Високий замок (Львів)
Микола Жарких
Високий замок – зруйноване середньовічне укріплення у Львові (обласному центрі України).
Передісторія
Населений і укріплений пункт під назвою Львів згадується в Іпатіївському літописі кілька разів, починаючи від 1257 р. (згідно з сучасними хронологічними дослідженнями, цю річну статтю слід датувати 1259 р.). В 1335 р. в грамоті князя Георгія (Болеслава) Тройденовича для Тевтонського ордену згаданий львівський воєвода (palatino Lemburgensi) Борис Кракула. Після смерті цього князя «правитель Руської землі» Дмитро Дедько видав у Львові (Lem[burg]) грамоту для купців із Торуня (грамоту орієнтовно датують березнем – червнем 1341 р.).
Цими згадками обмежуються наші відомості про Львів до середини 14 ст. Ніяких подробиць внутрішньої топографії Львова вони не містять.
Ще до початку археологічних досліджень О. Чоловський (1910) висунув припущення, що первісне укріплення розташовувалось на місці пізнішого В. з.
Картографування археологічних знахідок 11 – 1 пол. 13 ст. на території Львова показує, що культурний шар охоплює територію гори В. з. підковою – з північного заходу, заходу та південного заходу. Така топографія однозначно вказує на гору В. з. як на місце первісного укріплення (дитинця) і підтверджує здогад Чоловського, але ніяких його решток поки що простежити не вдалося.
Доба короля Казимира 3-го (1340 – 1370)
Літопис Траски описав напад польського короля Казимира 3-го на Русь після смерті князя Юрія (Болеслава) Тройденовича в 1340 р. В цьому описі Львів представлено головною метою походу і зазначено, що поляки спалили захоплений замок (castro Liwow… castro cremato…). Оскільки літопис закінчується цим оповіданням, воно безперечно належить сучаснику події (тому самому Трасці).
Опанувавши Галичину в 1349 р., король подбав про укріплення Львова як адміністративного центру новоприєднаного краю. У довгому ряду побудованих ним укріплень значиться також «місто Ламбург або Львів і два замки» (Lamburgam alias Lwow civitatem et duo castra – хроніка Яна з Чарнкова). Ця згадка міститься у короткому сумарному описі правління Казимира 3-го, котрий виступає неначе прологом до властивих записів Яна з Чарнкова (за 1370 – 1384 рр.).
Сучасні дослідники вважають, що цей пролог не є твором Яна, але невідомого автора. Однак він приєднаний до основного тексту в усіх 9 списках, використаних у виданні 1878 р. Отже, об’єднання текстів сталось дуже рано, можливо, ще наприкінці 14 ст. Тому з даної згадки можна виснувати, що на кінець життя Казимира два замки у Львові (Високий і Низький) уже існували, але детальна хронологія будівництва залишається невідомою.
Наявні джерельні дані не дають змоги уявити вигляд В. з. в цей час.
Доба розквіту (15 – 16 ст.)
Від цього періоду залишилось більше документів, котрі стосуються безпосереднього В. з. Це інвентарі 1495, 1537, 1558, 1570, 1593 рр. Якщо інвентар 1495 р. не подає ніяких згадок про будівлі, то наступні документи дозволяють уявити план і якоюсь мірою вигляд В. з.
Замок займав вершину гори і мав план прямокутника, сильно витягнутого по осі схід – захід. Головним був східний двір, котрий мав на східних рогах круглі башти і з трьох боків був захищений муром. З четвертого (західного) боку розміщувався палац. В центрі двора була криниця, а перед західним фасадом палацу – рів з містком. Таким чином, східний двір був самодостатнім укріпленням і, мабуть, найдавнішою частиною замку.
На першому поверсі палацу містилась в’їзна брама східного двору, на другому – каплиця та парадна кімната. На території двору були житлові будинки та кухня, нижні яруси башт служили в’язницями.
Із заходу до палацу примикав довгий західний двір. Його коротка західна стіна була фланкована двома круглими баштами, між якими розміщувалась східна брама. Південна стіна була додатково укріплена півбаштою. Ніяких будівель на цьому дворі не було; імовірно, він служив сховищем під час воєнних загроз.
Головний під’їзд до замку вів з півдня, з боку міста. За умовами рельєфу тут не можна було влаштувати класичний барбакан для захисту брами, тому додатковий захист мав вигляд захаба (пригородка) – двора, витягнутого за сходу на захід уздовж південної стіни замку. У його східній стіні була передова брама, додатково захищена круглою баштою, а основна прямокутна надбрамна башта в західному кінці двора мала проїзд, який повертав під прямим кутом.
