Похвальне слово Льва Філолога
Микола Жарких
Похвальне слово Льва Філолога на честь Михайла і Федора (ПСЛФ) не привертало уваги дослідників СМФ, як виявилось – даремно.
Про цього Льва відомо небагато. Він родом серб (так само, як і Пахомій), працював у Московській державі в 1-й половині 16 ст. Безспірні його твори – це похвальні слова (1) Михайлу і Федору та (2) Зосимі і Саватію Соловецьким [Дмитриева Р. П. . – Словарь книжников и книжности Древней Руси, Ленинград, 1989 г., вып. 2, ч. 2]
Історія написання твору Льва Філолога
ПСЛФ було написано орієнтовно в 1530..1540 роках. Це видно з наступних обставин. В 1526 році новгородським архієпископом було призначено енергійного й освіченого ченця Макарія. Цей вибір виявився дуже вдалим, бо нова посада дала Макарію великі можливості для виконання різних церковно-культурних проектів.
Одним із цих проектів було складання Великих міней четіїх (ВМЧ), перший список яких було передано до Софійського собору в Новгороді (кафедрального храму Макарія) в 1541 р. Цей список зветься Софійським. Він складається із 12 книг – по одній книзі на місяць. У першій (вересневій) книзі під 20 вересня вміщено СМФ у редакції Пахомія Серба, яке ми вже розглядали (С-7), а за ним – повість про загибель Батия в Угорщині, яку теж вважають твором Пахомія. Ця компоновка говорила читачу: бог покарав Батия за його тяжкий гріх – убивство Михайла та Федора. ПСЛФ у цьому списку ВМЧ ще немає.
Складання ВМЧ почалось у 1529 році [Дробленкова Н. Ф. . – Словарь книжников и книжности Древней Руси, Ленинград, 1989 г., вып. 2, ч. 1], і можна думати, першою була саме вереснева книга. Отже, під час її переписування (орієнтовно 1529 – 1530 роки) книгописна майстерня Макарія ще не мала ПСЛФ.
Можна припускати, що сам Макарій і замовив Льву написання ПСЛФ, плануючи додати його до ВМЧ. І коли в 1542 р. Макарій став московським митрополитом, він одразу розпочав роботу над новим списком ВМЧ, призначеним для московського Успенського собора (нині цей список зветься Успенським). Цей список був остаточно завершений в 1552 році, що задає середній темп роботи – 10 місяців на том. Якщо знову припустити, що переписування почалось із вересневого тому, то його формування треба покласти на 1542 – 1543 роки, і в ньому після повісті про загибель Батия вписано похвальне слово Льва Філолога. Із цього і випливає орієнтовна дата ПСЛФ.
В повному обсязі ВМЧ не мають сучасного перевидання – ні паперового, ніже цифрового. Вереснева книга з потрібним нам словом була надрукована в 1869 р. [Великие Минеи Четии, собранные всероссийским митрополитом Макарием. – Санктпетербург: издание Археографической комиссии, 1869 г., [вып. 2]: сентябрь, дни 14-24, – 1336]. Також ПСЛФ передруковано у 2003 році [Библиотека литературы Древней Руси / Под ред. Д. С. Лихачева, Л. А. Дмитриева, А. А. Алексеева, Н. В. Понырко. – СПб.: Наука, 2003 г., т. 12 (XVI век)] – оригінальний текст і переклад сучасною російською мовою доступні у зручному . Тільки слід знати, що в цьому е-тексті зроблено пропуск, позначений трикрапкою, і то досить великий, приблизно ¼ загального обсягу. Пропущений текст можна прочитати на стб. 1323 – 1329 видання 1869 р.
Джерела твору Льва Філолога
Жанр твору Льва – це похвальне слово у вузькому значенні, і з огляду на компоновку ВМЧ він не приділяв уваги фактичним подробицям події, вважаючи, що читач уже знає їх із попереднього тексту СМФ. Для похвального слова біографічні подробиці не потрібні, тільки ім’я людини та хіба що її титул. Однак Лев таки вжив окремі уламки СМФ в своєму слові. Яким варіантом СМФ він користувався?
