Уявлення про походження «Сказання»

Микола Жарких

Літературне відлуння загибелі князя Михайла Всеволодовича і боярина Федора досліджується уже досить довгий час. Тут я хочу розглянути тільки роботи, в яких розвинуто загальні погляди на еволюцію текстів СМФ та / або які супроводжувались публікаціями текстів СМФ. Інші роботи розглядатиму в розділі «Історіографія».

Микола Ілліч Серебрянський (1872 – 1940) у своїй книзі «» [М.: 1915 г.] присвятив сказанню про Михайла і Федора цілий 2-й розділ (с. 32 – 55) і в додатках надрукував ряд цінних текстів твору (с. 49 – 86). На цю важливу працю доведеться часто посилатись, тому я запроваджую скорочення НИС-1 для дослідження та НИС-2 для текстів.

Він виділив багато редакцій СМФ і встановив співвідношення між ними. Ці зв’язки я переніс на наступну стемму:

На стеммі виділені М. С. редакції позначені МС-1 – МС-15. Не збережена в оригіналі редакція Пахомія Серба (МС-8) виділена крапковим контуром. Висновки М. С. такі:

1. Значення біографічних джерел мають мають МС-1 та МС-4, решта становить історико-літературний інтерес. Про Степенну книгу (МС-14) навіть сказано:

«В остальном новая редакция не представляет собою никакого интереса; это обычное разбавление старого житийного рассказа пустословием» [НИС-1, с. 49].

2. СМФ в цілому не залежить від літописних повістей про Михайла і Федора; навпаки, ці літописні повісті походять від МС-7.

Певними недоліками праці М. С. можна вважати:

1. М. С. не задавався питанням про час виникнення редакцій, а визначав його за датою найдавнішого рукопису. Також він не визначав дати рукописів самостійно, а користувався тими датами, що були прийняті в його час. Тому знахідки нових рукописів можуть привести до перегляду хронологічної системи редакцій.

2. Різницю редакцій М. С. показував на прикладах окремих слів та виразів, не розглядаючи змісту творів в цілому (що прецінь є звичним в науці історії літератури).

3. М. С. припустив, що МС-5 могла виникнути в західній Русі і звідти поширитись у північно-східну Русь. Але чому він вважав найдавніші списки МС-5 західно-руськими – не пояснено.

В цілому весь фонд рукописів, розглянутих М. С., пов’язаний із північно-східною Руссю і Московським царством. Українського рукописного матеріалу не видно зовсім.

… Коли до влади в Росії прийшли «русские» (Сталін, Берія і Каганович), вони подбали заарешувати Серебрянського. Ні, від нього не вимагали поклонитися кущу чи пройти між вогнями – просто відправили у Сибірський табір (Сиблаг), де він і помер 23 травня 1940 року, розділивши якоюсь мірою долю князя Михайла, про якого він писав…

Такі форми заохочення гуманітарних студій, як арешти, розстріли та заслання – всупереч намірам і деклараціям московської влади – не тільки не привели до пожвавлення досліджень, але до цілковитого їх занепаду.

Як наслідок наступним кроком у вивченні СМФ стала енциклопедична стаття Льва Олександровича Дмитрієва (1921 – 1993) [Дмитриев Л. А. Сказание о убиении в орде князя Михаила Черниговского и его боярина Феодора. – «Словарь книжников и книжности Древней Руси», Ленинград, 1989 г., т. 2, ч. 2, ]. Він уявляв собі співвідношення редакцій інакше, і я спробував подати його побудову у вигляді наступної стемми:

Ключовою відмінністю є оцінка Ростовської редакції (МС-1 = ЛД-2): Серебрянський вважав її основою всіх наступних редакцій, тоді як Дмитрієв вважав такою основою гіпотетичну розлогу редакцію ЛД-1, Ростовська ж редакція була її скороченням. Але це важливе твердження ніяк не обгрунтовано.

Далі, стемма Л. Д. (якщо я правильно зрозумів його думки) передбачає, що від від гіпотетичного протографа ЛД-1 походять цілих п’ять пізніших незалежних переробок. Теоретично кажучи, нічого неможливого в цьому немає, але – тільки теоретично. Практично ж це означає, що текст ЛД-1 був дуже поширеним, так що різні книжники в різних кінцях північно-східної Русі його мали і могли переробляти. А якщо так, чому ж він ніде не зберігся, хоча маємо інші дуже ранні списки СМФ?

Далі, якщо всі переробки були незалежними, виходить, що кожен з їх авторів не знав про існування інших авторів і їх творів. Думаю, що це можливо тільки у випадку, коли всі ці автори працювали більш-менш одночасно і в різних книжних центрах. А ми справді знаємо стільки книжних осередків і стільки агіографів?

Далі, якщо редакція ЛД-2 є ростовською, то це могло би означати, що ЛД-1 виникла не в Ростові. Тоді де ж вона могла виникнути? А якщо вона виникла таки в Ростові, то виходить, що в одному книжному центрі паралельно побутували дві версії СМФ, із яких ЛД-2 збереглась у кількох списках (Серебрянський нарахував їх сім), а ЛД-1 не збереглась зовсім – чому?

