Титулярний подільський староста Монивид (1437 – 1438 рр.)
Микола Жарких
А у мене – погана новина для любителів зробити Америку (чи там якусь іншу державу) знову великою.
Я знаю тільки один відносно надійний спосіб цього добитись: треба виграти світову війну. Не локальну війну проти Гренади чи Кувейта, а світову.
Звичайно, піднімати самому світову війну заради того, щоби когось там наздогнати й перегнати – не варто, але якщо така війна вже йде (як у нашому випадку) – то треба не заплющувати очі й не намагатись умилостивити агресора. Треба виразно заявити: ми розіб’ємо агресора і покажемо усьому світу, що піднімати війни без нашого дозволу не можна.
Тільки ви Трампу нічого не кажіть, будь ласка (15 листопада 2024 р. о 8:11).
Сучасний польський дослідник Маріан Вольський склав корисний довідник урядників Волині [ XV–XVIII wieku: spisy. – Kórnik: 2007. – 189 s.]. Там в розділі «Кременецькі старости» на с. 60 читаємо: «Івашко Монивидович, староста брацлавський 1437 – 1438».
Чи справді так?
1 квітня 1436 р. Свитригайло з Києва написав листа до великого магістра Тевтонського ордену [Skarbiec diplomatow… / wyd. Ignacy Daniłowicz. – Wilno, 1860, t. 2, № 1733, s. 167 – 168, з книги А. Коцебу про Свитригайла]. Там Свитригайло хвалився, що знову здобув Смоленськ, також місто Кременець і всю землю Подільську. Івашка Монивидовича С. призначив намісником усієї тієї землі.
4 вересня 1437 р. група слуг князя Свитригайла у Львові присягнула королю Владиславу 3-у [Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia, t. 2. . – Cracoviae: 1876, № 92, p. 86, з копії в теках Нарушевича]. Другим серед них названий «Monwid Camenecensis et Podoliae capitaneus».
4 лютого 1438 р. великий князь литовський Свитригайло виставив у Луцьку привілей для Петра Мишчича [АЗР, т. 1, № 36, с. 48 – 49, з оригіналу]. Серед свідків названий «пан Монивид староста подольский и кремянецкий».
23 квітня 1438 р. великий князь [литовський і?] руський Свитригайло виставив у Луцьку привілей для Тимофія Богуша [АЗР, т. 1, № 37, с. 49 – 50, з оригіналу]. Серед свідків названий «пан Монивид староста подольский и кремянецкий».
9 травня 1438 р. великий князь литовський Свитригайло виставив у Кременці привілей на магдебурзьке право для Кременця [АрхЮЗР, ч. 5, т. 1, № 2, с. 3 – 5, з копії 1785 р.]. Серед свідків названий «пан Монивид староста подольский и кремянецкий».
2 вересня 1438 р. той самий великий князь литовський Свитригайло виставив в Острозі привілей для Григорія Стреченовича [АЮЗР, т. 1, № 20, с. 12 – 13, з оригіналу; В. Розов пропонував датувати 2 вересня 1437 р. (РУГ, № 74, с. 74). Я не вірю, щоби Монивид устиг за два дні добігти до Львова, щоби 4 вересня 1437 р. присягнути там королю]. Серед свідків названий той самий «пан Монивид староста подольский и кременецкий».
От на цих документах М. Вольський основує свій висновок – як на мене, цілком довільний. По-перше, три документи, надруковані з оригіналів, знають тільки Монивида і не знають ніякого Івашка Монивидовича. По-друге, де тут «староста брацлавський»? Бачу в документах «старосту подільського» і тільки подільського. М. Вольський вив’язався дуже просто: він скрізь ставить «подільський (= брацлавський)», але жодне джерело такої тотожності не засвідчило.
Івашко Монивидович справді існував, діяв у 1420 – 1458 рр. [біограма: ПНВ, с. 606 – 607]. Всупереч очевидності і слідом за Вольським Полехов приписав йому усі перелічені пожалування 1437 – 1438 років і ще інші додав, які я не розшукував і не звіряв.
Відчуваючи, що виходить якось не по фен-шую, С. Полехов удався до наступної елюкубрації:
22 ноября 1431 г. Байзен просил прислать сладостей великому князю и его советнику, названному “Minbithe”. Представляется, что в такой искаженной форме передано литовское имя «Монивид». Поскольку литовцев тогда нередко называли, прибавляя к крестильному имени языческое имя отца без суффикса «-вич» [667], то наиболее вероятно, что имелся в виду Ивашко Монивидович [ПНВ, с. 219].
А для прискіпливих є примітка 667, яка містить посилання… на згадані вище пожалування. Але в них – даруйте за занудство – немає ніякого «християнського імені», після якого б стояло ім’я Монивид.
Отже, елюкубрація нікчемна і зводиться до циклічної аргументації: Івашка скорочено називали іменем батька, бо був такий «звичай»; а існування «звичаю» випливає з упевненості Полехова, що Монивид – це той самий Івашко.
Все це треба відкинути і залишитись при тому, що подають оригінали грамот: яким Свитригайло був «великим князем литовським», таким і його Монивид був «старостою подільським». Обидва тішились красивим виглядом титулів на письмі, але не мали реальної влади.
Що це був за Монивид і чи мав він якийсь стосунок до «справжнього» , який востаннє згадувався в 1422 році – я не знаю, заглиблюватись у цю справу я не маю наміру.