Війна 1637 – 1638 рр.
Микола Жарких
(1) 1637 р., 21 вересня. Лист П.Павлюка
Влітку 1637 р. П.Павлюк організував переворот, скинувши пропольськи настроєну козацьку старшину. У листі до коронного гетьмана С.Конецпольського він подавав деякі подробиці:
І сам король зволив наказувати не раз, аби уступили ся з арматою з Корсуня. Того задля злої дороги не могли вчинити, але зараз на весну запровадили до Черкас […] вернувшися з служби кримському ханові, взяли ми армату з Черкас на звичайне місце […]
А не маючи в руках уже ніяких знаків (клейнотів) від короля наданих війську Запорозькому, [скинені старшини] не дали знати нам про неприятеля ані про писання ваше [котрим Конецпольский кликав військо в похід], а сміли і важилися забрати з Терехтемирова армату [клейноти очевидно], котру наші богобойні попередники подали на жертву божу; і з нею хотіли йти до волості для грабовання [збирання контрибуцій для походу].
Між документами, пересланими Конецпольським королю, в ркп. Публ. б-ки (Спб.), Польські, № 94 маємо дві відповіди Павлюка на легацію Конецпольського подібного змісту. Коротша (с. 312) з датою 20/IX, підписана „писарем військовим Домарадзьким”, дає відповідь по пунктам на сю легацію і мабуть була дана на руки послам Конецпольського. Друга, ширша, з датою 21/IX, (с. 389), була очевидно послана з тими запорозькими посланцями і одержана значно пізніше. Я положив в основу своїх витягів сю другу, повнішу, доповняючи її місцями з коротшої. [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 8, кн. 1, с. 255, 257]
Цей документ цікавий згадкою про цінності, які були надані в монастир (на жертву божу). В листі від 28 липня 1638 р. козаки допоминались повернення монастирського скарбу, який перебував в Ілляша Караїмовича (див. нижче).
Цей лист, який Грушевський подав у викладі, нині надрукований в повному тексті з двох копій [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 411 – 414].. Про Терехтемирів там написано так:
Przeto oni nie dając nam o tym nieprzyjacielu K.J.M. żadnej wiadomości i o pisaniu W.M.n.m.P. nie oznajmując, śmieli i ważyli się byli wziąć armatę z Terechtemirowa, która od bogobojnych przodków naszych na cerkiew bożą jest nadana i dla drapiestwa na włość oprawiwszy iść chcieli, a na nas srogo odpowiadając [s. 412].
Ми бачимо, що для нашої теми повний текст не дає нічого нового у порівнянні з викладом Грушевського – хіба що характерну повноголосну українську форму назви.
(1) 1638 р., 5 (15) лютого. Реляція комісарів
Невідомий на ім’я польський урядовець (на думку М.Грушевського – А.Кисіль) відписував:
Дня 15 февраля зачали ми в Терехтемирові ревізію кождого полку осібно. [Ркп. 94 c. 560] [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 8, кн. 1, с. 281].
Грушевський процитував тут рукопис № 94 з відділу «Польські» в Публічній бібліотеці (Санктпетербург), який містив дуже багато відомостей про козацтво.
Нині виявилось, що реляція польських комісарів (С.Потоцького та А.Кисіля) з присяги реєстрових козаків збереглася й опублікована [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 474 – 477]. Перегляд цієї публікації показав, що про Терехтемирів там немає подробиць – тільки гола згадка, уже процитована Грушевським. Альберт Боровяк відзначив, що присяга була закінчена 11 (21) лютого 1638 р. [Borowiak A. Powstanie kozackie 1638. – Zabrze: 2010, s. 23].
(1) 1638 р., друга половина лютого.
