Ігнатій Данилович (1840 р.)
Микола Жарких
Данилович И. О литовских летописях. – Журнал Министерства народного просвещения, 1840 г., № 11, отд. 2, с. 70 – 114.
Перша значна стаття по нашій темі належить Ігнатію Миколайовичу Даниловичу (1787 – 1843), якому належить честь відкриття і публікації Супрасльського списку (Біл2Л + Віт3Л).
Аналізуючи виписки Стрийковського з Лит1Л (с. 80 – 86), він помилково датував це джерело Стрийковського часом на раніше кінця 13 ст., оскільки згадано, що Палемон проїхав попри Мемель, заснований бл. 1252 року (с. 83). На підставі такої «логіки» зовсім нескладно датувати і час запису про Ноїв потоп!
Далі І. Д. аналізув звістки про Лит1Л, подані у Т. Нарбута (1838) (с. 86 – 89), і зробив слушний висновок, що саме цим літописом користувався Стрийковський (с. 89 – 95), але помилково дав віру байкам про Гедиміна, включаючи «похід на Київ» (с. 92). Баснословним він визнавав тільки час від Палемона до Міндовга (с. 94).
Про інші літописи, використані Стрийковським, І. Д. не вмів сказати нічого позитивного (с. 95 – 100), і тільки мені вдалося простежити сліди Віт4Л.
Далі І. Д. описав відкритий ним Супрасльський список (с. 100 – 106). Літопис, який там міститься, він поділив на три частини – Біл2Л, ППВ + ДВ, ППЗ (цю останню він помилково відділив від попередньої частини). Помилився І. Д. також з припущенням, що Стрийковський використав цей список (с. 106).
І. Д. дуже високо оцінив цей список, і ця оцінка заважила на всій подальшій історіографії, включно із Сушицьким, який – всупереч очевидності – поставив Біл2Л вище за Біл1Л. Помилку, яку можна було подарувати Даниловичу (бо він не мав інших списків), ми не можемо дарувати наступним дослідникам.
Наступний розділ статті І. Д. присвятив літописам, опублікованим в 1836 р. М. Оболенським – Біл5Л та Біл6Л (106 – 110). В авторі Біл5Л він помилково побачив новгородця, який жив між 1330 і 1386 роками. Останній розділ статті присвячено хроніці Ф. Софоновича (с. 110 – 113); щодо її литовської частини І. Д. слушно вказав, що це – скорочений переклад Стрийковського (с. 113).
Отже, основна заслуга Даниловича – що він, не маючи повного тексту Лит1Л, вірно побачив у ньому джерело Стрийковського. Здогад, достойний Менделеєва, який, не знаючи нічого про германій, досить докладно вирахував його властивості.