Аналіз варіантів тексту
Микола Жарких
Співвідношення списків
Списки Віт3Л та Віт4Л, які ми на підставі розгляду попередніх частин можемо вважати найдавнішими, досить близькі між собою.
Віт3Л містить кращий текст, ніж Віт4Л в наступних епізодах: 14, 15, 20
Віт4Л містить кращий текст, ніж Віт3Л в наступних епізодах: 13, 16, 17, 47, 51, 57.
Не можна вирішити, Віт3Л чи Віт4Л краще, в наступних епізодах: 23, 24, 27, 39, 56.
В цілому Віт4Л виглядає повнішим, але ми не можемо визнати, що Віт3Л переписано з нього. Я думаю, що вони походять від спільного протографа (ППЗ-1), в якому були характерні епізоди 4, 21 – 25, 27 – 29, 31, 34, 39, 47, 52, 53, 55, 62 – в них зазначена пара списків протистоїть усім наступним спискам. До того ж обидва ці списки уриваються буквально на тому самому слові (втрачено самий кінець повісті – 63, десь пару рядків).
Від ППЗ-1 походить також список Віт6Л, але він подає значно відмінний текст, який можна вважати окремою редакцією. Її найважливіша особливість – повний пропуск історії з королем Казимиром (21 – 24). Замість нього Віт6Л подає нову версію власного виробництва – кн. Костянтин Коріатович поїхав до угорського короля і там помер. До володінь кн. Федора в цій версії додано Гомель, спрощено подано епізоди 28, 29, але при цьому підкреслено, що кн. Федір очолював литовське військо і приєднав Поділля до Литви. Тобто підсилена основна тенденція, заради якої написано ППЗ – обгрунтувати приналежність Поділля до Литви.
Істотно інакше виглядають у Віт6Л епізоди 41, 42, 55, 62. В цьому списку збереглось закінчення ППЗ – поляки тримають Поділля і понині.
Списки ППЗ у «литовських» літописах походять від Віт6Л і тим самим виправдовують наші сподівання, вироблені на студіях ППВ та ДВ. Окрім того, ці списки (Лит4Л – Лит7Л) мають дещо спільне, що об’єднує їх в одну групу, яка протистоїть Віт6Л. Це епізоди 7, 34 і особливо 40: окреме речення «Вітовт здобув Поділля власними силами, без сторонньої допомоги» перенесено у промову Ягайла, звернену до Вітовта. Тим самим не тільки автор повісті, але і польський король визнає цей факт. Тому ми можемо з певною обережністю визнати існування протографа ППЗ-2, який походить від Віт6Л і виступає спільним предком цих списків.
Окрім того, в епізодах 2, 14, 20, 55, 62 ми бачимо, що група Лит5Л – Лит7Л протистоїть Лит4Л.
Але що рішуче треба заперечити – так це походження ППЗ в списку Лит6Л від Лит5Л (хоча на матеріалі ППВ ми бачили саме таку залежність!). Якщо первісна ППЗ оповідає про історію Поділля за Ольгерда та Вітовта, автор Лит5Л цілком вигнав Ольгерда (вас тут не стояло…) і всі події пов’язав із Вітовтом. В той же час у Лит6Л роль Ольгерда збережена.
Натомість ми можем простежити певні сліди походження Лит7Л від Лит6Л в епізодах 1, 14, 20, хоча кожен зі списків Лит5Л – Лит7Л містить масу індивідуальних читань і скорочень.
В Лит1Л відбулось «повернення до джерел», а саме – до Віт4Л (як ми і бачили, читаючи ППВ та ДВ). Найголовніше – відновлено фрагмент з королем Казимиром. Окрім того, автор Лит1Л дав власне трактування подій, вигнавши з ППЗ Вітовта (нет, это вас тут не стояло…) і віддавши всі події Ольгерду. Окрім того, повість перенесена в час правління Ольгерда, їй дано дату 1351 р. і вона сильно скорочена (починаючи від епізоду 40). Все це, включаючи дату – результат письменницької праці автора Лит1Л, ніякого джерельного значення ця переробка не має, як і варіант Лит5Л.