Для цього маємо пробігтися по змісту ПСЛФ, зважаючи, що основне в цьому дуже блискучому риторичному творі, видатному зразку високого стилю – не зміст, а власне риторика.
Розглядаючи наступну таблицю, треба пам’ятати такі моменти:
1. Епізоди в ній розміщено в тому порядку, в якому вони стоять у ПСЛФ, звідси – перемішування нумерації епізодів СМФ.
2. В другому стовпчику проставлено усі попередні тексти СМФ, котрі містять відповідний епізод, півжирним виділено той варіант, текст якого подано у третьому стовпчику.
| Епізод | Джерела СМФ | СМФ | ПСЛФ |
| М-13 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | а сам бежа во Угры и со всеми домашними своими. | Пресвѣтлаго же Михаила князя великаго от сыроядца-зверя угры спасаху, |
| М-12 | С-5, РЛТ, ТПС, НикЛ (М-5) | В Киеве же тогда седящу на великом княжении великому князю М. | преже на столѣ преименитом иногда Киеву предсѣдѣвша. |
| М-19 | найближче – С-2, С-3; відмінно – РЛТ, ТПС, НикЛ | и взвратишася князи и вси людие на свои земли, что их избылося. | И по отшествии безбожнаго оного варвара, велиции князи и мѣстоблюстители, градодръжци же и мѣстьници, кыйждо от бѣгьства своего в своя възвращахуся. |
| М-22 | С-2, С-3, С-5, РЛТ, ТПС | Мнози же от князь приходяще покланяхуся ему. | Но понеже заповѣдь мучителя разумѣшя, еже въсходити в Орду, оттуду власти взимати, и тако ни единого покоя, ни ослабы получивше, вси к каганови в Орду идяху. |
| М-27 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ (М-19) | и иде во Чернигов на великое княжение. | Уже и свѣтлаго Михаила великого князя Чрьнигов от угров пакы имѣаше. |
| М-23 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | Обычай же имяше кан и Батый… приказано бяше волхвом вести я восквозе огнь и поклонитися кусту, и идолом… | Мръзскый же Батые постави влъхвы въводителя быти русскым князем к себѣ. Въвожение же зѣло лукаво злохытрый умысли: не преже бо тому на лице приити которомуждо от русскых князей, аще не огнь прошед… |
| М-24 | С-2, С-3, С-5, РЛТ, ТПС, НикЛ | и дары, елико приносят царю, часть некую во огнь вометаху | и въврьгну вънь что, поклонитеся кусту и огню. |
| М-28 | РПТ, С1ЛСІ, Н1ЛМІ, ВПЛ, ТПС, НикЛ | Ходящим же князем во Орду и творяще таковаа, смутяся крепко о сем князь велики М. В. Чръниговский, и призва к себе внука своего князя Бориса Василковичя Ростовского и боярина своего Ф., и глаголаше им с плачем и с великими слезами сице… | Не трьпя же намнозѣ злослутию сему обноситися, братии же мягкостию душь своих погыбающим, и съпостатным смѣх и врагом радость, и тако мужеством душу въоружив, не к тому угры познаватися прочее предоблему, ниже сѣдалищу Чрьниговьскому въмѣщати точию себе предсудив: благоврѣменно же уже явитися Христова въина доблести съвѣщеваше и братися о церкви Божии; мучителя же, буе безбожьствиа велѣниа обличив, низложити. |
| М-31 | С-2, С-3, С-5, РЛТ, ТПС | … аще восхощеть бог и поможеть наю за Христа и кровь свою пролияти. | … край подвига – свою душу за люди Божиа положити и еже за благочестие умрети. |
| М-28 | С-8 | … купно же и со боярином своим Ф. совещався и пророческую ревность восприем… | Съвѣщавше же храборници блаженным симь съвѣтом… |
| М-34 | С-3, РЛТ, ТПС, НикЛ | Он же [Іван] даде им тело и кровь Христову спутнику им быти, и благословив отпусти их… | … и тако иерѣом Иоанном два предобляа въина пущена ратовати и низложити вражие оплъчение, еже на Святую Христову церковь, иже в Руси. |
| М-36 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ [1] | Князь велики же М. В. Ч. со внуком своим Борисом Василковичем Ростовским и з боярином своим Ф. поидоша во Орду ко царю Батыю, и пришедшим им тамо поведаша о них царю Батыю. | Явльши же ся в Ордѣ двоици сей чюднѣй… Увѣда и каган Батые подобающее русскым князем христианом сущем! |