Інструкція для Я. Мелецького
Після виконання козаками присяги у Терехтемирові польський ротмістр Яцек Мелецький мав поїхати на Запоріжжя і запровадити там польську владу. Інструкція для нього не має ані дати, ані місця написання, ані підписів керівників. А. Боровяк вважає, що вона була складена С.Потоцьким та А.Кисілем у Терехтемирові 11 (21) лютого 1638 р. [Borowiak A., s. 24 – 25]. Згадка про Терехтемирів звучить так:
Gdy już wszystko stało sie, ściagnione są pułki wszystkie do Terechtymirowa, zrewidowane wojsko wszystko, regestra, które wojna pomieszała, do swej kluby są przywróczone, na ostatek wszystkie wojsko od najmniejszego do starszego nie razem, jako przedtym, nieostrożnie w huku zwykli byli przysięgi swoje czynić, teraz już kożdy z osobna na Chrest Święty palce kładąc, z bojaźnią bożą przysiegę wykonali na tych trzech punktach. [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 478].
Коли вже все відбулося [по битві під Кумейками], усі полки було стягнуто до Терехтемирова, усе військо переглянуте, реєстри, які війна перемішала, приведені до порядку; насамкінець все військо від найменшого до старшого не разом (як перед тим, загальним криком звикли чинити присягу), а нині вже кожен окремо на хрест святий пальці клав, і з боязні бога присягу виконав на наступних трьох пунктах.
Маємо цікаву побутову подробицю про порядок присяги. Коли треба українців у покорі тримати, поляки навіть про бога згадали…
(1) 1638 р., квітень. Записка С.Конецпольського
Для Варшавського сейму 1638 р. великий коронний гетьман С.Конецпольський склав доповідну записку, яка лягла в основу прийнятої сеймом ординації Війська Запорозького [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 697 – 698]. Про Терехтемирів там є тільки наступна фраза:
Rezydencyja komisarza z armatą jako in meditullio w Terechtymirowie słusznie aby była [s. 698]
Резиденції комісара з арматою належить бути у Терехтемирові як центрі.
(1) 1638 р., 7 (17) квітня. Постанова сейму Речі посполитої
Варшавський сейм 1638 р. прийняв закон про організацію козацького війська (славну в історії ординацію 1638 р.). Сейм працював у березні – квітні 1638 р., питання про ординацію розглядалось 7 (17) квітня – якраз у день страти Павлюка з товаришами. 8 (18) травня 1638 р. ця ординація була віддана до друку [Borowiak A., s. 43 – 44].
Про Терехтемирів там є аж дві згадки:
Rezydencya Kommissarza iako in meditullio bydź ma w Trechtymirowie. […]
Naznaczymy także Kommissarzow z Seymu tego, aby weyzrzeli w grunty Trechtymirowskie, у со się ukaże że Kozacy komu co per vim odięli, aby to przywrócone było possessoribus antiquis.
Szersza w tey mierze ordynacya, w osobnym skrypcie ad archivum Regni podanym, iest opisana. [Volumina legum. – SPb.: 1859, t. 3, s. 440]
Резиденція комісара має бути в Терехтемирові як в середині [тієї землі]. […]
Призначаємо також комісарів з сейму, аби роздивились терехтемирівські ґрунти, і коли виявиться, що комусь козаки силою відняли, – то має бути повернено попереднім власникам.
Більш докладні розпорядження в цій справі містяться в окремому документі, який подано до державного архіву.
Документ з докладнішими розпорядженнями – це згадана вище записка С.Конецпольського. Там містилась і вказівка розмістити козацьку артилерію у Терехтемирові, про що є пізніша згадка у звіті із запровадження ординації. В самому тексті ординації про артилерію немає згадки.
Натомість в ординації вписано обов’язок відібрати у козаків їхні земельні володіння. Я думаю, що це було записано в інтересах С. Лаща, який отримав королівський привілей на Терехтемирів і десь навесні або влітку 1638 р. заволодів ним.
(1) 1638 р., 16 (26) червня. Реляція І. Хршонстовського
Ротмістр Ієронім Хршонстовський був командиром загону, який у травні 1638 року отримав наказ вирушити в напрямку Києва на боротьбу з повстанцями. 16 (26) червня він, перебуваючи уже в Паволочі, надіслав коронному гетьману С. Конецпольському докладну реляцію про свої дії [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 500 – 507].
Про Терехтемирів там згадано так:
Tego tedy hultajstwa około pięciu tysięcy skupiło się i przyszło do góry Dnieprem osadziwszy w manastyrze trechtymirowskim kilka set [s. 502].
Тоді того гультяйства зібралось до п’яти тисяч і пішло в гору по Дніпру, осадивши у Терехтемирівському монастирі кілька сотень.
