Галицько-Волинський літопис
Микола Жарких
Спробуємо тепер систематизувати всі спостережені нами вище зв’язки між ГВЛ 13 ст. та БПЛ. При цьому ми спочатку розглянемо основну редакцію БПЛ, а вставку з ГВЛ в Лит1Л залишимо на десерт.
Перелік литовських князів
У той же час за божим повелінням прислали князі литовські [послів] до великої княгині Романової [Анни], і до Данила, і до Василька, мир даючи. Імена ж литовських князів були [такі]: це старші – Живінбуд (15), Дов’ят, Довспрунк (5), брат його Міндовг (81), брат Дов’ятів – Вілікаїл; а жемоїтські князі – [це] Ердівіл (17), Вікінт (21); а [з] Рушковичів – Кинтибут, Вонибут, Бутовит, Вижійк і син його Вишлій, Китеній, Пликосова; а це – Булевичі: Вишимут, – що ото його вбив Міндовг, а жону його забрав і братів його побив – Єдивила [і] Спрудійка; а це князі із Дяволтви: Юдьки, Пукийк, Бикши, Ликийк. Ці ж усі мир дали князю Данилові і Васильку, і була земля [їхня] спокійна [].
Ми бачимо, що зазначено 21 литовське ім’я, з них п’ять (виділені півжирним з номерами епізодів БПЛ) – заведені до БПЛ. В тому числі – такі унікальні й важкі в написанні імена як Живінбуд та Довспрунк, які написані цілком однаково в обох пам’ятках. Сміливо можна говорити про текстуальну залежність.
Більше того, Вікінт в обох текстах виступає жемайтським князем. Оскільки автор БПЛ – монархіст, він ніде не писав, що в одній землі могло бути кілька князів, а завжди в нього в одній землі тільки один князь. І якщо Вікінт – князь жемайтський, то Ердівілу там уже немає місця, і автор БПЛ відправив його княжити в Литву.
Цікава особливість – попри те, що у ГВЛ згадано ще кілька десятків литовських імен, жодне з них до БПЛ не увійшло. Не знаю, як це пояснити.
М. С. Грушевський (), а слідом за ним і Л. Є. Махновець у використаному нами перекладі літопису пересувають дату цього посольства на 1219 р., з огляду на похід датського короля Вальдемара 2-го в Естонію, який буцімто загрожував і Литві.
Я думаю, що від Естонії до Литви надто далеко, щоб цей похід міг вплинути на поведінку литовських князів, тим більше що в той час литовці нападали на Волинь, а не навпаки. Отже, для концентрації сил на північному напрямку литовцям зовсім не треба було укладати мир – досить було припинити походи на південь, а це залежало тільки від них самих.
Ім’я Міндовга наводить літописця на спогад про пізніші події, коли Міндовг убив Вишимута (про загибель Вишимута літописець згадав ще раз пізніше, під 1252 роком), а це, в свою чергу, штовхає нас до припущення, що тут виступає той самий Міндовг, що загинув у 1264 р. З одного боку, імена литовських князів ніколи не повторюються; з другого – 50 років перебування на політичній сцені видається малоімовірним. Тому думаю, що цей запис про мир, ніяк не пов’язаний із сусідніми текстами, зроблено по свіжих слідах події (інакше звідки така деталізація?), але сама подія сталась значно пізніше, може, і на 20, і на 30 років.
Думаю, таку угоду могли укласти після 1246 року, коли окреслився намір татар не просто плюндрувати Русь наїздами, а панувати над нею, призначаючи князів. Це була загроза і для Литви.
Руські імена
При аналізі іменослова БПЛ ми бачимо, що імена Мстислава, Романа, Льва співпадають з іменами синів кн. Данила Романовича. Також ім’я Володимир відповідає імені сина кн. Василька Романовича. Із них Мстислав, Лев і Володимир в БПЛ виступають волинськими князями. Тому можна вважати їх запозиченими із ГВЛ.
