Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Трахтемирів (стаття в стилі «тяп-ляп»)

Микола Жарких

Увага! Ця стаття була моєю першою спробою опрацювання теми і повторює багато фантастичних тверджень, які я сам спростував у своїй великій роботі «Терехтемирів». Я наводжу цей нікчемний текст для того, щоб показати, до чого приводить писання енциклопедичних статей методом «тяп-ляп», без критичного розгляду висловлених в історіографії поглядів.

Трахтемирів – село Канівського району Черкаської обл., розташоване на правому березі Дніпра (нині – на березі Канівського водосховища.

Назва відома з 16 ст. Вона відома у багатьох фонетичних варіантах – повноголосному Те[р|л]е[х|в]темирів (навіть Черехчимирів та Терехтирів) та неповноголосному Тр[а|е][х|к|]т[а|е|и|о]мирів. Найбільш стійкою частиною є друга основа темир, натомість перша основа є дуже варіативною. Попри виразне походження від антропоніма, первісна форма цього антропоніма, його значення та філіація варіантів не з’ясовані. Існуючі пояснення назви непереконливі.

Вперше село згадується в 1535 р. в грамоті для черкаського і канівського старости О.Дашкевича. Десь в середині або 3-й чв. 16 ст. виникає Трахтемирівський монастир, який в ранніх джерелах зветься також Зарубським. Характер його спадкоємності від Зарубського монастиря давньоруського часу не з’ясований. Монастир звався Пречистенським, тобто Успенським.

Польський король С.Баторій, упорядковуючи козацьке військо (1576..1578 рр.), надав монастир козацькому війську для влаштування шпиталю – притулку для поранених та немічних козаків. Попри деякі коливання в його статусі, козацьке військо цупко трималось за цей монастир і він слугував шпиталем аж до кінця Руїни. Занепад монастиря слід датувати часом між Чигиринським походом 1678 р. та Вічним миром 1686 р., згідно якого територія Канівщини мала лишатись незаселеною.

В 1620 р. в монастирі перебував єрусалимський патріарх Феофан, який висвятив ігумена Єзекиїла Курцевича на володимирського єпископа. В 1625 р. у монастирі переховувався «царевич Яхія» – претендент на престол Османської імперії.

Розквіт монастиря припав на середину 17 ст. – час незалежності Української козацької держави. У реєстрі 1649 р. згадана Терехтемирівська сотня Канівського полка (пізніше, у 18 ст., сотня з такою назвою була у складі Переяславського полка). В 1660 р. ігумен І.Креховський подав царю чолобитну про повернення монастирю сіл Крехаїв, Євминка та Слобідка на Десні, якими він володів перед тим (мабуть, від часу не раніше 1648 р.).

Докладних описів монастиря не залишилось. Відоме зображення «Techtomerow» у книзі «Кіанеї» є (як і всі інші ілюстрації в цій книзі) фантазією гравера, яка не має жодного стосунку до реальності. Ретельні археологічні пошуки поки що не дали переконливих результатів, і точне місце розташування монастиря не з’ясовано.

Гетьман І.Мазепа універсалом від 1 грудня 1701 р. передав переяславському єпископу З.Корниловичу володіння Трахтемирівського і Канівського монастирів, серед яких було запустіле містечко Трахтемирів. В 1714 р. З.Корнилович титулувався «ігуменом трахтемирівським», але який конкретно вигляд мав монастир у той час – невідомо. У 18 ст. монастир звався Хрестовоздвиженським. В 1718 р. Трахтемирівський монастир зайняли уніати і володіли ним до 1768 р., коли його перебрали православні. Від 1775 р. тут розмістилась польська прикордонна митниця, і монастир припинив своє існування.

У вересні-жовтні 1943 р. в районі села точились жорстокі бої за Букринський плацдарм, захоплений радянськими військами на правому березі Дніпра.

Наприкінці 20 ст. вживались заходи щодо створення в Трахтемирові історико-культурного заповідника. На сьогоднішній день ця територія розміром 11 тис. гектарів захоплена анонімним АТЗТ «Трахтемирів», обнесена парканом і вишками з озброєною охороною і і слугує мисливським парком для новітніх шапкокрадів.

Література:

Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. – К.: Наукова думка, 1970 р.