| М-40 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | И рече М.: «Не подобает нам, христианом, сквозе огнь ити и поклонитися солнцу и огню, ниже царем подобает повелевати таковаа веления. Мы бы [!] поклоняемся и чтем господа бога Исуса Христа, иже вся сотворшего и в троици славимого. Сим же богом твоим мерским сущим, паче же идолом, не поклоняемся, ни чести воздаем. | Сквозѣ бо огнь проити – и видѣниа своего никакоже сподоби того, а еже кусту и солнцу покланятися, – ниже краем ушес слышати хотяше сих. Отвѣщаваше же провожающимь въходящих к каганови влъхвомь, яко: «Нѣсть христианьскый, якоже варваром, обычай влъхвований съзрьцати когда: с цѣлостию бо мудрость имѣти от Збавителя повелѣся христианомь. А еже кланятися кусту и огню – смѣх есть истинным богочетцем сие безумие, вѣдящим, яко емуже врѣсноту поклонение длъжно есть, тому то и възносити есть. И кто сице несмыслен будет, да въздасть бесчестию честь?! |
| М-41 | НикЛ | Тебе же царю сущу человеку мертвену и тленну, но яко власть имущу обладателну честь воздаем и поклоняемся… | Царя же убо почитати, яко образ Божий носят». |
| М-45 | НикЛ | Царь же Батый слышав таковое мужество и крепость великого князя М. и боярина его Ф. и умилився рече: «Велий есть муж сей!» и посла к нему скоро столника своего, Елдегу именем, наказав его с ласканием и с тихостью глаголати ему [М.]. | Вънят себѣ Батые, слышав сиа, и руку на устѣх полагая; познаваа свое побѣжение, стыдяшеся окаанный: безумное бо его умышление всѣм познася мудрѣйшаго князя Михаила обличением. Обаче ласканьми и лестьми бодраго ума подъити окушашеся… Приложи же Батые послати от предстоящих ему сановитыя, еже ласканьми мужа привлещи к воле своей; аще ли ни, и прѣщениа приложити. |
| М-47 | РПТ, РЛТ, ТПС (М-55) | Тебе, царю, по естеству поклонитися и должную честь принести лепо есть, понеже вручено ти есть царствие и слава мира сего от бога, а еже отврещися Христа и богом твоим поклонитися, да не будет, не сут бози, но створение… | «Поклонитися убо и честь въздати цареви, яко испровръже царство в Руси, и удобно ми есть и подобно сице, а еже послушати злочестнаа велѣниа – мръзость есть!..» |
| М-49 | ТПС, НикЛ [2] | Тогда приступи к нему внук его князь Борис Василкович Ростовский со многими слезами и с плачем, и инии мнози русстии князи з боары своими с плачем и со слезами глаголаша ему… | Ни бо токмо послании от кагана стужаху святому, в еже послушати в злочестие, но и князи русстии мнози объсѣдяще его, моляху ласканьми, яко бы не предатися смерти, въспоминающе ему красоту мира сего, и лесть богатства, и славу власти, и сладость жизни. В тѣх ласкателех и великий князь ростовский присѣдя Борис… |
| М-50 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | … бояся, еда како ослабеет [М.] исповедати господа бога пред цари и князи, и рече ему с плачем и со слезами | И чюдный же синглитик Феодор еуангельскаа словеса въспоминаше, стройнѣ бесѣдуя несмысленым князем, чювьство прегрѣшению их дая, Михаила же от силу в силу възводя. |
| М-64 | С-5, С1ЛСІ, МЗ1492 | И паки укрепльшеся блаженая надеждою Христовою и молитвами их святых мученик и стаста яко столпа непоколебима и недвижима. [3] | Сице великый Михаил на съпостаты възимаяся, единоплеменныя же безумьствующая князя окая, предающих истину благочестиа страха ради на лжу, отвсюду же сам непреклонен и незыблем в благочестии стоя. |
| М-65 | РПТ, РЛТ, НикЛ | Они же притекше начяшя много мучити его [М.] | И в сих мучителем на биениа простретися мученик повелѣваем. |
