Зауваження до розлогих
літописних текстів 15 ст.
Микола Жарких
Розлогі повісті у літописах типово переписувались без особливих змін, пізніші писарі намагались точно відтворити попередній текст. Тим більше здивування викликає літописний текст СМФ, котрий показує велику варіативність, неначе «успадковану» від варіативності проложних текстів.
Розглянемо спочатку 4 найдавніших тексти, котрі походять з літописів, закінчених не пізніше кінця 15 ст.
Текст Софійського 1-й літопису старшого ізводу
Софійський 1-й літопис старшого ізводу, доведений до 1418 року, походить від «зводу 1418 року», котрий в цілості до нас не дійшов, але його існування здається безсумнівним [Бобров А. Г. . – Спб.: 2001 г.]. Але цей звід не містив СМФ, і відповідно ми не бачимо СМФ ані в 2-й підбірці Новгородського Карамзінського літопису, похідній від цього зводу, ані в Новгородському 4-у літописі, котрий в значній мірі спирався на зазначену підбірку.
СМФ з’являється тільки в С1ЛСІ, і це показує нам, що літописний центр, з якого вийшов звід 1418 р., продовжував працювати, збирати матеріали, і коли отримав тексти СМФ, почав їх обробляти для заведення в літопис.
В тексті С1ЛСІ одразу бачимо слід використання С-1, бо епізод М-3 (християнські чесноти Михайла) з давніших текстів є тільки там.
Але цим запозичення із С-1 і обмежуються – дальший виклад слідує РПТ.
В епізоді М-8 опущена річна дата, наявна в РПТ – можливо, літописець подумав, що читач і так знає цю дату з попереднього тексту літопису.
Епізод М-9 запозичено не просто з РПТ, а конкретно з С-5: найдавніші пергаментні списки С-5, як ми бачили вище, походять з 1 пол. 14 ст., тобто однозначно давніший за С1ЛСІ. Отже, думати про запозичення в зворотному напрямку не випадає.
Тому надалі варто зосередитись на порівнянні С1ЛСІ саме з С-5.
Епізод М-10 опущено в літописі – можливо, літописець думав, що докладніші відомості уже подано в його тексті раніше.
В епізоді М-12 маємо доречну синонімічну заміну: «Он же видев словеса лести их» замінено на «Он же слышав словеса льсти их» (слова чують, не бачать).
В епізодах М-16, 17, 19 маємо невеликі, але цілком виразні редакційні виправлення: якщо в С-5 йдеться про людей, які були в городах (у множині), то в С1ЛСІ скрізь стоїть – в городі (в однині), і в М-19 виразно зазначено що Михайло повернувся до Києва (в С-5 конкретне місце не вказано), а тому можна думати, що й однина в М-16, 17 стосується саме Києва, а не руських міст взагалі.
Поворот Михайла до Києва показує обізнаність літописця з Іпатіївським літописом (запис під 6748 – 1240 роком) – інші літописи цієї деталі не знають взагалі. Зрештою, використання ІпатЛ в С1ЛСІ простежується в цілому ряді місць, так що дане запозичення вписується у загальний контекст формування С1ЛСІ.
Характерною особливістю С1ЛСІ є постійне іменування Михайла великим князем: М-27, 31, 33, 35, 36, 42, 48, 50, 61 (двічі), 63, 65, 71 – всього 13 разів, проти одного разу в С-5 (М-36). Це не випадковість, а ранній прояв моди прикладати титул великий князь до давніх князів, які за життя великим не титулувались. Ця мода поширювалась упродовж 15 – 16 ст. [докладніше: Жарких М. І. . – К.: 2017 р.].
Також і Федір в тексті С1ЛСІ систематично титулується боярином (М-1, 31, 32, 33, 35, 42, 61 – всього 7 разів), тоді як РПТ взагалі не знає боярина, а тільки один раз називає Федора воєводою. Ця поправка – знову слід читання ІпатЛ, де Федір названий саме боярином.
Також і Батий титулується уже не цісарем, але царем (15 разів у різних контекстах).