Таким чином, новий погляд Л. Д. на походження редакцій СМФ містить цікаві моменти, але викликає і ряд нових запитань. Можна тільки пошкодувати, що Л. Д. не подав докладнішого обгрунтування своїх поглядів у вигляді розлогої дослідницької статті.

Наступну версію походження СМФ подав Борис Михайлович Клосс (нар. 1932 р.) – так само у вигляді довідкової статті [Клосс Б. М. Житие князя Михаила Черниговского. – « истории Древней Руси. Аннотированный каталог-справочник», Спб., 2003 г., с. 208 – 211].

Хоча довідник – не зовсім відповідне місце для розлогого обгрунтування нових поглядів, ця стаття подає багато нових фактів та думок:

1. Ростовську редакцію (БК-1 = МС-1) Б. К. датує часом між смертю княгині Марії Михайлівни (1271 р.) та смертю її сина князя Бориса Васильковича (1277 р.). Найдавніший список походить з 14 ст.

2. Розлога повість (БК-2 = МС-7) датується 1313 роком на підставі її найдавнішого списку (ГИМ, Синодальное собрание № 239), який у Серебрянського датований загально 14 ст. Це значно змінює уявлення про ранню історію СМФ. Б. К. датує цю повість часом між 1270-и роками і 1313 р. і припускає її створення в оточенні митрополита (звідси – її загальноруський характер).

Питання, чи первісним було БК-1, чи БК-2 – автор залишає відкритим.

3. Від БК-2 походять СМФ у складі літописів: Н1ЛМІ, С1ЛСІ, МЗ1492.

4. В 1470-х роках на основі С1ЛСІ створено редакцію Пахомія Серба (БК-3 = МС-8).

5. Від БК-2 походить скорочена переробка 1-ї половини 15 ст. (БК-4), а від БК-4 незалежно походять:

– редакція отця Андрія (БК-5 = МС-4; єдиний її список, котрий містить ім’я Андрія, датується 1 пол. 15 ст.);

– редакція єпископа Іоана (БК-6 = МС-5), її найдавніший список датується 1484 р.;

– скорочена редакція (БК-7 = МС-6), її найдавніший список датується 1460-70-и роками;

6. Загальноруська редакція (БК-8 = МС-2), найдавніші списки якої походять з середини 16 ст., є скороченням С1ЛСІ з можливим впливом БК-3.

7. Особлива редакція (БК-9 = МС-9) є сильно скороченою компіляцією БК-6 та БК-3. Найдавніший її список походить з 4 чв. 15 ст.

Пізніших текстів СМФ Б. К. не торкався. Все це можна відобразити у вигляді наступної стемми:

Як і можна було очікувати, нове більше ретельне вивчення рукописів привело до значних змін у датуваннях і перегляду всієї стемми. Знову можна пошкодувати, що Б. К. не розвинув свої спостереження у великій дослідницькій статті.

Ольга Вікторівна Лосева (1971 – 2017) у своєму дослідженні Пролога [Лосева О. В. в составе древнерусских Прологов XII – первой трети XV веков. – М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2009 г.] не займалася спеціально СМФ, але дала цінні спостереження над ранніми текстам СМФ та їх нову публікацію [міркування на с. 191 – 193, 244 – 245, 251; тексти на с. 294 – 312].

Найдавніші рукописи з текстом СМФ – це Прологи короткої редакції, переписані у Пскові: ГИМ, Син. № 239 (рукопис 1313 р., написаний поповичем Козьмою при участі його батька Андрія Микулинського) та РГАДА, Тип. № 159 (рукопис бл. 1329 р., переписаний тим самим Андрієм Микулинським та невідомим ближче Явілою). Вони містять текст МС-7.

Дуже важливо, що цей розлогий текст в кілька разів перевищує розміром типові проложні житія, і тому О. Л. не погоджувалась із думкою Б. Клосса, що МС-7 було спеціально написане для Пролога. Істотно, що у Пролозі цей текст розміщено під 23 вересня.

Обидва найдавніші рукописи мають зіпсовані місця. В № 239 опущено частину цитати з пророка Ісайї, в № 159 маємо ць замість кочь; замість фрази «к канови и Батыеви» маємо «к канови Батыеви». На думку О. Л., це свідчить, що писар не розумів даної фрази.

Ще один рукопис Пролога з текстом МС-7 – ГИМ, Синодальное собрание № 839 – також переписано у Пскові в 1425 р. з рукопису № 239.

Всі три рукописи були відомі М. Серебрянському і використані ним при публікації МС-7; але нові датування рукописів і з’ясування місця їх переписування значно змінюють наші уявлення про СМФ.

Єдиний рукопис СМФ, що містить ім’я отця Андрія в заголовку – РНБ, Софийское собрание, № 1365 – також був відомий М. Серебрянському, який і надрукував цей текст як МС-4. Але дата його нині уточнена: замість 14 – 15 ст. нині його датують 1 пол. 15 ст.