| М-52 | РПТ, РЛТ, ТПС | … тогда снем с себе мечь свой и верже к ним, глаголя: «Приимете славу света сего, аз же не хощю». | Преже сановному поясу отыяту бывшу, егоже, варив, на лица повръже любящих привременную лесть, сим показаа свою храбрость и души свободное дръжавою помысла благочестива. |
| М-65 | НикЛ | … он же [М.] глаголаше: «Христианин есмь, и не послужу твари паче творца, и беззаконного повелениа царева не сотворю». | И понеже не умягчаем страстотрьпець ранами, ясно бо въпиаше: «Да не будеть когда христианину-мужу огнь влъхвованиа проходити [4], ниже на немъже наречено есть истиннаго Бога имя – покланятися кусту; ниже Троичнаго препѣтаго единьственаго естьства поклонником – почитати видимое сие солнце!» |
| М-60 | ТПС | И егда услышавше сей ответ, абие устремишася единодушно на мученика. | Достигоша на мѣсто иже на зло скоропослушныа слугы, |
| М-67 | ТПС, НикЛ | приступи некий, иже преже быв христианин, потом же отвержеся веры христианскиа, и отреза ножем честную главу святаго великомученика М., и отверже ю далече от тела, глаголющу таковая: «Христианин есмь». | и еще мученику свѣтлѣ възывающу, яко: «Христианин есмь!» [5], – идѣже абие в сей бесѣдѣ един от законопреступник ножем честную главу святаго отрѣза. |
| М-69 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | Потом же ласкаша и нудиша боярина его Ф., и княжение князя его даяху ему. | Едино точию приложити синглитика Феодора испытати, аще нѣкиа еще надежи своему зломудрию въсприиметь, Феодору страсти князя своего устрашьшуся, негли же и похотѣвшу сана и власти Чрьниговьскыя области, к своей воли удобь привлечет его. |
| М-70 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | Он же рече: «Что ми маловременную и суетную славу даете, ея же аз и князю своему советовах преобидети». | Да увѣсть каган, яко Феодор, съвѣтник сый господина своего князя Михаила, и славѣ его безъслѣдник быти зѣло желает, – не убо в Ордѣ и Чрьниговѣ, работаа Батыю, но вышьши земля, в самых небесѣх, в иже тамо славѣ предъстояти Цареви царем и Господу господемь Исусу Христу, Владыцѣ всѣх, с князем своим Михаилом, идѣже он нынѣ есть. |
| М-71 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | Они же много мучивше его и главу ему отрезаша… | Сий слышавше сквернии татарове священный глас великаго Феодора, бѣсни бышя гнѣвом, яко звѣрие, от ярости устремишяся на нь. И въсхытивше его, сквръныя своя рукы нанесше на святаго, без милости мучяхуть и плоть ему съдробишя, землю же под ним кровию напоишя, таже наконець главу его отсѣкошя. |
| М-73 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | И повръжены быша святаа телеса их псом на снедь… | Тѣлеса же святою добропобѣдную мученику суроваа варварскаа рука в пустаа мѣста повръже, – мучителю тако повелѣвшу, яко «да, – рече, – звѣрие и птица снѣдять и». Но святых мученик священнаа тѣлеса невредима намнозѣ пребышя. |
| М-74 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | И явися столп огнен над телесы их, сияя пресветлыми зарями, и много свещи горящи, и гласы аггельскиа поюща. | В нощь же коюждо стлъпове свѣт над ними сиающе, всѣм явишася, – хранительную силу и благодати своея дѣйство неотступно от священных тѣлес сим образом Богови показующу. |
| М-75 | РПТ, РЛТ, ТПС, НикЛ | Вернии же тамо прилучившеися видевше с радостью и со слезами погребоша святаа телеса их… | И яже сквръных рукы злѣ поврьгошя, сиа по врѣмени благочестивых руцѣ опрятавше, под землею добрѣ покрышя. |
1. Саме в НикЛ наголошено, що Михайло приїхав до Батия разом із Федором. В попередніх варіантах це не вказано явно.
