Чудовський текст
Микола Жарких
Чудовський текст СМФ маємо в єдиному списку 16 ст., який походить із зібрання московського Чудова монастиря (Чуда архангела Михаїла у Хонах; знаходився в московському Кремлі). Його опублікував М. Серебрянський [НИС-2, с. 80 – 86] і присвятив йому значну частину свого дослідження [ч. 1, с. 49 – 55]. На стеммі я позначаю його як С-10.
Серебрянський слушно зауважив, що в основі тексту С-10 лежить С-3, зі значними додатками із С-7. Це підтверджують і мої спостереження:
| Епізод | С-10 | |
| М-1 | Заголовок | С-6, 13 |
| М-2 | Автор | С-3 |
| М-3 | М. – християнин | – |
| М-4 | Обов’язки християнина | ТПС [немає в С-3] |
| М-5 | Походження М. | – |
| М-6 | М. почув про прихід варварів | С-7 [немає в С-3] |
| М-7 | Як бог карає грішників | ТПС [немає в С-3] |
| М-8 | Напад татар | С-6, 13 |
| М-9 | Біблійні порівняння | – |
| М-10 | Поразка Мстислава | – |
| М-11 | Люди ховались у містах | ТПС |
| М-12 | М. в Києві наказав убити татарських послів | С-7, зі зміною: М. був у Чернігові |
| М-12а | Історія Георгія Всеволодовича | Додано в С-10 |
| М-13 | М. утік до Угорщини | Розширено, з Федором і княгинею і з дітьми [1] |
| М-14 | Інші люди тікали в далекі краї | – |
| М-15 | Падіння Києва | – |
| М-16 | Загибель і полон людей | РПТ |
| М-17 | Мало людей залишилось, їх порахували | РПТ |
| М-18 | і почали брати данину | РПТ |
| М-19 | Князі і люди повертались / М. повернувся до Києва | РПТ, ТПС |
| М-20 | Татари кликали їх [князів?] до Батия | С-2, С-5 |
| М-21 | Слова наказу | С-2, С-3, С-7 |
| М-22 | Князі поклоняються | РПТ, ТПС |
| М-23 | Звичай Батия | РПТ |
| М-24 | Татари приносять жертви | РПТ |
| М-25 | Багато князів з боярами підкорились і просили собі волості | С-3 |
| М-26 | Татари давали їм [те що просили] і спокушали мирською славою | РПТ |
| М-27 | М. перебував у Чернігові | С-3 |
| М-28 | М. вирішив поїхати до Батия і викрити його спокусу | С-3 |
| М-29 | М. приїхав до свого духовного отця | С-3 |
| М-30 | Промова духовного отця | С-3 |
| М-31 | Відповідь М. | С-2, С-3 |
| М-32 | Відповідь Ф. | С-2, С-3 |
| М-33 | Духовний отець пророкує мучеництво М. і Ф. | С-3 |
| М-34 | Духовний отець благословляє М. і Ф. | С-2, С-3 |
| М-35 | М. збирається в дорогу й їде | С-3 |
| М-35а | Плач княгині | Додано в С-10 [2] |
| М-36 | М. і Ф. приїхали до Батия | С-3 |
| М-37 | Наказ Батия волхвам | С-7 |
| М-38 | Волхви хотять провести М. і Ф. крізь вогонь | РПТ, ТПС |
| М-39 | Приготування вогнів | С-3 з додатком «волшебного огня» із ТПС – М-23 |
| М-40 | М. відмовляється пройти крізь вогонь і поклонитись ідолам | С-3 |
| М-41 | Політична декларація М. | – |
| М-42 | Слова М. до Ф. | – |
| М-43 | Волхви доповідають Батию | С-3 |
| М-44 | Єлдега (вельможа Батия) наказав мучити М. і потім наказав відрізати М. голову | – |
| М-45 | Батий послав свого вельможу Єлдегу з наказом – поклонитися або померти | РПТ з додатком «стольника» з ТПС – М-53 |
| М-46 | Слова наказу | С-3 |
| М-47 | Політична декларація М. | С-3 |
| М-48 | Діалог М. та Єлдеги | С-3 |
| М-49 | Діалог Бориса та М. | С-3, С-4 |
| М-50 | Думка Ф. | С-3 |
| М-51 | Промова Ф. до М. | С-3 |
| М-52 | М. відмовляється від мирської слави | С-3 із заміною: «венец» |
| М-53 | Батий послав свого вельможу Єлдегу з наказом – поклонитися або померти | – |
| М-54 | Слова наказу | – |
| М-55 | Політична декларація М. | – |
| М-56 | Запитання Єлдеги і богословська декларація М. | – |
| М-57 | Діалог М. та Єлдеги | – |
| М-58 | Єлдега доповідає Батию | С-3 |
| М-59 | Наклеп Єлдеги на М. | – |
| М-60 | Гнів Батия | – |
| М-61 | М. і Ф. співають мученицький гімн | С-3 |
| М-62 | Причастя М. і Ф. | С-3 |
| М-63 | Остання відмова М. і Ф. | С-3 |
| М-64 | Гімн мучеників | С-3 |
| М-65 | Убивці б’ють М. | найближче – С-9, з додатком «Христианин есмь» з ТПС – М-67 |
