Каркасні і заповнюючі елементи

Микола Жарких

Розглянемо тепер зміст БПЛ.

На цьому місці я хочу підкреслити різницю між «баснословною історією» та «фантастичною історією». Фантастичною я називаю таку «історію», котра вигадана від початку до кінця і не відбиває жодних реалій минулого. Баснословна історія спирається на деякі реальні факти, надаючи їм нереального забарвлення або розбавляючи її фантастичними епізодами.

Баснословна історія складається з несучих конструкцій (каркасу), який в загальних рисах відповідає історичним реаліям, і заповнюючих конструкцій – деталей та подробиць, які мають переконати читача в достовірності написаного, і покладатись на які ми не маємо права (поки пишемо науку, а не історичний роман).

Такий підхід давно використовується, скажімо, при реконструкції історії євреїв на підставі Ветхого завіту, чи при видобуванні історичних даних із фольклора.

Які ж каркасні елементи ми маємо в БПЛ?

1. Литовці розселялися в країні, де не було міст. Перші міста заснували вони самі. З цим можна погодитись, і варто порівняти з баснословним початком Русі, де варяги прибувають в уже існуючі міста.

2. Литовська територія виразно ділилась на Жмудь (Жемайтію) та власне Литву. Цей поділ виразно простежується упродовж всього існування Великого князівства Литовського (ця назва – спрощена! Офіційно держава звалась Великими князівством Литовським, Жмудським і Руським, подібно до З’єднаного королівства Великобританії та Північної Ірландії). Чи справді Жемайтія заселялась спочатку, а Литва – пізніше, як представляє БПЛ, вирішити важко. В історичні часи політичний провід завжди належав Литві, не Жемайтії.

3. Німці прибули у Прибалтику і заснували ордени пізніше, коли в Литві уже були свої міста і князі (57). З цим слід погодитись, і це перший факт з БПЛ, який можна синхронізувати з історією інших народів. Прибуття німців датується початком 13 ст., але всередині БПЛ ця подія поставлена далеко після нападу Батия (18).

Тому на запитання – чи є якась хронологія в БПЛ, хоча б відносна? – можна дати ухильну відповідь: хронологія є, але не лінійна хронологія літопису, а поетична хронологія, властива фольклору. Звичайно, автор БПЛ розумів, що він пише не просто про давно минулі часи (past perfect time), але про давно минулі тривалі часи (past perfect continuous time) і розумів, що Палемон був давніше, а Гедимін – пізніше. Але й тільки! Як завжди у фольклорі, внутрішня хронологія «раніше – пізніше» безуспішно змагається із загальним «давно», і це «давно» завжди перемагає, як тільки події відсуваються більше ніж на 70 – 80 років від поточного часу.

4. Напад Батия на Русь (18) – важливий епізод для скелета БПЛ. Саме після нього литовці починають займати спустошені руські міста і засновують Новгородок та Городно (19 – 20). Побудова Новгородка, перенос туди столиці і утворення «Русі» (приблизно в межах сучасної Гродненської області) як третьої складової частини нової держави справді відбулося в середині 13 ст., тут БПЛ має слушність. Автор БПЛ виявив слушну обережність у питанні, звідки столиця була перенесена в Новгородок – жодне із згаданих раніше міст він столицею не називає.

5. Мабуть можна повірити автору БПЛ, що давні литовці спалювали тіла померлих, а над могилами померлих князів встановлювали болванів і потім шанували їх як богів (36 – 37). Звичайно, можна сумніватись, чи справді діяв «заповіт Свінторога» – спалювати померлих князів на тому місці, яке він обрав для себе (55).

6. Можна повірити, що литовці обирали собі князів (53, 71; адже кожна династія завжди починається з вибору її першого представника).

7. Можна повірити, що заснування Трок (83) та Вільна (84), або принаймні піднесення їх політичного значення, сталося пізніше виникнення інших міст Литви. Чи дійсно це сталось аж за Гедиміна і чи була проміжна столиця в Кернові (60) – не знати, видно тільки, що так думав автор БПЛ.

8. Із числа сусідів Литви, окрім згаданих вище німців і татар, БПЛ знає князів мазовецького, тверського і рязанського. Дуже примітно, що в БПЛ цілком проминено існування Москви та Польщі.

9. Цілком логічно, що баснословна повість завершується заснуванням Вільнюса – постійної столиці князівства.

