Походження текстів Пахомія Серба

Микола Жарких

Моя гіпотеза полягає в тому, що першим з’явився текст С-6. Потім, я припускаю, у Пахомія почали просити ще списки СМФ, і він як автор, почуваючи владу над своїм власним текстом, не просто переписував свій твір, а частково переробляв його. Так на основі С-6 виникли тексти С-7 та С-8.

Оскільки саме для С-7 ми маємо пряму вказівку на авторство Пахомія, ми можемо розтягнути її на всі групу ТПС.

Текст С-6 показує виразний зв’язок із текстом СМФ у складі МЗ1492. Цей зв’язок простежується починаючи із епізоду М-5 з помилковим родоводом Михайла.

Така помилка відома літописам, починаючи від МЗ1492 (як зазначено вище; також в НикЛ під 6733 (1225), 6739 (1231) роками). Але ці літописи були закінчені уже після смерті Пахомія, тому залишається під запитанням шлях запозичення цієї інформації.

Я думаю, що текст СМФ у версії МЗ1492 був написаний раніше, для зводу 1460-х років (ГЗ1460). Нагадаю – дослідники літописів припускають існування цього протографу заради пояснення спільних місць Єрмолінського літопису та зводу 1492 р. [Насонов А. Н. История русского летописания. – М.: 1969 г., с. 260 – 274. так думали й пізніші дослідники: Лурье Я. С. . – Словарь книжников и книжности Древней Руси, Ленинград, 1989 г., т. 2, ч. 2; Клосс Б. М. Предисловие к переизданию Ермолинской летописи. – ПСРЛ, 2004 г., т. 23, с. 5]. Думаю також, що текст СМФ з ГЗ1460 був переписаний до МЗ1492 без особливих змін, хоча, можливо, й не дослівно.

Чи не можна припустити зворотної залежності – що спочатку помилкова генеалогія Михайла була складена Пахомієм для СМФ, а потім так сподобалась, що була втягнута до літописів?

Думаю, що так не могло бути:

1, Предком Михайла названий – нехай з помилкою – реальний князь Святослав Ольгович, а не який-небудь чисто фантазійний Терентій Дем’янович. Це показує знайомство автора генеалогії із літописами.

2, МЗ1492 містив у собі достатній матеріал для такої генеалогії.

3, у МЗ1492 генеалогія Михайла подана три рази, з них два рази – поза контекстом СМФ і при викладі раніших подій.

4, якби літописець мав готовий ТПС, він міг би втягнути його до літопису цілком, а не скористатись самою тільки генеалогією. Однак автор МЗ1492 дав власну переробку СМФ із С1ЛСІ, в якій не видно ніяких слідів твору Пахомія.

Отже, припущення використання Пахомієм ГЗ1460 (особливості якого перейшли до МЗ1492) є, на мою думку, мінімально необхідним для пояснення даної текстуальної паралелі. (Разом з тим я пам’ятаю, що в МЗ1492 після СМФ іде пахомієве оповідання про смерть Батия. Думаю, воно було втягнуто до літопису саме при формуванні МЗ1492.)

Залежність тексту С-6 від МЗ1492 (ну, гаданого протографа) простежується в епізодах М-8, 12, 13, 15, 26, для яких відзначено індивідуальні особливості С-6, затерті в пізніших текстах.

В епізоді М-49 до числа аргументів Бориса додано мотив загального добра («многа благая и полезна створиши земле своей»). З усіх попередніх текстів СМФ він є тільки в МЗ1492 і наявний в усіх варіантах ТПС. В тому ж епізоді маємо змодифікований фрагмент МЗ1492 (колективна покута за гріх князя), якого нема є інших варіантах ТПС.

Таким чином, можна думати, що СМФ в МЗ1492 та С-6 має спільне джерело – СМФ у ГЗ1460, але в літописі воно збережене краще, а у Пахомія зазнало великої переробки. Якщо так, то роботу Пахомія над С-6 слід датувати таким моментом у 1470-х роках, коли він перебував у Москві і мав нагоду використати ГЗ1460. (Знову приходимо до датування, запропонованого В. О. Ключевським, але з інших міркувань.) Також треба підкреслити – Пахомій не мав для своєї роботи ніякого іншого джерела, окрім протографа МЗ1492.

За первісністю тексту С-6 промовляє також невдале пояснення слова кан в епізоді М-23. На походження цього пояснення з ІпатЛ слушно вказав М. Серебрянський [НИС-1, с. 42], хоча й не зовсім вірно приклав це пояснення до Гуюка:

Текст ІпатЛ стилізований справді мало зрозуміло, і це становило великі складності як для пізніших літописців (аж до втрати глузду в МЗ1492), так і для сучасних видавців літописів, котрі, розставляючи розділові знаки і велик літери навмання, тільки гірше заплутують читача. Ось правильна розбивка (що майже співпадає з ):

… і Гуюк, який повернувся [звідки?], дізнавшись про смерть хана, і був ханом. Не від роду його, але був воєводою його [Батия] першим Себедяй богатур…

Маємо у виписці тільки два речення – 1, закінчення переліку царевичів-чингізидів, які були «від роду Батия», його кровними родичами, і 2, початок переліку воєвод Батия, котрі не були його кровними родичами. До імені Гуюка літописець дав біографічну довідку про його повернення до Монголії і проголошення ханом (в 1246 році). Із того, що ця довідка вставлена в опис облоги Києва в 1240 році, дослідники виводять неймовірні фантазії, що Гуюк розсварився із Батиєм і той вигнав Гуюка зі свого війська (на мороз, так би мовити), і це сталось власне під час облоги Києва. Насправді ця довідка подає події наступних років і не має прямого стосунку до облоги. Звідки повернувся Гуюк – чи з Угорщини, загалом із західного походу – вивести з цього запису не можна

І от Пахомій, читаючи зіпсований текст літопису, не зрозумів його глузду і переніс це «пояснення» до свого твору.

