Іменослов

Микола Жарких

На відміну від генеалогії та діянь, набір власних імен (і частково – асоціацій імен з містами) наводить на деякі думки щодо використаних автором джерел. Щоб це побачити, згрупуємо імена БПЛ в таблицю:

Римські імена

Перша група імен належить до римської історії і запозичена з якоїсь її обробки в християнському дусі. Провідною зорею тут має стати титулування Сенеки «найвищим доктором» (2). Я наразі не маю наміру відшукувати це джерело, думаю, це була якась ренесансна історія давнього Риму (2 пол. 15 – поч. 16 ст.).

Ім’я Юлій (5) було в римський час дуже поширеним, а пізніше перейшло в католицький християнський іменослов. Тому воно не може вказувати на конкретне джерело.

Натомість ім’я Прешпор (5) примушує замислитись. В такій формі воно зустрічається тільки в БПЛ, але походить від досить рідкісного римського (і католицького) імені Проспер (в 5 ст. відомо ). Його італійська форма Просперо починає вживатись у 15 ст. і в 16 ст. Тому це ім’я може бути корисним при пошуку джерел.

Про Пракседу ми поговоримо в далі в цьому розділі, у зв’язку з полоцькою династією.

Грецькі імена

Також про знайомство з давньою Грецією (через посередництво літератури доби Ренесансу) свідчить ім’я Гектор (5) – троянський герой і, як не дивно, Палемон (3).

Виявляється, був такий син – у троянського царя Пріама, отже, брат Гектора. Далі, був у давній Греції такий бог – . Палемоном подекуди звали Алкіда, котрий прославився під . Нарешті, серед аргонавтів був .

Окрім того, відоме ще дуже близьке ім’я , теж пов’язане з давньою Грецією. Таке ім’я мали три філософи, три понтійські царі і полководець Олександра Македонського.

Але в обох формах ім’я досить рідкісне і тому вказує нам напрямок подальших пошуків – давньогрецьку історію та міфологію.

Окрім того, ім’я Палемон автор міг узяти з енциклопедії Рафаело Мафеї (про це – в окремому нарисі).

Топонімічні імена

Наступна група імен утворена від литовських топонімів і тому не викликає підозр чи заперечень. Утворення назви поселення від імені засновника – дуже поширена модель, і можна не сумніватись, що Кернус і Гровжис таки справді існували (елемент каркаса). Але вписування їх у загальну генеалогію – то вже елемент вигадки. Ну, і без народної етимології (Юр + Борк) не обійшлося.

Лавраш (67) – простонародна форма грецького імені Лаврентій, з якого сучасні горе-дослідники роблять неймовірного Лавримонта [Левшун Л. В. Культура западнорусских земель в условиях уний XIV–XVII вв. – , Минск, 2008 г., т. 1, с. 150]. Мало того, що він названий «літописним» (літопис цей, будь ласка, в студію!) – так він ще відправлений на двір Льва Даниловича (Даниловича, мої любі, не Мстиславича!). І все це поважно опоряджено посиланням… на Лит5Л! Мало нам тих фантазій, що автор БПЛ наскладав – так треба ще й свої п’ять копійок додати.

Повертаючись до БПЛ, тут маємо топонімічну легенду: якщо є Лаврашевський монастир, то мав бути і його засновник Лавраш (проти чого, власне, не можна заперечувати). Інша справа, що цього Лавраша в БПЛ зроблено княжичем.

Поширені литовські імена

Довспрунк (5) – князь із таким іменем згаданий у (ГВЛ) під 6723 (1215) роком. Більше це ім’я ніде не зустрічається. Далі ми ще повернемось до серії литовських імен з цього літопису.

Живінбуд (15, 32) – князь із таким іменем згаданий у під 6723 (1215) роком. Більше це ім’я ніде не зустрічається.

Ердівіл (17) – князь із таким іменем згаданий у під 6723 (1215) роком. Більше це ім’я ніде не зустрічається.

Вікінт (21) – князь із таким іменем згаданий у під 6723 (1215) роком. Більше це ім’я ніде не зустрічається. Під впливом БПЛ ім’я Вікінт з 4 чв. 20 ст. почало поширюватись у Литві, але вживається рідко.