Ця подія міститься у реляції між датами 8 (18) та 20 (30) червня. Далі оповідається, що цей загін повстанців, чисельність якого, на мою думку, сильно перебільшена, понищив переправи через Дніпро. Проти нього Хршонстовський вислав загін Захарія й Залеського.
Важливо що ця недавно надрукована реляція в даному епізоді повністю співпадає з давно відомим щоденником С. Окольського. Не може бути ніякого сумніву, що Окольський бачив цей документ і використав його (подальше порівняння цих джерел не входить у мою задачу, це окрема тема).
Важливо підкреслити, що тут ідеться тільки про перебування повстанців у монастирі, з якого вони вирушили далі вгору і безперешкодно нищили переправи у Ржищеві, Стайках, Трипіллі та під Києвом. Польський загін нав’язав їм бій тільки під Києвом, а в самому Терехтемирові та біля нього ніяких боїв не було.
(1) 1638 р. Щоденник С.Окольського
Домініканський чернець Симон Окольський (1580 – 1653) супроводжував польного гетьмана М.Потоцького у походах проти козаків в 1637 і 1638 рр. Під час походів він вів щоденники, які були надруковані в 1638 (про похід 1637 р.) та 1639 (про похід 1638 р.) роках. Ці щоденники є цінним джерелом і активно використовувались пізнішими істориками, зокрема, С.Величком та С.Лукомським. В 1858 р. вони були передруковані [Okolski S. Dyariusz transakcji wojennej miedzy wojskom koronnym i zaporoskim w r. 1637, tudzież Kontynuacya diariusza wojennego w roku 1638. – Kraków : 1858].
У щоденнику за 1637 р. Терехтемирів згадано тільки один раз в самому кінці:
Позже отправились в первый день поста на ту же перепись в Трехтемиров пан подкоморий черниговский [А.Кисель] и Станислав Потоцкий, полковник коронных войск [Мемуары, относящиеся к истории южной России. – К.: 1896 г., т. 2, с. 213].
У 1638 р. великий піст починався 16 лютого (григоріанського стилю), що практично збігається з цитованою вище запискою.
Подальші звістки містяться в щоденнику за 1638 р. Так, про початок війни Острянина Окольський писав:
В то время Острянин вышел уже из Запорожья […] одни приготовляют порох, другие поставляют людей, деньги и провиант; уже устроили свою больницу в Трехтемирове; Межигорский монастырь шлет им благословение [Мемуары… с. 219].
Пан Хршонстовский, выйдя оттуда [из Иеремиевки ниже Секирной, тобто Вереміївки Чорнобайського району] и найдя пути свободными, послал к Киеву двух реестровых, Захарию и Залеского с половиной своего отряда 25 мая, а сам направился к Трехтемирову. Обследовавши берега Днепра, он убедился, что на этой [правой] стороне совсем нет бунтовщиков, на Заднепровье есть немного и они намерены переправиться у Трехтемирова. Узнал он также, что кн. Иеремия Вишневецкий со значительными силами переправился уже через Днепр. Ротмистр отослал это известие к пану полковнику коронному [С.Потоцкому], а сам поспешил к Трехтемирову.
Цей уступ повністю відповідає процитованій вище реляції Хршонстовського.
6 июня он напал пониже этого города на казаков, которые плыли вверх по Днепру и целый день продолжал с ними перестрелку с целью не дать им прохода. [Мемуары… с. 234 – 235]
Стримати рух козаків полякам не пощастило, і 7 червня вони повернулись до головного табору в Лубни, куди прибув також І.Вишневецький.
17 июня пан воеводич [С.Потоцкий] продолжал разить неприятеля и выслал сверх того на стражу к Трехтемирову и Монастырю ротмистра Хршонстовского, который на следующий день перестреливался с казацкой передовой стражею, напал на челны, изрубил и затопил их [Мемуары… с. 242]
Неприятель, прибывший в тот день [20 июня] к Монастырю в 250 челнах с тысячею конницы, рассыпался в разные стороны, а Гуня […] ушел с войском на устье р. Старца в Днепр [Мемуары… с. 243].