2. В РПТ, РЛТ – зовсім інакше!
3. Виділений фрагмент може бути й не перефразованим запозиченням, а незалежним агіографічним шаблоном.
4. «Огнь влъхвованиа проходити» може бути відлунням ТПС – М-23: «яко сей бяше огнь действеный, но ин некий волхованием устроен».
5. В НикЛ слова «Христианин есмь» говорить Михайло сам про себе (М-65) і Доман про Михайла (М-67). В ПСЛФ бачимо використання першого їх уживання.
Всього я нарахував у Льва 30 місць, які можуть бути відповідниками СМФ. Співставлення фрагментів показує, що Лев розсипав СМФ на окремі цеглинки і з них збудував свій твір, з величезною кількістю своїх власних слів. Прямих запозичень слів і фраз із попередніх текстів майже нема, і навіть структура попередніх варіантів СМФ не зв’язує Льва. Співставляти епізоди можна тільки на основі їх змісту, пам’ятаючи, що для Льва переписування давніх текстів – тяжка нестерпна робота, а переповідання їх своїм власним пишним стилем – діло легке і приємне.
Переважна частина збіжностей не має в собі нічого особливого – відповідні епізоди є в усіх попередніх текстах СМФ. Але деякі збіжності є тільки в НикЛ, тому варто прийняти припущення, що саме НикЛ був основним джерелом.
НикЛ може бути джерелом 23 збіжностей із 30, хоча подекуди інші джерела дають кращу збіжність, ніж НикЛ. Найбільш показовими є:
1, комбінація епізодів М-40 + М-41, де слідом за відмовою Михайла йде його політична декларація. Таку компоновку маємо тільки в С-1 і незалежно – в НикЛ.
2, в епізоді М-45 Батий наказує заохочувати Михайла голубленням і лагідністю – і цього немає більше ніде, але є в ПСЛФ.
3. В епізоді М-49 особи, які умовляють Михайла, подані по-різному. В РПТ це князь Борис, до якого приєднується бояри (подекуди – Борисові бояри). В ТПС це люди взагалі, з яких виокремлено Бориса. А от в НикЛ це Борис та багато інших руських князів, і точно те саме маємо в ПСЛФ.
4. В епізоді М-65 Михайло під час катування виголошує промову – такого немає ніде, окрім НикЛ та ПСЛФ.
Також в епізоді М-36 Лев наголосив, що Михайло прийшов до Батия разом із Федором (в попередніх версіях цього епізоду згадано тільки Михайла), але це може бути й незалежна думка самого Льва.
Разом з цим серед збіжностей є ряд місць, яких зовсім немає в НикЛ, натомість вони є в ТПС. Найбільш показовим є епізод М-28. Якщо в ранніх текстах Михайло вирішує їхати до Батия самостійно, то в С-8 він попередньо нараджується із Федором. Нарада з того самого приводу і в такому самому складі згадана і у Льва.
Ряд списків С-8 пов’язаний із Соловецьким монастирем, і М. Серебрянський навіть назвав цей варіант «соловецьким». Чи не могло трапитись так, що Лев, збираючи матеріали про Зосиму і Саватія Соловецьких, отримав разом з ними і список С-8? (Не можу заглиблюватись у цю справу.)