Замок мав досить значне артилерійське озброєння. Упродовж 15 – 16 ст. замок не вів безпосередніх бойових дій. Ремонти й перебудови В. з. датуються 1535 – 1538, 1574 – 1575, 1586 – 1589 роками.
Хоча формально замок вважався старостинським, львівські старости тут жили дуже рідко. Постійно у В. з. мешкав менший урядовець – бургграф.
Доба занепаду (17 – 18 ст.)
Інвентарі цього періоду (1645, 1661 рр.) засвідчують занепад замку. Зокрема, обвалилась криниця і замок був позбавлений джерела води, а отже, і можливості витримати довгу облогу.
В 1611 р. італійський військовий інженер А. Пассаротті оглянув укріплення Львова і запропонував проект їх модернізації. Зокрема, довкола В. з. пропонувалось насипати земляні укріплення. Ця пропозиція не була реалізована, але наслідком візиту Пассаротті став панорамний рисунок Львова, з якого Абрагам Гогенберг в 1618 р. зробив кольорову гравюру. В її лівій частині на перебільшено високій та стрімкій горі спрощено зображено В. з.
14 жовтня 1648 р. замок уперше (і одразу безуспішно) намагався стримати натиск ворога. Загони українських козаків і повстанців під командуванням Максима Кривоноса здобули замок і полишили його поруйнованим.
Більш успішною була оборона В. з. під час облоги Львова об’єднаним українським (Б. Хмельницький) та московським (В. Бутурлін) військами у вересні – жовтні 1655 р.
Під час наступної облоги Львова турецьким військом (вересень – жовтень 1672 р.) безстрашний польський гарнізон В. з., не побоявшись не те що турків, але й самого бока, утік з укріплення, котре було зайнято турками 27 вересня. Наступного дня турки без бою полишили В. з., і хоробрі польські вояки знову його зайняли.
У лютому 1695 р. В. з. брав участь в обороні від татар, котрі підступили до міста.
У вересні 1704 р. під час нападу шведів на Львів В. з. уже ніхто не захищав.
Досвід бойового використання В. з. показав, що на цей час його укріплення давно застаріли, і замок не був ключовим елементом оборони (місто могло захищатись і без нього, а ворог міг встановити батареї для обстрілу середмістя на будь-якій з навколишніх висот).
Серія планів Львова 18 ст. показує прогресуюче руйнування укріплень В. з.
Після переходу Львова під владу Австрії (1772 р.) територія В. з. разом з усією старостинською юридикою як колишня королівська власність перейшла у власність австрійської корони. Але невдовзі, 9.10.1786 р., імператор Йосип 2-й передав колишню юридику у власність міста.
Доба знищення (19 ст.)
Це у фатальний спосіб відбилось на долі руїн. Міщани з ентузіазмом почали розтягати рештки В. з. на будівельний матеріал і видобувати пісок для будівництва на його території. Зокрема, цей матеріал пішов на спорудження будинку по вул. Личаківській, 3. В 1806 р. група євреїв навіть намагалась викупити територію В. з. у свою власність, але їм було відмовлено.
В 1835 – 1839 рр. територію В. з. було сплановано і засаджено деревами, прокладено нову дорогу і стежки для прогулянок. В 1845 р. споруджено штучну печеру, а в 1846 р. відкрито кав’ярню. Так територія В. з. перетворилась на міський парк.
Останній удар старому символу польського панування над Львовом завдали патріотично налаштовані поляки, які вирішили відзначити 300-річчя Люблінською унії (1569 – 1869) насипанням великого кургану на місці східної частини замку. Курган насипали упродовж наступних 30 років (до 1900 р.), уцілілі залишки мурувань замку було пересипано в тіло кургану, і понад те – було зрізано грунт на значній частині території В. з. аж до підошви фундаментів.
Ніякої фіксації руїн під час їх розбирання зроблено не було. Пропозиції збереження пам’ятки були відкинуті.
До наших днів уцілів тільки невеликий фрагмент муру чи то пригородка (згідно з О. Чоловським), чи то муру західного двора над пригородком (згідно з А. Козицьким).
Доба сентиментів (поч. 21 ст.)
В 1954 р. з нагоди 300-річчя «возз’єднання України з Росією» на території В. з. встановлено пам’ятний знак про здобуття замку в 1648 р. військом Б. Хмельницького. В 1957 р. на території В. з. збудовано телевізійний центр і ретрансляційну вежу.