Ключовою в редакції Лит1Л є передача Кам’янця Гаштольду Гаштольдовичу. І далі йдуть епізоди, де постійно фігурують Гаштольди, заради яких і зроблено це виправлення.
З усіх наведених міркувань випливає наступна стемма ППЗ:
Стемма «Повісті про Подільську землю»
Місце повісті в літописі
Нам варто розглянути також епізод, позначений цифрою 0, який в деяких списках передує основному тексту ППЗ. Варіант Лит1Л ми вже розглянули.
В Лит2Л та Лит7Л на початку стоїть характерна вказівка для редактора «Опять отселе почнем». На мою думку, це означає, що далі йде текст іншого твору, тобто ППЗ. Ця фраза заступає змістовний заголовок твору, так само як фраза «на попереднє повернемось» означає кінець вставленого тексту. Наявність цієї редакторської помітки, на мою думку – ще краплина на користь думки про побутування ППЗ як окремого твору.
Нарешті, у Віт6Л та Лит4Л перед текстом ППЗ міститься речення про приїзд Вітовта з Литви до Луцька. (В Лит5Л його нема, але воно було, і я думаю, власне на його підставі автор списку вирішив, що далі йде оповідання про Вітовта, не про Ольгерда). Неважко здогадатись, що це речення пришито на початок ППЗ через непорозуміння – воно мало відкривати третю редакції «Похвали Вітовту» (ПВ-3), котра стоїть в обох зазначених літописах.
В сучасному вигляді ця редакція починається так:
Князь великий Вітовт тримав велике княжіння Литовське і Руське і багато інших земель. І мешкаючи йому у великому Луцьку і хотів був на себе корону покласти…
На мою думку, тут ми маємо вилучити ППЗ і приєднати початкове речення:
Коли великий князь Вітовт поїхав з Литви до великого Луцька,
[тут текст «Похвали» розірвано вставкою ППЗ]
Князь великий Вітовт тримав велике княжіння Литовське і Руське і багато інших земель. [Оце вводне речення, на мою думку, було додано у Віт6Л, щоб надати наступному тексту мінімальну зв’язність.]
і мешкаючи йому у великому Луцьку і хотів був на себе корону покласти…
Так початок «Похвали» набуває логічності: Вітовт приїжджає з Литви до Луцька, а далі в Луцьку щось робить. Я думаю, писар Віт6Л мав перед собою два окремих твори: ППЗ і ПВ-3 і почав думати, в якому порядку їх розмістити. В результаті його зусиль ППЗ вклинилась на початку ПВ-3 і тепер ми «маємо, те, що маємо» ((С) Л. М. Кравчук). Писар Лит4Л, маючи таку компоновку творів, відчув невідповідність і намагався покращити зв’язність тексту, додавши пояснення, що Вітовт поїхав до Подільської землі. Далі, у Лит5Л, «покращення» дійшло до повного виключення Ольгерда.
Історики 19 ст., не розібравшись у співвідношення текстів, виробили собі фантазію, що Ольгерд був воєводою Вітовта і що битва на Синій Воді сталась в 1396 р. Але на їх виправдання можна сказати, що до публікації 17-го тому ПСРЛ (1907) вони не володіли всім масивом текстів і пізнє походження Віт6Л – Лит5Л не було так очевидним.
Положення ППЗ в загальній структурі «Вітовтового» літопису нестійке: у Віт3Л вона йде безпосередньо після «Діянь», у Віт4Л та наступних – після вставки з «білоруського» літопису. У Лит2Л ми знову бачимо, що ППЗ іде після Діянь, але причина цього мені не зрозуміла. Я не думаю, що тут є якась залежність від Віт3Л, скоріше, обидві компоновки виникли незалежно. Нарешті, у Лит1Л повість вставлена в середину ППВ. Наочно це представлено на рисунку складу ВітЛ.
