Побожжя у 12 – 1 пол. 15 ст.

Микола Жарких

Висновки

1. У давньоруський час ріка Бог і Побожжя не відігравали ніякої ролі й були дуже мало відомі. Єдиний цілком надійно локалізований город – Меджибіж – знаходився на верхньому Бозі.

2. В добу Золотої Орди Побожжя було віддалене від центрів, де писались історичні джерела, і не було предметом воєнних і політичних конфліктів, відповідно авторам європейських хронік не траплялось нагоди про нього згадати.

3. Згадка «Прославії» у хроніці Маттео Віллані (1352 р.) не може бути прив’язана до Брацлава на Бозі.

4. На середземноморських компасних картах (портоланах) 14 ст. ріка Бог не показана.

5. Грамоти князя Федора Коріатовича 1391 і 1392 років малюють картину заселення середнього Побожжя. На лівому березі Бога південною границею виступає річка Соб, на правому – річка Саврань. Подальше просування колонізації у степову зону спинилось до кінця 16 ст.

6. Похід князя Вітовта для опанування Київщини і Поділля можна орієнтовно датувати жовтнем 1394 – січнем 1395 р. Вітовт захопив ключові пункти Побожжя, найпівденнішими із яких були Брацлав та Сокілець.

7. Надання Ягайла, а потім Вітовта на Поділлі зосереджені у його західній частині, перш за все довкола Кам’янця-Подільського, і майже не торкаються середнього Побожжя (Брацлавщини).

8. Вітовт не заснував жодного нового города ні на Брацлавщині, ні на території сучасної України в цілому.

9. Внаслідок війни між Польщею і Литвою, котра точилась у 1430-х роках, на Поділлі сформувалась границя по ріці Мурафі, і середнє Побожжя залишилось у складі Литви.

10. Надання причорноморських урочищ Теодорику Бучацькому в 1442 р. було планом майбутньої латифундії, де наразі нічого не було, а планувалось побудувати замки, міста й містечка. Це надання ніколи не було реалізовано.