Подільський похід 1394 р.

Микола Жарких

Для огляду теми «Вітовт і Побожжя» маємо новий гарний довідник [Polechow S. , wielkiego księcia litewskiego: 4/5 VIII 1392 – 27 X 1430. – Rocznik Lituanistyczny, 2019, t. 5, s. 9 – 120].

Як же виглядає 1394-й рік у житті Вітовта за Полеховим?

Маємо наступну послідовність переїздів:

Весна 1394 р. – Юрборк.

Весна 1394 р. – Поділля, Овруч, Житомир.

8 – 11.06.1394 р. – Новий Корчин.

Між 11.06 і 17.08 (або 21.09 – 11.10) 1394 р. – Київ.

17.08.1394 р. – Ріттерсвердер.

29.08.1934 р. – Рудомино.

29.08 – 21.09.1394 р. – біля Вільна.

11.10.1394 р. – Холм.

Кінець 1394 р. – Поділля.

2 (?) лютого 1395 р. – Вільно.

Похід на Поділля описано в «Повісті про Подільську землю», джерельному аналізу якої я присвятив спеціальний розділ [Жарких М. І. Дві традиції літописання Великого князівства Литовського. – К.: 2016 р. розділ «Повість про Подільську землю»]. Там я дійшов висновку, що найкращі тексти потрібного нам уривку містяться у Віт3Л та Віт4Л [Полное собрание русских летописей. – М.: 1980 г., т. 35, , ]. Там же я висловив припущення, що опис походу Вітовта на Поділля перенесено до «Повісті» з ранішого твору – «Діянь Вітовта».

Істотних для нашої теми різночитань уривок не містить:

А князь великий Витовт первое пришед к Брясловлю, и выма Брасловл пришед к Соколцю, и Соколец вынял, и пришед ка Кеменцю (sic!) в ночи […] [Віт3Л].

У Полехова цей похід представлений у вигляді трьох окремих епізодів. Чи справді так?

Щоб розібратись, які пересування були можливими і які – неможливими, пропоную ввести поняття моторесурсу ресурсу пересувань. Припустимо, два тижні поспіль військо може рухатись безперервно по 30 км на добу. Ресурс віддалі становить 420 км. Під час триваліших походів ми не можемо вимагати від війська, щоб воно тільки рухалось – воно вимагає зупинок для відпочинку. Отже, місячний ресурс пересування тільки теоретично може досягати 900 км, а практично – 600..700 км. Думаю, що двохмісячний ресурс навіть теоретично не може сягати 1800 км, а становить десь 1200..1500 км.

Ресурс пересування володаря із самим тільки почтом (без війська) можна подвоїти, але не треба забувати, що при цьому ми зобов’язуємо володаря не злізати з сідла по 14 – 16 годин на добу і взимку рухатись навіть у темряві (Рубрук у грудні 1253 р. проїжджав по дві станції (ям-и) в день, по 70 – 75 км).

Швидший рух володаря можливий тільки там, де є постійні пункти зміни коней (по-монгольськи – ям). Володимир Мономах хвалився, що постійно їздив з Чернігова до Києва за один день – а це 130 км (). Щоб проїхати в день 200 км, як згадує С. Полехов [Полехов С. В. 1391 г. и подольская дань «в Татары». – Архіварыус, 2019 г., вып. 17, с. 103, з посиланням на: von Seggern H. Herrschermedien im Spätmittelalter. Studien zur Informationsübermittlung im burgundischen Staat unter Karl dem Kühnen. – Ostfildern, 2003, S. 108 – 109], треба мати хоч трохи вирівняні дороги, мости через ріки (щоб не шукати переправ), весь час їхати клусом (вважається, що це ), міняти коня що дві години, мати відповідно тренованих змінних коней, не мати милості до вірної тварини (щоб не давати їй хоч подекуди переходити на крок) – і при всьому цьому перебувати в русі 16 годин (а зупинятись, щоби щось поїсти, зовсім не можна).

