Аналіз варіантів тексту

Микола Жарких

Приступаючи до аналізу баснословного початку Литви (БПЛ), ми мусимо слідом за Мальчишем-Кібальчишем сказати: «Тут нам предстоит не лёгкий бой, а тяжёлая битва».

1. Перш за все ми мусимо виділити як окремі варіанти – Лит1Л (епізоди 4, 9, 10, 13, 44 – 52 наявні тільки в ньому) та Лит6Л (тут дано особливу редакцію епізодів 1, 23, 32, 59, 79, унікальний епізод 24). Інші списки не містять таких виразних особливостей, але питання їх походження не просте.

2. Виразною особливістю писарської традиції в БПЛ є фонетичний запис литовських імен, з чого постає велика різноманітність їх написання. Я думаю, писарі БПЛ не зв’язувались буквальним копіюванням імен з протографів, а, пізнаючи знайоме ім’я, записували його так, як було звично саме їм. Так можна пояснити варіанти Скірмонт – Скірмунт, Гедимін – Єдімонт, Гілігін – Колігін – Кілікін, Гедрус – Гердус та інші (я не ставив собі за мету збирати усі ці варіанти). Тому на ці фонетичні особливості можна не звертати уваги.

3. Натомість таких варіантів ми зовсім не бачимо в написанні географічних назв, а розбіжності Полоцьк – Посік, Полтек; Кернов – Нернов слід вважати описками. На нашу біду, ці описки, які є провідними зірками для текстолога, не повторюються: кожен список має їх як індивідуальні особливості, і жодна з них не закріпилась у рукописній традиції (на відміну, наприклад, від виразного Промчеслова із битви на Ворсклі). Наприклад, перелік 4 родів супутників Палемона (5) подано в шести списках у шести різних варіантах, жоден з яких не можна вивести з іншого.

Тому ми уже на цьому місці можемо зробити важливий висновок: всі наявні тексти БПЛ переписані з протографів, і серед Лит1Л – Лит7Л немає жодного списку, який був би переписаний з іншого списку цієї сім’ї.

На мою думку, це, в свою чергу, можливо тільки за умови побутування протографів БПЛ як окремих зошитів, окремих творів, які різні писарі переписували до своїх копійних книг (збірників).

4. Тому ми змушені знову вдатись до графо-аналітичного методу і подивитись, чи не покаже він чогось виразного. Отже, вилучаємо зазначені вище унікальні епізоди, а також епізоди 7, 31, 37, 40, 53, 54, 60, 61, 63, 65, 66, 67, 70, 71, 72, 76, 78, 80, 83, 84, котрі читаються однаково в усіх списках. Вони безсумнівно читались так і в спільному протографі, але не говорять нам нічого про спорідненість / неспорідненість окремих списків. Номери спільних епізодів заносимо в таблицю, а далі рахуємо число спільних епізодів між списками:

Виходячи з того, що максимальне число спільних епізодів у таблиці – 36, віддаль між списками D вираховуємо по формулі

D = 40 / X

де X – записане в таблиці число збіжностей. Нагадаю: при такому нормуванні віддалі будуть не менше 1. Отже, розраховуємо віддалі між списками:

Нагадаю, що жовтим тлом у таблиці виділено віддалі, на основі яких побудовано наступний граф:

Віддалі між текстами літописів

Тепер ми можемо використати ті віддалі, які не використані для побудови графа, для порівняння фактичних і розрахункових (виміряних на графі) віддалей:

Співвідношення розрахункових та фактичних віддалей можна вважати задовільним скрізь, окрім незвично малої віддалі між Лит1Л та Лит2Л. Тому в цілому можна вважати, що наслідком наших зусиль було виділення кластера з п’яти списків та двох окремих списків – Лит3Л і Лит6Л.

Керуючись цим результатом, ми робимо наступний крок: ділимо всі списки БПЛ на «Ердівілову» редакцію (БПЛ-Е, Лит1Л, Лит2Л, Лит4Л, Лит5Л, Лит7Л) та «Немоносову» редакцію (БПЛ-Н, Лит3Л, Лит6Л):

Ми бачимо, що такі імена, як Вікінт, Ердівіл, Живінбуд, Тройнат зустрічаються виключно в БПЛ-Е, а імена Гірмонт, Гірус, Немонос, Скиргайло, Шварно – виключно в БПЛ-Н. Маємо парадоксальну картину: події в цій п’єсі викладаються цілком однаково, але замість імен «дієвих осіб» в текстах проставлено імена «виконавців», яких маємо два склади.

Стемму текстів БПЛ можна подати в наступному вигляді:

Стемма списків «Баснословного початку Литви»

1. Існування спільного протографа всіх списків БПЛ безспірно випливає з того, що в усіх списках загалом зберігаються склад епізодів, їх послідовність та схема подій. Цей протограф був «Ердівілової» редакції.

2. Від цього протографа незалежно походять списки Лит1Л, Лит2Л, Лит4Л, Лит5Л, Лит7Л, при цьому тільки список Лит1Л містить вставку – запозичення з Галицько-Волинського літопису.

