Бахчисарайський палац

Микола Жарких

Бахчисарайський палац – резиденція кримських ханів 16 – 18 ст., видатна пам’ятка архітектури та мистецтва кримсько-татарського народу. Розташований у м. Бахчисарай (АР Крим, Україна).

Передісторія

Наприкінці 15 ст., за правління кримського хана Менглі-Гірея, відчутно зросла роль Кирк-Ора як політичного центру ханства. В цей же час в ущелині на захід від плато Кирк-Ора, біля підніжжя урвища, в місцевості Салачик засновується резиденція хана – Девлет-Сарай (щаслива столиця).

Тут було побудовано палац для хана, Зинджирли-медресе (училище – до речі, перший на території України будинок, спеціально побудований для учбового закладу в 1500 р.), лазню. В 1503 році ханський палац було прикрашено пишним дверним порталом у стилі італійського Відродження (його називають Демір-Капу – Залізні двері). Його спорудив флорентійський архітектор Алоїзій, який пізніше працював у Москві (там його звали Алевіз Новий).

Тут в 1501 р. побудовано й гробницю (дюрбе), де поховано перших ханів з династії Гіреїв – Хаджі-Гірея († 1466 р.), Менглі-Гірея († 1515 р.), Сахіб-Гірея († 1551 р.). Імовірно тут поховано царевича Нур-Девлета († 1503 р.) – брата Менглі-Гірея, та дружину останнього – царицю Нур-Султан († 1519 р.).

Ранній етап (16 ст. – 1736 р.)

Новий етап освоєння території сучасного Бахчисарая пов’язаний з великими реформами устрою Кримського ханства, запровадженими ханом Сахіб-Гіреєм (правив у 1532 – 1551 рр.). В ущелині, по якій протікає річка Чурук-Су, на захід від Салачика, розпочалось створення нового міського центру.

Ця територія була заселена й давніше, про що свідчить Стара гробниця (Ескі-Дюрбе), котра була збудована на лівому березі Чурук-Су. Датування цієї споруди залишається дуже розпливчастим. Ясно, що вона побудована після початку ісламізації татар в Криму (поч. 14 ст.), коли поширився мусульманський звичай будувати гробниці, але, мабуть, до часу значного поширення писемності (переважна більшість монументальних споруд в Криму від 1430-х років має будівельні написи). Орієнтовно можна датувати її 14 ст. (на час будівництва нового міського центру уже ніхто не пам’ятав, чия ця гробниця).

Місце для нового міського центру було обрано на захід від Старого дюрбе. Тут була розпланована торгова площа з двома важливими громадськими будівлями – Великою мечеттю та лазнею Сари-Гюзель (Жовта, або Білява красуня; дата 1532 / 3 р. засвідчена будівельним написом з іменем Сахіб-Гірея над входом). Приміщення лазні перекриті півсферичними купольними склепіннями, що зближує її з турецькою архітектурою 16 ст. взагалі й лазнями зокрема. Це вказує на напрямок культурних впливів у Кримському ханстві того часу. Лазня не входила до комплексу ханського палацу і використовувалась за прямим призначенням до 1924 (1927?) р.

Західний бік торгової площі був утворений новим ханським палацем. Довга вісь його витягнута від півночі (набережної річки Чурук-Су) на південь, на схили ущелини. Ця вісь співпадає з киблою (напрямком на священний камінь Кааба у місті Мекка в Аравії), з орієнтацією мечетей у Криму і мабуть підкреслювала відданість правителя мусульманській вірі.

Новий палац став зватись Бахчи-Сараєм (палацом-садом) або Хан-Сараєм (царським палацем). Від 16 ст. почалась історія таких складників ансамблю, як зал дивану з малою (палацовою) мечеттю, гарем, Соколина башта, цвинтар з гробницями, стайні, сади.

Хоча довкола Бахчисараю є доволі природного каменю, він при будівництві використовувався для фундаментів, цоколів і лише у важливіших будівлях – для стін. Дуже часто на кам’яних підмурках ставились фахверкові стіни (дерев’яний каркас заповнювався саманом – сирцевою цеглою з глини та соломи). Стіни такої конструкції дешеві й прості в побудові, гігієнічні, а потиньковані й пофарбовані (побілені) нічим на зовнішній вигляд не відрізняються від кам’яних і добре надаються для будь-якого декоративного опорядження. Дахи будівель робилися з дерев’яних балок і покривались черепицею, дерев’яні стелі приміщень, особливо парадних, рясно декорувалися. Опалювались приміщення пристінними камінами і мабуть переносними жаровнями.