В цих записах для нас цінні вказівки, що монастир – це щось окреме від Терехтемирова.
Наступна згадка про Терехтемирів міститься в тексті присяги, яку принесли козаки у таборі на Старці 28 липня (7 серпня) 1638 р.:
Просим при том его милость пана воеводу брацлавского, гетмана польного коронного [Н.Потоцкого], поддержать своим заступничеством перед его королевской милостью ходатайство трехтемировских монахов в том смысле, чтобы назначенная комиссия оставила им их владения, а также чтобы пан гетман приказал возвратить монастырскую казну, предназначенную для хвалы божьей и находящуюся ныне у полковника Ильяша [Караимовича] [Мемуары… с. 267].
Першими реєстрові козаки присягали – за Терехтемирів нічого не згадали; другими обложені козаки присягали – за Терехтемирів нічого не згадали; аж третіми «підла чернь» присягала – тільки вона за монастир згадала…
Між 15 (26) серпня та 29 серпня (9 вересня) 1638 р., М.Потоцький, перебуваючи в Києві, дав відповідь на звернення козаків до нього. Відповів він і на пункт щодо Терехтемирова (подаю у власному перекладі, оскільки переклад К.Мельник [Мемуары… с. 272] в цьому місці нездалий):
Lubo ja zostalem już waszym i dóbr waszych opiekunem, życząc wam nietylko przywrócenia tego od j.k.m., do czego was pierwsi zdrajcy niecnotliwemi postępkami swemi przywiedli, że i te wioski dane są przywilejem j.k.m. j.m.p. strażnikowi koronnemu, które do monastyru trechtymirowskiego należały, ale i większych wolności waszych rozszerzenia, – że jednak tu ją zaszła j.k.m. deklaracya, na którą j.m.p. strażnik na zasiewki zbóż pieniądze swe łożył, życzę tego i przestrzegam was w tem, abyście się w tej mierze uniżonymi być j.k.m. ukazali, a tych mu zasiewków zbierać nie przeszkadzali, aź przyjdzie rzetelna o wszyskiem od j.k.m. wam przez posły wasze rezolucya, którą abyście skuteczna i wam pożądaną odneśli, mocno się i ja prosbą moją przyłożę do j.k.m. [Мемуары… с. 272; Dyariusz, s. 185].
Оскільки я є опікуном вас і ваших маєтків, я бажаю вам не тільки щоб його королівська милість повернула вам те, до чого вас перші зрадники своїми огидними вчинками довели (що й ті села, які належали до Трехтимирівського монастиря, за привілеєм й.к.м. передані його мості пану стражнику коронному [С.Лащу]), але й більшого розширення ваших вольностей, – та оскільки була видана декларація й.к.м., згідно якої й.м.п. стражник на посіви збіжжя витратив свої гроші, я жадаю того і вас про це попереджаю, щоб ви показали себе в цій справі покірними й.к. милості, а йому не перешкоджали збирати ті посіви, аж поки ваші посли не принесуть ретельної резолюції й.к.м про все; аби вона була корисною і вам пожаданою, я зі свого боку буду пильно прохати й.к.м.
Хоча поляк захопив майно українців незаконно, його не можна повернути, бо поляк свої гроші витратив. Мимоволі пригадується «»:
«А зачим ви мені тагда не сказали, как я з воза мішок узяв? Ви, зіваєте по старанам, а я вот ніс-ніс, да вота как умарился, да амуницю патьор. Вот, виш, мундєр запачкал! Давай сюда деньги на вичистку та за праходку; я казьонний мундєр патьор і сапоги таптал, давай, та і только!»
На козацькій раді в Києві, яка відбулася у присутності гетьмана М.Потоцького 30 серпня (9 вересня) 1638 р., була прийнята інструкція для козацьких послів до короля. В ній був такий пункт:
Трехтемиров был дарован нам для содержания инвалидов блаженной памяти польськими королями и при нем несколько сел для прокормления раненых и увечных товарищей наших. Теперь эти села, пожалованные пану Лащу вследствие ошибочных о них справок, покорно просим по прежнему милостиво утвердить за нами, так как это убежище для наших калек и изувеченных на службе его королевской милости [Мемуары… с. 276; Dyariusz, s. 191].