Гаштольд (22, 84) – славна родина литовських магнатів, відома в 1364 – 1542 роках.

Довойн (22) – також славна родина литовської знаті, відома від 1401 р. На відміну від Гаштольдів, носії цього прізвища живуть і нині.

Монвід (22) – від поч. 15 ст. при Вітовті служив Монівід-Войтех (+1422), рід якого вигас в 1475 р. Попри це, шляхетські роди Олехновичів, Дорогостайських і Заберезинських вважали Монвіда своїм предком.

Мінгайло (25) – Станіслав Мінгайлович Гедройц відомий з документа 1528 р. Його син звався Ян Станіславович Мінгайло Гедройц [Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca 14 w. – Warszawa: 1895, s. 66]. Також Минигайло значиться наймолодшим сином Ольгерда (у Софійському 1-у літописі старшого ізводу і залежних від нього), але про його діяння нічого не відомо, і само його існування – під сумнівом [зокрема, Ю. Вольф (с. 339) його серед синів Ольгерда не назвав]. Не можна виключити, що це – литовська форма імені Михайло.

Так чи інакше, це ім’я реально побутували в Литві і утворене за литовською моделлю на -гайло. Але слід зауважити, що сама ця модель поширилась тільки серед синів Ольгерда, тобто не раніше за середину 14 ст.

Гінвіл (26) – досить рідкісне литовське ім’я. У великого князя Вітовта був воєвода Гінвіл (Діяння Вітовта, епізод 2). Також назва герба, вживаного у Польщі та Литві, і литовського роду.

Тройнат (35) – ім’я зустрічається у як головного учасника змови проти Міндовга. Після вбивства Міндовга Тройнат (Тренята) став правителем Литви. Більше носіїв такого імені не відомо.

Любарт (35) – таке ім’я мав син Гедиміна (мабуть, наймолодший), волинський князь (1340 – 1383). Більше носіїв такого імені не відомо.

Ольгимонт (39) – князь Іван Ольгимонтович Гольшанський відомий з документів 1379 – 1401 років [Wolff J., s. 111], але про його батька Ольгимонта нічого конкретного не відомо (окрім фантастики з БПЛ). Рід вигас в 1556 р. [Wolff J., s. 111]. Більше носіїв такого імені не відомо.

Войшелк (41) – таке ім’я мав син Міндовга, про якого досить докладно написано у , а також в інших літописах (новгородських та московських). Більше носіїв такого імені не відомо.

Наримонт (59) – таке ім’я мав старший син Гедиміна, відомий у 1333 – 1348 роках. Рід його вигас в 1407 р., але князі Корецькі, Голіцини, Куракіни та Хованські вважали себе нащадками цього роду [Wolff J., s. 274]. Більше носіїв такого імені не відомо.

Довмонт (59) – таке ім’я мав литовський князь, який утік до Пскова і правив там в 1266 – 1299 роках. Більше носіїв такого імені не відомо.

Тройден (59) – таке ім’я мав литовський князь, правитель Литви, про якого повідомляє . Правив він орієнтовно в 1270 – 1282 роках.

Таке ім’я мали також : старший жив у 1284 – 1341 роках, молодший – від поч. 15 ст. до 1427 р.

Вітень (71) – таке ім’я мав правитель Литви (орієнтовно у 1295 – 1316 рр.). Про нього писав пруський хроніст Петро з Дюсбурга (та похідні від нього, зокрема, Я. Длугош). Більше носіїв такого імені не відомо.

Гедимін (74) – таке ім’я мав правитель Литви (1316 – 1341 рр.), про якого маємо досить історичних даних. Інші носії цього імені відомі тільки у 20 ст., ім’я поширилось під впливом славного предка.

Міндовг (81) – князь із таким іменем згаданий у під 6723 (1215) роком, і далі цей літопис подає досить докладні звістки про нього, аж до його загибелі в 1264 р.

Імена цієї групи знаходять відповідники за межами БПЛ і тому можуть служити орієнтирами у пошуках джерел БПЛ.