В М-28 маємо скорочення: замість «пред цесаря Батыя и кана» (С-5) маємо тільки «пред царя» (С1ЛСІ). В результаті текст повернувся до того вигляду, який мав у С-2. Скорочення цілком доречне, бо до ніякого кана Михайло не їздив – це нездала екстраваганція С-5, котра, можливо, свідчила про нерозуміння значення цього слова (таке нерозуміння видно в багатьох текстах СМФ). Літописець же розумів це слово.
Епізод М-30 викладено точнісінько як в С-5, тільки з доповненням імені Іван (С-3 – М-29), але без титулу єпископ (С-3 – М-1, 29, 30, 33). Співпадіння імені мабуть не є випадковим і свідчить про використання тексту С-3, але інші особливості С-3 у тексті С1ЛСІ не простежуються. Найдавніший список С-3, як ми бачили, датується аж 1484 роком, тобто є значно пізнішим за С1ЛСІ. Це змушує припустити існування більш ранніх списків С-3, бо зворотної залежності С-3 від літописних варіантів СМФ з іменем Івана не видно.
В епізоді М-31 маємо розпросторення тексту С-5 титулами Михайла і Федора, але недоречна однина в прямій мові залишилась.
В епізоді М-35 маємо доповнення змісту: не один тільки Михайло збирається в дорогу, як було раніше, але Михайло разом із Федором.
Істотне доповнення змісту маємо в епізоді М-45: Єлдега вперше названий не тільки вельможею, але й стольником. Оцей стольник далі поширився по пізніших текстах, і було би цікаво співставити цю згадку із часом виникнення титула стольник у московському княжому дворі. «» [М.: 2008 г., вып. 28, с. 88] показує це слово у перекладній літературі, потім у нашому епізоді, а в діловодстві – лише приклади з кінця 16 і 17 ст. Заглиблюватись в це питання я не маю змоги.
Важливу ознаку використання тексту С-5 містить епізод М-64: «стаста яко столпа непоколеблема» (С-5) ⇒ «стаста яко столпа непоколеблема и неподвижима» (С1ЛСІ). В інших варіантах РПТ цього місця немає, воно вперше з’являється в С-5 і потім поширюється.
Ще одне свідчення використання ІпатЛ маємо в епізоді М-67, де Домана названо «северянин родом». В ІпатЛ він названий путивльцем, а Путивль якраз і знаходиться у Сіверщині.
В епізоді М-74 маємо ширшу цитату зі Сказання про Бориса і Гліба, ширшу навіть за С-1, якої нема в жодному варіанті РПТ.
Нарешті, ознакою використання тексту С-5 є дата 23 вересня (М-77), котра стоїть і в С1ЛСІ, тоді як інші варіанти РПТ подають 20 вересня, і цю розбіжність навряд чи можна вважати простою опискою.
Детальне порівняння двох розглянутих списків С-5 із С1ЛСІ показало:
– більшу близькість С1ЛСІ до С-5-159
1, в епізоді М-19, де С1ЛСІ йде за розлогішим текстом С-5-159 (не повторюючи його дослівно), а не за скороченим С-5-239;
2, в епізоді М-25 (співпадіння порядку слів, зміненого в С-5-239);
3, в епізоді М-40 (де в С-5-239 маємо скорочення);
4, в епізоді М-48, де маємо тавтологічну правовірну віру проти правої віри в С-5-239;
5, в епізоді М-61 маємо поганых проти поган в С-5-239.
– більшу близькість С1ЛСІ до С-5-239
1, в епізоді М-18 (співпадіння порядку слів, зміненого в С-5-159);
2, в епізоді М-28 (немає кана, наявного в С-5-159);
3, в епізоді М-37 (де в С-5-159 маємо скорочення);
4, в епізоді М-46 (де слід припускати пропуск ідолів у С-5-159);
5, в епізоді М-52 маємо «кочь свой» проти «ць свою» в С-5-159;
6, в епізоді М-67 маємо отвергся проти отвергыйся в С-5-159.
При безсумнівній залежності С1ЛСІ від С-5 ні один із розглянутих найдавніших списків С-5 не був прямим джерелом для літопису.