Вимагати швидшого руху без зазначених умов – це палити і нищити коней. А коли треба вишукувати шлях, переправлятись через річки, обходити болота – швидший рух стає просто неможливим.

Подивимось тепер під цим кутом зору на запропонований ітінерарій. Він вимагає від Вітовта зробити три окремих походи в Україну (на Житомир, потім на Київ і потім на Поділля), спалюючи при цьому кожного разу двохмісячний ресурс пересування війська (не міг же Вітовт опанувати Київ, приїхавши до нього сам з двома джурами). Від’їзд вождя із війська означав кінець кампанії й демобілізацію, тому я не вірю, що змобілізоване литовське військо чекало на Вітовта цілими місяцями, поки він бігав у Новий Корчин (біля Кракова) та у Ріттерсвердер (на території сучасного Каунаса).

«Перша (весняна) подільська кампанія» у Полехова є результатом непорозуміння. В «Діяннях Вітовта» є цілих два оголошення про похід (ДВ-17, ДВ-24), але немає власне оповідання, котре – на мою думку – будо перенесено із «Діянь» у «Повість про Подільську землю» [Жарких М. І. Дві традиції літописання Великого князівства Литовського. – К.: 2016 р., розділ «Діяння Вітовта»]. Хоча моя робота була опублікована за три роки до роботи Полехова, він не звернув на неї уваги. Ну, кожен – сам коваль свого щастя (це доведеться повторювати ще не раз).

Думаю, що була тільки одна подільська кампанія. Мабуть, можна не сумніватись, що пунктом збору війська була Вільна. Звідси до Овруча – 460 км, далі Житомир (+ 120 км), Київ (+ 130 км), Брацлав (+ 210 км), Сокілець (+ 17 км), Кам’янець-Подільський (+ 160 км), Червоний город (біля сучасного Ниркова, + 75 км) і повернення до Вільни (+ 660 км). Ad libitum можна додати ще 100 – 150 км на візити до Бакоти, Смотрича та Скали-Подільської. Разом виходить близько 1830 км, або тримісячний ресурс пересування війська:

Упродовж 1394 р. маємо два «вікна можливостей» для тримісячного походу з постійним перебуванням Вітовта при війську: весна (березень – травень 1394 р.) та кінець року (жовтень 1394 – січень 1395 р.), і то обидва лише з бідою можуть умістити потрібний час.

Прийняти рішення на користь другого «вікна» допомагає згадка про участь князя Скиргайла у поході: загін під його проводом зайняв Звенигород і Черкаси (червона лінія на картосхемі). Що ж відомо про ітінерарій Скиргайла у цей час? Згідно О. Ліцкевича [Ліцкевіч А.У. ў Кіеве (1395 год). – Arche, 2012, № 3, с. 19 – 20], від 19.08 до 3.09.1394 р. Скиргайло перебував у Малопольщі, у жовтні взяв участь у польському поході на Дзялдово (це на кордоні з Тевтонським орденом), а 11 жовтня 1394 р. був у Холмі, де виступив свідком у важливій грамоті: король Ягайло обіцяв князю Вітовту віддати йому Кам’янець-Подільський, якщо удасться його зайняти. Думаю, що тоді ж було вирішено нагородити Скиргайла Київським князівством.

Отже, похід на Поділля у цей час тільки проектувався. Хронологію наступних подій можна розкласти так:

1. З Холма Вітовт разом зі Скиргайлом поїхали до Вільна і прибули туди десь 17 жовтня (6 днів шаленої гонитви!).

2. З Вільна зібране заздалегідь військо вирушило на південь (думаю, Вітовт не даремно провів вересень біля Вільна) і десь на початку листопада вступило на Київщину (Овруч).

3. Опанування Овруча, Житомира й Києва можна покласти на середину листопада (на сам тільки рух між цими містами треба не менше 8 днів). У Києві Скиргайло був проголошений київським князем, але не затримався тут, а рушив разом із Вітовтом далі на Поділля.