Також в епізодах М-22, 31, М-47 (55), 52, 60 можна добачати більшу подібність ПСЛФ до ТПС, ніж до раніших текстів.
Разом з тим в епізодах М-19 та М-23 можна побачити близькість ПСЛФ до ранніх текстів – С-2 чи С-3. Особливо в М-19 йдеться про повернення князів (у множині) на свої місця, як в С-2 та С-3; в усіх пізніших текстах йдеться про повернення одного тільки Михайла.
Таким чином, із текстів СМФ Лев безспірно користувався НикЛ та якимось із текстів Пахомія Серба (мабуть С-8).
Додаткові джерела твору Льва Філолога
Але тексти СМФ не були єдиним письмовим джерелом для Льва. Щоб побачити інші джерела, слід ще раз пройтись по тексту ПСЛФ, проминаючи на цей раз запозичення із СМФ.
Почав Лев від князя Володимира, що охрестив Русь, згадав про святих князів Бориса та Гліба, про роздроблення князівств і про біди від нашестя Батия. Ці біди бог посилає, щоб виправити гріхи, у які занурено начальство.
Внаслідок гріхів начальство із Києва було переведене до Владимира, далі – до Суздаля і ще далі – до Ростова, але все це мало допомогло, бо гріхи не відступали («бо з ними повиносите і злидні» – сказала б Леся Українка). Це – фактично помилково, але в тому уявному світі, який будував Лев у своєму Слові, вище начальство Русі в момент нападу Батия перебувало в Ростові.
На цьому місці слід зауважити, що ідеї: (1) що на Русі завжди був тільки один центр влади; (2), що цей центр послідовно переносився з одного міста до іншого – явно, хоча й дуже стисло висловлені в творі Льва. І це, здається, була перша спроба їх письмового оформлення.
Лев згадав про похід Батия на Великий Новгород і відзначив, що бог урятував це місто. Фактичні дані для такого запису є в усіх літописах, починаючи від Лаврентіївського, є вони і в Никонівському літописі («заступи бо его [Великий Новгород] господь бог и пречистыя богородиця от поганых агарян» – НикЛ під 6475 р.), котрим Лев, виходить, користувався у більшому обсязі, ніж просто СМФ. Лев наголосив:
ибо здравьствоваше тогда Великий Новъград от злобы оноя, чист бо бѣаше зависти, и неправды, и гръдости. Равность в себѣ наипаче любяще, и нравом нѣкако прости, гордитися не зѣло вѣдяще.
(Виходить, що і демократія не все шкідлива, подекуди і користь від неї видно!)
В наступному епізоді Лев назвав Батия каганом – у зв’язку з його наказом князям прийти і поклонитися (М-20, 21). Оцього кагана бачимо в нашому тексті вперше. В цілому в ПСЛФ слово каган вжито 11 разів, а слово цар стосовно Батия – 4 рази. Мені навіть здається, що така титулатура пов’язана із прийняттям титулу цар московськими великими князями. Епізодично (експериментально) так титулували уже Івана 3-го, а в 1498 р. його онука Дмитра офіційно було проголошено царем. Правити Дмитру не довелось, але новий титул уже було означено. Щоб відрізняти правильного московського царя від нечестивого ординського, для останнього довелось запровадити новий титул.
І якщо зайшла мова про титули, слід знати, що Федір в ПСЛФ – усе синглитик (9 разів), нема боярина чи воєводи.