Оця нестійкість, на мою думку, – найважливіший аргумент на користь існування ППЗ як окремого твору, який був досить механічно приєднаний до ВітЛ.
Редакції повісті
Нечисленні списки ППЗ ми вимушені поділити на цілих п’ять редакцій. До першої належать списки Віт3Л та Віт4Л – найближчі до протографа (ППВ-1), і тільки вони мають джерельну вартість. На основі першої редакції постала друга, представлена у Віт6Л. Вона характеризується підсиленням антипольського і про-литовського спрямування твору: 1, випущено історію зносин князя Костянтина з королем Казимиром (щоб не було думки, буцімто поляки мали який стосунок до Поділля перед Ягайлом); 2, підкреслено (власне, додатково вигадано), що кн. Федір прийшов на Поділля з литовськими силами і приєднав його до Литви.
Цей напрямок переробки продовжено у 3-й редакції (ППВ-2), де в уста Ягайла вкладено визнання, що Поділля литовці здобули власними силами. До цієї редакції належать списки Лит4Л, Лит6Л, Лит7Л.
Нарешті, у Лит5Л і Лит1Л маємо особливі редакції – «Вітовтову» та «Ольгердову», котрі вже не мають жодної джерельної вартості, але показують, як літописці намагались раціоналізувати історію.
Мета твору
Мета ППЗ – обгрунтувати історичні права Литви на володіння Поділлям. Звідси ключове значення твердження, що Вітовт завоював Поділля власними силами. Це – шпилька на адресу поляків, які в цій виправі не брали участі (принаймні автор повісті такої участі не визнає). А от у розподілі здобичі вони узяли участь, і пізніше підступно схопили Довгірда, перебрали Поділля і держать його «до цього часу». Повість прославляє Вітовта як мудрого і успішного правителя Литви.
Звичайно, не можна виключити, що такий меморандум у справі Поділля міг з’явитись і в дещо пізніший час, але відносити його далеко від 1431 року немає підстав – стало б незрозуміло, чому історія закінчена саме на цьому році, чому нема згадок про війну за Поділля в 1432 – 1434 роках.
Розглянувши в окремому нарисі історію дипломатичної боротьби Литви за повернення Поділля (1446 – 1464 роки), я побачив, що ніяких слідів використання ППЗ там нема. Тому немає підстав пов’язувати виникнення ППЗ з якимось епізодом цієї боротьби.
Оцінка джерельної вартості
Тепер ми можемо відповісти на запитання «анкети історичного джерела»:
1. Коли написано текст? – Невдовзі після смерті Вітовта, в 1430-х роках; можливо, навіть у 1431 р. (не відбито ніяких подій наступної збройної боротьби за Поділля).
2. Який історичний період висвітлює текст? – Останні 90 років перед написанням, 1341 – 1430 рр.
3. Де написано текст? – У Вільні як столиці Великого князівства Литовського.
4. Який географічний ареал висвітлює текст? – Територію Поділля, частково – сучасної Білорусії.
5. Які джерела використано при укладанні тексту? – Не видно слідів письмових джерел; можна припускати, що опис походу Вітовта (29 – 39) вилучено з «Діянь Вітовта» і перенесено сюди.
6. Наскільки компетентним був автор у питаннях, про які він писав? – Безсумнівна компетентність автора в подіях від часу зайняття Поділля Вітовтом (1394 р.). Вступна частина, яка висвітлює часи Ольгерда, побудована на пригадках і здогадах.
7. Яка була мета написання тексту? – Обгрунтування прав Великого князівства Литовського на Поділля.
8. Якими прийомами обробки джерел скористався автор задля досягнення своєї мети? – Підкресленням самостійності дій литовських князів при здобутті Поділля (відсутністю сторонньої допомоги, зокрема, польської).
