«Никонівські» тексти
Микола Жарких
Слід знати, що патріарх Никон не мав відношення ані до написання Никонівського літопису, ані до його переписування, тому назву «Никонівські» для даної групи текстів беремо в лапки. У Хронографі текст НикЛ подано у сильному скороченні.
НикЛ – Никонівський літопис [ПСРЛ, 1885 г., т. 10, с. 130 – 133].
Хронограф – Хронограф редакції 1512 р. [ПСРЛ, 1911 г., т. 22, вып. 1, с. 399 – 400].
| Епізод | НикЛ (1520 р.) під 6754 р. | Хронограф (1538 р.) | |
| М-1 | Заголовок | Повесть о святых мученицех о великом князе Михаиле Всеволодиче Черниговском и о боярине его Феодоре, вкупе пострадавших | – |
| М-2 | Автор | – | – |
| М-3 | М. – християнин | – | – |
| М-4 | Обов’язки християнина | – | – |
| М-4а | Успіхи Батия | Внегда пръвие нечестивый царь Батый ратью поиде лесом на Рязанскую землю… и взя Переяславль Русский и Чернигов. | – |
| М-5 | Походження М. | В Киеве же тогда седящу на великом княжении великому князю М., сыну Всеволода Чръмного, внуку Святославлю, правнуку Олгову, праправнуку Святославлю, препраправнуку Всеволожу, пращуру Ярославлю, прапращуру великого Владимера [1]. Батый же посла воеводу своего Менгу-кака соглядати града Киева… [2] | – |
| М-6 | М. почув про прихід варварів | – | – |
| М-7 | Як бог карає грішників | – | – |
| М-8 | Напад татар | – | – |
| М-9 | Біблійні порівняння | – | – |
| М-10 | Поразка Мстислава | – | Слышав же Мстислав Глебович, внук Святослава Ольговича… |
| М-11 | Люди ховались у містах | – | – |
| М-12 | М. в Києві наказав убити татарських послів | М. же послы его [Менгу-кака] ем изби, | И посла Батый послы своя ко великому князю М., дръжаще ему тогда Киев, и ко граженом, хотя прельстити их. Он же послы его повеле избити, |
| М-13 | М. утік до Угорщини | а сам бежа во Угры и со всеми домашними своими. Татарове же гнашася по нем, и не постигоша. | а сам великий князь М. со всеми своими поиде во Угры. |
| М-14 | Інші люди тікали в далекі краї | – | – |
| М-15 | Падіння Києва | Таже сам Батый прииде со всеми силами своими ко граду Киеву, и не точию град Киев плени… и до Володавы, и стояше тамо три лета. | Батый же, пришед, взят град Киев и всех людей изсече и выплени… и град пожгоша декабря в 6. |
| М-16 | Загибель і полон людей | – | – |
| М-17 | Мало людей залишилось, їх порахували | – | – |
| М-18 | і почали брати данину | – | – |
| М-19 | М. повернувся до Києва | Слышав же князь велики М. В. отшествие Батыево во Угры, и возвратися пакы в Киев, и виде всю землю повоевану и град Киев, и намного плакав и слези испустив, и иде во Чернигов на великое княжение. | По ошествии же Батыя прииде князь великий М. пакы на Киев и нача жити в Чернигове. |
| М-20 | Татари кликали їх [князів?] до Батия | Батый же воевав и одолев Угры, возвратися паки в поле во свояси. И постави наместники и властели своя по всем градом русским. Та же повеле всем князем русским, оставшим в Руси, | Батый же постави своя властеля по всем градом русским, потом же повеле Батый всем князем, оставшим в Руси, |
| М-21 | Слова наказу | прийти к себе и поклонитися ему. | прийти к себе и поклонитися, |
| М-22 | Князі поклоняються | – | – |
| М-23 | Звичай Батия | Прежде же повелеваше своим волхвом скласти два огня, и провести всех князей русских и з бояры их сквозе огнь, и поклонитися кусту, идолом их и огню, | преже же повелеваше своим волъхвом съкласти два огня и провести их сквозе огнь и поклонитися кусту |
| М-24 | Татари приносять жертви | и дары, елико приносят царю, часть некую во огнь въметаху… | и дары, елико приносять царю, часть некую во огнь вметаху… |