Головний їх недолік – малий час експлуатації. Вони швидко зношуються, їм однаково небезпечні як вогонь, так і вода. Ремонт таких будівель часто зводиться до повного руйнування старих стін і побудови нових, тому фахверкові частини палацу часто перероблялись. Припускають навіть, що ці будівлі свідомо робили недовговічними, щоб наступні хани могли переробити за своїм уподобанням те, що лишилось від попередників.

Практика постійних перебудов, котра була природною упродовж функціонування ханської резиденції, нині створює поважні ускладнення при збереженні комплексу як музейного об’єкта.

Про перебудови й доповнення ансамблю збереглися лише окремі згадки, переважно епіграфічні:

– північна гробниця на ханському цвинтарі збудована у 1-й третині 17 ст. (найдавніше поховання у ній – калги , котрий помер 13 листопада 1631 р.). Можливо, гробниця була збудована за правління його старшого брата хана (1610 – 1635 рр. з перервою).

Цю гробницю пов’язують з іменем хана (1551 – 1577), здається, помилково прийнявши онука за більш відомого діда (котрий спалив Москву в 1571 р.). Здається, аж до 1-ї чверті 17 ст. представників династії Гіреїв ховали в гробниці в Азізі (Мухаммед-Гірей 2-й († 1584), Саадет-Гірей 2-й († 1588), Мухаммед-Гірей 3-й († 1629)), котра нині зветься «Дюрбе великий восьмигранник».

Хронологія збережених на ханському цвинтарі поховань (1631 – 1820 рр.) змушує припустити, що цвинтар перед південним фасадом Великої мечеті було розплановано значно пізніше від мечеті.

– за хана (1637 – 1641) у 1640 р. споруджено північну в’їздову башту та мури довкола палацу (звіти російських послів, також записки Евлії Челебі). Можна думати, що від цього ж часу ведуть початок і корпуси по обидва боки брами. Відкрита площа на захід від Великої мечеті перетворилась на внутрішній двір ханського палацу;

– за того ж Бегадир-Гірея було збудовано зал зібрань (кьорюнюш, записки Евлії Челебі), від якого не лишилось і сліду;

– південна гробниця на ханському цвинтарі пов’язується з іменем хана (1644 – 1654); найдавніше поховання в ній належить Менглі-Гірей-султану († 1656), сину Іслам-Гірея 3-го;

– з Іслам-Гіреєм 3-м пов’язано будівництво іншого залу зібрань (записки Евлії Челебі), який також не зберігся.

– напис на Золотому фонтані (біля малої мечеті) вказує на його спорудження в 1733 р. за хана .

Єдиний відносно докладний опис палацу цього часу залишив турецький мандрівник Евлія Челебі (1666 р.; переклад – Ибрагимова, 2015, с. 291 – 302). Його конкретні дані, як завжди в цього автора, викликають здивування (наприклад, чотири з половиною тисячі приміщень у ханському палаці).

Формування сучасного комплексу (1740-70-і рр.)

В 1736 р. (під час російсько-турецької війни 1735 – 1739 рр.) російські війська під командуванням фельдмаршала Б. Х. Мініха вдерлися на Кримський півострів і зайняли Бахчисарай. Російські солдати підпалили палац (Мініх у своєму звіті не заперечує це, а тільки виправдовує їхні дії); велика пожежа дощенту знищила дерев’яні та каркасні частини палацового ансамблю (а знайте, небожата, що то є «русский мир»!). Ті споруди, котрі складають ансамбль нині, у переважній частині побудовані після цієї пожежі.

В 1740 р. на ханському цвинтарі побудовано круглу відкриту ротонду, в якій поховано хана (1737 – 1740).

Великий обсяг будівельних робіт виконано за правління хана Селямет-Гірея 2-го (1740 – 1743 рр.). У 1740 р. відбудовано Велику мечеть на підмурках мечеті Сахіб-Гірея, в 1742 р. – малу (палацову) мечеть, в 1743 р. – головний зал зібрань, про що свідчать будівельні написи.

За хана (1748 – 1756) зі східного боку Великої мечеті прибудовано медресе (погано збережене).