Таким чином, автор С1ЛСІ, узявши за основу текст С-5, доповнив його з С-1, С-3 та Іпатіївського літопису, провів значну редакційну роботу і в цілому поліпшив текст. Однак часто його доповнення носять характер тавтології чи самоцитування (запозичення з інших місць СМФ). При цьому він не запровадив ніяких принципових змін, які можна було би розцінити як тенденцію редагування.
Текст Новгородського 1-го літопису молодшого ізводу
Пізніші літописці не оцінили якість редакції С1ЛСІ і продовжили модифікувати текст СМФ за власним розумінням. Наступним за часом виникнення став текст Новгородського 1-го літопису молодшого ізводу, закінчений в 1447 році. Це – єдиний новгородський літопис, який містить розлогий текст СМФ, і тільки про цей текст ми можемо впевнено говорити як про новгородський твір.
Від якого із давніших текстів походить СМФ у складі Н1ЛМІ? Ми мусимо виключити з розгляду короткий текст С-1 та пізній варіант РПТ – С-4. Залишаються чотири кандидати: С-2, С-3, С-5 та С1ЛСІ.
В Н1ЛМІ ми маємо 16 згадок цісаря (Батия) і зовсім не маємо згадок царя. Також маємо 6 згадок воєводи (Федора) і зовсім не маємо згадок боярина (дві згадки бояр не стосуються Федора). Також маємо дві згадки «великого князя» (Михайла) – в інших випадках він або просто князь, або згаданий без титула. Все це відповідає титулатурі РПТ.
Натомість в С1ЛСІ маємо 16 згадок царя і ні одного цісаря; 2 згадки боярина і ні одного воєводи; титул «великий князь» ужито 17 разів, і для інших способів називання Михайла не залишається багато місця. Ця титулатура повністю відходить від РПТ, і я вважаю неймовірним, щоб автор Н1ЛМІ, взявши за основу свого твору С1ЛСІ, систематично повернувся в ньому до термінології РПТ. Думаю, це достатня підстава виключити С1ЛСІ із числа претендентів на роль основного джерела Н1ЛМІ.
Далі, в С-3 ми не маємо епізоду М-42, котрий є в Н1ЛМІ; в М-52 маємо конець (С-3), а не коць (Н1ЛМІ); в С-3 – М-72 поставлена дата події, чого немає в Н1ЛМІ; молитва в С-3 – М-78 сильно скорочена. Також в Н1ЛМІ ми не маємо окраси варіанту С-3 – імені Іоана. Таким чином, можна виключити і С-3 зі змагання за роль основного джерела Н1ЛМІ.
Далі, Н1ЛМІ показує більшу близькість до С-2 в таких місцях:
1, немає епізодів М-9, 10;
2, в М-40 промова М. ближча до С-2 (дещо менше подібна до С-5-159);
3, в М-51 промова Ф. – точно як в С-2 (в С-5 вона скорочена, але місце загальновідоме і могло бути відновлене цілком незалежно від С-2);
4, в М-52 маємо коць;
5, дата 20 вересня в М-77;
6, молитва (М-78) в Н1ЛМІ є розширенням С-2 (в С-5 вона скорочена проти С-2).
Далі, Н1ЛМІ показує більшу близькість до С-5 в таких місцях:
1, є епізод М-12;
2, є згадка Михайла в М-19;
3, в М-29 маємо скорочення – точно як в С-5;
4, в М-31 діють М. та Ф.;
5, в М-45 – характерний пропуск вводного речення;
6, в М-47 промова М. ближча до С-5;
7, в М-48 маємо правоверную – як в С-5-159;
8, в М-62 мамо повніший текст проти скороченого в С-2;
9, епізод М-64 скорочено проти С-5, але повніше за С-2.
Тому, попри відсутність в Н1ЛМІ окраси варіанту С-5 – вставних епізодів М-9, 10, слід думати, що в основі Н1ЛМІ лежить текст С-5, а саме С-5-159.