Можна думати, що пізніше автор дізнався про його справжнє значення, і надалі це пояснення не повторювалось. Також систематичне вживання титулу цар зближує С-6 з давнішими текстами, в той час як титул хан виглядає новиною, запровадженою в С-7 та С-8.

Разом з тим є й моменти, які дещо суперечать припущенню первісності С-6: пропуск епізода М-24, а також пропуск вводного речення в епізоді М-53 – при том, що ці місця наявні в МЗ1492.

Як же із С-6 утворились інші версі ТПС? Можна думати про наступні три гіпотези:

1. С-6 ⇒ С-8 ⇒ С-7. Така послідовність здатна пояснити спільні особливості С-6 та С-8, а також спільні особливості С-7 та С-8. В той же час спільні особливості С-6 + С-7 їй суперечать.

2. С-6 ⇒ С-7 ⇒ С-8. Така послідовність здатна пояснити спільні особливості С-6 та С-7, а також спільні особливості С-7 та С-8. В той же час спільні особливості С-6 + С-8 їй суперечать.

3. С-7 та С-8 незалежно походять від С-6. Це означає, що Пахомій, переробивши С-6 на С-7, віддав текст С-7 замовнику, а собі не залишив списка. І коли йому довелось писати ще один текст, він заново переробив С-6, а не маючи під рукою тексту С-7, тільки пригадував собі дещо з нього. Так можна пояснити спільні особливості С-6 + С-7 та С-6 + С-8, натомість спільні особливості С-7 + С-8 дещо суперечать цій побудові.

Порахуємо тепер спільні особливості текстів, причому окремо будемо рахувати зміни змісту, перефразування і синонімічні заміни.

І тепер у наших довгих і нудних блуканнях по текстах Пахомія, здається, з’являється просвіт. З таблиці видно, що варіанти С-6 та С-8 мають тільки невелику кількість однакових перефразувань та синонімічних замін і не мають однакових змін глузду. В залежності від того, рахуємо ми епізод М-49 в число збіжностей змісту чи ні, міра близькості цих текстів виноситься на 135 чи 120 балів, що значно менше за міру близькості між парами (С-6 – С-7) та (С-7 – С-8). На цій підставі перевагу треба віддати гіпотезі 2, котра ставить текст С-8 останнім в раду модифікацій.

Цьому, до речі, відповідають і значні текстуальні доповнення – панегірики Михайлу і Федору (С-8 – М-66, 70).

Все це разом має назву цифрової текстології, і дослідник не мав би марудитись із дріб’язковими порівняннями, а завантажити тексти в програму і отримати на виході дерево спорідненості текстів. Колись воно так і буде, і текстологія таки перетвориться із гуманітаристики на науку (підрозділ кластерного аналізу), але з нашими традиціями гуманітарної освіти до того ще повзти і повзти…

Уважний читач на цьому місці може запитати: але ж віддаль від Києва до Харкова через Полтаву дорівнює віддалі від Харкова до Києва через ту саму Полтаву? Із наведених підрахунків видно тільки проміжне положення С-7, але чому рух мав іти саме від С-6 до С-8, а не у зворотному напрямку?

Напрямок внесення змін можна визначити із наступної вибірки уже зазначених вище особливостей текстів.

В епізоді С-8 – М-23 пропущено визначення вогню (в інших текстах – действеный, дейстовный), від чого втрачається глузд всього визначення. В такому вигляді цей фрагмент тексту не міг бути первинним, це – вторинне псування.

В епізоді С-6 – М-26 маємо фразу «да прельстят их славою света сего» – точно як в РПТ та РЛТ, натомість в С-7 та С-8 сказано значно конкретніше – «отступити от веры». Отже, варіант С-6 є первинним, а С-7 і далі С-8 – похідними від нього. Зворотну можливість – «правку пізнього тексту С-6 за ранніми варіантами РПТ – РЛТ» – я відкидаю як непотрібну шахматовщину.

Епізод С-8 – М-40 скорочено проти (С-6 + С-7), при цьому пропущено згадку про вогонь, так що втрачено глузд. Маємо повторення ситуації з епізодом С-8 – М-23.

В епізоді С-6 – М-52 маємо, здається, правильний зміст: «Князь же Борис никакоже престааше с прочими» (тобто ніяк не припиняв, не полишав – умовляти Михайла). В С-7 маємо: «Князь же Борис такожде предстояше с прочими». Ця заміна – не синонімічна, бо змінився глузд. В С-8 внаслідок скорочення просто втрачено глузд: «Князь же Борис никакоже предстоаше с прочими».

Вважаю, що цього достатньо для ствердження первинності тексту С-6 і, як наслідок з усіх міркувань, послідовності текстів С-6 ⇒ С-7 ⇒ С-8.