Ябу-городок

Микола Жарких

Топоніміка

Ябу-городок згаданий тільки у трьох ранніх ярликах: Japuhrad (1461), Japihrod (1472) і найбільш зрозумілий Ябу-городок (1507). Отже, скелет виглядає як Я(б|п)-г-р-д.

Пошук у ГРАК-у за шаблоном

[word="Я(б|п){AV}г{AV}р{AV}д.*"]

очікувано не дав ані одного відповідника. Скорочення шаблону також давало 0 відповідників, аж поки не дійшло до

[word="Я(б|п){AV}.*"]

Тут маємо 92 тисячі відповідників, переважно коштом Японії. Детальніший розгляд показав, що шаблон

[word="Яб{AV}.*"]

має 482 відповідники, серед топонімів – Яба в Нігерії, Ябад в Іорданії, Ябакей в Японії, Ябаолу в Китаї, Ябебірі в Парагваї, Ябель у Німеччині, Ябок (відомий тільки з Біблії), Ябукоа в Пуерто-Рико, Ябули в Китаї. Словом, назви такого типу є скрізь (окрім хіба що Антарктиди) і ніде не утворюють якоїсь системи, в кожній країні і в кожній мові початкові три літери означають щось інакше.

Примітна відсутність тюркських назв, єдиний виняток – село Ябанарди (Туреччина, провінція Діярбакир; Ябан-арди?). Але ніякою мірою не можна сказати, щоб потрібні нам три літери були продуктивні.

Далі, пошук за шаблоном

[word="Яп[ауеиієяюї].*"]

дав 374 відповідники (звертаю увагу на відсутність літери о серед голосних. Так я виключаю Японію). Серед них домінує Япанія (та сама Японія, але у формі, вживаній на початку 20 ст.). Інших топонімів просто немає.

Традиційно дослідники вважають, що Ябу – це якесь тюркське слово, а град / грод / городок – слов’янське слово, котре означає «укріплення». Але інших прикладів таких тюрксько-слов’янських складних топонімів, здається, немає.

Отже, для інтерпретації назви можу собі уявити три можливості.

Перша полягає у припущенні часткового перекладу: в татарському тексті стояло щось як Ябу-Керман, а в перекладі стало Ябу-град. Але топооснова Ябу-, як показано вище, непродуктивна, і значення її невідоме.

Друга можливість полягає в тому, що тут в татарському тексті стояла якась слов’янська назва, котру перекладач не зміг розібрати. Реконструкція її неможливо, оскільки від основи залишилась одна літера б.

Третя можливість полягає в тому, що ця назва є плодом непорозуміння. Якась незрозуміла татарська фраза була прийнята за власну назву, і починаючи з ярлика 1513 р. це непорозуміння повністю зникає. А це – унікальний випадок, коли назва, присутня в ранніх ярликах, випадає в ярликах середнього і пізнього періодів.

Натомість в ярлику 1507 р. з’являється і повторюється до 1541 р. Дашов-город. Думаю, що це – результат виправлення непорозуміння.

До речі, слово град / городок означає укріплення, замок; в той же час все, що ми знаємо про татар на просторі від Карпат до Алтая, говорить, що татари ніде ніколи ніяких укріплень не будували. Чомусь на цю обставину ніхто з дослідників не хоче звертати уваги.

Турецька карта

Ще одне джерело зі згадкою «фортеці Ябу» – це недатована турецька карта нібито «земель сучасної України із планом атаки турецького флота на Київ» [Абрагамович З. Старая турецкая карта Украины с планом взрыва днепровских порогов и атаки турецкого флота на Киев. – «Восточные источники по истории юго-восточной и центральной Европы», М., Наука, 1969 г., , с. 76 – 97, карта на с. 95].

Аби було ясніше, про що йдеться, відтворюю дуже неякісну копію зі статті (написи на ній ніякою мірою не читаються, якісне кольорове сканування цієї карти – справа майбутнього):

Карта орієнтована на захід, так що північ – праворуч. Для пояснень я пронумерував об’єкти, позначені на карті (згідно інтерпретації З. А.):

Згідно З. А., об’єкт № 5 – це «з) длинный путь от берега Черного моря прямо в Киев» [с. 81]; але я думаю, що це – недомальована ріка Бог (не зафарбована, які інші ріки).

