Висновки

Микола Жарких

1. Виявлено наступні недоліки попередніх досліджень походження текстів «Сказання про загибель в Орді князя Михайла Чернігівського і боярина Федора» (СМФ):

1.1. Недостатня увага до літописних варіантів СМФ;

1.2. Повне ігнорування «Похвального слова» Льва Філолога.

Це привело до спрощеного і подекуди помилкового уявлення про співвідношення різних варіантів СМФ.

2. В основу класифікації текстів слід покласти їх структуру, тобто склад і послідовність епізодів. Подібність / відмінність структури має найважливіше значення при дослідженні походження текстів, а подібність / відмінність окремих слів і фраз має незначну вагу.

3. Виділено два основних структурних типи СМФ: розлогий проложний текст (РПТ) та текст Пахомія Серба (ТПС). В ТПС ціла група епізодів РПТ переставлена на нове місце нижче по тексту.

Три тексти мають особливу структуру і не належать до окреслених типів.

4. Виділено 4 окремих твори на тему СМФ, побудовані на одних і тих же фактичних даних, але з різними ідеями:

4.1. Всі тексти структурного типу РПТ є варіантами одного твору. Його ідея полягає у зіткненні двох непримиренних начал чи світів: тверда воля царя Батия наштовхується на так само твердий опір Михайла. Це зіткнення закономірно веде до загибелі мучеників.

4.2. Так сам всі тексти структурного типу ТПС є варіантами одного іншого твору. Причиною загибелі Михайла виставлена не його твердість у вірі, а подана царю брехлива інформація, буцімто Михайло ганьбив татарську віру. Це робить загибель мучеників до деякої міри випадковою, хоча не впливає на кінцевий результат.

Основна редакція твору має три варіанти, всі, мабуть, створені самим Пахомієм Сербом. Особливу редакцію цього твору написав наприкінці 17 ст. Димитрій Туптало, розширивши місцевий київський контекст подій та наголошуючи скрізь по тексту на «російській землі» та «російських князях». Ця ідея російського загальнодержавного патріотизму є зайвою для історії Михайла і Федора, але важливою для Димитрія.

4.3. Особливу структуру та ідею має найдавніший (кін. 13 ст.) ростовський твір (С-1). Його головна ідея виражена в кінцевій молитві: святих мучеників просять особливо подбати за ростовських князів Бориса та Гліба Васильковичів.

4.4. Також особливу структуру й особливу ідею має Похвальне слово Льва Філолога (1530-і роки). Лев показав перемогу сил добра (християнства), персоніфікованих Михайлом і Федором, над силами зла (дияволом), персоніфікованих у Батиї. Ця перемога у Льва – поворотний пункт всієї історії Русі, котра залишилась при православії.

Пишна риторика Льва Філолога справила сильний вплив на СМФ у складі Степенної книги (1560 – 1563 рр.) і через цю останню – на СМФ у складі Лицевого літописного зводу (1568 – 1576 рр.).

5. Всі твори і всі їх варіанти створені на території північно-східної Русі (пізнішої Московської держави). Численність варіантів тексту, що побутували одночасно, відкриває перспективу виділення регіональних варіантів тексту СМФ.

В Україні ніякої місцевої пам’яті про Михайла і Федора не було, першим твором на цю тему був надрукований у Києві твір Димитрія Туптала (у складі його Четьїх міней).

6. Джерелами для укладання СМФ виступають відомі нам оповідання Лаврентіївського та Іпатіївського літописів про похід Батия та про загибель князя Михайла Всеволодовича. В пізніших текстах СМФ використано пізніші літописи з їх характерними помилками, зокрема, Пахомій Серб спирався на СМФ у складі найновішого на той час літописного зводу 1460-х років, а Димитрій Туптало скористався «Синопсисом» (теж найновішим на той час історичним твором).

Інші письмові джерела – це Біблія та давніші агіографічні твори. Зокрема, в СМФ є пряма цитата зі сказання про св. Бориса і Гліба. Паралелі до СМФ можна простежити у стражданнях св. Якова Персидського та св. Пантелеймона. Можна сподіватись виявити інші агіографічні джерела СМФ.

7. Через своє відносно пізнє походження (кілька десятиліть після події) навіть найдавніші тексти СМФ не можуть розглядатись як джерело для подій середини 13 ст. Ці найдавніші тексти містять численні анахронізми і вживають пізню термінологію.

Автори пізніших переробок давніх текстів не мали ніякого додаткового фактичного матеріалу і показували дедалі гірше розуміння реалій 13 ст., надолужуючи це власними фантазіями та риторичними вставками.

8. Загальний напрямок розвитку текстів СМФ упродовж 14 – 17 ст. полягав у збільшенні об’єму за рахунок розширення викладу християнського вчення (що було, мабуть, найважливішою метою всіх варіантів СМФ), благочестивих діалогів, коротких панегіриків та емоційних окликів.

Також дуже виразно можна простежити наростання гостроти антитатарської риторики, нагромадження дедалі гірших лайливих слів на адресу татар і особисто Батия.

Це дає гарний матеріал для історії великоруської літератури, а також для історіографії (історії поглядів на минуле) та історії релігійних і політичних ідей.