| М-66 | М. терпить страждання | – |
| М-67 | Доман відрізав голову М. | ТПС з додатком «севрюк родом» (перефразовано з С1ЛСІ) та слів Домана: «Не хотяще же солнцу поклонятись…» (із ТПС – М-71) |
| М-68 | Ф. ганить татарську віру і славить християнську | – |
| М-69 | Татари пропонують Ф. поклонитися і прийняти князівство | С-3 |
| М-70 | Відмова Ф. | С-3 |
| М-71 | Федору відрізали голову | С-3 |
| М-72 | Кінець М. і Ф. | С-3 з додатком «лета 6754» |
| М-73 | Тіла М. та Ф. кинули псам, але пси багато днів їх не торкали | РПТ |
| М-74 | Над тілами з’явився вогненний стовп | С-4, С-5 |
| М-75 | Їх тіла зберегли якісь християни | «Видев же се безбожный царь, убоявся и повеле телеса их взяти христьяном…», далі як в С-3 |
| М-76 | Вшанування пам’яті М. і Ф. у Ростові | – |
| М-77 | Дата загибелі М. і Ф. | Вище, в М-72 |
| М-78 | М. і Ф. моляться за нас | С-3 |
1. Ясно, що автор С-10 не мав жодного поняття про склад родини Михайла.
2. На цьому місці княгиня трохи передчасно називає себе удовою, бо Михайло ще не помер, а тільки поїхав до Батия.
В деяких місцях маємо кращі збіжності з іншими текстами СМФ, але вони не змінюють загальної картини – об’єднання двох джерел на структурній основі С-3.
Доповнення М-35а, як слушно зазначив М. Серебрянський, запозичено з літописів, в яких плачі княгинь походять від першого такого взірця – плача Євдокії по князю Дмитру Івановичу (Донському, 1389 р.).
Що ж стосується додатку М-12а, то тут не можна погодитись із думкою М. Серебрянського: «В основе рассказа лежит народное предание о событиях завоевания северо-восточной Руси татарами, б. м. очень древнее» [НИС-1, с. 51].
Насправді це – пасквіль на князя Юрія Всеволодовича, оснований на літописній повісті про похід Батия. Послідовність подій в пасквілі така:
(1) Батий знищив рязанських князів і зруйнував рязанські міста (тут біблійні цитати);
(2) про це дізнався князь Георгій Всеволодович у Владимирі;
(3) Георгій перелякався і не знав що почати;
(4) Георгій удався до старця Каламісо, який нічого йому не сказав;
(5) Георгій послав до Каламісо свою дочку Феодору, якій старець відповів біблійними цитатами;
(6) Георгій бачив у сні видіння і зрадів;
(7) Георгій пішов до іншого старця, який біблійними цитатами пояснив: видіння віщує лихо;
(8) Батий прийшов із великою силою агарянською (не татарською!), узяв Владимир, Ярославль та інші міста, убив Георгія і всіх синів його і всіх родичів його, і полонив усю землю Суздальську, як віщували старці.
Цілком очевидно, що це – скорочений виклад літописної повісті (епізоди 1, 2, 8), розбавлений великою кількістю біблійних цитат. Нічого народного, а тим більше усного тут немає й бути не може – це чисто книжний витвір.
Іменування татар агарянами, тобто мусульманами – дуже пізня риса. Татари 16 ст. справді були мусульманами, і їх можна було евфемістично звати агарянами, але до батиєвих татар ця назва прикладена «оплошно и не справясь с делом».
Так само пізньою рисою є іменування князя Юрія Всеволодовича – Георгієм (це базова грецька форма імені). В усіх літописах від Лаврентіївського (1304 р.) до Воскресенського (1541 р.) включно цей князь зветься Юрієм, і навіть у Лицевому зводі (1568 – 1576 рр.) він – Юрій. Тільки Степенна книга (1560 р.) систематично зве його Георгієм.
Дочка Юрія-Георгія у контексті владимирської катастрофи 1238 р. згадана в усіх літописах, починаючи від Лаврентіївського, але її ім’я – Феодора – вперше і востаннє з’являється у Тверському літописі (1534 р.) [ПСРЛ, 1863 г., т. 15, стб. 369].
Отже, якщо надавати значення формі імені Георгій і добачати тут вплив Степенної книги, то Чудовський текст можна було би датувати останньою третиною 16 ст. Мета ж цієї переробки цілком незрозуміла. Здається, що автор дуже хотів вписати кудись зазначені вставні оповідання, і не знайшов для цього кращого місця, як Сказання про Михайла та Федора.