Софійський собор у Києві
Микола Жарких
Софійський собор у Києві – найдавніша, найбільша за розмірами і найкраще збережена пам’ятка архітектури Київської Русі.
Собор побудовано за князювання Ярослава Мудрого в рамках великої програми розширення Києва, котра включала будівництво кільця оборонних валів з брамами (включаючи муровану Золоту браму з надбрамною церквою Благовіщення), митрополичої резиденції із собором св. Софії, патрональних монастирів св. Георгія та св. Ірини.
За сукупністю наявних джерел собор датується 2-ю чвертю 11 ст. Детальна хронологія його побудови не відображена у письмових джерелах і не може бути встановлена. Оповідання «Повісті времен і літ» під 1037 роком є найбільш давнім і докладним свідченням про собор, тому цю дату доцільно покласти в основу всіх розрахунків ювілеїв, зокрема і майбутнього (в 2037 р.) 1000-ліття собору. Але цей запис не можна пов’язати з конкретним етапом будівельної історії собору.
Гіпотеза Н.Нікітенко про заснування Софії Володимиром Святославичем і датування храму 1011–18 або 1007–11 не витримує наукової критики і не визнана фахівцями.
Первісно собор був великим п’ятинавним храмом. Східні кінці нав завершено півциркульними апсидами. Ядро собору (без галерей) вписується в квадрат зі стороною 31 м (такий розмір має підкупольний квадрат Софійського собору в Константинополі). З північного, західного і південного боків собор було оточено двома рядами галерей, причому внутрішня галерея була двоповерховою. Зовнішня галерея побудована на основі розпірних арок-аркбутанів (цей конструктивний прийом не має аналогів). Центральні приміщення собору перекрито 13-ма куполами, інші – півциркульними склепіннями. Собор мав свинцевий дах, укладений на склепіння.
В інтер’єрі приміщення були згруповані довкола центрального підкупольного простору висотою 29 м. З чотирьох боків до нього прилягали рамена просторового хреста, утвореного перетином головної нави і короткого трансепту. Західна частина собору містила обширні добре освітлені хори. Піднімались на хори двома сходовими баштами, вбудованими у західну зовнішню галерею.
Собор збудовано з тонкої цегли-плінфи і каміння на вапняному розчині. Зовнішні фасади собору потиньковані, в численних декоративних нішах містились, мабуть, розписи, які не збереглися. В інтер’єрі собор потиньковано і прикрашено мозаїчним та фресковим живописом.
Мозаїчний живопис собору вкривав 640 кв. м, з якого збереглося 260 кв. м. Він складався із зображення Христа-Пантократора в головному куполі, чотирьох постатей архангелів (з них збереглась одна), 12 постатей апостолів у простінках барабана головного купола (збереглась половина постаті Павла), 4 постатей євангелістів у парусах головного купола (збережено постать Марка і фрагменти 2 інших), 15 медальйонів із півпостатями севастійських мучеників на підпружних арках головного купола, композиції «Благовіщення» на східній парі підкупольних стовпів. В консі центральної апсиди збереглось велике (висотою 6 м) зображення Богородиці-Оранти; нижче її розміщено композицію «Євхаристія (причастя апостолів)», ще нижче – «Святительський чин». Збереглось також декілька менших композицій.
Решта інтер’єрів була розписана фресковим живописом, з якого збереглося біля 3000 кв. м. Окрім сюжетних композицій на теми Ветхого та Нового завітів і великої кількості окремих постатей святих, тут є унікальні світські розписи: портрет родини Ярослава Мудрого, частково збережений на стінах головної нави, і розписи сходових башт. Серед останніх виділяються цикли мисливських сюжетів і сюжетів константинопольського іподрому.
Первісна підлога собору була виконана з вапняного розчину, в який інкрустовано кубики смальти. Вони утворювали складний геометричний орнамент. У вівтарній частині північної внутрішньої галереї встановлено великий мармуровий саркофаг, в якому було поховано фундатора собору – князя Ярослава Мудрого.
Собор за конструктивною системою, будівельними матеріалами і технікою безспірно належить до пам’яток візантійського кола, проте він не має близьких аналогів у тогочасному чи ранішому візантійському будівництві.
В 12 ст. одне з приміщень західної зовнішньої галереї було перебудовано на хрещальню. В період занепаду Києва після монголо-татарської навали нашестя собор продовжував функціонувати як митрополичий храм, але підтримувати його належний стан не було змоги. На початок 17 ст. він зазнав досить значних руйнувань, особливо у західній частині.