Роман Брянський
Іпатіївський (ГВЛ) та Лаврентіївський літописи подають звістки про князя Романа Брянського від 1263 до 1285 років, але в цілому він дуже мало відомий. Ті нечисленні дані, що ми маємо про нього, в основному походять саме з ГВЛ, а про його дочку, яка вийшла за волинського князя, повідомляє тільки він.
Те, що в літописі зятем Романа виступає Володимир Василькович, а в БПЛ – Лев, не повинно нас бентежити – ми вже добре знаємо, що в БПЛ заміна імен дієвих осіб – звичайна річ.
Вважаємо, що Роман Брянський запозичений в БПЛ із ГВЛ.
Роман Литовський
У ГВЛ читаємо:
І дав він [Войшелк] Романові, синові королевому, Новгородок од Міндовга, а од себе і Слонім і Вовковийськ, і всі городи [].
Оскільки згідно уявлень автора БПЛ Новгородок – столиця Литви, то природно оголосити того, хто володів цим містом, правителем Литви. Так у множину чисто литовських імен правителів Литви втисся зі своїм візантійським іменем Роман. Вважаю це ім’я запозиченням із ГВЛ.
Шварно
Шварно – син кн. Данила Романовича, який оженився із дочкою литовського князя Міндовга (ГВЛ під 1255 і наступними роками). Під 1268 роком літопис повідомляє, що Войшелк пішов у ченці, а Шварно став правити в Литві (власне, в Новгородку).
Отже, в очах автора БПЛ Шварно мав такі самі підстави зватись великим князем литовським, що й його брат Роман. Але в основній (Ердівіловій) редакції БПЛ цього імені немає, воно є тільки в Немоносовій редакції. Як же так могло статись?
Я не думаю, що автор БПЛ-Н повторно звертався до ГВЛ, щоб виписати з нього одне тільки ім’я Шварна і поставити його замість Скирмонта. Разом з тим це ім’я надзвичайно рідкісне. Окрім ГВЛ та БПЛ, маємо ще тільки одного (!) Шварна – в Іпатіївському літописі згадано київського воєводу Шварна.
Можливо, незрозуміле й ніким не пояснене ім’я Шварно – це фонетичний варіант імені Скирмонт → Шкирмонт → Шкуармон → Шкварно (Лит6Л, епізод 35) → Шварно.
Заснування міст
У ГВЛ читаємо:
Але [якось], коли він, [Данило], їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: «Як іменується се місце?» І вони сказали: «Холм йому ім’я є». І, уподобавши місце те, надумав він, що поставить на ньому невеликий городок [].
Дуже подібно розповідає БПЛ:
І зайшли [Скирмонт з панами] за ріку Велю, і потім перейшли ріку Німан і знайшли в 4 милях від Німана гору красну, і сподобалось їм, і зробили на ній город і назвали його Новгородок (епізод 19).
Голшис перейшов ріку Велю і знайшов гору красну між горами над рікою Вільнею за милю від устя ріки Вільні, і вчинив город, і назвав його своїм іменем Гольшани (епізод 63).
І побувши трохи там, і поїхав звідти на лови до пущі за 10 миль від того города свого, і знайшов гору красну, оточену великими рівнинами й наповнену ряснотами, і сподобалося йому там, і він там оселився, і на тій горі вчинив город над рікою Кораблем, і перенісся туди і там почав княжити, і назвався князем Гольшанським (епізод 63).
І князь великий Тройден знайшов гору красну і хорошу над рікою Боброю, і там зарубив город, і назвав його Райгород, і прозвався князем Ятвязьким і Дойнівським (епізод 64).
Якось поїхав великий князь Гедимін зі столиці своєї Кернова на лови за 5 миль за ріку Велю, і знайшов у пущі гору красну, дібровами та рівнинами оточену, і дуже йому сподобалось, і він там поселився і заклав город, і назвав його Троки, де тепер Старі Троки, і з Кернова переніс столицю свою на Троки (епізод 83).