Читання написів на карті – справа надзвичайно складна. З. Абрагамовичу довелось зробити величезні зусилля, зробити масу припущень і натяжок, аби продертися спочатку через палеографію цих написів, а потім, реконструювавши (не прочитавши, а саме реконструювавши) написи, продертися крізь їх мову і реконструювати їх зміст.

Звичайно, перевірити ці реконструкції може тільки справжній знавець османської палеографії та старої турецької мови. На таку перевірку поки що ніхто не піднявся.

Я можу тільки констатувати, що реконструкції назв «кале-і Черкес-Кермен» (фортеця Черкес-фортеця № 11) та «кале-і Ман-кермен» (фортеця Велика фортеця, № 12) займають цілу сторінку друкованого тексту [с. 77 – 78]. Назва № 13 не піддається розшифровці і «Остер» поставлено чисто здогадно (може бути і Чернігів, і Новгород-Сіверський, і Брянськ, і т. д.). Відповідно нема упевненості, що ріка № 14 – це Десна, а не, скажімо, Сож.

Далі, гирло великої ріки (№ 8) З. А. даремно називає «лиманом» [с. 79] – на карті змальована цілком очевидна дельта, а не лиман (естуарій). Назву фортеці № 9 З. А. реконструював як «Єні-сарай» (новий дворець) і вельми дивувався, чому це не Очаків [с. 78 – 79]. Також З. А. думав, що ця фортеця оточена штучним ровом [с. 88], тоді як на карті ясно видно, що це – острів, утворений рукавом великої ріки.

На тлі таких складних реконструкцій викликає здивування просте прочитання напису № 7 – «кале-і Ябу» (фортеця Ябу) [с. 80]. Можливо, ця назва теж читається лихо, але З. А. просто опустив реконструктивну частину. Далі про цей об’єкт написано так:

«Ябу-городок» изображен на карте морейца Ильяса явно в незавершенном виде. Из горизонтальных и вертикальных черточек по обе стороны надписи можно только мысленно «воздвигнуть» семь небольших башенок без крыш, не соединенных сплошной стеной. Строится ли еще эта крепостица или это развалины какого-то старого укрепления со времен великого князя литовского Витовта, трудно сказать. То, что хан Менгли-Гирей 1-й в 1507 г. решил уступить (на деле или только на словах – это уже другой вопрос) Ябу-городок Речи Посполитой, подсказывает догадку, что эта крепость в то время не представляла уже ничего ценного в его политико-военных расчетах по отношению к Речи Посполитой. В свою очередь то обстоятельство, что на карте турецкого разведчика морейца Ильяса, на которой отмечены детали только стратегически важные, отмечен и Ябу-городок, можно считать признаком того, что в его плане Ябу-городок как-то числился. Следовательно, можно принять, что карта морейца Ильяса возникла ранее уступки Ябу-городка ханом Менгли-Гиреем 1-м королю Сигизмунду 1-у, т. е. до 1507 р. [с. 84].

Це міркування служить основою для припущення, що карта складена в 1497 р. у зв’язку із польським походом у Молдавію (нібито проти Туреччини) [с. 86]. Далі:

Что касается топонима ябу, то на основании данных, зафиксированных в словарях (Л. Будагов Сравнительный словарь турецко-татарских наречий, т. 2, Спб., 1871 г., с. 319; В. В. Радлов Опыт словаря тюркских наречий, т. 3, Спб., 1905, стб. 283 – 284; F. Steinglass A comprehensive Persian-English dictionary, London, s. a., p. 1524), топоним ябу может скорее всего означать «укрытие» или «кровля». Ябу-городок был, вероятно, задуман его основателями именно как «укрытие», т. е. надежное убежище для ханских воинов среди далеких от Крыма, полных опасностей «диких полей».

Стоит обратить внимание на то, что Ябу называется также деревня в Средней Азии (в районе Зеравшана), жители которой – тюрки, потомки знаменитого поэта-мистика Ахмеда Ясеви (В. А. Гордлевский Ходжа Ахмед Ясеви. – Избранные сочинения, т. 3, М., 1962 г., с. 367). Как толкуют это название в Средней Азии – мне неизвестно [с. 96].