Наступна згадка міститься у звіті про виконання ординації 24 листопада (4 грудня) 1638 р. на Масловому Ставу:
[Комиссар над казаками пан Петр Коморовский] вопреки распоряжению Речи посполитой, никак не может поместиться в Трехтемирове с артиллерией и несколькими десятками человек, так как место это было опустошено и совершенно истреблено пожаром, ибо там был главный приют мятежников и там они упорнее всего защищались во время последнего восстания. Принимая во внимание, что пану комиссару с его людьми трудно зимовать, сидя на пустынном пожарище, назначена для них временная квартира в Корсуне впредь до указания е.к.м и Речи посполитой или еще скорее от пана каштеляна краковского.
Что же касается данного нам предписания расследовать в трехтемировских грунтах, что и у кого отнято и возвратить потерпевшим, то пан стражник коронный [С.Лащ] предъявил нам привилей е.к.м., данный ему на это имение, как на конфискованное у изменников, в силу которого он состоит уже владельцем этого имения; нам пришлось прекратить розыск, отложив дело впредь до дальнейшего распоряжения [Мемуары… с. 280 – 281; Dyariusz, s. 195].
Цей фрагмент щоденника оснований на звіті М. Потоцького з 4 грудня 1638 р., який був нещодавно опублікований (див. нижче). С. Окольський додав до цього звіту вигадки своєї власної фабрикації – про пожежу, головний пункт повстанців та уперту оборону.
Королівського надання для С.Лаща ми не маємо, але згадка про нього у звіті комісії видається цілком певною. Г. Котарський [автор статті про С. Лаща – Polski słownik biograficzny, t. 18, s. 268] писав, що С. Лащ отримав привілей на Терехтемирів та три села на початку 1639 р., але самого привілею він не навів. А. Бедржицька слушно вказала, що це надання мусило статись раніше [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 527]. На мою думку, цей привілей міг бути наданий під час сейму 1638 р., у пакеті з ординацією козацтва.
Переклад С. Величка
Скорочений переклад другої частини щоденника С.Окольського включено до складу літопису С. Величка і надруковано в 1864 р., звідки ми цитуємо відповідні фрагменти. Він містить деякі доповнення і пояснення С. Величка; однак вони не стосуються поданих нижче фрагментів про Терехтемирів.
Війшол теди уже з Запорожа Остранин […] едни прохи готуют, другие людей, тіи гроши, тіи провіянт; уже шпиталь свой Терехтемиров опатрили, уже им монастир Межигорский applaudet [Летопись Самуила Величко. – К.: 1864 г., т. 4, с. 194 – 195]
Оттуду [від Вереміївки] отошедши, а видя прейсте вольное, вислал [Хростовский] з половину чати ку Киеву, Захаріяша и Заліского реестрових 25 мая, а сам ку Терехтемирову поступил, обигнавши береги над Дніпром чатою, взял відомость, иж по-за Дніпром есть щось сваволенства, але тут не маеш, принесли и то, же князь Вишневецкий Еремій з людом немалим уже переправился през Дніпр; одислал тую відомость до его милости пана полковника коронного, а сам до Терехтемирова поспешил.
6 июня, напав на люд козацкий ниже Терехтемирова, которіи до гори водою ишли, там ся з ними галасовал день цілий, боронячи перейстя; [Летопись Самуила Величко. – К.: 1864 г., т. 4, с. 224]
Дня 17 не престает его милость пан воеводич кончити неприятеля, виславши на чату ку Терехтемирову и монастырю его милости пана Хростовского ротмистра, которий на завтра з передною стражою их стрелялся и, нападши на чолни их гултяйские, оние порубал, потопил [Летопись Самуила Величко. – К.: 1864 г., т. 4, с. 234].
[Наступний фрагмент – про 250 човнів – у перекладі С. Величка проминено, він мав би бути на с. 235]
Упрошаемо при том велможного его милости пана воеводи брацлавского, гетмана полного коронного, аби он, причиною своею до его королевской милости долегливости чернцов терехтемировских всперл, так жеби комиссия виведена при власном их зоставити могла, так и скарб монастирский, которий есть при Еліашу, яко хвале божой завзятой, привернуть казал [Летопись Самуила Величко. – К.: 1864 г., т. 4, с. 269].