| М-25 | Багато князів з боярами підкорились і просили собі волості | И мнози творяху повеление его, славы ради света сего скоро погибающего. | И мнози творяху повеление его славы ради света сего. |
| М-26 | Татари давали їм [те що просили] і спокушали мирською славою | – | – |
| М-27 | М. перебував у Чернігові | [згадано вище, в М-19] | [згадано вище, в М-19] |
| М-28 | М. вирішив поїхати до Батия і викрити його спокусу | Ходящим же князем во Орду и творяще таковаа, смутяся крепко о сем князь велики М. В. Чръниговский, и призва к себе внука своего князя Бориса Василковичя Ростовского и боярина своего Ф., и глаголаше им с плачем и с великими слезами [3] сице: [тут пишна промова М.] |
[Тут заголовок:] О мучении великого князя М. и Ф. боярина его за Христа. О великом князе М. Слышав же таковая великий князь М., и совещася с болярином своим Ф. ити к царю и не покоритися воли его, но умрети за Христа |
| М-29 | М. приїхав до свого духовного отця | И тако начя наряжатися в путь, и сказа мысль свою духовному своему настоятелю Ивану, з боярином своим Ф. | – |
| М-30 | Промова духовного отця | Отец же его духовный Иван начят укрепляти его, да не како ослабеет [4]; он же [М.] сказа ему все предложение свое з боарином своим Ф. | – |
| М-31 | Відповідь М. | – | – |
| М-32 | Відповідь Ф. | – | – |
| М-33 | Духовний отець пророкує мучеництво М. і Ф. | [Перенесено в наступний епізод] | – |
| М-34 | Духовний отець благословляє М. і Ф. | Он же [Іван] даде им тело и кровь Христову спутнику им быти, и благословив отпусти их, глаголя: «Господь бог да укрепит вас силою святого и животворящаго своего духа и венцем мучения украсит». | И благословишася у отца у духовного и поидоша. |
| М-35 | М. збирається в дорогу й їде | – | – |
| М-36 | М. і Ф. приїхали до Батия | Князь велики же М. В. Ч. со внуком своим Борисом Василковичем Ростовским и з боярином своим Ф. поидоша во Орду ко царю Батыю, и пришедшим им тамо поведаша о них царю Батыю. | – |
| М-37 | Наказ Батия волхвам | Цар же Батый призва волхвы своя, рече им… | Царь же повеле волъхвом створити им такоже. |
| М-38 | Волхви хотять провести М. і Ф. крізь вогонь | Волхвы же реша М. … | – |
| М-39 | Приготування вогнів | … идеже бе огнь накладен по обе страны, и мнози князи русстии идяху сквозе огнь, и покланяхуся солнцю и идолом. Реша же волхвы царевым словом М. и боярину его Ф. … | – |
| М-40 | М. відмовляється пройти крізь вогонь і поклонитись ідолам | И рече М.: «Не подобает нам, христианом, сквозе огнь ити и поклонитися солнцу и огню, ниже царем подобает повелевати таковаа веления. Мы бы [!] поклоняемся и чтем господа бога Исуса Христа, иже вся сотворшего [5] и в троици славимого. Сим же богом твоим мерским сущим, паче же идолом, не поклоняемся, ни чести воздаем. | Великий же князь М. глагола им: «Аз убо повеления царя вашего не творю, сквозе огнь не иду и кусту не поклонюся, ниже иной коей твари, но поклоняюся отцу и сыну и святому духу, единому богу во трех составех». |
| М-41 | Політична декларація М. | Тебе же царю сущу человеку мертвену и тленну, но яко власть имущу обладателну честь воздаем и поклоняемся, понеже вручено ти есть царствие от бога и слава мира сего скоро погибающего. А еже Христа бога отврещися и не сущим богом твоим поклонитися, не принудиши нас никогда же: тварь бо божия есть и на службу человеком сотворена от бога». | – |
| М-42 | Слова М. до Ф. | – | – |
| М-43 | Волхви доповідають Батию | – | Возвестиша же царю, яко не творит [М.] повеления его. |
| М-44 | Єлдега (вельможа Батия) наказав мучити М. і потім наказав відрізати М. голову | – | – |