3. Відносно пізнє походження БПЛ-Н видно з наступних моментів:

3-1. Пізні зіпсовані написання імен в Лит3Л (Урги замість Урсин в епізоді 1, Домон, Дройден замість Довмонта і Тройдена в епізоді 59).

3-2. Список Лит6Л є одним з найпізніших на стеммах усіх повістей, які в ньому містяться. До того ж він подає багато унікальних читань, які не перейшли в подальшу рукописну традицію.

3-3. Ми маємо тільки 2 списки БПЛ-Н проти 4 списків БПЛ-Е. Ця редакція мала менше часу для переписування.

3-4. В компілятивних творах, які використали БПЛ, скрізь в основу покладена БПЛ-Е, а варіанти БПЛ-Н представлені дуже слабо, в основному іменем Немонос, яке могло з’явитись і незалежно він БПЛ-Н, тому що ми не бачимо системного запозичення імен з цієї редакції.

Тому список Лит3Л слід вважати скороченням тексту БПЛ – усупереч думці багатьох дослідників, які помилково вважати Лит3Л першою, висхідною редакцією, за основі якої було написано повний текст БПЛ.

4. Для походження текстів БПЛ-Н ми можемо висунути два припущення:

4-1. Лит3Л та Лит6Л незалежно походять під спільного протографа (як на стеммі), при цьому список Лит3Л, можливо, свідомо скорочений до епізодів 1 – 64.

4-2. Протографом БПЛ-Н був список Лит3Л, котрий дійшов до нас з механічною утратою кінця (епізодів 65 – 85). Список Лит6Л переписано з нього з додатком багатьох унікальних особливостей.

Чому я віддаю перевагу варіанту 4-1 (хоч я не люблю вигадувати «протографи»)? Порівнюючи Лит3Л та Лит6Л, ми бачимо численні індивідуальні особливості останнього – це однаково добре підходить для обох варіантів; але разом з тим ми бачимо нечисленні, але досить характерні індивідуальні особливості Лит3Л, котрі не повторені в Лит6Л. Це пропуск імен родоначальників (5 – в Лит6Л вони є); також ім’я Ямонт (35) – проти Шкварна в Лит6Л.

До цих чисто текстологічних міркувань можна додати ще й змістовне. Призначення БПЛ – показати високий рід Гедиміна і через нього – правителів Литви 16 ст. Цьому призначенню відповідає тільки БПЛ у повному складі, тоді як скорочений список Лит3Л для цього не надається – як міст, побудований тільки до середини річки.

Порівняння цієї стемми зі стеммою «Повісті про Свитригайла» показує їх кардинальну незгоду: якщо «Повість про Свитригайла» в Лит6Л та Лит7Л походить від Лит5Л, то варіанти БПЛ в усіх трьох літописах – незалежні, а Лит6Л навіть належить до іншої редакції, ніж Лит5Л та Лит7Л. Справді – важка битва! І я не бачу іншого способу вив’язатись з цієї проблеми, як припустити, що списки БПЛ та списки «Вітовтового» літопису існували у вигляді окремих зошитів, і переписувались (варіювались) незалежно, а у «літописах» (по суті – збірниках), які до нас дійшли, ці списки комбінувались довільно, в залежності від того, який писар на який список натрапив.

Значний інтерес в цьому плані становить епізод 43: записавши, що Рингольт помер бездітним, літописець зазначив: «А інші пишуть, що він мав трьох синів, і залишив князівство Войшелку, тільки про цього Войшелка далі не чути».

Цей текст міститься в 4 списках і мабуть був у протографі. Отже, автор мав якісь два варіанти оповідання про Рингольта, і другий варіант до нас не дійшов (докладна історія Войшелка в Лит1Л сюди не йде саме через свою докладність).

Звичайно, може виникнути питання – а де ж примірники оцих окремих зошитів? Куди вони всі подівалися? На це можна відповісти контр-запитанням: а де окремі примірники тих численних статей, з котрих утворені рукописні збірники 15 – 17 ст.? Адже майже всі твори цього часу дійшли до нас саме у складі збірників, і збірний їх характер не підлягає жодному сумніву. На цьому тлі відсутність окремих списків наших творів не повинна дивувати.

Я думаю, ці окремі списки писались на дешевому низкьоякісному папері, не мали твердих палітурок і розглядались як тимчасові, не призначені для довготривалого (постійного) зберігання. Десь так, як газети в 20 ст. – нині навіть великі бібліотеки мають проблеми з повними комплектами газет хоча б сторічної давнини, не кажучи про давніші. Газети розглядались як одноденки, і ставлення до них було відповідне, звідси й стан збереження.

Інша справа – збірники творів, які одразу планувались для тривалого (постійного) зберігання, писались ретельно, на міцному якісному папері, оправлялись у дерев’яні палітурки (що само значно допомагало збереженню). Такі книги коштували немалих грошей, і відповідно поводились з ними обережно. От вони і дійшли до нашого часу.