Любо я уже зосталем вашим и добр ваших опекуном, зичачи вам не тилко привороченя того от его королевской милости, до чого вас первшіи здрайци своими нецнотливими поступками привели, же и тіи веси даніи суть привелеем его королевской милости его милости пану стражникови коронному, которіи до монастира Терехтемировского належали, але и болших вольностей ваших розширеня – же еднак тая зайшла его королевской милости декларація, на которую его милость пан стражник, на засівки збож пініондзе свои ложил, зичу того и перестерігаю вас в том, аби-сте ся в той мірі унижоными быти его королевской милости указали, а тих ему засівков збірати не перескажали, аж прійдет ретелная о всем от его королевской милости вам през посли ваши резолюція, которую аби скутечную, а вам пожаданую однесли, моцно ся и я моею прозбою приложу до его королевской милости [Летопись Самуила Величко. – К.: 1864 г., т. 4, с. 274].
Терехтемиров, которій нам был на шпиталь наданій от святой памяти найяснійших королев полских, для уломних и ранихъ товаришов наших и для виживленя килко веси до Терехтемирова, которіи то веси, од его милости пана Лаща ad male narrata упрошено, абы тое нам милостиво было стверджено, ґдеж тое ефуґіум на услузі его королевской милости скалічених [Летопись Самуила Величко. – К.: 1864 г., т. 4, с. 279 – 280].
На армату, резиденцію его милости пана комисара; иж з арматою килка сот людей жадным способом бити не может, подлуг интенции Речи посполитой, в Терехтемирове, за опустошонем и пожогою всей той осади, где ся все своеволенство под тую знову по сеймі ребеллію найбольше впірало и там азилом свое міло, патруючи тое, же при огні сидети его милости пану комисару и людем его на голіи гиберновати трудно, в Корсуні оную до волі его королевской милости и Речи посполитой, любо прудшей от его милости пана краковского отміни, назначаемо.
Що ся зась тинет, абисмо в ґрунта Терехтемировскіи войзрели, що ся укажет, же козаки, що кому отняли, абисмо укривдженим привернули. А же знову интерцессит его милость пан стражник коронній, защитился пред нами привилеем его королевской милости, собі на тіи добра даним, иж он тих добр есть поссесором, пришло нам суперседовати оттого; обое тое теди до далшой его королевской милости волі застановивши [Летопись Самуила Величко. – К.: 1864 г., т. 4, с. 284 – 285].
(1) 1638 р., 26 листопада (6 грудня). Реляція М. Потоцького
Через два дні після виконання ординації 1638 р. польний гетьман М. Потоцький звітував коронному гетьману С. Конецпольському [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 524 – 527]. Про Терехтемирів там сказано так:
Trechtymirowskie dyferencyje, które przywilej J.M.P. strażnikow zatrudnił, o czym ustnie da Pan Bóg W.M.m.m.P abo przędzej J.M.P. komisarz, rezydencyja jego w Trechtymirowie żadną miarą być natenczas nie mogła, bo co się po tę nie opustoszyło rebelią, ostatek nowy dzierżawcz przy intromisyjej. Zaczym w Korsuniu naznaczyć się musiała do dyspozycyjej W.M.m.m.P. [s. 526]
Щодо суперечки за Терехтемирів, яку спричинив королівський привілей для стражника [С. Лаща] – про це вам, якщо бог [дасть], усно я або швидше королівський комісар [доповість]. Резиденція його в Трехтемирові ніякою мірою на той час бути не могла, бо те, що не було спустошено після того повстання, решту новий державця при введені у власність [винищив?]. Через те [на резиденцію] мусили призначити Корсунь – до наказу вашої мості, мого милостивого пана.
І тут, як у випадку з реляцією Хршонстовського, ми бачимо, що С. Окольський мав цей звіт в руках і використав його у своєму щоденнику. Основна різниця полягає в тому, що в діловому звіті нема згадок про «центр повстання» у Терехтемирові, про «уперту оборону» і про пожежу, яка знищила містечко. Натомість є цінна згадка про дії С. Лаща, який приводив свій новий маєток до покірності вогнем і мечем.