Ісидор Шараневич (1882 р.)

Микола Жарких

Szaraniewicz I. O latopisach i kronikach ruskich 16 i 17 w., a zwłaszcza o latopisie “Wielkogo kniaźtwa Litowskoho i Żemojtskoho”. – Rozprawy i sprawozdania z posiedzeń wydziału historyczno-filozoficznego Akademii umiejętności (Kraków), 1882, t. 15, s. 351 – 413.

Стаття українського (львівського) історика І. Шараневича (1829 – 1901) була надрукована польською мовою, оскільки під «благодійним» берлом Австро-Угорської імперії українці на той час не мали жодного наукового видання (так само як і в імперії Російській). Через це деякі «історики», не знайомі з історією, звуть Шараневича польським вченим.

Літопис, названий у підзаголовку статті – це Лит5Л (повторю ще раз – усі розглядувані нами літописи або мають назву «Літопис Великого князівства Литовського і Жмойтського», або є такими по суті).

З «литовських» літописів у статті використано Супрасльський (Біл2Л + Віт3Л) за виданням Даниловича 1827 р., Лит1Л за виданням Т. Нарбута 1846 р., Біл5Л та Біл6Л за виданням Оболенського 1836 р. І. Ш. знав про видання Віт4Л Поповим у 1854 р., але не міг його дістати (с. 360) і помилково вважав його другим виданням Супрасльського списку (с. 362).

Характерною ознакою руського літописання І. Ш. слушно вважав виклад річними статтями (с. 351). Історію українського літописання він поділив на три періоди – давньоруський, литовський і козацький (аж до «Історії русів»).

Лит5Л відкрив Август Бельовський у бібліотеці Рачинських у Познані, і зробив з нього факсимільну копію, котра зберігалась у Львові (нею і користувався І. Ш., с. 360).

Т. Нарбут помилково вважав уривок про королеву Барбару (у нас – ЛКС-2, епізоди 114 – 120) продовженням Лит1Л, тоді як це фрагмент Лит5Л – слушно вказав І. Ш. (с. 366).

В основі литовських літописів лежить місцева смоленська хроніка, з якої узято записи 1438 – 1443 років (371), котра, на думку І. Ш., була залишком багатої хронографії Смоленська (с. 374).

Литовські літописи не є урядовими, вони займають проміжне місце між урядовими та родинними записами. Тільки Лит5Л від 1500 р. (тобто наш ЛКС-2) набуває характеру записів великокняжого двору (с. 378).

ППЗ – здається, окремий твір, узятий з якоїсь окремої хроніки Поділля (с. 378 – 379; тут І. Ш. мав рацію щодо відрубності повісті, але міфічна «хроніка Поділля» – то явний перебір). Волинська хроніка Іпатіївського рукопису увійшла цілим розділом до Лит1Л – в частині про Міндовга та Войшелка (с. 379).

Докладність опису битви під Клецьком 1506 р. в Лит1Л наводить І. Ш. на думку, що автор опису був її свідком, або принаймні сучасником, і прибічником Глинського (с. 387). Натомість автор Лит5Л був противником Глинського (с. 388; тут власне І. Ш. мав на увазі ЛКС-2).

В оповіданні про Міндовга і Войшелка автор Лит1Л намагався узгодити те, що узято з ГВЛ, з давнішою литовською хронікою (по-нашому – БПЛ), внаслідок чого деякі імена поділились, а інші пари персонажів позливались в один (с. 391). Натомість автор Лит5Л, бажаючи уникнути суперечностей, опустив фрагмент ГВЛ (с. 393; тут І. Ш., як бачимо, помилився).

І. Ш. відзначив посилання на польські хроніки в тексті Лит5Л (ЛКС-2), але не вказав їх (с. 395). Згадуючи про роздачу урядів (ЛКС-2, епізоди 97, 110), І. Ш. слушно вважав джерелом цих записів урядові документи (с. 397).

Нещасливо випав у І. Ш. уступ про хронологічні помилки літописів (с. 407 – 413). Так, він закидає помилку Лит5Л (1320 р. шлюбу Казимира) замість 1323 р., як у Лит1Л (с. 407; насправді обидві дати помилкові!). Взагалі тут І. Ш. відзначив тільки суперечності літописів між собою, не намагаючись визначити правильні дати.

Отже, основна заслуга І. Шараневича полягає в інформації про Лит5Л і його відмінність від Лит1Л. Співвідношення їх він представив помилково (Лит5Л як скорочення Лит1Л).