Унікальні литовські імена

Гімбут (11) – нині дуже рідко зустрічається як прізвище. Трохи частіше – у формі Гімбутас, його носії чітко пов’язані з Литвою. Можна вважати, що ім’я або походить від БПЛ, або воно побутувало в Литві в час написання БПЛ.

Монтвіл (15) – нечисленні носії такого прізвища відомі в 19 – 20 ст. (литов. Montvila, польськ. Montwiłł). Всі вони чітко пов’язані з Литвою, на що вказує і формант -віл. Можна вважати, що в БПЛ зафіксовано перший випадок вживання цього імені.

Скирмонт (26, 32, 55) – як князівське ім’я відоме тільки в БПЛ, утворене за поширеною литовською моделлю (складові скир і монт ми бачимо в інших литовських іменах). Рід Скирмонт (Скірмунт) нічим особливим не визначався аж до 19 ст., коли його представники почали набувати слави. Нині це прізвище досить поширене, його походження з Литви – поза сумнівом.

Пісімонт (35) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає. Ім’я утворене відповідно до поширеної в Литві моделі, де складова монт може виступати як першою (Монтовт), так і другою (Наримонт) частиною імені.

Римонт (67) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає. Маю підозру, що ім’я походить від нормативного грецького і руського імені Роман. Нині це слово (Rymont) виступає як прізвище, але вкрай рідко, так що його зв’язок з Литвою не простежується.

К. Кириченко вказала, що ім’я Римонт стоїть у привілеї Вітовта для євреїв з 1388 р. [Кириченко К.В. Методи роботи укладачів леґендарної частини літописів Великого князівства Литовського. – Український історичний журнал, 2014 р., № 2, с. 190]. Текст цього (сфальшованого у 1507 р.) привілею публікувався багато разів [Грамоти 14 ст. – К.: 1974 р., ]. В одній з публікацій ми справді бачимо Римонта, в другій – Жимонта (Жигимонт → Жимонт → Римонт? чи Наримонт → Римонт?). Передруки тексту не звірялись з рукописами, і рукописні списки документу не зібрано і не вивчено. Тому попередньо можна думати, що на початку 16 ст. це ім’я не збуджувало підозри щодо приналежності литовцю.

Ліздейко (84) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає, хоча антропонімічна модель типова для Литви: Борейко, Відейко, Панейко, Скупейко.

Хоча ці імена зустрічаються тільки в БПЛ, вони утворені за литовськими антропонімічними моделями і не викликають підозр чи заперечень – так само, як не викликають підозр імена Світозара та Рогдая, дарма що вони відомі тільки з часів «Руслана і Людмили».

Вигадані імена

Поята (14, 36) – ім’я настільки рідкісне, що без поглиблених студій не можна нічого сказати про його походження. Нині нечисленні носії такого прізвища розсипані по східній Європі, і не видно, щоб вони тяжіло до Литви. Тому можна скоріше думати, що тут БПЛ виступає як джерело такого імені.

Гірус (14) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає. Може походити від латинського слова – коло, але це нам нічого не допомагає.

Грумпя (20) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає.

Куковойт (32) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає.

Балаклай (34) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає.

Курдас (38) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає. Є казахське слово курдас, означає нібито ровесник. Мабуть, від цього слова походить сучасне прізвище Курдас, досить рідкісне.

Рингольт (40) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає. Енциклопедії подають його у формі Рингольд, якої нема в літописах. Сучасне (20 ст.) вживання імені Рингольд, безумовно, само навіяне БПЛ.

Є німецьке слово Rheingold – золото Рейна (зокрема, опера Р. Вагнера). Його вживання в якості особового імені засвідчує ім’я польського історика Рейнгольда Гейденштейна (1553 – 1620), родом німця, імовірно з Кенігсберга. Дві колекції носіїв цього імені ( та ) показують, що воно побутувало в Німеччині в 16 ст., але було мало поширене. Поширюватись воно почало з кінця 19 ст., безсумнівно під впливом славної опери Вагнера, і то переважно в єврейському середовищі, де воно служило як іменем, так і прізвищем.