Другим, допоміжним джерелом для складання СМФ в Н1ЛМІ послужив С1ЛСІ, із якого запозичено дуже характерне титулування Єлдеги стольником (М-45). Інші збіжності менше показові: опущено річну дату в М-8 (наявну в С-5); в М-49 уточнено, що говорили до Михайла бояри Борисові; тавтологічне «помышляше в себе, глаголя» (М-50); в М-63 убивці идут (в С-5 – едут); снедение в М-73 (синонімічна заміна проти снедь в С-5).
Деякі особливості, відзначені вище як ознаки близькості Н1ЛМІ до С-2, можна вважати ознаками близькості до С1ЛСІ: промова Михайла в М-40; «кочь свой» в М-52.
Разом з тим С-5 та С1ЛСІ подають дату події як 23 вересня, а в Н1ЛМІ маємо дату 18 вересня в М-1 і 20 вересня – в М-77. Хіба би писар помилково прийняв літеру К (20) за літери ІИ (18)? Але в цьому коливанні можна добачати сліди якихось інших джерел.
В плані змісту Н1ЛМІ не подає нічого нового проти С-5, тільки в епізоді М-23 автор не зрозумів, що значить «обычай же имяше кан и Батый» і довільно «виправив»: «обычай же имяше Батыи канов».
В цілому текст Н1ЛМІ є незалежною від Софійського літопису переробкою С-5. Слідів використання інших джерел майже не видно, текстуальні зв’язки з С1ЛСІ слабкі й не стосуються найбільш характерних місць останнього. Окреслити загальну ідею даної переробки СМФ не вдається.
Текст Московського зводу 1492 р.
Автор зводу 1492 року безсумнівно мав в руках Софійський 1-й літопис старшого ізводу і запозичив із нього багато відомостей. Але гарний текст СМФ йому не сподобався, і він вирішив переробити його заново.
В заголовку (М-1) зроблено доповнення про рід князя Михайла – помилкове, але точно таке, як в в МЗ1492 під 6731 (1223) роком. Ідея такого доповнення неясна. Типово в МЗ1492 родовідні довідки про князів не повторюються, але щодо Михайла зроблено виняток – довідка повторена ще раз під 6733 (1225) років і потім знову в СМФ. Наведення її в СМФ було би доречним, якби текст призначався не для літопису, а для автономного поширення чи для включення в якийсь твір не літописного характеру.
Далі, із С1ЛСІ – М-3 до МЗ1492 перенесено тільки першу фразу, а всю християнську риторику відкинуто. При цьому повністю зникли ті слабкі сліди гріховності, якою пояснювалось давніше нашестя Батия. Відкинуто й біблійні порівняння (С1ЛСІ – М-9). Такий же характер мають скорочення в М-33, М-34, 50.
Натомість в епізодах М-12 та особливо М-19 маємо розширене пояснення – як Михайло опинився в Києві. Частково воно дублює відомості, наведені в літописі вище (під 6748 – 1240 роком), а частково є результатом власних міркувань автора («обоиде рать Батыеву иным путём, прииде же к Киеву»).
Відхід від тексту С1ЛСІ можна побачити в М-28, скороченому до слів «и разгореся духом». Оце характерне розгорівся можна побачити в текстах С-2 – С-4 (М-29), але його немає в С-5 і відповідно в С1ЛСІ. Така сама ситуація зі вводним реченням «Иди и рци Михаилу» в М-45: воно є в тих самих попередніх текстах, а пропущене (зі втратою глузду) в С-5 та С1ЛСІ. В МЗ1492 це речення і глузд відновлено.
Мало зрозумілий епізод М-42 опущено, що свідчить про уважне редагування і намагання зробити текст яснішим.
В М-49 князя Бориса додатково названо Васильковичем і до його промови додано тему загальної користі: «то многа блага земли своей створиши и всем нам», яка потім увійшла в наступні тексти СМФ. Так само доповнено епізод М-69: татари обіцяють Федору не тільки князівство, але й велику честь від царя. І ця тема честі увійшла в наступні тексти.
