Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Станіслав Смолька (1889 р.)

Микола Жарких

Smolka S. dziejopisarstwa rusko-litewskiego. – Pamietnik wydziału historyczno-filozoficznego Akademii umiejetnosci (Kraków), 1889, t. 8, s. 1 – 55.

Станіслав Смолька (1854 – 1924), на відміну від Шараневича, був справді польським вченим. Він цікавився історією Литви 14 ст. і написав на цю тему кілька статей.

В своїй праці він використав видання Даниловича (Біл2Л + Віт3Л) та Попова (Віт4Л + Біл3Л).

В першому з літописів виділено такі структурні частини: ЕМФ, гідрографія (у нас Біл0Л, епізод 82), літопис без назви за 6939 – 6954 рр. (у нас Біл0Л, епізоди 83 – 88), Віт3Л (с. 2). В другому виділено Віт4Л, особливий початок Біл3Л, Біл3Л (с. 3). Як особливу частину від виділив групу записів 1395 – 1418 р. у складі Віт4Л (с. 4; у нас – запозичення з Біл0Л).

Найважливіша різниця рукописів – це різна послідовність частин, з яких хронікальна (без дат) стосується ранішого часу, а частина з річними статтями – пізнішого. Але було б помилкою твердити, що ці частини цілком відрубні (с. 4; фатальний недолік праці С. С.! Він був близький до правильного погляду, але ухилився від нього).

Літопис, який починається записом 6940 (1432) р., є безсумнівно смоленського походження, і його варто називати Смоленським (с. 5 – 6; і я його так називаю!).

Цитуючи Віт4Л за поганим виданням 1827 р., С. С. цілком слушно здогадався, що кінець ПВ у Біл2Л втрачено (с. 9 – 10; у нас – ПВ, епізод 90). Але він помилився, вважаючи гідрографічний уривок закінченням цього епізоду (с. 10).

Також С. С. цілком помилково думав, що обидва списки походять від одного протографа (с. 11). Відмінність у послідовності частин він пояснював тим, що протограф був розбитий, і його картки, ба навіть цілі зошити переплутались (с. 11 – 12). Розвиваючи це припущення, він висловив здогад, що ПВ та ППС займали по окремому зошиту (с. 12; я теж так думаю, тільки без «розбитого протографа»).

Дату 6939 р. на початку ОЗП (у нас ППВ-2, епізод 1) С. С. вважав пізнішим додатком, яку пізніший копіїст вирахував на підставі наступної дати 6940 р. (с. 12), з чим можна цілком погодитись.

На підставі свого аналізу С. С. реконструював таку послідовність частин: ПВ, ОЗП, ППС, СмолЛ (с. 13), з чим важко погодитись, бо ми не маємо жодного рукопису, де ОЗП стояло б після ПВ. Але С. С. мав слушність (с. 13), відносячи ОЗП, ПВ та ППС до «хроніки» (у нас – ВітЛ).

С. С. зауважив, що Слуцький список сильно попсований, так що його не можна подекуди зрозуміти без порівняння із Супрасльським (с. 14). Це справедливо для «білоруської» частини і зовсім не стосується «Вітовтової». І тут Смолька був за один крок від відкриття… і не зробив цього кроку.

Протограф С. С. реконструював так: ЕМФ, СмолЛ, хроніка Вітовта – Сигізмунда (тобто ПВ + ОЗП + ППС) (с. 15). Існування такого списку, на мою думку, є чисто теоретичною можливістю, яку можна не брати до уваги. На с. 16 С. С. подав стемму літописів, яка включає цілих 4 (чотири!) протографи для двох реальних списків. Ця стемма, як нам тепер ясно, цілком помилкова.

З приводу СмолЛ С. С. вдався у непотрібні фантазії щодо митрополита Герасима, називаючи його з одного боку «душою заходів Свитригайла щодо унії» (с. 18; міфічних заходів, додамо від себе), а з другого боку – прихильником роду Кейстута (в особі Сигізмунда) і першим мучеником… за ту саму гаспидську унію (с. 19).