Далі Лев написав, що ростовський великий князь Борис, на якого перейшло вище начальство над Руссю, походив із роду великого князя ростовського Андрія, а той – із роду великого князя Володимира Мономаха. Це – увертюра до великої цитати зі «Сказання про князів владимирських» (СКВ):
| СКВ | ПСЛФ |
| А от великого князя Владимира четвертое колѣно княз великий Владимир Всеволодич Манамах… | великый князь Владимер Манамах |
| Тогда бѣ в Цариградѣ благочестивый царь Константин Манамах… | от греческаго царя Констянтина Манамаха |
| Снемлет же [Константин] от своея главы венець царьский и поставляет его на блюдѣ злате. Повелевает же принести крабьицу сердоликову, из неяже Августия, царь римъский, веселяшеся, и ожерелье, иже на плещу своею ношаше, и чепь от злата аравьска исковану, и ины многи дары царьскиа. | диадиму, и вѣнець, и крест животворящаго древа приимъ, и порамницу царьскую и крабицу сръдоличьную, из неяже веселяшеся иногда Августъ, кесарь римскый, и чепь златую аравитскаго злата, и иныа многыа царьскиа почьсти в дарѣх приатъ, мужства ради своего и благочестиа. |
| И не просто рещи таковому дарованию и не от человѣкъ, но по Божиим неизреченным судбам, претворяще и проводяще славу Гречьскаго царьства на росийскаго царя. | |
| «… яко да нарицаешися отселе боговенчаньный царь, вѣнчан сим царьским венцѣм рукою святейшаго митрополита кир Неофита с епископы». И от того врѣмени княз великий Владимир Всеволодичь наречеся Манамах, царь великиа Русия… | Вѣнчан же бысть тогда в Киевѣ тѣм царьскым вѣнцем в святѣй велицѣй съборнѣй апостольстѣй церкви Премудрости Божиа Слова от святѣйшаго Неофита, митрополита ефесскаго, и от прочих святитель, и оттолѣ боговенчанный царь нарицашеся в Росийском царствии. |
| И оттоле и донынѣ тѣм вѣнцем венчаются царским велиции князи володимерьстии, егоже прислал греческий царь Коньстянтин Манамах, егда ставятся на великое княжение русьское. | Тако же и тъй благочестивый великий князь Андрей царьское имя своею храбростию стяжа. |
В цій таблиці у правому стовпчику подано суцільний текст ПСЛФ, а в лівому – фрагменти СКВ [. – Библиотека литературы Древней Руси / Под ред. Д. С. Лихачева, Л. А. Дмитриева, А. А. Алексеева, Н. В. Понырко. – СПб.: Наука, 2000 г.. т. 9: Конец XV – первая половина XVI века], котрі не утворюють суцільного тексту, а є паралелями до ПСЛФ.
І на СКВ Лев не зупинився, бо одразу за процитованим фрагментом іде запозичення зі «Сказання про перемогу над волзькими болгарами» (СПВБ):
| СПВБ | ПСЛФ |
| Мануилу цесарю мирно в любви и братолюбии живущю с благочестивым князем нашим Ондрѣем, случися им в един день изыти на брань: оному изь Цесаряграда на срачины, а сему из Ростова на болгары… | Нѣкогда убо има случися в един день изыти на брань: единому из Царяграда – на срацины, а другому из Ростова – на блъгары. |
| Мѣсяца августа в 1 день празднуем всемилостивому Христу и пречистѣи его матери… | И велию побѣду сътворишя, и празньство свѣтло уставишя Господу нашему Иисусу Христу – Происхожение Честнаго Креста, мѣсяца августа в 1 день. |
І тут у правому стовпчику подано суцільний текст ПСЛФ, а в лівому – фрагменти СПВБ [ Владимирской иконы Божией Матери (текст и перевод подготовлены Т.А.Сумниковой). – История философии, 2011 г., № 16, с. 19 – 34], котрі не утворюють суцільного тексту, а є паралелями до ПСЛФ.
У Льва обидва твори – СКВ та СПВБ – використані дуже зручно, утворюючи гладкий суцільний текст. Якими конкретно списками СКВ та СПВБ користувався Лев – я не можу дошукуватись, обидва твори були досить поширені в рукописах. Для нас важливо, що перша редакція СКВ була написана близько 1527 року. Це додатково підтверджує орієнтовну дату ПСЛФ – 1530-і роки, і знову, як і у випадку Никонівського літопису, показує добре знайомство Льва з найновішими на той час творами московської літератури.