Географія БПЛ виглядає так:

Карта географічних назв «Баснословного початку Литви»

Цифрами на карті позначено (в порядку згадки у БПЛ): 1 – Юрборк; 2 – Куносів (Каунас); 3 – озеро Спера; 4 – Кернів; 5 – Друцьк; 6 – Новгородок; 7 – Городно; 8 – Берестя; 9 – Дорогичин; 10 – Мельник; 11 – Ошмяни; 12 – Ейшишки; 13 – Гровжишки (Граўжышкі); 14 – Городець (Шарковщинського району Вітебської обл.); 15 – Полоцьк; 16 – Твер; 17 – Луцьк; 18 – Пінськ; 19 – Турів; 20 – Койданово; 21 – Мозир; 22 – Чернігів; 23 – Стародуб; 24 – Карачев; 25 – озеро Жослі (Жасляй, Żasliai); 26 – Девялтів (сучасна Deltuva біля Вількоміра-Укмерге); 27 – Київ; 28 – Володимир; 29 – Утена; 30 – Гедройти (Giedraičiai); 31 – Гольшани; 32 – Райгород (Rajgród); 33 – Псков; 34 – Львів; 35 – Лаврашевський монастир; 36 – Тільзіт; 37 – Рагнета (Ragnit, за радянської окупації – Німан); 38 – Брянськ; 39 – Овруч; 40 – Житомир; 41 – Білгород; 42 – Вишгород; 43 – Черкаси; 44 – Канів; 45 – Путивль; 46 – Сліпород, 47 – Переяслав; 48 – Рязань; 49 – Троки; 50 – Вільнюс.

(14) У Вітебській області (тобто поблизу Полоцька) є два села Городець – одне поруч із Лепелем (на південь від Полоцька, по дорозі на Мінськ) та друге – у Шарковщинському районі, якраз на дорозі з Вільнюса до Полоцька. З огляду на таке розташування я обрав саме його.

(46) Зі Сліпородом у автора БПЛ вийшло непорозуміння. В Україні є така річка (доплив Сули) і на ній – мізерне село (в Оржицькому районі). Але міста там ніколи не було. Думаю, назва річки помилково перетворилась на місто.

З карти можна зробити два очевидних висновки: 1, що БПЛ написана у Вільнюсі (окрім виразної концентрації назв довкола нього – маса мікротопонімів, згаданих в епізоді заснування міста (84), не залишають у цьому сумніву); 2, в БПЛ відбито два етапи історичного розвитку Литви – формування території Великого князівства Литовського, Жмудського і Руського та подальша експансія на землі сучасних Білорусії й України.

Цей другий етап настав пізніше, уже після правління Гедиміна, але автор БПЛ цього не відчував – все це для нього була баснословна «давнина», не розчленований у часі героїчний період початків держави.

При цьому експансія на землі Давньої Русі в уявленні автора БПЛ відбувається тільки в один спосіб – війн за руські землі. БПЛ згадує два епізоди війн з татарами (обидва – власне за руські землі, не за литовські) і кілька епізодів війн з руськими князями. Конкретний зміст цих епізодів належить до фантастики.

Розглянемо деякі характерні моменти БПЛ, котрі допоможуть нам увійти в коло ідей автора і якось датувати твір. Всі ці моменти я вважаю фантастичними, тобто такими, що не мають жодної опори в дійсності. Всі вони багато разів відмічені дослідниками, але нам вони знадобляться, тому варто нагадати.

1. Вирушаючи з Риму, Палемон має супутниками шляхту, і ця шляхта має герби, належить до гербових братств (5). Це дуже виразно показує, хто, на думку автора БПЛ, є засновниками держави, і хто відповідно повинен мати в ній вирішальний вплив.

2. Дуже характерно у зв’язку з цим, що князі з’являються у Литві значно пізніше (61 – 64). Всі вони походять від синів князя Романа, а до того в Литві були тільки князі-правителі. Автор БПЛ хотів переконати читачів, що князі не повинні мати ніяких особливих прав, тому що з’явились пізно й «на все готове».

3. Чільні представники шляхти виступають як пани радні (19) – знову давніше за князів. В цьому ж епізоді з’являються повіти – територіальні одиниці устрою князівства. І повіти давніші за удільні князівства!

4. Всі князі в БПЛ звуться великими князями – без розбору. Титул «князь» без додатку «великий» не здавався автору БПЛ досить поважним.

5. Литва як держава має герб (71), на якому зображено вершника (герб «Погоня» – офіційний герб Великого князівства Литовського, який виникає наприкінці 14 ст. як персональний герб Вітовта) [Шаланда А. Пагоня. – Вялікае княства Літоўскае. Энциклапедыя ў 2 т. – Мінск, 2007 г., с. 382].

6. Важливою рисою баснословної історії є постійні перемоги «наших». Той, хто цього не розуміє – не годиться у байкарі або популяризатори історії, хай пошукає собі іншої роботи. Автор БПЛ це розумів, і в його баснословії литовці усіх підряд перемагають. Тільки один раз німці збунтувались і захопили були Ковно (74), але Гедимін скоро їх приборкав (у битві на ) і навіть захопив два пруських прикордонних містечка (75).

До явних вигадок автора БПЛ належить більшість імен князів та їх генеалогія. Це, зрештою, дуже добре продемонструвала «Немоносова» редакція БПЛ, в якій багато імен замінено на інші, в тому числі й геть невідомі в «Ердівіловій» редакції – і нічого, якість і переконливість баснословія ніяк не постраждали. Тому «генеалогічні побудови» тут можливі тільки в плані – як автор БПЛ уявляв собі цю генеалогію, і ні в якому разі не вважати їх за якусь реальність.