| М-45 | Батий послав свого вельможу Єлдегу з наказом – поклонитися або померти | Царь же Батый слышав таковое мужество и крепость великого князя М. и боярина его Ф. и умилився рече: «Велий есть муж сей!» [6] и посла к нему скоро столника своего, Елдегу именем, наказав его с ласканием и с тихостью глаголати ему [М.]. | – |
| М-46 | Слова наказу | Он же [Елдега] пришед рече ему [М.]: «Княже М.! Послал мя есть царь Батый глаголати тебе сице:… аще ли не послушаеши мене, зле умреши». | – |
| М-47 | Політична декларація М. | – | – |
| М-47а | Запитання Єлдеги і богословська декларація М. | [Зовсім інакше, ніж у Пахомієвих текстах] | – |
| М-48 | Діалог М. та Єлдеги | Столник же царев Елдега рече: «Скоро умрети имаши». Рече М.: «Мне есть Христа ради смерть – живот»… | – |
| М-49 | Діалог Бориса та М. | Тогда приступи к нему внук его князь Борис Василкович Ростовский со многими слезами и с плачем, и инии мнози русстии князи з боары своими с плачем и со слезами глаголаша ему: «Да сотворит волю цареву, да не погибнеши ты, и мы тебе ради. Весть бо господь бог, яко неволею сие сотвориши… и много благаа сотвориши Русской земле…» | – |
| М-50 | Думка Ф. | … бояся, еда како ослабеет [М.] исповедати господа бога пред цари и князи, и рече ему с плачем и со слезами: | – |
| М-51 | Промова Ф. до М. | … исповем его и аз пред отцем моим, иже на небесех, а иже отвержется мене [Исуса] пред человеки, отвергуся его и аз пред отцем моим, иже на небесех. | – |
| М-51а | Діалог Бориса і М. | Внук же его князь Борис Василкович Ростовский приседяше непрестанно с плачем и со слезами да створит волю цареву [тут кілька реплік, в кінці:] Рече М.: «Земная убо ничто же есть, но мимо течет и скоро погибает [7], и яко сон, и яко дым. Небесная же благаа присносущна и бесконечна есть». | – |
| М-51б | М. причащається у священика | Призвав же М. священника своего, и святых и божественных от него тайн причастися… | – |
| М-52 | М. відмовляється від мирської слави | – | – |
| М-53 | Батий послав свого вельможу Єлдегу з наказом – поклонитися або померти | – | – |
| М-54 | Слова наказу | – | – |
| М-55 | Політична декларація М. | – | – |
| М-56 | Запитання Єлдеги і богословська декларація М. | – | – |
| М-57 | Діалог М. та Єлдеги | И рече столнику цареву Елдеге: «Иди и рци [8] царю Батыю сице, яко глаголет М….» | – |
| М-58 | Єлдега доповідає Батию | Возвещено же бысть сие царю, | – |
| М-59 | Наклеп Єлдеги на М. | – | – |
| М-60 | Гнів Батия | он же с яростию посла, да зле мучивше его [М.], смерти предадят. | – |
| М-61 | М. і Ф. співають мученицький гімн | – | – |
| М-62 | Причастя М. і Ф. | – | – |
| М-63 | Остання відмова М. і Ф. | – | – |
| М-64 | Гімн мучеників | – | – |
| М-65 | Убивці б’ють М. | Они же притекше начяшя много мучити его [М.], он же глаголаше: «Христианин есмь, и не послужу твари паче творца, и безаконнаго повелениа царева не сотворю». | Повеле [царь] его [М.], растягши, бити, |
| М-66 | М. терпить страждання | – | – |
| М-67 | Доман відрізав голову М. | … приступи некий, иже преже быв христианин, потом же отвержеся веры христианскиа, и отреза ножем честную главу святаго великомученика М., и отверже ю далече от тела, глаголющу таковая: «Христианин есмь». И удивися вси о таковом чудеси. | един же от них, Доман именем, иже отвергся веры христианския, ножем отреза честную главу исповедника Христова, великого князя М. |
| М-68 | Ф. ганить татарську віру і славить християнську | [Перенесено в подальший епізод] | – |
| М-69 | Татари пропонують Ф. поклонитися і прийняти князівство | Потом же ласкаша и нудиша боярина его Ф., и княжение князя его даяху ему. | Потом же начаша прельщати боярина его Ф.: «Аще створит повеление царево, да приимет великое княжение своего князя». |