Свінторог (53) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає.

Трабус (58) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає.

Гілігін (58) – такого особового імені ніде, окрім БПЛ, немає.

Оскільки діяння носіїв цих імен фантастичні, то намагатись розгадати, які реальні імена за ними стоять – справа цілком марна. З таким же успіхом можна дошукуватись «зерна історичної правди» в іменах Гамурета, Іпомидона, Барука, Белакани та Кондвірамур (це з «Парсіфаля», хто не знає; в інших лицарських романах читач знайде все нові й нові набори таких імен, і БПЛ треба розглядати в цьому літературному ряду).

Руські імена

Батий (18) – це незаперечно ім’я відомого монгольського царевича, правителя Золотої Орди (1237 – 1256 рр.), якого часто називають ханом (хоча він був тільки губернатором ханів, які правили в Монголії, визнаючи їх зверхність).

Дмитро Київський-Друцький (18) – хоча ім’я Дмитро від 14 ст. досить поширилось серед руських князів, київських князів такого імені не бувало. Цікавішим виглядає іменування його Друцьким. Князі Друцькі відомі з 4 чв. 14 ст., і рід їх був дуже розгалуженим, від нього походила маса інших князівських родів [Wolff J., s. 55 – 64], хоча сам титул Друцьких перестає вживатись на початку 16 ст. Їх родовід подав також Л. В. Войтович [Войтович Л. В. Князівські династії східної Європи. – Льв.: 2000 р., : князі Друцькі].

Борис Тверський і Марія Тверська (27) – у тверському домі дійсно був князь Борис Олександрович (правив у 1425 – 1461 рр.), який справді мав доньку Марію (1442? – 1437). На біду для БПЛ, ця Марія була дружиною московського великого князя Івана 3-го Васильовича!

Полоцькі князі: Борис, Рогволод, Василь, Гліб (27 – 30). Всі ці імена справді зустрічаються серед полоцьких князів [Войтович Л. В. Князівські династії східної Європи. – Льв.: 2000 р., : Ізяславичі Полоцькі]. Але відомості про них в давньоруських літописах вкрай обмежені, і можливо, не вони були джерелом для автора БПЛ.

Але в Білорусії відома досить численна група пам’яток – з написами. Для нас найцікавішим є з написом: «В літо 6679 місяця мая в 7 день поставлений хрест сій. Господи, поможи рабу своєму Василю в хрещенні, іменем Рогволоду, сину Борисову». Він містить одразу три потрібних нам імені – Борис, Рогволод, Василь. Оце й було, на мою думку, імовірне джерело БПЛ в частині історії Полоцька.

Ім’я Гліб було досить поширене у полоцькому домі, як і Борис. Тому для нього нам не треба шукати додаткових джерел: автор БПЛ, дізнавшись про існування Бориса Полоцького, припустив, що міг бути і Гліб – і влучив.

Парасковія Полоцька (30). Про неї БПЛ повідомляє: 1, князівського роду; 2, постриглась у черниці; 3, в Спаському монастирі в Полоцьку; 4, поїхала до Риму і там жила черницею кілька років під іменем Пракседи; 5, в Римі її вважали святою, збудували на її честь костел і там її поховали.

Джерелом тут незаперечно виступає «» – давня (здогадно, кін. 12 – поч. 13 ст.) пам’ятка агіографії. Вона була дуже поширена – дослідники налічують від 4 до 6 її редакції, до 150 списків (найдавніші з 16 ст.). Там читаємо: 1, князівського роду; 2, постриглась у черниці; 3, в Спаському монастирі в Полоцьку; 4, поїхала на прощу до Єрусалиму і там померла. Однаковість деталей просто очевидна.

А які ж різниці? В житії вона названа мирським іменем Предслава і чернечим Єфросинія, в БПЛ – Парасковією та Пракседою (відповідно руською та латинською формами грецького імені Євпраксія). Знаючи сміливість автора БПЛ у поводженні з іменами, можемо припустити, що для цього всі ці імена були рівнозначними. В житії черниця їде до Єрусалиму, а в БПЛ – до Риму. Різниця неістотна – вона їде до давнього, великого, авторитетного християнського центру. Заміна Єрусалима на Рим – одна з нечисленних рис, які свідчать про релігійні та культурні уподобання БПЛ.