За хана (1758 – 1769, з перервою) було відбудовано й опоряджено парадні приміщення другого поверху палацу, зокрема, «Золотий кабінет» (будівельний напис вказує на 1762 – 1763 роки).

Також за Крим-Гірея на південь від палацового комплексу, серед саду, було розплановано новий цвинтар, на якому споруджено гробницю Діляри-бікеч (1764); поруч було споруджено великий фонтан, від якого зберігся будівельний напис (нині вмонтовано над «Фонтаном сліз»; цей цвинтар і фонтан повністю зруйновані за російської окупації).

За Крим-Гірея було проведено ремонт Великої мечеті й виконано нове опорядження з численними каліграфічними написами. Вони містять дату 1763 р. й ім’я майстра каліграфії – Умера (Омера), якому приписують також опорядження інших будівель Крим-Гірея.

Час побудови й характер переробок численних інших будівель і приміщень палацового комплексу не з’ясовано.

Царський палац (кін. 18 – поч. 20 ст.)

Після анексії Кримського ханства Росією у 1783 р. палац втратив своє значення резиденції правителя. Невдовзі, в 1786 р., було заплановано поїздку імператриці Катерини 2-ї у південну частину імперії, і Бахчисарайський палац було намічено як один подорожніх палаців. Для цього проводились роботи по ремонту і пристосуванню приміщень для нового призначення. Імператриця приїхала в Бахчисарай ввечері 20 червня 1787 р., 21 червня приймала російських чиновників та представників кримської знаті, 22 червня виїхала в Інкерман і Севастополь (). Цей візит виявився значимим у багатьох відношеннях.

По-перше, Кримське ханство було першою незалежної державою, завойованою за Катерини 2-ї, і недаремно вона приймала гостей, сидячі на троні ханів. Це унаочнювало перехід влади над колишнім ханством у нові руки.

По-друге, палац потрапив у розряд царських подорожніх палаців, що зумовило спалахи реставрацій та переробок перед кожним очікуваним приїздом височайших осіб. Але ці спорадичні заходи все ж таки сприяли до певної міри збереженню комплексу.

По-третє, для російської громадськості один день і дві ночі, проведені імператрицею в палаці, були важливішими за 250 років перебування тут усіх кримських ханів, що значною мірою зумовило напрямок популяризації пам’ятки.

Після пожежі 1817 р. у палаці були проведені значні ремонтні роботи, які тривали до 1831 р. При розгляді проекту в Петербурзі (в Будівельному комітеті Міністерства внутрішніх справ) було ухвалено розібрати велику кількість ветхих, занепалих приміщень і зосередитись на ремонті основних будівель. Саме при виконанні цього проекту комплекс палацу зазнав найбільших втрат, зокрема було розібрано Старий палац, розташований у Нижньому саду, а також більшість будівель у Гаремному та Персидському дворах.

Під час цього ремонту посередині головної площі було збудовано «новий фонтан» (фонтан Олександра 1-го) та Бібліотечний корпус біля південної брами.

Надалі ремонтні роботи в палаці проводились спорадично, в основному при підготовці до приїзду височайших осіб.

Ремонтні роботи, виконувані упродовж кінця 18 і всього 19 ст., були дуже скептично оцінені уже фахівцями початку 20 ст., котрі слушно вважали, що вони вносили елементи європейської архітектури, а спроби реставрації в «азіатському» або «східному» дусі демонстрували нерозуміння цього духу і слідування зразкам стамбульських базарів 18 ст.

Від кінця 18 ст. і до Кримської війни 1853 – 1855 рр. палац відвідало не менше 30 мандрівників як з Російської імперії, так і з Західної Європи. Вони друкували описи своїх поїздок, в яких містяться і описи палацу, котрі використані в сучасній науці далеко не повною мірою. Після Кримської війни цей рясний потік книг дуже скоротився, нові описи Бахчисараю й палацу з’являлись дуже рідко.

Музейний об’єкт (поч. 20 – поч. 21 ст.)

Перша спроба перетворення палацу на музей відноситься до 1908 р., але реальні кроки в цьому напрямку були зроблені тільки після революції 1917 р., внаслідок якої палац став безгосподарним. Догляд за ним перебрали новостворені органи кримсько-татарського національного самоуправління, директором музею був призначений Усеїн Боданінський (1877 – 1938). Музей був відкритий для відвідування 3 листопада 1917 р.