Значні за обсягом реставраційні роботи вперше були проведені за митрополита Петра Могили (1634–47). Вигляд собору після них подають рисунки А. ван Вестерфельда 1651.
Наступна перебудова була проведена в останнє десятиліття 17 ст. (за митрополита Варлаама Ясинського і гетьмана І.Мазепи). Галереї було надбудовано до висоти двох ярусів і увінчано 6 великими гранчастими банями. Інші верхи були покриті грушоподібними бароковими банями.
Наступну реставрацію було проведено в 1843–53 після випадкового відкриття давнього живопису. Для його вивчення з Санкт-Петербурга було відряджено академіка Ф.Солнцева, який розкрив велику кількість давніх фресок і зробив їх графічну фіксацію. Але виняткова мистецька цінність давнього живопису не справила ніякого враження на церковне начальство. Давні фрески вкрили бездарним олійним «живописом», який частково «прикрашає» інтер’єри і донині. Попри кричущу мистецьку безпорадність цей розпис отримав схвалення всіх офіційних чинників включно з імператором Миколою I.
У 1884 А.Прахов відкрив частину мозаїк, і з того часу почалось їх поступове розкриття і консервація. В 20 ст., після перетворення Софійського собору на музей, було виконано великий обсяг дослідницьких і реставраційних робіт, які забезпечують стабільність технічного стану пам’ятки. С.Висоцький виявив на стінах собору багато графіті, з яких найдавніші датуються 1052 і 1054.
Література
Болховитинов Е. Описание Киевософийского собора и Киевской епархии. К., 1825;
Моргилевський І.В. Київська Софія в світлі нових спостережень. В кн.: Київ та його околиця в історії та пам’ятках. К., 1926;
Повстенко О. Катедра св. Софії у Києві. Нью-Йорк, 1954;
Лазарев В.Н. Мозаики Софии Киевской. М., 1960;
Кресальный Н.И. Софийский заповедник в Киеве. К., 1960;
Каргер М.К. Древний Киев. Т. 2. К., 1961;
Высоцкий С.А. Древнерусские надписи Софии Киевской. Вып. 1. К., 1966;
Комеч А.И. Роль княжеского заказа в построении Софийского собора в Киеве. В кн.: Древнерусское искусство: Художественная культура домонгольской Руси. М., 1972;
Высоцкий С.А. Средневековые надписи Софии Киевской. К., 1976;
Асеєв Ю.С. Про дату будівництва Київської Софії. «Археологія», 1979, № 32;
Poppe A. The building of the church of St. Sophia in Kiev. «Journal of Medieval History», 1981, Vol. 7, № 1;
Раппопорт П.А. Русская архитектура X–XIII вв. Каталог памятников. Л., 1982;
Комеч А.И. Древнерусское зодчество конца X – начала XII в. М., 1987;
Асеев Ю., Тоцкая И., Штендер Г. Новое о композиционном замысле Софийского собора в Киеве. В кн.: Древнерусское искусство: Художественная культура X – первой пол. XIII в. М., 1988;
Высоцкий С.А. Светские фрески Софийского собора в Киеве. К., 1989;
Логвин Г.Н. Собор Святої Софії в Києві. К., Мистецтво, 2001;
Козак Н. Образ і влада. Княжі портрети у мистецтві Київської Русі XI ст. Львів, 2007;
Никитенко Н.Н. Святая София Киевская. К., 2008;
: проблеми нових датувань. Матеріали круглого столу. К., 2010;
Софійський кафедральний монастир. В кн.: Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: Київ. Кн. 1, ч. 3. К., 2011.
На маргінезі
Мушу зазначити, що ця стаття чомусь найбільше підпала редакційному виправленню, так що в енциклопедії ви побачите досить відмінний текст. Я публікую її в такому вигляді, який я сам вважаю за автентичний, тобто написаний безпосередньо мною, а не просто підписаний моїм іменем.
Попри те, що стаття писалась через три роки після моєї великої статті про фальшиве 1000-ліття собору, де всі крапки над усіма можливими й неможливими літерами були остаточно розставлені, саме питання про нікітенкознавче нікітенкозавство і викликало найбільше заперечень. Редактор пропонував: «Давайте напишемо, що гіпотеза Нікітенко не визнана більшістю фахівців». Я питаю: «А де ж меншість? Назвіть мені хоча б одного фахівця (окрім самих авторів), який незалежно прийшов би до тих самих висновків». Відповіддю була мовчанка, тому що таких фахівців не існує.
І що ти будеш з отакими зінськими щенятами робити? Не розмовляй зі сліпим про світло, із злодієм про чесність, з доктором історичних наук про історію…
Київ, 10 лютого 2012 р.