Bobiński W. Województwo Kijowske w czasach Zygmunta III Wasy. – Warszawa: 2000.

Виногродська Л.І. Охоронні роботи та розвідки у Трахтемирівському заповіднику і с. Германівка Київської області в 1996 – 1997 рр. – “Археологічні відкриття в Україні 1997 – 1998 рр.”, К., 1998 р., с. 10 – 11.

Крикун М.Г. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. – Україна модерна, 1999 р., т. 2-3.

Ластовський В. Трахтемирівський та Канівський монастирі у 18 ст. – Пам’ять століть, 1997 р., № 6.

Петрашенко В.О., Козюба В.К. Узбережжя Канівського водосховища: каталог археологічних пам’яток. – К.: 1999 р.

Петрашенко В.О., Виногродська Л.І., Козюба В.К. Роботи Трахтемирівської експедиції у 2000 р. – “Археологічні відкриття в Україні 1999 – 2000 рр.”, К., 2001 р., с. 189 – 193.

Фоменко В. Чому Трахтемирів? – Архіви України, 1970 р., № 5, с. 35.

Трахтемирів. – Стаття у Вікіпедії.

15 січня 2013 р.

На маргінезі

Фальшиве «пояснення» назви

В.Фоменко у своїй замітці писав:

‘Місце стоянки Тимура (Тимур-Ленга, в кін.14 ст.)’ = ‘турук Тимур’ => ‘Теруктемирів’ => ‘Трахтемирів’.

Тимур-Ленг, зруйнувавши фортецю Доган-Гечіт біля Берислава (Зб. Тизенгаузена, т. 2, с. 121 – 125) і переслідуючи військо Керим-Берди ібн Тохтамиш-а, пішов вгору Дніпром. Коло Ворскли його зустрів Вітовт і був розбитий. Після перемоги військо Т.-Л. стояло, імовірно, на правому березі Дніпра, на місці Т. Аналогічно ‘Ас-турук-кан’ = ‘житло біля води’, ‘Тму-турук-кан’ = ‘житло на низу річки’.

На цих сторінках містяться витяги зі «Книги перемог» Нізам ад-Діна Шамі, а саме розділи: «Оповідання про похід Тимура на Дешт-і-Кипчак через Дербент» [1395 р.], «Оповідання, як Тимур вирядив мірзу Міраншаха та мірзу Мухамед-Султана проти черкесів», «Оповідання про похід переможних прапорів в бік володінь Синда та Хіндустана» [1398 р.], «Похід Тимура після повернення з Хіндустана в бік Іраку та Азербайджана» [1399 – 1400 рр.]

1. Ніякої згадки про «фортецю Доган-Гечіт» в цьому тексті немає.

2. Ніякої згадки ані про самого Керим-Берди, ані про переслідування його війська в цьому тексті немає.

3. Тимур-Ленг воював на території північного Прикавказзя в 1395 р., а Вітовт ходив проти татар на Ворсклу в 1399 р. Вітовт зазнав поразки від Тимур-Кутлука, а не від Тимур-Ленга.

Може, досить помилок на 1 (одну!) сторінку тексту замітки? Висновок: ця замітка є повністю фантастичною, зв’язок між володарями на ім’я «Тимур» і топонімом Трахтемирів не доведений.

Попри свою фантастичність, ця «побудова» потрапила на сторінки книги Вітольда Бобинського (2000 р.), так що її критика видається мені своєчасною.

Мнима «столиця» України

У псевдонауковій літературі з історії України циркулює думка, що Трахтемирів слід вважати однією зі столиць України. Так писав, наприклад, О.Зотиков [Зотиков О. Ця пустка була нашею столицею. – Пам’ятки України, 1990 р., № 1, с. 2 – 5].

Для оцінки цього погляду слід зважити на такі моменти:

1. Трахтемирів ніколи не був резиденцією гетьманів чи старшин Війська Запорозького.

2. Трахтемирів ніколи не був місцем збору козацького війська, з нього ніколи не починались походи козаків і тут вони ніколи не закінчувались.

3. Трахтемирів ніколи не був місцем, де керівники Гетьманщини приймали іноземних послів.

Що це за столиця, в якій немає ані вищого керівництва, ані воєнного, ані дипломатичного відомств?