Зауважу на цьому місці, що посилання на Радлова помилкове: колонки 283 – 284 містяться в 1-го тому, і там подано слова на літеру а; починається з колонки 1261 зі словами на літеру т. Перегризати весь словник Радлова з його божевільним сортуванням я не маю ніякої охоти.

У на с. 319 справді є слова від яба до ябмак, і це останнє слово має значення «замикати, покривати, ховати; кровля, завіса, покритий». Більшість слів там подана арабською графікою, і лише деякі мають російську транскрипцію. Слова ябу серед транскрибованих нема, і чи може воно бути похідним від ябмак – мені сумнівно.

У Франца Штейнгласа є слово yabu зі значенням «A pony, nag, cob; a packhorse; a draught-horse». Тут pony – так і буде поні, маленький коник; nag – так само поні; cob – як одне зі значення подає «кремезний коротконогий верховий кінь»; packhorse – «в’ючний кінь»; draught-horse – «упряжний кінь». Але ж персидська мова – то не тюркська, правда?

Так що перевірка наукового апарату З. Абрагамовича зовсім не підтверджує його тлумачення слова ябу.

Реконструюючи напис у 6 рядків в нижній частині карти [с. 82 – 84], З. А. відзначив, що він звернений до не названого на ім’я візиря (не султана-правителя) і там сказано:

… Камни, которые [находятся] в этой реке… я, бедняк ваш, раздвину так, чтобы ваши корабли дошли вплоть до королевской столицы… [с. 86]

Ані «порогів», ані їх «вибуху», обіцяного у назві статті, в самому написі нема – це все здогади З. А.

Стаття З. Абрагамовича надзвичайно цікава і показує, що карта – міцний горішок, розкусити який поки що не вдалося.

Перш за все, З. А. не знав, що Ябу-городок згадано ще в ярлику 1461 р., і якщо йти за його логікою, то карту слід було б віднести до середини 15 ст. або й ранішого часу. Але зовсім немає упевненості в тому, що «фортеця Ябу» на карті – це той самий Ябу-городок із ярликів.

Почну ab ovo. Ні одна ріка на карті не підписана. Які ми знаємо ріки, що утворюють дельти? Перш за все – Ніл з його дельтою par excellence. Тоді фортеця № 9 могла би бути Дамієттою, а велике місто № 12 – Каїром. Щоправда, він лежить на лівому березі Ніла, а не на правому, та й допливів Ніл ніяких не має…

Далі гарну дельту має Волга, тоді фортеця № 9 могла би бути Астраханню (не забуваємо також, що десь на нижній Волзі був – точний відповідник назви об’єкта № 9 на карті!), а ріка № 14 – Камою, фортеця № 13 – Казанню, а велике місто № 12 – Москвою (справді королівським містом, на відміну від Києва). Тоді фортеця № 11 могла би бути Нижнім Новгородом, а ріка № 1 – Доном або Тереком. В 1569 році турки, які відомо, мали намір не тільки завоювати Астрахань, але і прокопати Волго-Донський перешийок, щоби дати дорогу своєму флоту на Волгу. Так що намір «розсунути камені» міг стосуватись цього задуманого каналу.

Далі непогану дельту має Дунай, тоді велике місто № 12 можна вважати Сілістрією, Видином, Белградом, Будою, Вишеградом, Естергомом чи нарешті Віднем (в залежності від розмаху фантазії; до речі, останні 6 міст були в різний час королівськими столицями). Столичний статус цього міста підкреслено прапором над його найвищою баштою. Тоді лівий доплив № 14 міг би бути Серетом, або Тисою, або Моравою. Відповідно камені, які треба розсунути, були би Залізними воротами (останні 5 кандидатів на звання великого міста лежить вище цієї тіснини). Але ці камені не показані на карті, тільки згадані у тексті.

В такому випадку три маленьких затоки моря в лівому нижньому куті мали би бути лиманами в сучасній Одеській області, а фортеця Ябу (№ 4) мала би знаходитись десь на західному березі Чорного моря. Якщо ця назва справді означає «убіжище», то це мало би позначати тимчасову або проміжну базу флота по дорозі до дельти великої ріки. У тому наборі рисочок, який видно на фотокопії, не можна побачити ані літер назви, ані тим більше «7 башт без покрівель».