Також слід відзначити, що в МЗ1492 Батия звуть окаянным (М-1, 12) та безбожным (М-8), а татар – окаянными (М-73). Давніші автори нічого такого за ними не спостерігали. І ця тенденція лаяти їх дедалі гостріше також переходить у наступні тексти.
В цілому текст МЗ1492 є переробкою С1ЛСІ, в якій однак простежуються сліди додаткового звернення до давніших текстів (С-2 чи С-3). Характер редакційних змін – подвійний: з одного боку, маємо скорочення християнської риторики і намагання зробити текст інформативнішим з фактичного боку, наблизити виклад до літописного; з другого боку, додавання фактичної інформації виглядає зайвим саме в контексті літопису, бо дублює дані, уже подані в ньому.
Можна зробити припущення – чи не лежав в основі тексту СМФ в МЗ1492 якийсь автономний текст СМФ, первісно не призначений для літопису? В такому автономному творі всі фактичні доповнення були би дуже доречними. Але яке тоді могло би бути призначення такого окремого сказання?
Текст Вологодсько-Пермського літопису
Вологодсько-Пермський літопис в найдавнішому списку доведений до 1499 року [цей список нещодавно було надруковано окремо: Вологодско-Пермская летопись. Лондонский список. – Спб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2012 г., т. 1 – 2. Але в Мережі цього видання нема, і скористатись ним так само складно, як і безпосередньо лондонським рукописом]. Текст СМФ в ньому цілком очевидно походить від С1ЛСІ, але розбавлений численними доповненнями, складеними автором ВПЛ. Ані одне з цих доповнень не було повторене в пізніших текстах СМФ, тому можна думати, що даний текст таки справді було складено на периферії (у Пермі?), і тому він залишився осторонь основної лінії розвитку СМФ.
В М-17 маємо доповнення: «и переписаша царевы писцы». Це – реалія з часу написання ВПЛ (наприклад: «князь велики Иван Василиевичь послал тверские земли писати по-московски в сохи» [ВЛ під 1492 р.]), але не з часу загибелі Михайла.
В М-20 незрозумілий для пізнього автора вираз «х канови и Батыеве» замінено на «в Орду ко царю Батыю». Також в М-45 замість мало зрозумілого «преобидел» поставлено прозоре «ослушался»; так само в М-67 «отверже» замінено на сучаснішу форму «откинув».
В епізоді М-34 маємо дослівне співпадіння з МЗ1492, але оскільки йдеться про скорочення тексту С1ЛСІ, його можна було зробити й незалежно.
Епізод М-42 повністю переписано і розгорнуто в неймовірний, неможливий діалог. Михайло звертається до Федора: «Брате», що було неможливо при розмові князя зі своїм підданим. Федір однак тримає соціальну дистанцію і звертається до Михайла: «Господине». Якщо в усіх попередніх текстах СМФ саме Федір нагадував Михайлу про науку, дану їм духівником, і закликав до стійкості, то в цій переробці ролі помінялись. Втім, далі маємо й епізоди М-50, 51 із традиційним для СМФ розподілом ролей. Нова редакція епізоду М-42 видається зовсім недоречною.
В епізоді М-47 коротка політична декларація Михайла розбавлена додаванням богословської декларації. Подібною богословською риторикою розбавлено й епізоди М-48, 52, 61, 63, 74.
В епізоді М-49 внаслідок недбалого скорочення зовсім зіпсувався зміст: Борис звертається зі своєю промовою не до Михайла, а до Єлдеги, котрий стояв тут же.
Отже, спрямованість змін у тексті ВПЛ можна окреслити так: 1, осучаснення мови; 2, додавання християнської риторики; 3, локальні «поліпшення» окремих епізодів, через які втрачається (локально) глузд і вносяться непотрібні суперечності. Виконавець цих змін був особою, начитаною в християнських текстах, можливо, мав якийсь церковний чин, але письменник із нього був нездалий. Слідів використання інших джерел, окрім С1ЛСІ, не видно.
В цілому літописні тексти СМФ являють собою досить дивну картину втягнення до літопису великої сторонньої повісті не-літописного походження.