Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Спаса на Берестові церква

Микола Жарких

Церква Спаса на Берестові – один з нечисленних мурованих храмів періоду Київської Русі, який зберігся на території Києва.

Село Берестове згадується в Іпатіївському літописі в часи князювання Володимира Великого. Тут був княжий двір, в якому 15 липня 1015 р. помер князь Володимир. Остання згадка про княжий двір датується 25 травня 1096 р. – в цей день його спалили половці Боняка. Мабуть, після цього руйнування двір не відновлювався.

Починаючи з 1072 р. на Берестові згадується новий об’єкт – монастир св. Спаса. Останні непрямі згадки про цей монастир (власне, про його ігумена Петра Акеровича) містяться в Лаврентіївському літописі під 1230 і 1231 рр. Цей монастир, мабуть, занепав після монгольського руйнування в 1240 р.

Розташування села Берестова відомо тільки завдяки церкві, яка донесла до нас давньоруський топонім. Час її побудови залишається дискусійним.

Митрополит Петро Могила, співставивши назву церкви з літописними згадками про княжий двір, вирішив, що вона була побудована за князя Володимира Великого. Тому він включив цю церкву до свого плану реставраційних робіт – як матеріальну пам’ятку доби хрещення Русі. Ця гіпотеза популяризувалась ще в 1920-х роках.

Письмові звістки давньоруського часу про церкву вичерпуються повідомленнями про поховання у ній доньки Володимира Мономаха Євфимії (1138 р.), його сина – київського князя Юрія, прозваного Долгоруким (1157 р.) та його онука – київського князя Гліба Юрійовича (1171 р.). Такий підбір імен свідчить, що церква була часом родинним гробівцем нащадків Мономаха, і це стало підставою для датування церкви часом правління в Києві князя Володимира Мономаха (1113 – 1125). Жодне з цих поховань не збереглось (їх не існувало вже в часи Могили). В 1947 р. в рамках святкування 800-ліття Москви в церкві встановлено символічний надгробок князя Юрія Долгорукого (засновника Москви).

В останні десятиліття висуваються гіпотези про більш ранній час побудови церкви – кінець 11 ст. або навіть 1 пол. 11 ст.

На користь цих гіпотез говорить достовірно зафіксована різниця будівельної техніки: фундаменти змуровано в техніці «opus mixtum» (з використанням валунів), характерній для споруд 11 ст., тоді як стіни побудовані з плінфи на цем’янковому розчині в техніці кладки із заглибленим рядом, характерній для 12 ст. Важливо також відзначити, що сходова башта в нижній частині має прямокутний план і тільки з висоти 0.5 м її план (в інтер’єрі) змінюється на круглий.

Проти цих гіпотез говорить відсутність ранніх поховань (самого Мономаха поховали в Софійському соборі – можливо через те, що церква Спаса в 1125 році ще не була добудована).

Примирити ці дані можна шляхом припущення, що церква була закладена в 11 ст. (перед 1072 роком ?), але потім дуже довгий час стояла недобудованою. Закінчена ж вона була орієнтовно в 1120 – 1130 рр. з використанням нових матеріалів, нової техніки мурування і навіть зі зміною первісного плану.

Первісна церква була великим (31 : 25 м) чотиристовпним (шестистовпним) тринавним триапсидним храмом. Із заходу до основного об’єму примикав нартекс, ширший за основний об’єм (ця риса становить унікальну особливість храму). В північному приміщенні нартексу знаходилась каплиця і один аркосолій для розміщення саркофага. В південному приміщенні знаходилась сходова башта для підйому на хори. На західному фасаді збереглися штраби трилопатевої арки, що дало підстави припускати наявність у церкви трьох притворів з трилопатевим завершенням. Для з’ясування характеру вінчання храму немає підстав; можна тільки припускати за аналогіями, що церква мала позакомарне перекриття і одну баню. Фасади прикрашено хрестами, викладеними з плінфи. Всередині храм був розписаний фресками, з яких збереглась композиція «Чудесний лов риби» на західній стіні нартексу, над входом (виявлена в 1970 р.).

Під час досліджень виявлено фрагменти фундаментів зі вторинним використанням давньоруських будівельних матеріалів. Мабуть, це сліди ремонту 14..16 ст., повний обсяг якого поки що не з’ясовано.

До 17 ст. храм був дуже зруйнований. Під час реставрації 1640 – 1642 рр. (ініційованої Петром Могилою) залишки давньої церкви були розібрані, і замість них до давнього нартексу були прибудовані три нові короткі апсиди, перекриті склепіннями на нервюрах. Із заходу до нартексу було прибудовано дерев’яний бабинець. Аварійні верхні частини нартексу також були розібрані аж до рівня давніх хорів, і церква перекрита дахом з декоративними маківками. Таким чином стародавній нартекс став центральною частиною нового хрещатого храму. В 1644 р. церква була розписана. З розписів цього періоду широко відомий «Деісус» з ктиторським портретом Петра Могили.

В 1706 р. під час будівництва Печерської фортеці впритул до північного фасаду церкви було засипано величезний вал (навіть нині його верхня площадка знаходиться на рівні карнизу церкви). Частина цього валу на північний схід від церкви була знесена тільки в 1990 р. під час благоустрою території.

В 1752 р. дерев’яний бабинець було замінено мурованим п’ятигранним бабинецем у панівному тоді стилі українського бароко. В 1760 р. Степан Ковнір спорудив іконостас.

В 1813 – 1814 рр. за проектом київського архітектора Андрія Меленського до бабинця з заходу прибудована двоярусна дзвіниця у стилі класицизму.

З часу могилинської реставрації і до 1920-х років церква була парафіальною. Не пізніше 1929 року вона була передана Всеукраїнському музейному містечку. З того часу і до кінця 20 ст. церква функціонувала як музей. З 1992 (1995?) р. в ній знову почали правити вибіркові служби. В наш час церква є предметом боротьби між церковними рейдерами і охоронцями культурної спадщини.

Дослідницькі та реставраційні роботи проводились в 1909 – 1914 рр. (П.П.Покришкін), 1990 – 1991 рр. (В.Гончар, В.Харламов), 2002 – 2004 рр. (Г.Івакін).

Література:

Каргер М.К. Древний Киев. – М. : 1961 г., т. 2, с. 374 – 391.

Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – К. : 1983 г., т. 1, с. 108 (стаття )

Гончар В. Церква Спаса на Берестові: Нові архітектурно-археологічні дослідження // Київська старовина. – 2002. – № 1.

Олена Сердюк, Роман Гуцуляк, Юрій Коренюк, Світлана Скляр та виконання невідкладних консерваційних робіт на церкві Спаса на Берестові. – Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 56 – 62.

Звід пам’яток Києва. – К.: 2011 р., т. 1, кн. 3, с. 1540 – 1542 (стаття Спаса на Берестові церква).

Київ, 10 листопада 2011 р.