Арсеній Насонов (1934 р.)
Микола Жарких
Російський історик і археограф Арсеній Насонов (1898 – 1965) від 1924 рок розробляв тему політики татар щодо Русі. Книга була закінчена в 1934 році, надрукована в 1940 р. [Насонов А. Н. . – М.-Лг.: и-во АН СССР, 1940 г. – 179 с.] і в 1941 р. А. Н. захистив кандидатську дисертацію на цю тему.
Основні тези роботи сформульовані у вступі, де окрім епіграфів із Карла Маркса та Йосипа Сталіна написано:
Ми доводимо, що монголи вели активну політику і основна лінія цієї політики проявлялась не в стремлінні створити єдину державу з політично роздробленого суспільства, а в стремлінні всіляко перешкоджати консолідації, підтримувати взаємну ворожнечу окремих політичних груп і князівств [с. 5].
В джерелах [12 – 1 пол. 13 ст.] червоною ниткою проходить суперництво між двома сильнішими князівствами – Чернігівським і Ростово-Суздальським, стремління двох сильніших князівств, що лежали на території Волго-Окського басейну, утвердити свій вплив в інших областях… [с. 6]
Інтереси татар як властителів спонукали їх у зв’язку із небезпекою, що загрожувала монгольському пануванню із Заходу, підтримувати північно-східного князя у його боротьбі з чернігівським [с. 7].
Конкретно про Чернігівське князівство сказано так:
Інтереси Батия та його найближчих наступників (Сартака, Улагчи) спонукали Орду йти назустріч загальноруським домаганням владимирського князя, підтримуючи останнього в його суперництві з чернігівським князем; інтереси ці зумовлювались небезпекою, котра загрожувала пануванню монголів із Заходу, і тією позицією, котру зайняв по відношенню до Орди чернігівський князь Михайло [с. 23].
В інтересах Батия було висунути на противагу Михайлу, котрий зайняв неприхильну позицію щодо татар, його суперника – владимирського князя і піти назустріч загальноруським домаганням останнього […] В суперництві князів владимирського і чернігівського Батий став на бік першого; на противагу князю чернігівському він затвердив Ярослава у правах на Київ [с. 26 – 27].
Не довіряючи чернігівським князям, оскільки вони тримались західної орієнтації, він [Батий] наказав убити представників Чернігівського князівства […] Матеріал зберіг конкретні штрихи, які вказують на участь владимирського князя у кривавій розправі [з Михайлом]. Попередження про страту, за оповіданням Карпіні, передав Михайлу син владимирського князя Ярослава. Згідно літописних даних, в цей час в Орді якраз перебував син Ярослава Святослав. Отже, владимирський князь міг торжествувати перемогу: його суперник у боротьбі за переважаюче положення на Руській рівнині – князь чернігівський – був знищений, а Чернігівське князівство політично розбите [с. 27 – 28].
Зрозуміти все це досить важко:
1, в чому полягала боротьба Чернігівського і Владимирського князівств? В 1147 році князь Святослав Ольгович утікав перед ворогами до Юрія Долгорукого, а в 1175 році навпаки, Михалко та Всеволод Юрійовичі переховувались у Чернігові і звідти пішли відвойовувати свій Владимир – так це боротьба чи союз, взаємна допомога?
2, в чому полягала загроза для татар із Заходу, котра проходить лейтмотивом у книзі?
3, звідки видно загальноруські домагання владимирського князя власне у татарський час?
4, в чому полягала боротьба владимирського і чернігівського князів власне у татарський час?
5, звідки видно неприхильне ставлення Михайла до татар? (І чи були на Русі прихильні до татар князі?)
6, в чому полягала «західна орієнтація» чернігівських князів (у множині!)?
Всі ці тези А. Н. – апріорні, і їх так і не вдалося підтвердити даними джерел.
А. Н. у своїй книзі не займався питаннями джерелознавства і хронології, пізній літературний твір – «Сказання про загибель в Орді князя Михайла і боярина Федора» – є для нього незаперечним авторитетним джерелом [с. 11, 30]. З його викладу складається уявлення, буцімто Михайло в 1239 – 1246 роках спокійно князював у своєму Чернігові і продовжував вести якусь там «політику». З ніяких джерел цього не можна вивести. Підозра, буцімто Ярослав інтригував в Орді проти Михайла і добився його знищення, з ніяких джерел не випливає і, слід думати, навіяна досвідом успішних інтриг московських князів проти тверських у 14 ст.
А. Н. не зробив висновку про остаточне знищення Чернігівського князівства, бо вважав, що політичний центр було перенесено до Брянська [с. 28].
Отже, А. Н. підійшов досить близько до висновку, що політика татар щодо Русі полягала у знищенні південноруських князівств, зокрема, Чернігівського, але так і не наважився його зробити.