При вивченні Пролога пространної редакції О. Л. з’ясувала, що багато давніх пергаментних списків взагалі не мають ніяких записів про Михайла і Федора, в трьох рукописах міститься не СМФ, а короткі звістки про загибель Михайла, ще один рукопис містить МС-4.

Інші рукописи такого типу містять МС-1. Два з них використав М. Серебрянський для свого видання. Це РГАДА, Тип. № 161 (дата у М. С. – 14 ст., нині його датують 2 пол. 14 ст.) та РГАДА, Тип. № 153 (М. С. датував його на 13 – 14 ст., нині його датують кінцем 14 (?) – 1 пол. 15 ст.). О. Л. використала для свого видання ці два списки і додала ще Прилуцький Пролог поч. (?) 15 ст. (РНБ, собрание Санктпетербургской духовной академии, А.І.264, т. 1) – третій за часом створення рукопис МС-1. В цих рукописах текст МС-1 поставлено під 20 вересня.

Короткий текст МС-1, на думку О. Л., дуже добре відповідає стандарту проложного житія.

Таким чином, О. Лосева зробила значний внесок у вивчення СМФ, виявивши один додатковий ранній список і з’ясувавши розподіл різних текстів СМФ по різних редакціях Пролога.

Разом з тим не можна не відзначити: нові датування рукописів ніяк не обгрунтовані. О. Л. не займалась цим датуванням, а скористалась тими, що надала група дослідників на чолі з А. А. Туриловим. Не маючи підстав сумніватись у кваліфікації цих фахівців, мушу зауважити: згідно правил науки кожне суттєве твердження мусить бути обгрунтоване (доведене, верифіковане).

Спробу обгрунтувати дату рукопису ГИМ, Син. № 239 дав Василь Калугін [Калугин В. В. и Козьма Попович – псковские писцы XIV в. – «Книжные центры Древней Руси. XI–XVI вв.: Разные аспекты исследования», СПб., 1991 г., с. 46 – 61]. Він провів палеографічне дослідження 4 рукописів, переписаних названими писарями, і зібрав про них додаткові джерельні відомості.

Із цих книг відносно упевнено датується лише Паремійник 1312 – 1313 рр. Обширний запис про закінчення книги має дату «в лето SЦКА мая в ЗІ». Додатково вказано: це було за новгородського архієпископа Давида (правив у 1309 – 1325 рр.), великого князя Михайла (Ярославича Тверського, правив у 1304 – 1318 рр.) і псковського князя Бориса (особа, не зазначена в переліку псковських князів). SЦКА = 6921 = 1413 рік, що суперечить датам урядування названих осіб. В. К. вважав, що тут застосована локальна псковська система цифр, де Ц – не 900, як звичайно, а 800. Так викомбіновується дата 1313 рік, і це дає нам орієнтовну дату роботи названих писарів.

Пролог Син-239 також має післямову, у якій від річної дати збереглась лише початкова цифра S (6, решта затерті) та індикт АІ (11-й). Цю дату дослідники воліють розв’язувати як 1313-й рік, але той самий індикт мають і 1328-й (+ 15) і 1343-й (+ 30) роки. Палеографічні спостереження В. К. показують, що більшу частину книги переписав Козьма, а його батьку Андрію належать лише незначні фрагменти. Оскільки піп Андрій згаданий у Псковському 3-у літописі під 1327 роком, я б не виключав дати 1328 і навіть 1343 рр. (може бути, що в останньому році Андрій мав уже похилий вік і тому вписав у цю книгу дуже мало). Обережніше було би датувати цю книгу 1-ю половиною 14 ст., її псковське походження безсумнівне.

От що показує спроба верифікації загальноприйнятої у сучасних дослідників дати.

Рукопис РГАДА, Тип. № 159 у статті Калугіна не розглядається.

Цікаві міркування про зв’язок писарської діяльності Андрія Микулинського з церквами Пскова висловила Ірина Лабутіна [Лабутина И. К. Историческая топография Пскова в 14 – 15 вв. – М.: Наука, 1985 г., с. 194, 213 – 215]. У Пскову від 1 пол. 14 ст. були відомі дві церкви св. Миколи – церква св. Миколи над Греблею, зруйнована в 1701 р., та церква св. Миколи на Всосі, яка існує і тепер і добре відома з усіх путівників.

В одній із цих церков і був попом Андрій Микулинський.

В 1989 році Л. Дмитрієв писав:

Наиболее исчерпывающее исследование Сказания принадлежит Н. И. Серебрянскому […] Сказание, пользовавшееся в Древней Руси огромной популярностью и имевшее длительную литературную историю (13 – 16 вв.), требует монографического исследования, основанного на исчерпывающем текстологическом изучении всех видов, редакций, вариантов этого произведения, посвященного борьбе русского народа с монголо-татарскими завоевателями [Дмитриев Л. А., op. cit.].

Чи можна вважати, що цей заповіт нині виконано? Мені здалося, що не все у походженні (а отже, і джерельній вартості) СМФ з’ясовано. Отже, кому цікаво – читаємо далі.