Водний об’єкт № 1 в такому випадку мав би позначати протоки – Босфор + Дарданели, з яких мав би вийти флот. Об’єкти № 2, 3, 6, позначені майже однаково – по три ряди якихось маленьких споруд (будинків чи шатер), по 6 чи 5 в кожному ряду – це не міста, а польові табори сухопутної армії, котра мала наступати на велике місто із суходолу, в той час як флот наступав би з ріки. Тому-то вони й не підписані і не мають ніяких ознак укріплень. Чи тут показано три окремих корпуси цієї армії, чи три можливих варіанти дій однієї армії – вирішити не можна.

Фортеця № 9 могла би бути якоюсь новою (проектованою) фортецею на острові Дунаю, і то не конче перед самою дельтою, а можливо й вище. багато, і, наприклад, у Белграді, при впадінні Сави в Дунай, навіть форму має приблизно таку, як на карті, і так само розташований праворуч від русла Дунаю.

Якщо на карті справді зображено Дунай, то наступальні війни на Дунаї турки вели з кінця 14 до кінця 17 ст., і карта не дає певних даних для прив’язування її до якоїсь певної кампанії.

Якщо ж ми приєднаємось до погляду З. Абрагамовича, не дивлячись на всі неможливі натягання й суперечності, і будемо бачити тут Дніпро, то єдина дійсна нагода напасти на Київ у турків була під час Чигиринської війни 1677 – 1678 років. В 1672 році Туреччина завоювала Подільське воєводство (закріплене за Бучацьким миром). Крайній північно-східний замок цього воєводства – Хмільник – лежить у 210 км на південний захід від Києва. У 1678 р. турки здобули Чигирин (215 км на південний схід від Києва), після чого турецький загін зруйнував Канів (100 км на південний схід від Києва). Російський уряд цілком серйозно числився з можливістю, що в 1679 році турки вирушать походом на Київ, і вживав заходів щодо укріплення Києва.

Саме в цей час і було би доречно спробувати атакувати Київ не тільки по суходолу, але також і з боку Дніпра.

В той же час кампанія 1497 року, про яку думав З. Абрагамович, розгорталась в Молдавії (Сучава – 434 км від Києва), і атака на маленький замок «на татарській границі», навіть якби вона була здійснена і удалась, ніякою мірою не вплинула би на війну в Молдавії через віддаленість від основного театру воєнних дій. Ще раз повторю – в кінці 15 ст. Київ ніякою мірою не міг вважатись королівським містом і столицею (прапор же ж!) – так само як і в 1670-х роках.

Таким чином, для нашої вузької теми – ябу-городо-знавства – стаття З. Абрагамовича цінна переважно своїм негативним висновком: йому вдалося знайти тільки один топонім Ябу (і то досить далеко, десь у Середній Азії, за 3 тисячі із гаком кілометрів від Києва; до речі, за вказівками Гордлевського це поселення нині не можна відшукати), значення якого невідоме (вказані ним словники такого слова не містять).

Ф. Шабульдо (2005 р.)

Ф. Шабульдо приділив Ябу-городку пару сторінок на маргінезі своєї улюбленої теми – «битви на Синіх Водах» [Шабульдо Ф. Синьоводська битва 1362 p. у сучасній науковій інтерпретації. – «», Київ, 2005 р., с. 17 – 19]:

На турецькій карті кінця 15 – початку 16 ст. приблизно в межах басейну Південного Бугу позначене місто Ябгу («Йабгу»), постійно згадуване в ярликах кримських ханів 15 – 1 пол. 16 ст. на українські землі […]

«Йабгу» – це титул намісників з числа найближчих родичів правителів «степових» імперій […] починаючи від Першого Тюркського каганату в 6 ст. […] Проте уживання титулу «йабгу» представниками монгольської аристократії писемні джерела не зафіксували. Згадка про Ябу-город в ярликах кримських ханів 15 – 1 пол. 16 ст., в основу яких покладено […] ярлик золотоординського хана Тохтамиша, виданий в. кн. Вітовту в 1398 р. – це, здається, перше удокументоване, хоч і опосередковане, свідоцтво уживання древнього титулу в тюркомовному середовищі західних улусів Золотої Орди, який застосовувався, найімовірніше, до золотоординських улусбеків.