І через недовгий час після того поїхав великий князь Гедимін на лови від Трок за 4 милі, і знайшов гору красну над рікою Вільною… і послав по людей і заложив город… і назвав його Вільною. І збудувавши город, переніс столицю свою з Трок на Вільну (епізод 84).
Ми бачимо, що оповідання про заснування Холма так сподобалось авторові БПЛ, що він повторив цей шаблон цілих шість разів. Гора в ідеалі має бути оточена рівниною (як у Холмі) – і ми двічі бачимо ці рівнини в БПЛ. Шаблон настільки тяжіє над автором, що навіть Троки, котрі лежать на абсолютно плоскому березі озера (як зазначали дослідники) – і ті засновуються «на горі».
В іменуванні міст від засновників нічого неможливого немає. Нікого не дивує, що міста Володимир, Ярослав (і Ярославль), Глібль, Всеволож, Святополч названі іменами князів. Інша справа – що автор БПЛ не знав про своїх князів-засновників нічого, окрім топонімів, і можливо в деяких місцях перестарався (з народною топонімізацією назви Юрборк, наприклад). У такий самий спосіб і князь Немонос утворений він назви ріки Німан (зрештою, і в Україні були поети на ім’я Бористен та Славутич. Їм, виходить, можна?).
Татари
У ГВЛ записано шість великих походів татар: під 1224 р. – на Калку, під 1237 – 1240 рр. – Батия на Русь, під 1260 р. – Бурундая на Литву, під 1274 р. – Ягурчина на Литву, під 1277 р. – Мамшія на Литву, під 1287 р. – Телебуги на Польщу.
Перший та останній походи автора БПЛ не зацікавили, а от про Батия він розповів – дуже коротко, але відповідно до літопису. Хоча про Батия розповідав кожен руський літопис, ми можемо не вишукувати окремого джерела і вважати, що ця звістка (епізод 18) запозичена саме з ГВЛ.
Наступні походи татар в БПЛ – Балаклая (34) та Курдаса (38) – поставлені після Батия, як і в ГВЛ. З певною обережністю можна думати, що похід Балаклая навіяний оповіданням про похід Бурундая, а похід Курдаса об’єднує виправи 1274 та 1277 років.
Але використано відомості ГВЛ в дуже своєрідний, притаманний авторові БПЛ спосіб. Він брав з джерела зерно події (скелетний елемент) і оббудовував його нафантазованими ним самим заповнюючими елементами. Тому не слід думати, що Балаклай – це зіпсований Бурундай. Коли автор БПЛ хотів переписати ім’я точно, то він так його і копіював (Довспрунк в написанні нітрохи не легше за Бурундая).
Імена татарських царів вигадані для БПЛ, так само як і переможна для литовців битва, котрою закінчується кожен напад татар (ГВЛ про ніякі битви з татарами не згадує, а пише тільки про облоги міст та спустошення земель).
Для антитатарської коаліції литовських і руських князів (38) автор БПЛ міг знайти притоку в описі подій під 1258 роком, коли Міндовг надіслав своє військо до Звягеля, плануючи разом з Данилом іти на Київ.
Практична користь від татар для автора БПЛ в тому, що вони виступають антигероями героїчних казок про перемоги давніх литовців.
Тройден
Слідуючи за оповіданням БПЛ, розглянемо характеристику Тройдена. ГВЛ пише:
А після цього став княжити в Литві окаянний, і беззаконний, і проклятий, і немилостивий Тройден, що про його беззаконня не змогли ми писати сорома ради. Такий бо він був нечестивець, як і Антіох сірійський, і Ірод єрусалимський, і Нерон римський. І іншого багато, ще гіршого од того беззаконня, він чинив [ та 6771 (1263) роки].