Восени 2004 р. голова Львівської міської ради Любомир Буняк виступив з ініціативою відбудови В. з. Ця ідея була підтримана деякими істерично-патріотично-бізнесово налаштованими громадянами, але практичних наслідків поки що (станом на 19.12.2019 р.) не мала.
Ідею важко визнати вдалою:
1, для її реалізації треба знищити парк «Високий замок», котрий як-не-як налічує 180 років і сам може вважатись пам’яткою;
2, треба знести курган Люблінської унії, котрий теж налічує 150 років від заснування, надає туристам прекрасну кругову панораму міста і сам є привабою;
3, також треба буде знести телецентр, який займає більшу частину території В. з.;
4, якщо знесення телецентру можна тільки вітати (менше брехати буде), то знесення кургану неодмінно викличе протести істерично-патріотичних поляків і внесе напругу в українсько-польські відносини;
5, збережених відомостей про В. з. недостатньо для створення детального проекту відбудови; пропозиції відбудови базуються на умоглядних реконструкціях 19 ст.
Фантазії на тему Високого замку
Родоначальником фантазій на тему В. з. (як і багатьох інших фантазій) слід визнати славного польського історика Яна Длугоша (1415 – 1480). При викладі подій на Русі 1340 р. він скористався літописом Траски та прологом до хроніки Яна з Чарнкова, розширивши їх подробицями власного виробництва і надавши всьому оповіданню гарної літературної форми. Длугош «наказав» королю Казимиру облягати місто та обидва замки – верхній і нижній, тобто топографічна ситуація з кінця правління Казимира перенесена на 30 років раніше.
Для свого похвального слова (некрологу) короля Казимира Длугош знову скористався згаданим прологом, запозичивши з нього назви будівельних ініціатив короля. Там бачимо місто Львів і далі замки у Львові – верхній та нижній.
Багатий зміст, гарна літературна форма і польський католицький патріотизм забезпечили твору Длугоша величезний вплив на всю подальшу польську історіографію; зокрема, згадані подробиці про львівські замки переїжджали з одного твору до іншого – аж до наших днів.
Наступний крок зробив гданський німець Мартин Груневег (1562 – після 1606), котрий жив у Львові в 1582 – 1602 рр. і склав нотатки про своє життя (писались у 1601 – 1606 рр., в останні роки – як щоденник).
У нього читаємо, що князь цього краю убив лева, що жив у печері на горі, і від цього подвигу сам назвався Левом, узяв зображення лева собі за герб і спорудив на горі замок, котрий від імені князя почали звати Львовом. Далі Груневег подав опис Високого замку, його схематичний план і рисунок В. з.
Отже, у Груневега «князь Лев» – культурний герой, деміург, не прив’язаний до якогось конкретного історичного часу. Не випадково Груневег не називав цього князя русином, хоча про руське минуле Львова писав охоче.
Далі у фантазіях пішов львівський бургомістр Бартоломей Зиморович (1597 – 1677), який написав (орієнтовно в 1640-х роках) книгу «Потрійний Львів» – історію міста від 1202 до 1633 року. Він датував побудову В. з. 1270 роком, пов’язував з наказом князя Лева і уявляв собі укріплення дерев’яним.
Дата «1270 рік» пішла далі гуляти сторінками «історичних» праць, відділившись від імені свого творця, і продовжує повторюватись до наших днів.
В 1910 р. польський львівський історик Олександр Чоловський опублікував першу і поки що єдину популярно-наукову монографію про В. з. В 2017 р. ця праця була перевидана українською мовою.
Література
Атлас українських історичних міст. Том 1: Львів. – К.: Картографія, 2014 р.
Зіморович Б. Потрійний Львів. – Львів: «Центр Європи», 2002. – 248 с. + 50 іл.
Ісаєвич Я. “Альтана посеред раю”: Львів у 1582-1602 рр. – «Львів: історичні нариси», Львів, 1996 р., с. 29 – 44 [фрагменти опису М. Груневега].
Козицький А. Високий замок. – «Енциклопедія Львова», Льв., 2007 р., т. 1.
Купчинський О. А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства 13 – 1 пол. 14 ст. – Льв: 2004 р., ч. 1, док. № 11, 13.
Czołowski A. Wysoki zamek. – Lw.: 1910. – 126 s.
Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 9, s. 269, 441.
Monumenta Poloniae historica. – Lw.: 1878, t. 2 (літопис Траски – с. 861; хроніка Яна з Чарнкова – с. 626).
11 – 21.12.2019 р.
Зображення Високого замку та додаткова інформація про нього є на сайті «».