Радянська влада, котра утвердилась в Криму наприкінці 1920 р., також внесла свій «внесок» в охорону палацу: на початку 1930-х років Боданінського було усунено з посади директора музею, а 17 квітня 1938 р. його розстріляли. «Русский мир» зробив усе найкраще, що тільки умів…

Після передачі Кримської області до складу Української РСР (1954 р.) ставлення влади до палацу поліпшилось. В 1962 – 1964 рр. була проведена досить масштабна реставрація основних будівель ансамблю, значні протиаварійні та реставраційні роботи виконувались і в наступні роки. В ході цих робіт було розкрито первісне декоративне опорядження кількох приміщень, в тому числі – розписи Омера у Літній альтанці.

Після розпаду СРСР і утворення незалежної України (1991 р.) музейна справа була деполітизована, і Бахчисарайський музей-заповідник став нарешті тим, чим мав бути: центром вивчення і популяризації історії й культури кримсько-татарського народу. Діяльність його була націлена на добу Кримського ханства.

У 2014 р. Міністерство культури України підготувало документи для внесення палацу та інших татарських пам’яток Бахчисарая до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Будівлі ансамблю

Головна вулиця Бахчисараю йде по правому (північному) берегу Чурук-Су. В районі палацу через річку перекинуто три кам’яні муровані містки: західний – проти «Посольського двору», середній – проти Північної башти (його значення підкреслено постановкою поруч Катерининської милі – дорожного орієнтиру й пам’ятного знаку), східний – проти входу до Великої Мечеті.

Містки ведуть на набережну вздовж лівого (південного) берега Чурук-Су.

У плані комплекс має форму прямокутника, котрий одним вузьким боком виходить на набережну, а другим – до саду на схилі долини. В центрі прямокутника лежить великий двір з периметральною забудовою східного, північного та західного боків.

Північна перія двора утворена надбрамною баштою, по обидва боки якої розміщено корпуси (здогадно, для варти та слуг).

Східну перію утворюють будівлі Великої мечеті (Біюк-джамі; також Хан-джамі – Царська мечеть), ханського цвинтаря, стаєнь. У південно-східному куті двора знаходиться Бібліотечний корпус, далі на захід південну перію утворють південна брама (котра веде у сад) та мур огорожі.

Західна перія утворена житловим корпусом палацу, на південь від якого знаходяться парадні приміщення, згруповані довкола залу Дивану. Зі сходу до цієї частини палацу примикає Басейновий дворик, відділений муром від великого двора. Далі на південь західну перію формує паркан Персидського двора (від його забудови залишилась лише оглядова вежа, котру традиційно звуть «Соколиною вежею»).

До західного фасаду палацу примикають інші менші двори, які умовно звуться «кухонним» та «посольським»; далі на південь розташовано двір гарему, в якому від численних будівель збереглась тільки одна з трьома кімнатами.

Велика мечеть – прямокутна в плані мурована будівля. Над головним (північним) входом вона має написи про побудову її за хана Селямет-Гірея у 1740 р. та про ремонт її за участі Омера в 1763 р. Вважається, що вона повторює план давньою мечеті Сахіб-Гірея. По боках вона має два високих струнких мінарети, уздовж західного та східного фасадів – відкриті аркові галереї. Всередині мечеть має три нави, до південної стіни притулено мімбер (кафедру проповідника). На другому ярусі західної стіни влаштована ханська ложа, у яку піднімались по сходах ганку з боку великого двора.

Зал Дивану – прямокутний в плані, складений з каміння. Можливо, саме він був згаданий Евлією Челебі як «кьорюнюш Сахіб-Гірея» або «старий кьорюнюш». Головний вхід до нього – в центрі північної стіни. До нього проходять через відкриту галерею, котру вважають «ханською канцелярією». Східна стіна залу має вікна в два яруси, в центрі західної стіни розміщувався трон хана (не зберігся, демонструється реставраційна копія) і двері до південного вестибюля. Стіни і стеля були рясно декоровані, вікна мали кольорові вітражі, але опорядження часів ханства не збереглось, нині тут можна бачити опорядження середини 19 ст. Можливо, до цього ж часу відноситься і загратований балкон при північній стіні, котрий має аналоги у палацах Стамбула.