ЕМФ наш автор помилково вважав літописом, принесеним із Владимира (на Клязьмі; с. 20).

Вставку з Біл0Л у ВітЛ за 1395 – 1418 роки С. С. помилково вважав іншим смоленським літописом (с. 20). Він помилково вважав цей твір «окремою органічною цілістю» (с. 22). Відзначивши певну близькість його до відповідної частини Воскресенського літопису, С. С. зробив з цього спостереження цілком помилковий висновок, що автор Воскресенського літопису мав список оцього «смоленського літопису» (с. 25). Тобто Смолька був за один крок від відкриття дійсного співвідношення текстів (потрібний для цього Софійський 1-й літопис був надрукований в 1853 р., і С. С. навіть процитував його на с. 29 з іншого приводу), але так і не зробив цього кроку.

ППЗ автор слушно визнавав за окремий твір, написаний невдовзі по смерті Вітовта, орієнтовно в 1432 р. (с. 26).

Далі С. С. розглянув кінець ППВ і початок ДВ – фрагмент, якого бракує в Віт3Л – і помилково припустив, що це вставка в текст Віт4Л (с. 27 – 30).

С. С. помилково вирахував дату смерті Скиргайла як четвер, 11 січня 1397 р. (с. 32). Він помилково думав, що православне свято Хрещення відзначається 5 січня (насправді – 6-го!).

Розглядаючи боротьбу Ягайла з Кейстутом (у нас – ППВ, епізоди 22 – 55), С. С. використав Віт2Л і визнав його дослівним перекладом з руської мови (с. 34). Незрозумілі фрагменти латинського тексту можна з’ясувати, порівнюючи його з руським (с. 35), але руський оригінал був повнішим за Віт3Л та Віт4Л (с. 35 – 36).

Але я бачу: принаймні ім’я Білика (ППВ, епізод 51), наявне у Віт2Л і пропущене у Віт3Л та Віт4Л (с. 40) – наявне у Віт1Л, якого Смолька не міг використати.

Питання більшої повноти Віт2Л потребує нової ревізії його тексту проти всіх інших текстів ППВ, чим я не займався. Поки що думаю – ці доповнення можуть бути індивідуальними екстраваганціями Віт2Л, такої можливості не треба відкидати.

А. Прохаска вважав надрукований ним текст Віт2Л уривком з литовського літопису (і я визнаю йому слушність), натомість С. С. вважав Віт2Л ще однією «заокругленою цілістю» (с. 39; на мою думку – помилково).

Найбільшою заслугою С. Смольки треба визнати залучення «Меморіалу Вітовта», який він датував бл. 1390 р. (с. 43). Він вважав німецький текст МемВ записом усної скарги самого Вітовта (с. 46), який ліг в основу ППВ; доповнення були зроблені з розповідей Вітовта (с. 47).

Мало зрозумілою була для С. С. мета складання Віт2Л. Він думав, що Вітовт хотів поширити освітлення подій у сприятливому для себе світлі (с. 47). На мою думку, це пояснення натягнуте, і не витримує порівняння з ідеєю ППВ як цілого – обгрунтування династичних прав Вітовта.

Тому і час виникнення Віт2Л С. С. окреслював дуже розпливчасто – від 1393 до 1430 року (с. 48). Латинський переклад його (власне Віт2Л), як припускав С. С., зроблено в 1440-х роках для Збігнева Олесницького, а від нього текст потрапив до Длугоша (с. 49).

Подальшу частину ППВ, після закінчення Віт2Л (у нас – епізоди 56 – 81) С. С. вважав окремим твором, який був написаний іншим автором, ніж епізоди 22 – 55. Цей інший автор написав ППС, а тому і дану частину слід вважати смоленським твором (с. 52). Це безумовно невірно.

Отже, в цілому вартість роботи Смольки полягає в залученні нових творів – МемВ та Віт2Л і встановленні їх зв’язку з текстами, що були відомі раніше. Головний недолік його роботи – це безмірне роздування ролі Смоленська в утворенні розглядуваних текстів.