Ми можемо займатись генеалогією князя Світозара, його дочки Людмили і зятя Руслана – але тільки для з’ясування, як поет розставляв персонажів у світі своєї поетичної фантазії. Той самий підхід треба застосувати і для БПЛ:

Баснословна генеалогія перших литовських князів

Ми бачимо, що від Палемона до Гедиміна змінилось 16 поколінь, і якби генеалогія була дійсною, а не вигаданою, то цього мало б вистачити на 400 років (940 – 1340). Але я вважаю її повністю вигаданою. Навіть про останніх, уже не вигаданих, а історичних князів – Вітеня й Гедиміна – БПЛ подає невірні дані (Гедимін вважається молодшим братом, а не сином Вітеня). Прецінь для баснословія це не має істотного значення.

Так само дивно виглядає з точки зору хронології, що Живінбуд надає допомогу Скирмонту (32), хоча між ними різниця в чотири покоління і Скирмонт мав би діяти на сто років пізніше за Живінбуда. Але ця невідповідність проявляється лише при спробі наукового аналізу генеалогії, при побудові графа, при намаганні витягнути з оповідання якісь фактичні подробиці. Автор БПЛ, ясна річ, не малював ніяких графів і вигадував події в режимі вільного польоту. Але слід погодитись, що при читання БПЛ ця невідповідність зовсім непомітна, тому можна вважати, що автор досягнув своєї мети – скласти цікаву розповідь про героїзм предків.

На графі видно ще одну невідповідність: один раз чоловіком Пояти названо Гіруса (14), і сином її виступає Куковойт (36); тому батьком Куковойта мав би бути Гірус, але замість нього бачимо Живінбуда (32). Так у більшості списків БПЛ-Е, і це не сподобалось автору БПЛ-Н, котрий викреслив з історії Живінбуда і залишив Гіруса.

В інакший спосіб вив’язався з цього утруднення автор Лит1Л: він відкинув Пояту (14) і дав Кернусу сина Живінбуда (15). Поята ще знадобилась би в епізоді 36, але в Лит1Л на цьому місці лакуна, яку не можна заповнювати з інших списків, як це пропонував М. Улащик [ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 131 – 132], – саме через те, що Лит1Л часто подає дуже своєрідні варіанти, не подібні до інших списків групи БПЛ-Е.

Ще одна невідповідність пов’язана із Утенусом. Князь Утенус – син Куковойта виступає в генеалогії на 4 покоління раніше за Утенуса – шляхтича роду Кітоврас, батька Свінторога. Тому в моїй генеалогії – це дві різні особи. Але для баснословія це не має істотного значення.

Отже, як генеалогія литовських князів, так і всі їх діяння належать до области фантазії автора БПЛ. Їх не можна використовувати для історичних реконструкцій, натомість вони цікаві по іншому відомству – художньої літератури або баснословія.

Але фантастичність генеалогії нітрохи не заважає її практичному використанню, зокрема в плані ідеології – для консолідації правлячих кіл країни довкола ідеї спільного походження. Вигадана генеалогія тут працює навіть краще, ніж дійсна: всі литовці – нащадки Палемона, і крапка. А коли почати розбирати, хто від кого насправді походив – то ще бог зна до чого можна докопатись…

Ще деякі історичні дані містяться в епізодах 74 та 75. Так, у Длугоша [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 9, s. 393] під 1362 роком читаємо, що тевтонські рицарі справді захопили Ковно (74). Далі, під 1364 р. [s. 411] читаємо, що вони ж захопили Вельону (Veliuona, на Німані) і при цьому справді схопили Гаштольда (74) і одразу його вбили. Під наступним, 1365 р. [s. 411] читаємо, що литовські князі справді захопили Рагнету (75)!

Щоправда, при цьому не згадується захоплення Тільзіта, але Рагнета на той час була значно важливішим пунктом. Вона дуже часто згадується (географічний покажчик до 9 та 10 томів Длугоша, в яких описано події 1300 – 1405 рр.), тоді як Тільзіт там не згадується взагалі. І ясно чому – перша згадка цієї назви , а права містечка йому дані в 1552 р. Тобто в 1 пол. 16 ст., в часи написання БПЛ, це був уже помітний пункт, на відміну від 14 ст., коли про нього не було чути.

Я, звичайно, ніяк не припускаю, що автор БПЛ міг скористатись твором Длугоша, але він нам пояснює реальну основу того фольклоризованого оповідання про боротьбу з німцями і про першого Гаштольда, яке записано в БПЛ. Думаю, що джерелом тут міг бути саме литовський фольклор. Я не знаю, чи заховались ці історичні оповідання до 19 ст., коли ними почали цікавитись фольклористи, але не сумніваюсь, що давні литовці такий фольклор мали.

Нарешті, в епізоді 78 Гедимін, наступаючи на Київ, займає Житомир та Овруч – достоту так, як це зробив Вітовт у 1394 році (Діяння Вітовта, епізод 20). Таким чином, автор БПЛ запозичив дещо і з «Вітовтового» літопису.