| М-70 | Відмова Ф. | Он же рече: «Что ми маловременную и суетную славу даете, ея же аз и князю своему советовах преобидети [9]». Таже укори их, и богом их поругася. | Он же рече: «Аз и князя утвердих презрети славу века сего будущего ради царства [10], и сам готов есмь умрети за господа моего Исуса Христа и со своим князем царствовати со Христом во царствии небесном». |
| М-71 | Федору відрізали голову | Они же много мучивше его и главу ему отрезаша, глаголюще: «Сии безумнии не хотеша солнцу и луне поклонитися, недостойни суще и зрети на них»… | Они же и того много мучивше, главу его отсекоша. |
| М-72 | Кінець М. і Ф. | … месяца сентября во 20 день в лето 6754. | … сентября во 20, в лето 6753. |
| М-73 | Тіла М. та Ф. кинули псам, але пси багато днів їх не торкали | И повръжены быша святаа телеса их псом на снедь… | И святая телеса их повержена быша на снедь псом… |
| М-74 | Над тілами з’явився вогненний стовп | И явися столп огнен над телесы их, сияя пресветлыми зарями, и много свещи горящи, и гласы аггельскиа поюща. | Нощию же видим бываше овогда столп огнен, овогда свеща горяща, |
| М-75 | Їх тіла зберегли якісь християни | Вернии же тамо прилучившеися видевше с радостью и со слезами погребоша святаа телеса их… | дондеже неции от верных, вземше тай, погребоша их. |
| М-76 | Вшанування пам’яті М. і Ф. у Ростові | – | – |
| М-77 | Дата загибелі М. і Ф. | [перенесено вище] | [перенесено вище] |
| М-78 | М. і Ф. моляться за нас | – | – |
| Подано епізодів | 44 | 26 | |
| Пропущено епізодів | 38 | 56 |
Примітки
У лічбі епізодів враховано, що НикЛ містить 4 додаткових унікальних епізоди.
1. Рід Михайла подано інакше, ніж в НикЛ під 6748 (1240) роком, і ще більше помилково.
2. В цілому цей епізод є скороченням оповідання НикЛ під 6748 (1240) роком.
3. Сльози Бориса (М-49), як бачимо, знадобились і тут, і взагалі вони в НикЛ – багаторазового використання.
4. Тут повторно використано слова з промови Ф. (М-50).
5. Стилізовано незручно, виходить, що Ісус – творець світу, а не бог-отець. Єресь, однако!
6. Батий тут демонструє своє знайомство із Біблією: «Се человек» (Іоан, 19, 5).
7. Оце «скоро погибает», якого не було в попередніх текстах, є власним винаходом автора НикЛ, і мабуть подобалось йому, бо вжито уже втретє.
8. Початок промови Батия до Єлдеги (М-45) використано тут в іншому контексті.
9. Тут згадка про епізод М-51, пропущений в НикЛ.
10. Маємо скорочений виклад епізоду М-51 розлогих текстів.
Зауваження
Структурно варіант тексту в НикЛ належить до групи РПТ – РЛТ, відмінності полягають у розширенні вступу за рахунок обширнішого використання повісті про похід Батия (зокрема, вставний епізод М-4а), підсиленні сентиментальності (якщо раніше плакав один тільки підліток Борис, то тепер плачуть уже й цілком дорослі Михайло та Федір) і в загальному розбавленні тексту пишномовними вставками, як то звичайно бувало в НикЛ.
Но если б выставить в музее
Плачущего большевика –
То целый день в музее
Торчали б ротозеи!
Також автор НикЛ вважав своїм обов’язком перефразувати майже кожен епізод і використовувати при цьому подробиці з інших епізодів. Тому досить складно вирішити, який із попередніх текстів СМФ було взято за основу. Я умовно приймаю МЗ1492 на підставі згадки імені Іоана в М-30, а також дати 20 вересня 6754 р. (М-77). Але все це можна було знайти і деінде, хіба цифрова текстологія тут скаже щось більш певне.
Сентиментальність в НикЛ доходить до смішного: твердість Михайла у християнстві настільки вразила Батия, що він замалим не поступив у Комуністичну партію сам не перейшов на християнство і звелів Єлдезі не погрожувати Михайлу, а умовляти його (М-45).