А в БПЛ читаємо:
І коли він був там [у Ятвягах] на княжінні, великі війни чинив з ляхами, і з Руссю, і з мазовшанами, і завжди перемагав, і над землями їх сильні жорстокості чинив, як вище описано в руській хроніці, що був гіршим для тих земель і жорстокішим на них, аніж Антіох Сірійський, й Ірод Єрусалимський, і Нерон Римський, такий був жорстокий і хоробрий (64).
Отже, маємо безсумнівну цитату з ГВЛ (в інших випадках автор БПЛ, як ми бачили, використовував тільки сюжетні схеми). Також цікаво, що автор БПЛ прив’язав цю цитату до того ж імені – Тройден – що і ГВЛ (а в інших випадках він сміливо передає росі іншим «виконавцям»).
Пряма згадка джерела
З огляду на важливість єдиної прямої згадки джерела у БПЛ подивимось, як це місце читається в усіх списках:
Лит1Л: szto ż wyszey opisuiet w ruskoy kronice;
Лит2Л: што ж вышеи описует у рускои кроинице;
Лит3Л: што ж вышеи описуется в рускои кроинице;
Лит4Л: czo vissei opisvie w ruskiei kronice;
Лит5Л: што нижей описуеть у рускои кроиницэ;
Лит6Л: что в рускои кроинице выше описует;
Лит7Л: што ж выше описует в рускои кринице.
Особливе читання Лит5Л можна вважати опискою цього списка (К. Кириченко [Галицько-Волинський літопис і створення леґендарної частини 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського. – Український історичний журнал, 2012 р., № 6, с. 117] припустила: писар, не побачивши у збірнику, який він переписував, відповідного тексту перед літописом, вирішив, що цей текст має йти нижче. Дотепно і цілком можливо, але не зміняє загальної картини – це читання особливе). В усіх інших списках ніяких значимих різночитань нема, отже, так було написано в протографі.
Не підлягає сумніву, що «руською хронікою» автор БПЛ називав твір, який ми називаємо ГВЛ. Але здається, що це не був кодекс на зразок Іпатіївського, бо ніяких слідів знайомства з історією Русі 10 – 12 ст. в БПЛ не видно. Слід припустити, що це був окремий список ГВЛ, який охоплював тільки події 13 ст.
Інтригує також відсилка до тексту, який було написано вище. Це може свідчити, що автограф БПЛ вписувався у збірник, в якому вже був ГВЛ. Нині ми збірників такого складу не маємо, але маємо тексти БПЛ у збірниках іншого складу. Думаю, це можна пояснити так, що БПЛ переписувалась з автографа в окремі зошити, які містили тільки цей твір, а посилання, котре стало недійсним, переписувалось механічно.
«Троянська війна»
У ГВЛ читаємо:
У той же час померла княгиня Міндовгова, і став він оплакувати її. А сестра її була за Довмонтом, за нальщанським князем, і послав Міндовг до нальщан [посла] по свою своячку, так кажучи: «Ось сестра твоя мертва. Поїдь-но оплакати свою сестру». А коли вона приїхала оплакати [сестру], то Міндовг захотів узяти своячку свою за себе і став їй мовити: «Сестра твоя, умираючи, веліла мені взяти тебе за себе. Вона так сказала: «Нехай інша дітей не зобиджає». І взяв він її за себе.
Довмонт же, се почувши, опечалився вельми сим і помишляв, аби якось убити йому Міндовга, але не міг, тому що сила його була мала, а сього – велика. Тому Довмонт шукав собі, аби з ким можна [було] йому вбити Міндовга. І знайшов він собі Треняту, сестрича Міндовгового, і з тим думав убити Міндовга. Тренята ж пробував тоді в Жемайтії…
Вернувшись же назад, він [Довмонт] помчав уборзі, догнав Міндовга і тут же вбив його. І обох синів його з ним убив, Рукля і Репек’я. І так звершилось убивство Міндовга [ та 6771 (1263) роки].