4. Наприкінці листопада або на початку грудня загін Скиргайла відділився від Вітовта (десь біля сучасної Володарки?) і рушив на схід, на Звенигород (+ 90 км) і далі на Черкаси (+ 90 км). Десь тут, у Черкасах або на зворотньому шляху до Києва, Скиргайло помер (середина грудня 1394 р.), так що у Кракові (800 км на захід) 17 січня 1395 р. уже знали про його смерть [Ліцкевіч А.У., op. cit.].

5. Вітовт приблизно у той же час (початок грудня) опанував Брацлав і Сокілець.

6. Десь не раніше середини грудня 1394 р. Вітовт опанував район Кам’янця-Подільського.

7. У січні 1395 р. Вітовт, досягнувши усіх запланованих результатів, повертався з військом до Вільна.

Щоб нікому не здалося, що похід провадився надто ліниво, зауважу наступне.

1, зимовий похід має ту перевагу, що замерзають річки та болота (а Вітовту треба було двічі перетнути Прип’ятські болота).

2, але він має той недолік, що треба прокладати шлях по коліно в снігу (якщо не глибше).

3, також треба частково рухатись у темряві. Можливо, літописна подробиця, що Вітовт прийшов до Кам’янця уночі, говорить не про любов до нічних дій, а просто про короткий зимовий день.

4, також слід пам’ятати, що всі перелічені віддалі – це ортодромія (геодезична лінія, найкоротша з усіх можливих). Навіть нині, при відносно розвиненій мережі доріг, поїздка битими шляхами додає 10 – 20 % віддалі до ортодромії.

5, також у розрахунку часу зовсім не узято до уваги необхідність щось робити у зазначених пунктах. Просто «відмітив відрядження» – і рушив далі.

6, опору похід Вітовта ніде не зустрів, і до бойових дій ніде не доходило, справа обмежилась тільки демонстрацією воєнної сили Вітовта.

Якщо ви прочитаєте десь таке:

Не маючи достатньо власних сил, Федір укріпив свої замки молдованами на чолі з воєводою Нестаком (Нестисом) і спробував дати бій під Брацлавом. Бій закінчився для нього поразкою. Вітовт зайняв Брацлав… [Гулевич В.П. – Сугдейський збірник, 2021 р., вип. 3–4 (VIIII), с. 118],

то знайте, що оцей «бій» і оця «поразка» є вигадкою пана Гулевича. Наші джерела не знають ніякого «бою».

Отже, військо Вітовта здобуло ключові пункти середнього Побожжя – Брацлав та Сокілець. Хоча в попередньому розділі читача могло здивувати, що я розглядаю Київщину як «неприятельську землю» для Поділля, біда на князя Федора Коріатовича прийшла саме звідси, з Київщини. Важлива роль, яку Гринько відігравав на Побожжі за Коріатовичів, не залишилась поза увагою – його володіння були конфісковані, хоча в пізніших документах (1401, 1404 рр.) він титулується «Соколецьким» [Груша А. Фёдара Карыятавіча за 1391 г. – Беларускі гістарычны агляд, 2001 г., т. 8, сш. 1/2, с. 126 – 127].

Система колонізації, розвинена при Коріатовичах, була зруйнована. Всі ці Гриньки і Пашки думали, що вони засновують нові села для себе, а виявилось – «для того парня»:

Он край свой покинул, пошёл воевать,

Чтоб землю в Подолье Ягайлу отдать.

Для нашої вузької теми – географії середнього Побожжя – розібраний літописний фрагмент не додає ніяких нових поселень, бо про існування Брацлава і Сокільця ми вже знали з попереднього розділу.

Вітовту сподобалось захоплювати території на півдні, і в наступні три роки (1397 – 1399 рр.) він здійснив три походи на Подніпров’я. Останній похід закінчився нищівною поразкою від татар на Ворсклі, і ця поразка назавжди відбила у литовських володарів охоту до експансії на південь [Жарких М. І. Натиск на південь: три роки політики Вітовта. – К.: 2017 р.]:

И с той поры к татарам ни ногой!