Далі, в Римі дійсно шанували й шанують , яка жила (дуже орієнтовно!) в 1 чи 2 ст. н. е. В Римі дійсно є , побудована бл. 817 року, і в цій церкві справді перепоховали св. Пракседу. Десь в 9 ст. виконано і святої. Так що автор БПЛ небагато й погрішив проти істини – тільки перетворив давню римлянку на полоцьку княжну. Але можна вважати незаперечним, що він мав інформацію про цей костел та його патрональну святу.

Про джерело, яким скористався для цього автор БПЛ, ми поговоримо в окремому нарисі.

Цій темі мала би бути присвячена спеціальна робота [Сапунов А. Католическая легенда о Параскеве княжне Полоцкой. – Витебск, 1888], але в Мережі її нема, і всі посилання на неї показують, що ніхто з тих, хто посилався, її не бачив і не читав. Нотую на всяк випадок – може комусь поталанить її знайти.

Нещодавно Кестутіс Гудмантас виступив з великою цікавою статтею про Параскеву [Гудмантас К. в литовских летописях. – Археология и история Литвы и северо-запада России в Средневековье, Вильнюс, 2013 г., с. 197 – 214]. Він подбав виставити цю роботу в Мережі!

В статті зібрана велика кількість нових матеріалів до теми, і з переважним числом спостережень К. Г. я можу погодитись, бо вони – цілком незалежно! – співпадають з моїми міркуваннями. К. Г. вважає Лит3Л належним до «першої редакції Середьного зводу» (с. 197), але ця помилка характерна для всіх дослідників, які просто повторюють помилкову класифікацію В. Чемерицького.

К. Г. уточнює, що джерелом для БПЛ була поширена редакція житія Єфросинії, можливо, створена в Києво-Печерському монастирі наприкінці 15 – на початку 16 ст. (с. 201). Згадує К. Г. як можливе джерело і Рогволодів камінь (с. 202).

До числа невдалих припущень К. Г. належить думка, що опис битви під Городцем у БПЛ (у нас – епізод 25) запозичено зі статті 6670 (1162) року в (с. 201). Насправді ніякої особливосї близькості між цими оповіданнями немає, обидва належать до загального літописного фонду батальних сцен, а спільною є тільки назва Городець (але невідомо, який Городець!).

Як можливе літературне джерело К. Г. розглядає хроніку Гартмана Шеделя, надруковану у Венеції в 1492 р. (с. 200). В ній є досить обширне оповідання про св. Пракседу Римську. Якщо джерелом було справді це оповідання, воно в БПЛ було кардинально скорочено. (Про енциклопедію Р. Маффеї К. Г. не згадав.)

Не наполягаючи категорично на своєму припущенні, я мушу підкреслити, що Пракседа згадана не в одній європеській книзі того часу, і пошуки в цьому напрямку треба продовжувати, причому не тільки на матеріалі згадки про Параскеву, а на всьому матеріалі БПЛ.

Менш вдалим слід вважати припущення К. Г., що автор запису особисто був у Римі і відвідав церкву св. Пракседи (с. 204 – 205). На мій погляд, для запису в БПЛ досить було книжного знайомства з предметом.

В цілому стаття К. Гудмантаса, в якій до того ж ретельно зібрана історіографія, дає дуже добрий звід наших знань про предмет, вносить ряд цінних нових спостережень і є доброю стартовою площадкою для подальних студій.

Мстислав Луцький (32) – князь із таким іменем згаданий у (від 1273 р. і пізніше). Це – син кн. Данила Романовича, який справді княжив у Луцьку.

