосія, Марію, Матрону, Андрія, Феодору. Всього 6 імен.

(3) Архімандрита Феодосія.

Слід думати, що архімандрит Феодосій помер невдовзі після того, як вписав свій рід до ПС, тому що між цими блоками вписано тільки 6 імен. За П. Строєвим, Феодосій Войнилович згаданий в 1486 р., а далі в 1494 р. виступав уже наступний архімандрит Філарет, отже, цей запис зроблено не пізніше 1494 року.

Я навіть думаю, що перший писар ПС, який писав його від початку і до цього розділу (і далі), додав ім’я Феодосія до розділу архімандритів (позиція 4-13). Тому графічно це ім’я не відрізняється від попереднього блоку. Далі можна припустити, що й наступне ім’я Філарета (4-14) додано тим самим писарем.

Трохи дивно виглядає думка Є. Вітте, що самого Феодосія тут немає [Є. В., 4].

(4) Кіпріана, Макарія, Марфу, Тимофія, Марію, Феодосію, Мартина, Ігнатія, Зиновію, Матрону, Феодорита, Стефана, Ховру (!), Мисаїла, Устинію, Родіона, Марію, Василя, Фетінію, Григорія, Анну, Іоана, Феодосію, Прохора, Пафнутія, Ірину, Сергія, Герасима, Парасковію, мавру, Ігнатія, Василя, Стефана, Іоакима, Матрона, Ірину, Ларіона, Зиновію, Саву, Филипа, ульяну, Олексія, Єню (! Євгенію?), Герасима, Агафію, Феогноста, Івана (!), Григорія, Фетінію, Євфимія, Антонія, Феодосію, Конона, Антоніду, Йова, Феодосія, Марфу, Семена, Порфірія, Февронію, Ксенію, Іоакима, Софрона, Григорія, Якова, Іоана, Саву, Марію, Іоана, Аграфену, Логина, Антипу, Тимофія, Іоана, Софронія. Всього 75 імен.

(5) Князя Федора, княгиню Фетінію, князя Данила, княгиню Ульяну, княжну Марію. Всього 5 імен.

(6) Захарію, Федота, Василя, Филипа, Євфимію, Єфросинію, Нестора, Пахомія, Йосифа, (Олену, Йосифа), Феодосію, Герасима, Анфіногена, Марію, Марем’яну, Олексія, Євпраксію, Іоана, Григорія, Феодосія, Мину, Федора. Всього 23 імені.

(7) Князя Андрія, князя Семена, князя Марка, княгиню Євфимію, княгиню Мамелфу, княгиню Марію. Всього 6 імен.

(8) Євфимію, Ірину, Сергія, Дорофея, Марію, Ксенію, Якова, Кузьму, Василя, Семена, Максима, Февронію, Феодосію, Захарію, Матвія, (Андрія), Григорія, Лазаря, Одарію, Марію, Семена, Ульяну, Іоана, Євфимію, Феодосію, Тетяну, Єфросинію, Іоана, Андрія, Матвія, Євфимію, Никона. Всього 32 імені.

Ми бачимо, що в розділі двічі вклинюються блоки князівських імен, про які ми не вміємо нічого сказати.

32. Болгаринович… (с. 13)

126 імен чоловіків і жінок впереміш, без будь-яких визначень.

В історії нашої церкви відомий митрополит Григорій Болгаринович (1458 – 1473), а також Йосип Болгаринович (1492 р. – слуцький архімандрит, від 1494 р. – смоленський єпископ, від 1498 р. – митрополит-елект, в 1500 – 1501 рр. – правлячий митрополит). За роками життя він би міг зробити цей запис, тільки дивно, що немає ніякої вказівки на його духовний сан, котрий від в 1490-х роках незаперечно мав.

В цей же час відомий на Волині Івашко Болгаринович, котрий в 1484 р. виступав свідком за записі княгині Марії Федорової Федоровичевої [Бонецький-2, 1, 378]. Я схильний думати, що запис, котрий стоїть на початку розділу, зробив саме він.

33. Рід пані Кальницької (с. 13 – 14)

80 імен чоловіків і жінок впереміш, без будь-яких визначень.

Тут нам Бонецький нічого не допомагає, бо він знав тільки про Кальницьких з Кальниці-Малинова і тільки з кінця 16 ст. [Бонецький-2, 9, 172]. А ця Кальниця-Малинів знаходиться на Підляшші, і власники її були мабуть католиками (відомі з 1528 р.).

«Наш» Кальник (в Іллінецькому районі Вінницької області) виступає в джерелах не раніше кінця 16 ст., і то як власність польської шляхетської родини (отже, католиків) Янчинських [Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, 1882, t. 3, s. 704]. Село Кальниця на Лемківщині теж відоме тільки від 1539 року, і одразу як власність поляка-католика Миколи Гербурта. Так само мало допомагають нам назви Кальна і Кальне.

Далі (розділ 64) записано пана Андрія Кальницького.

34. Рід пані Мечевої (с. 14)

17 імен чоловіків і жінок впереміш, без будь-яких визначень, закінчено словом кінець. Що це за рід – я здогадатись не можу.

35. Костянтина… (с. 14)

23 імені чоловіків і жінок впереміш, без будь-яких визначень. Передостаннім стоїть нечасте у нас ім’я Фауста.

В сучасній Росії ми маємо цілих 5 сіл з назвою Фаустово, з яких найбільш відоме – у Московській області (на жаль, його історія починається з 1926 року). В сучасних Україні та Білорусії таких назв немає.

36. Рід князя Михайла Дмитровича Вяземського (с. 14)

Князя Іоана, князя Костянтина, княгиню Анну, князя Костянтина, князя Федора, князя Андрія, княжну Фетінію, княжну Федору. Кінець.

Коментар Є. Вітте [с. 71] цілком заснований на даних Ю. Вольфа [с. 550 – 551]. З цих даних нас цікавить князь Костянтин, згаданий в сер. 15 ст. як кандидат на одне з двох імен у ПС; його сином мабуть був кн. Дмитро Костянтинович Вяземський, згаданий в 1476 р., а онуком – наш Михайло Дмитрович.

Слід думати, що батько Михайла був ще живим на момент запису, тому ми його в цьому розділі не маємо. Припущення Є. Вітте, що це – князь Дмитро, котрий починає наступний розділ, неприйнятне. Адже розділ 36 виразно завершено словом кінець, на яке треба звертати увагу.

Цей Михайло Дмитрович відомий у 1487 – 1493 роках, а в 1494 р., коли Вязьма перейшла до Москви, остання вимагала видачі їй матері Михайла – княгині Марії та його дітей Василя й Андрія, а також інших князів Вяземських. про самого Михайла, однак, мови немає, тому можна думати, що він помер наприкінці 1493 року (мирний договір з Литвою було укладено в Москві від 17 січня до 7 лютого 1494 р.).

Інших імен, вписаних до ПС, серед історичних князів Вяземських до кінця 15 ст. не зустрічається, хто вони – невідомо. Але важливо, що запис був зроблений не пізніше 1493 р., що дозволяє трохи звузити датування попередніх розділів.

37. Князя Дмитра… (с. 14)

(1) Князя Дмитра.

Після імені князя Дмитра ідуть виключно нетитуловані імена:

(2) 7 імен чоловіків, далі 4 імені жінок. Далі ще 49 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких – досить рідкісне ім’я Уара, а також мученика Селівана. Селіван – простонародна форма імені Силуан / Сильван (латинського походження). Відомий Силуан Печерський був схимником і преподобним, але не мучеником, тобто це не він.