От Єлдега і сказав Михайлу: «Аще ли не послушаеши мене, зле умреши». Тав виглядала поміркованість і лагідність у фельдфебельському аранжуванні Єлдеги, на переробку цього епізоду у автора НикЛ керосину не вистачило.
Але потім Єлдега згадав, що він за сумісництвом виконує обов’язки Вольтера, і задав Михайлу істинно вольтерівське запитання, підготоване Пахомієм Сербом:
| ТПС (М-56) | НикЛ (М-47а) |
| И понеже солнце тварь именуеши, прелщаешися. Рци ми: кто взыде на безмерную оную высоту, еже сотворити таковое светило великое, еже освещати всю поднебесную? | Солнце на небесех есть и никто же не может сему прикоснутися, и луна на небесех есть и никто же не может сию осязати и домыслитися о ней, и огнь снедателень есть всякой вещи, и кто сему может противу стати? |
Текст, як звичайно у НикЛ, сильно перефразовано, але предмет дискусії – сонце – залишилось тим самим, і взагалі ідея богословського диспуту Єлдеги і Михайла запозичена у Пахомія.
Також із ТПС запозичене «твари паче творца» (НикЛ – М-65 = ТПС – М-40). Характерною особливістю НикЛ є чудо з відрізаною головою (М-67), як на мене – недоречне перекручення ТПС.
Загально беручи, чудеса з відрубаними головами святих не є великою рідкістю. Прикладом може бути святий Меркурій Смоленський, якому татари були відрубали голову, а він узяв її в руки і пішов у Смоленськ розповісти про свою пригоду [Плюханова М. Б. . – Православная энциклопедия, т. 44, с. 741 – 745.]
У процитованій статті Плюханової зазначено: 1, цей сюжет поширений у католицькій агіографії (зокрема, в житії ); 2, він має аналогії в житіях та мученика
Але всі три великоруських твори – відносно пізні. Так, житіє Меркурія Смоленського відоме в списках не раніше 2 чв. 16 ст., житіє Діонісія перекладене Максимом Греком і включене до Великих четіїх міней Макарія, пригода із Іоаном Казанським датована 1529 роком. Також ні одне з них не дає близького відповідника чуду НикЛ, так що дослідження літературних зв’язків цих чудес і пошук аналогій варто продовжити.
У книзі Миколи Іванчина-Писарева я вичитав, що подібне чудо записане у трагедії П’єра Корнеля «Полієвкт» (1642), а в такого нема [Иванчин-Писарев Н. Киево-Черниговский и боярин его Феодор. – М.: 1839 г., с. 38].
Виходить, не такий вже складний був цей винахід, коли автор НикЛ і Корнель зробили його незалежно (чи, можливо, взорувались на якесь невідоме мені житіє).
В цілому популярний нарис Іванчина-Писарева відображає основні події життя князя Михайла, котрого автор у пориві царелюбія постійно звав «государем»; загибель Михайла викладена за НикЛ, звідки узято не тільки це чудо, але також і наказ Єлдезі діяки лагідно.
Доповнено 3 січня 2022 р.
В НикЛ додано ще діалог Бориса та Михайла (М-51а) та прийняття причастя від священика, котрого не було в жодному попередньому тексті (М-51б). Причастя було, а священика не було. Мабуть, автор НикЛ не хотів спокушати читачів сценою, де причастя подає хтось інший, не священик.
В цілому переробка НикЛ вийшла значно довшою і пишномовнішою, але змістовно безпорадною, невдалою. Запозичення із Пахомія Серба, зроблені без ясного розуміння призначення цитованих фрагментів, не поліпшують, а тільки заплутують текст. Автор НикЛ явно не дав собі труда обміркувати, яку власне нову ідею він хоче висловити у своїй редакції, тому поробив лише локальні зміни, котрі справляють подекуди навіть комічне враження.
Хронограф вважається твором початку 16 ст., і опублікований текст так і зветься «редакцією 1512 р.». Але найдавніший список хронографа містить події аж до 1538 року, і був написаний не раніше цього року. Текст СМФ в хронографі вочевидь є скороченням і невеликою переробкою тексту НикЛ, без використання інших джерел.