Золотий кабінет на другому поверсі палацу є найбільш примітним приміщенням як ззовні, з боку великого двора, так і особливо в інтер’єрі. Три стіни – північна, східна і південна – мають 24 вікна з вітражами, розташованими у два яруси. До західної стіни прибудовано камін, там і двері в коридор, через який входили до кабінету. Стіни та стеля рясно декоровано золотом по червоному тлу; в проміжках між вікнами розміщено ліпні медальйони із зображенням ваз, наповнених фруктами. Під стелею по периметру кімнати тягнеться довгий напис з датою 1762 – 1763 рр., який прославляє Крим-Гірея.

На території палацового комплексу немає власних джерел води. Вода з джерел, що знаходяться на південному схилі долини вище від палацу, по керамічних трубах подавалась у водорозбірний басейн на території Персидського саду (або Заднього двора), а з нього також керамічними трубами підводилась до численних фонтанів у різних місцях ансамблю. Система водогонів зафіксована на плані М. П. Краснова 1894 р. Залишки цих труб знаходять під час археологічних розкопок, але розвиток системи подачі води за наявними даними простежити неможливо.

Палац у літературі та мистецтві

Славний російський поет Олександр Пушкін відвідав ханський палац 7 вересня 1820 року. В 1821 – 1823 рр. він написав поему «», вперше надруковану в 1824 р. Того ж року, як «доважок» до поеми, Пушкін написав поезію «». Ця псевдо-історична поема не має ніякої опори в історичних джерелах і є від початку до кінця витвором романтичної фантазії.

Талановита поема мала величезний вплив не тільки на епігонів (О. О. Шаховський «Керім-Гірей, кримський хан», драма, 1825 р.; М. І. Костомаров «», поезія, 1841 р.), але й на першорядних поетів (Міцкевич, Леся Українка), стала сюжетом для опер (О. фон Цемлинський «Зарема». 1897 р.; О. О. Іллінський «Бахчисарайський фонтан» 1911 р.) та балету (Б. В. Асафьєв «Бахчисарайський фонтан» 1934 р.). В 1827 р. вийшло нове видання поеми Пушкіна – з ілюстраціями С. Ф. Галактіонова; в 1849 р. за мотивами поеми Карл Брюллов нарисував акварель «», котра також здобула велику популярність.

Влітку – восени 1825 р. Крим відвідав славний польський поет Адам Міцкевич. В 1825 – 1826 рр. він написав цикл «» (Sonety krymskie) з 18 творів, у яких 4 присвячено Бахчисараю і палацу (Bakczysaraj; Bakczysaraj w nocy; Grób Potockiej; Mogiły Haremu).

Спроби дати незалежний від Пушкіна образ палацу і подій у ньому (А. Ф. Кащенко, «Борці за правду», повість, 1913 р.; Н. С. Рибак «Переяславська рада рада», роман, 1948 – 1953 рр.) поки що не мали успіху.

У 1890 – 1891 рр. Леся Українка написала цикл із 13 віршів «». Ряд поезій цього циклу мають виразні перегуки з циклом А.Міцкевича «Кримські сонети». Три з них (Бахчисарай; Бахчисарайський дворець; Бахчисарайська гробниця) безпосередньо присвячені палацу:

Колись тут сила і неволя панувала,

Та сила зникла, все лежить в руїні, –

Неволя й досі править в сій країні!

Література

Історико-культурні заповідники: номінаційні досьє об’єктів культурної спадщини, що запропоновані Україною для занесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. – К.: 2014 р.

Ибрагимова А. И. Бахчисарайский ханский дворец 16 – 18 вв. – К.: 2015 г.

Гайворонський О. Країна Крим. – К.: 2017 р.

Плани та фото палацу на сайті «».

Гинзбург М. Я. Омер : придворный живописец и декоратор крымских ханов Селамет- и Крым-Гиреев. – Среди коллекционеров, 1924 г., № 1-2, с. 22 – 27.

Эрнст Н. Л. Бахчисарайский ханский дворец и архитектор великого князя Ивана 3 фрязин Алевиз Новый. – Известия Таврического общества истории, археологии и этнографии, 1928 г., т. 2, с. 39 – 54.

Бахчесарайские арабские и турецкие надписи. – Записки Одесского общества истории и древностей, 1850 г., т. 2, с. 489 – 523. (Передрук: Ибрагимова, 2015, с. 310 – 331)

Київ, 15 – 30 квітня 2018 р.