Чи справді так?

«» [Ленинград: Наука, 1969 г., с. 222] подає слово JABγU – «титул верховного правителя у західних тюрок». Приклади його застосування – з пам’ятника 735 р., пам’ятника 732 р. (ці два знаходяться в місцевості у центрі сучасної Монголії, вони й – у якихось 5060 км на схід від моєї хати); пам’ятника 759 (?) р. десь на р. Селенга на півночі сучасної Монголії. Все це – східні тюрки і навіть уйгури. Слова ябу в цьому словнику нема.

Далі в 618 – 630 рр. у західному Тюркському каганаті правив , і тут ябгу – це частина імені, а каган – титул. Правителі із титулом ябгу відзначені в в 625 – 758 роках. Столицею його вважається місто , і це вже ближче до мене, тільки 3250 км.

Далі ібн-Фадлан у своїй книзі про поїздку на Волгу в 921 – 922 роках згадав , який був правителем . Її центром вважається , а це вже зовсім близько, якихось 2380 км.

Яка ж користь для нас від цього поверхового ябгу-знавства? От власне що ніякої: титул такий справді існував, але дуже далеко від нас як у просторі, так і в часі. І цей титул не породив ніяких топонімів на тій території, де були правителі з таким титулом. Я не бачу ніякої причини, чому б на території східної Європи, де ніколи не бувало начальників-ябгу, мали б з’явитись топоніми від цього титула.

І що найцікавіше – таких назв у східній Європі просто нема! Ми ж хотіли говорити про назву ябу, а пан Шабульдо підмінив його словом ябгу, якого в джерелах нема. Чи ці слова є тотожними? Ніхто зі сходознавців так не написав, а не знаючи грунтовно тюркських мов, голослівно стверджувати їх тотожність не можна. Слова дрижати та держати не тільки складені з тих самих літер, але й звучать подібно, прецінь означають різне.

Зрештою, Ф. Шабульдо і не стверджував тотожності цих слів, а просто замінив одне, про яке не вмів нічого сказати, на інше, про яке щось відомо. Така от, даруйте, «методика» дослідження. Письмові джерела про Золоту Орду не знають слова ябгу, а Ф. Шабульдо робить висновок, що знають, оскільки є неясний топонім у ярликах. Це – чиста циклічна «аргументація», коли те, що треба було довести, вважається уже доведеним, і з нього виводяться подальші «докази».

Все сказане, думається, дає підставу зробити такий висновок: місто Сині Води або ж Ябу-город знаходився на місці сучасної на Кіровоградщині й служив у 1-й половині 14 ст. за резиденцію ханського намісника у володіннях Золотої Орди на захід від Дніпра.

Золотоординське поселення біля с. Торговиця – справді відносно велике і відносно добре досліджене, але воно запустіло в 1360-х роках, за сто років до першої згадки Ябу-городка. І там, ясна річ, не відомо ніяких укріплень – не тому, що археологи погано старались, а тому, що укріплених поселень (городів / городків) у Золотій Орді ніде й ніколи не бувало.

Отже, все сказане у статті Ф. Шабульдо на тему Ябу-городка – це суцільне нагромадження помилок.

А. Добролюбський й І. Смирнов (2022 р.)

Ябу-городо-знавство нещодавно поповнилося новою великою спеціальною статтею [Добролюбський А., Смирнов І. . – Старожитності Лукомор’я, 2022 р., № 4 (13), с. 7 – 28].

Сказати, що ця стаття жахливо некомпетентна і повністю помилкова – це просто нічого не сказати. Наші відважні автори почали відшукувати «Хаджибеєву тьму» (с. 7), невідому з жодного джерела. «Кто ищет, тот всегда найдёт». По силі цієї премудрості вони знаходять генуезьке поселення Джинестра прямо в Одесі (чого далеко ходити?), де «також наявна і кам’яна вежа маяка» (с. 8).

Ну, ніякої такої генуезької вежі в Одесі нема, але питання в іншому: скільки треба було випити, щоб таке написати? І чого саме? Можливо, нашим авторам варто запатентувати цей напій, від якого скрізь з’являються «генуезькі вежі»?