Ідейне спрямування твору Льва Філолога
Наведені Львом фактичні дані з історії північно-східної Русі помилкові. Андрій Боголюбський не був ростовським князем, тільки володів Ростовом як частиною свого Владимирського князівства. І Борис не був із роду Андрія, а тільки з роду його брата Всеволода. І не був Борис верховним правителем Русі. Заради якої мети Лев конструював отаку паралельну реальність?
Князь Борис засуджується в ПСЛФ дуже гостро, значно гірше, ніж в ТПС (в давніших текстах засудження Бориса не проглядається зовсім):
В тѣх ласкателех и великий князь ростовский присѣдя Борис… Борис же не исправися по стопам праотца своего [Андрія] ходити, тѣм же и с начяльством и душю си повреди, еже и свѣтлому Михаилу съвѣщеваше недобрѣ.
Борис зі своєю лагідністю вільно чи невільно, а виконує побажання Батия умовити Михайла і схилити його до покірності. Цим ще сильніше підкреслюється виняткова стійкість Михайла.
Мабуть, не випадково у паралельному світі ПСЛФ не знайшлося місця для згадки, що Борис був родичем Михайла. Із такою згадкою вийшов би уже не Лев Філолог, а прямо Тарас Шевченко:
Правнуки погані!
Картина подвигу Михайла розгортається у ПСЛФ у двох вимірах – земному і небесному:
| Вчинок | Земний (реальний) світ | Небесний (надприродний) світ |
| Причина руїни від татар | напад Батия | гріхи: заздрість, гордість, неправда |
| Зла сила | цар Батий | диявол |
| Відмова Михайла | непослух цареві | перемога над дияволом |
| Через цю відмову | Батий надалі покинув вимагати від руських князів відступництва | Михайло урятував усю православну церкву |
Остання позиція висловлена Львом дуже сильно і виразно:
Аще бо не бы сий пресвѣтлый мученик, изшедшу безумнаго мучителя злочестиа велѣнию на христианскыя князя, явлься посреди и възразил, – не бы престаль безбожный сице присно повелѣвати князем, и ино бы лютѣйшее проявлению яко приложити въсхотѣл, и на всю бы русскую церковь диавол того въоружитися сътворил, зря удобно ко злочестиа послушанию князей приступающих.
Лев у своєму творі підводить читача до думки, що Михайло опинився на перехресті не тільки земних політичних сил, але і надприродних сил добра і зла, а своїм учинком не тільки врятував свою власну душу від ада, не просто виявився гідним нащадком давніх мучеників християнства, але й повернув історію всієї Русі в бік православія та самодержавія.
В реальній історії 13 ст. ніякого переходу руських князів у татарську віру не бувало й бути не могло, але це Льва не обходило; натомість перехід всієї колишньої Візантійської імперії (включаючи Сербію) із православія на мусульманство після турецького завоювання все стояв у нього перед очима. Нехай християнство там і не зникло цілком, але перетворилось із віри панів (і тому – панівної віри) на віру упосліджених низів суспільства. Отаку перспективу для Русі вбачав Лев у своїй паралельній історії, і від такої небезпеки Михайло урятував Русь своїм подвигом. Знову можемо говорити, що у творі Льва певним чином відбилися реалії часу його написання.
Ідея твору – велична і важлива, а її словесне оформлення – пишне й урочисте. Я залюбки цитував, визнаючи, що його мова важкувата і подекуди мало зрозуміла, і на останок не можу утриматись від цитування таких сильних риторичних зворотів:
Увы, благочестие кусту бывше!
Колико злохытрьство диаволе!
Каково умышление лукавого!
Або:
Сих святых кровию огня покланяние угасе!
Сих страстьми ординьскыя службы исчезошя!
Сих смерть – благочестию великое утвръжение!
Таким і має бути твір на таку високу тему. Красномовність Льва далеко перевищила красномовність не тільки Пахомія Серба, але й самого маршала Брежнєва!