Семен Михайлович Друцький (38) значиться у родословії Друцьких [Wolff J., s. 56], але він відомий тільки з родоводу і майже безсумнівно – вигаданий (можливо, не без впливу БПЛ!). Але серед історичних князів Друцьких, котрі діяли від кінця 14 до початку 16 ст., ми бачимо трьох Семенів і трьох Михайлів [Wolff J., s. 64], так що сконструювати з них Семена Михайловича – не проблема, виглядає досить правдоподібно.

Давид Мстиславич Луцький (38) із джерел невідомий, але не можна мати сумніву, що автор БПЛ утворив з князівського імені Давид сина історичного Мстислава Луцького (32).

Святослав Київський (38) – хоча в історії було три київських князі на ім’я Святослав, але я думаю, що автор про них не знав. Принаймні ніяких слідів історії Русі 10 – 12 ст. в БПЛ не видно. Цей князь утворений в БПЛ з князівського імені Святослав та Києва як центра князівства – для обох елементів не потрібно ніяких джерел.

Андрій Давидович Луцький (38) – ще один вигаданий автором БПЛ князь, уже онук історичного Мстислава. Звичайно, в 1316 – 1323 рр. відомий (власне, мало відомий!) князь Андрій Юрійович, але джерельних звісток про нього настільки мало [Грушевський М. С. Історія України-Руси, т. 3, ], що простіше припустити запозичення імені прямо з календаря, ніж вигадувати – у який спосіб автор БПЛ міг дізнатись про ці нечисленні документи.

Роман Литовський (59) – у князя Данила Романовича був син Роман, що володів деякий час Новгородком та сусідніми містами (ГВЛ під 1255 р.). Чим не литовський князь?

Лев Мстиславич (67) – ще одне ім’я, запозичене з ГВЛ (Лев – син князя Данила). На Мстиславича не звертаємо уваги – в генеалогії БПЛ ми й не такі чудеса бачили. Втім, можливо, що тут маємо просто топонімічну реконструкцію з назви міста Львів, а не письмове джерело.

Володимир Володимирський (76) – ще один історичний князь із ГВЛ, син кн. Василька Романовича, дійсно княжив у Володимирі в 1269 – 1288 р.

Лев Луцький (77) – думаю, другий примірник Льва Мстиславича (67). Маємо цікаву подробицю: він – зять князя Романа Брянського. З ми знаємо, що в Брянську справді був князь Роман, і він справді віддав свою дочку за кн. Володимира Васильковича, згаданого вище. Думаю, це – безсумнівне свідчення знайомства автора БПЛ з ГВЛ, звідки він узяв біографічну деталь, але приєднав її, своїм звичаєм, до іншого персонажа.

Роман Брянський (77) – історія знає двох таких князів: «Старого» (3 чв. 13 ст.) і «Нового» (4 чв. 14 ст.). З огляду на попередній абзац – вважаємо цього князя запозиченим з ГВЛ.

Станіслав Київський (78) – думаю, другий примірник Святослава Київського (38).

Олег Переяславський (79) – складений автором БПЛ з князівського імені Олег та Переяславля як центра князівства. Для обох елементів не потрібно ніяких джерел.

Іван Рязанський (82) – в Рязані було сім князів такого імені, тому не слід думати, що тут автор БПЛ потребував якогось конкретного джерела.

Ольга Рязанська (82) – жоден з Іванів Рязанських не мав дочки Ольги – це чиста вигадка. Також не бувало в історії Рязані і переходу стола до зятя.

Ми бачимо, що значну частину руських імен автор БПЛ міг запозичити з ГВЛ.

В цілому прийоми роботи автора БПЛ з іменами тотожні прийомам письменників-белетристів, хоча б того ж Івана Франка. Скажімо, у повісті «» ми бачимо поширені імена Захар, Максим, ім’я Мирослава, мабуть, вигадане Франком, але нині набуло значного поширення; прізвище Беркут також не має в собі нічого неможливого, так само як і Вовк. Ім’я Тугар зустрічається тільки в цій повісті, але маємо билинного , та досить поширене прізвище . Нарешті, монгол Бурунда в повісті утворений з історичного , але письменник узяв з історії саме тільки ім’я, відкинувши усі пов’язані з ним реальні факти, і вигадав для нього нові подробиці.