Далі читаємо: «Жільбер де Ланнуа став першим свідком існування «живого» Ябу-городка» (с. 12).

Ну, ми самі бачили Багдад [Жарких М. І. Де був і що бачив Жильбер де Ланнуа у 1421 році. – К.: 2020 р.] і знаємо, що ніякого Ябу-городка у нього нема. Навіщо авторам була потрібна оця дрібна, простодушна і нікчемна фальсифікація, котра не здатна нікого обдурити? Тільки для того, щоб уславитись фальсифікаторами?

Прийнято вважати, що саме Торговиця була столицею й, одночасно, ставкою хана Хаджибея […] Описані вище керамічні рештки Хаджибеєвої тьми в Одесі датуються так само, як і кераміка Торговицького археологічного комплексу – 1320-1350-ті рр. Це означає, що вони існували в один і той же час. Такі обставини легко пояснити меридіональним кочуванням синьоводської літньої ставки Ябу-намісника, яка постійно пересувалася – на зиму ставка разом із ордою пересувалася на південь, до Чорного моря, а весною поверталася в лісостеп, в Торговицю [с. 15].

Фантазія авторів, відштовхуючись від фантазій Ф. Шабульдо, розростається (crescendo) і в Торговиці уже з’являється хан (ну, імператор, коли хто не знає) на ім’я Хаджибей, котрий має столицю.

Історикам відомо, що «Ябу» (Ябгу або Йабгу, Yabu, Yabgu, рідше Yabghu) може перекладатися як «перший, провідник». Це була державна посада в ранніх тюркських державах, яка приблизно відповідає наміснику. Титул «Ябу» (Yabu) традиційно отримував другий за рангом член правлячого роду Ашинів у VI-VII ст. […] Так, наприклад, правителі західнотюркських володінь мали титул Ябу-каган. […] «Ябу» став титулом верховного правителя і в державі Огуз [с. 16 – 17].

Тепер виявляється, що марної праці не буває, і я, дуже поверхово пробігшись по вживанню титула ябгу, можу сміливо говорити, що наші автори написали дурницю. Так, ця дурниця повністю узгоджена із тим, що писав Ф. Шабульдо, але від того не перестає бути дурницею.

Так, у 985 р. огузи-ябу заключили з київським князем Володимиром воєнний союз проти хозар і поволзьких булгар, брали участь у його поході на Хазарію та допомогли накласти на неї данину. За це пізніше митрополит Іларіон називав Володимира хазарським титулом «каган» [с. 17].

Тут уже ябу стає іменем племені нарівні із огуз! Мабуть, наші автори мали якись секретний, невідомий науці варіант літопису про київського князя Володимира, з якого запозичили наведені подробиці. Не можу ж я, відставний фізик-теоретик, припустити, що доктор історичних наук в співавторстві із кандидатом історичних наук просто вигадали ці деталі. От я і не говорю.

У різні часи столицями – «Ябу-городками» – чорноклобуцького союзу могли бути або Канів, або Торчеськ (Торцкь, Торцьскъ), або Ростовець. Це блукання легко пояснюється сезонними або ситуативними переміщеннями ставки намісника-Ягу [уже не ябу!] […] У 1237 р. половецький хан Котян, вождь племені дурут, яке тоді займало степи між Дніпром і Дністром, був розбитий монголами Батия. […] Монголи почали призначати «чорним шапкам» намісників-«Ябу» на власний розсуд [с. 18].

Видно, що секретний літопис доходив аж до 1237 року і навіть заходив у пізніший час, бо про ніяких намісників-ябу ані одне джерело не знає.

Стаття написана простою, легко зрозумілою мовою, чим вигідно відрізняється від модного нині «науко-подобія». Але це не додає їй переконливості. Я навіть хотів був порадити авторам не запивати горілку горілкою, але що толку? Все одно вони моєї роботи ніколи не прочитають, а якщо навіть прочитають, то не повірять у спасенну силу такої поради і не будуть їй слідувати. Тому я ніяких порад їм і не даю. Не поможе бабі кадило.

Висновок

Ябу-городок не вдається локалізувати. Цю назву в ярликах слід вважати непорозумінням, помилкою перекладу чи зіпсованою назвою, реконструкція якої неможлива.