Ну як автор-поет міг пропустити такий епізод, котрий прямо нагадує нам притоку до Троянської війни? І він використав його у притаманний йому спосіб, перекомпоновуючи, заміняючи імена і вигадуючи нові подробиці:
Великий князь Наримонт узяв за жону дочку ліфляндця Фляндри, а брат його Довмонт у того ж Фляндри узяв другу дочку. І через довгий час захворіла жінка князя Довмонта Утянського і померла (65).
Князь великий Наримонт, почувши про смерть своєї невістки, дуже жалкував, але сам був хворий, і послав свою жінку до свого брата Довмонта, жаліючи його в нещасті. І коли жінка Наримонтова приїхала до Утян, жаліючи дівера свого, князя Довмонта, князь Довмонт, побачивши невістку свою, дуже зрадів, і сказав так: «Мені треба було жінки шукати, а це мені бог жінку дав». І узяв її за себе (66).
Далі БПЛ оповідає, як Наримонт зібрав цілу коаліцію проти Довмонта (достоту як Агамемнон!) і вигнав Довмонта з Утян до Пскова.
Довмонт із жертви злочину перетворився на його призвідцю (чи то він шинель украв, чи то в нього шинель украли…), але це не має істотного значення, бо ми неодноразово уже бачили, як автор БПЛ вільно комбінує сюжетні ходи з іменами діячів. Безсумнівно, маємо тут запозичення з ГВЛ.
Довмонт
Отже, Довмонт, згідно БПЛ, тікає до Пскова і стає там князем (66). Далі він захоплює Полоцьк, убиває великого князя Тройдена (69) і сам гине у боротьбі з Римонтом (70).
ГВЛ нічого цього про Довмонта не повідомляє. Натомість про вокняжіння Довмонта у Пскові повідомляє Новгородський 1-й літопис старшого ізводу (під 6774 – 1266 р.) та інші великоруські літописи, включаючи С1ЛСІ та всі похідні від нього.
Також про княжіння Довмонта у Пскові пише «Повість про Довмонта» – окремий твір, який був досить популярним і відомий у численних редакціях [Охотникова В. И. Повесть о Довмонте. – Ленинград: Наука, 1985 г.].
Чи можна вбачати в БПЛ слід саме письмового джерела про Довмонта? З одного боку, пам’ять про Довмонта у Пскові була добре відома: меч Довмонта був загальновідомою шанованою реліквією, його ім’я було внесено до псковського синодика, його шанували як святого (Охотнікова вказала два примірники Пролога з текстом короткого житія Довмонта, обидва – псковського походження).
З другого боку, «Повість про Довмонта» подає багато подробиць з його життя, які не використані в БПЛ, і все, що про нього написано в БПЛ, в свою чергу, не входило до «Повісті».
Тому я думаю, що автор БПЛ знав про княжіння Довмонта у Пскові не з письмових джерел.
Войшелк
До Войшелка, старшого сина Міндовга, ГВЛ повертається кілька разів, у статтях , , та років.
Схематично його історію можна викласти так:
1. У великого князя литовського Х був син на ім’я Y.
2. Князь Y був поганином і чинив жорстокості.
3. Потім князь Y охрестився.
4. Князь Y прийшов на Русь і постригся в ченці.
5. Y повернувся в Новгородок і поставив собі монастир на Німані, між Литвою і Новгородком.
6. Змовники убивають великого князя Х. Y тікає на Русь.
7. Після загибелі головного змовника Y іде до Новгородка та Литви і стає великим князем.
8. Y побиває своїх ворогів.
9. Y передає своє княжіння родичу, а сам повертається до монастиря.
А тепер маємо маленький текстологічний фокус: якщо ми покладемо Х = Міндовг, Y = Войшелк, то отримаємо оповідання ГВЛ. Але якщо ми покладемо Х = Тройден, Y = Римонт, то отримаємо оповідання БПЛ (67 – 71)!