9. З яких структурних частин складається текст? – Немає структурних частин, повість одноцільна і написана за одним заходом.
З цих відповідей випливає наша загальна подвійна оцінка «Повісті про Подільську землю» як важливого історичного джерела для подій кінця 14 – 1 третини 15 ст., і як баснословного оповідання про давніші події. З цього виводимо наступну практичну рекомендацію: використовувати для історичних досліджень тільки текст Віт4Л, доповнюючи кращими читаннями з Віт3Л та Віт6Л. Тексти пізніших списків систематично погіршуються, і їх використовувати не слід.
Стаття С. Полехова
Моя робота була вже закінчена, коли я прочитав статтю Сергія Полехова [Полехов С. В. Летописная «Повесть о Подолье». – Древняя Русь. Вопросы медиевистики, 2014 г., ; ]. Я не без утіхи побачив, що мій погляд, розвинений незалежно, багато в чому співпадає з поглядом Полехова.
Відзначаючи зміни в ППВ у складі «литовських» літописів, С. П. не окреслює їх як нову редакцію (с. 37). Зазначаючи, що в цьому тексті «добавилось уточнение о местонахождении Бакоты на р. Смотриче» (с. 37), варто було додати, що це уточнення – помилкове (Бакота стоїть на Дністрі, не на Смотричі, і таке «уточнення» вказує, що редактор не був знайомий з предметом).
Не виділяє С. П. як особливі редакції тексти Лит5Л та Лит1Л. Не можна погодитись із думкою С. П. що Лит1Л («третій звід») було написано на догоду Альбрехта Гаштольда (с. 39; він помер в 1539 р., а залежність Лит1Л від хроніки Кромера (1555) однозначно вказує, що Лит1Л написана після 1555 р., скоріше за все в 1560-х роках).
Дуже цікавою виглядає спроба С. П. подивитись на проект шлюбу Костянтина Коріатовича з дочкою короля Казимира як на літературний сюжет (с. 52). Тут С. П. добачає протиставлення поведінки Ягайла, який вирішив, що Краків вартий меси, поведінці Костянтина, який не погдився відступити від своєї віри.
Розвичаючи цю ідею, можна пригадати і численні казки про сватання до царської дочки, де часто перемагає третій (наймолодший) брат (Іван-дурень) – Костянтин у ППЗ теж виступає третій, наймолодшим з братів Коріатовичів.
С. П. думає, литовський посол 1453 року був знайомий з ППЗ, оскільки назвав ту саму суму – 40 тисяч кіп грошей (с. 54). Мені важко повірити, що він, знавши цілу повість, промовчав інші, значно виразніші аргументи на користь Литви, а цих аргументів у цілій суперечці за Поділля не згадано. Тобто я не бачу системного зв’язку ППЗ з пізнішою суперечкою.
С. П. приходить до висновку, що ППЗ була написана в 1431 – 1432 роках (с. 56), з чим я цілком згоден.
Менш вдалими є міркування С. П. про литовську великокнязівську канцелярію (с. 56 – 57). Факт збереження «Меморіала Вітовта» говорить тільки про те, що писар, який писав цей меморіал, мав при собі його копію і використав її для ППВ. Тобто тут мова про особистий архів писаря, який загинув після його смерті, а не про державний архів, який існує незалежно вд зміни людей. Коли С. П. пише, що «ничего не известно о хранении в нем [архіві великого князя] копий пожалований великого князя своим подданным, тем более частноправовых документов» (с. 56) – він по суті заперечує існування самого архіву, бо що це за хранилище, в якому нічого не хранять?
Тобто С. П. мав підстави більш рішуче відкинути оцю міфічну «канцелярію» як середовище створення ППЗ.
В цілому стаття С. П. вносить ряд нових цікавих моментів у вивчення «Повісті про Подільську землю».