Нюанси незначні: в БПЛ немає згадки про поганство Римонта, натомість згадка про побудову монастиря розширена і конкретизована, монастир названо Лаврашевським (він справді стоїть на Німані, і автор БПЛ цілком логічно зміркував, що йдеться саме про нього). Також у БПЛ Римонту надана значно активніша роль у боротьбі з убивцею його батька. В БПЛ немає прямої вказівки, що Римонт повернувся до монастиря, але своє зречення він аргументував тим, що він помстився за свого батька, але надалі влади не хоче, бо є ченцем.
Немає сумніву, що в БПЛ ми маємо обробку історії Войшелка з ГВЛ, зі звичною для БПЛ заміною імен дієвих осіб.
Брат убиває брата
У ГВЛ читаємо (під роком), що Тройнат, убивши Міндовга і ставши великом князем, став думати, як убити полоцького князя Тевтівіла – і убив його. Після того чотири конюхи Міндовга заскочили Тройната, коли він йшов до лазні митися, і вбили його.
Оці колоритні деталі автор БПЛ використав по-своєму: полоцький князь Довмонт наслав шість мужиків на свого брата Тройдена, і вони заскочили Тройдена, коли йшов із лазні, і вбили (69).
Якщо це – не запозичення, то що тоді взагалі називати запозиченням?
Отже, наш перегляд показав, що ГВЛ використано в БПЛ десь в 13 місцях. Тому можна сміливо твердити, що саме ГВЛ був основним письмовим джерелом для БПЛ. Автор БПЛ скористався своїм джерелом дуже творчо, використовуючи імена і приписуючи їм інші діяння, змінюючи на свій розсуд їх генеалогічні відносини, припасовуючи сюжетні ходи до нових ситуацій, вставляючи дрібні деталі, запозичені із джерела. Тому БПЛ при поверховому читанні виглядає геть не подібно до ГВЛ.
Вставка в Лит1Л
Друге пришестя ГВЛ в БПЛ сталося завдяки автору Лит1Л. Він, так само як і автор БПЛ – талановитий письменник, який творчо використовував доступні йому джерела і сміливо вигадував цілі повісті там, де вважав це потрібним.
Надибавши на ГВЛ і вирішивши скористатись оповіданням про Міндовга та Войшелка, він почав думати – куди його вставити. Адже в БПЛ не було ніякої згадки про Войшелка, а Міндовг Гольшанський (81) виступав як сучасник Гедиміна (отже, це був не той Міндовг).
Але для досвідченого історика виправити генеалогію – не проблема. І автор Лит1Л відкидає згадку, що Рингольт помер бездітним і на ньому припинився рід Палемона (42), і пише замість цього: «Він мав сина Міндовга». Отже, маємо продовження традиції довільного поводження з генеалогією, яку вже бачили в БПЛ.
Після цього до Лит1Л було втягнуто оповідання про загибель Міндовга (під роком), до якого долучено й оповідання про Тевтівіла й Едівіла (під роком). Запозичення тягнеться аж до статті року, до оповідання про вбивство Войшелка включно. І після цього автор Лит1Л повертається до епізоду 42 і пише: «І от тепер (на Войшелку) припинився рід Палемона».
Отже, автор Лит1Л показав свою вправність, компонуючи у своєму оповіданні різні місця з джерела, відповідно до свого уявлення про перебіг подій. Це його уміння ми вже бачили й вище.
Варто відзначити, що Лит1Л є відносно пізнім твором – пізнішим не тільки за основну (Ердівілову) редакцію БПЛ, але й на «Немоносову» редакцію. Я роблю такий висновок з того, що Лит1Л не вплинула на рукописну традицію, хоча вплинула на Стрийковського. Мабуть, після надрукування «Хроніки» Стрийковського переписування подібної за змістом Лит1Л уже не видавалось потрібним.