4-а чверть 16 ст.
Микола Жарких
(2) 1578 р., 10 вересня. Грамота Стефана Баторія
Postanowienie z Niżowoy.
(De conditionibus, quibus Nisovii fidem suam Regi et Respublicae obstringunt, litterae universales).
Stefan etc. Wszem wobec i każdemu z osobna komu to wiedzieć należy oznajmujemy:
Jż gdy tu do nas do Lwowa mołojcy Zaporożcy z pośrodka siebie przysłali posły swe, na imię: Jędrzeja Lichańskiego, Iwana Klinka, Iwana Podolanina, Fiedora Dzieda, Filipa Kozę, z ofiarowaniem, że nam są gotowi służyć, my będąc wdzięczni takowego ich ofiarowania, które przez omienione posły swe tam uczynili, przyjęliśmy je na służbę naszą za temi kondycyami, wedle których nam mają służyć.
Naprzód że nam wierni mają być i służyć pod władzą urodzonego kniazia Michała Wiśniowieckiego, starosty naszego Czerkaskiego i Kaniowskiego, którego im najwyższego sprawcę dajemy, na miejsce nieboszczyka wielmożnego Jerzego Jazłowieckiego, wojewody Ruskiego, hetmana, i Śniatyńskiego, Lubaczowskiego i Czerwonogrodzkiego starosty, któremu hetman ich i inni sprawcy, także wszyscy mołojcy, w tem co im rozkaże przerzeczony starosta nasz Czerkaski, mają być posłuszni, i tam ku potrzebie naszej i koronnój wojować, gdzie gim ukaże.
Przód tymże panem starostą mają uczynić przysięgę na wierność, a iż go będą posłuszni, jako się opisało, a że i inszym niżej opisanym kondycyom dosyć uczynią, to jest,
że nie mają wojować ziemie Wołoskiej, ani szkód w niej żadnych, ani rozruchów czynić, i owszem te wszystkie, o których by wiedzieli, żeby to chcieli czynić, powinni będą hamować, łapać i jako nieprzyjacioły nasze i koronne bić.
Także się też mają zachować z strony Białogrodu, Oczakowa, Tehini, wsiej i pól ich, aby tam żadnej szkody nie czynili, ani czynić dopuścili; czarowi Krymskiemu, jego państwom, ludziom, włusom, polom, w czeladzi, w bydle, ani żadnej rzeczy szkody nie mają czynić, gdyż czar z Tatary obowiązał się służyć nam na nieprzyjacioły koronne, wszycy jednak o Czarskich ludziach dawać nam mają znać.
In summa, wedle rozkazania naszego, które im będzie oznajmiono, pod przysięgą swą zachować się będą powinni, a my za te ich służby będziem im płacić z skarbu naszego na rok, pięciset ludziom, po sześji kóp litewskich i suknie na giermak na każdą osobę; a to ma trwać dokąd wojnę będziem wieść z Moskiewskim, a potom to mają mieć, co mieli za świętej pamięci Zygmunta Augusta, króla i przodka naszego, tym kształtem i z tą wolnością jako w ten czas było.
Mimo to, którzj by się mężnie na służbie naszój i koronnej zachowali, i znaczną nam i rzplitej naszój posługę uczynili, będą takowi u nas na takiem baczeniu z strony opatrzenia, na jakiem ludzie zasłużone mieć mamy.
Pieniądze te będą im dane na pierwszą ćwierć lata z suknem w Czerkasiech, na dzień ś. Mikołaja blisko przyszły; także potem na każdą ćwierć lata tamże im oddawane będą przez pisarza naszego, którego im oznaczymy.
Inne artykuły, jako około więźniów, i drugie, które były przez nieboszczyka wielmożnego Giorzego Jazłowieckiego, wojewodę Ruskiego i hetmana, wymówione, mają też być przez nie pełnione. A na wiarę tego wszytkiego ten list podpisalichmy i pieczęcią koronną zapieczętować kazalichmy.
Datum we Lwowie dnia 16 miesiąca Września, r. Pańskiego 1578, a panowania naszego roku trzeciego.
[Надруковано вперше: Biblioteka Ordynacji Krasińskich. Muzeum Konstantego Świdzińskiego. – Warszawa: 1881, t. 5-6, № 160, s. 336 – 338. Звідти передруковано: Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские казаки : исследования, памятники, документы и заметки. – К.: 1904 г., с. 72 – 74]
Переклад
Постанова з низовцями
(Універсал щодо умов, на яких вірні низовці служитимуть королю та республіці)
Стефан і т.д. Всім взагалі й кожному зокрема, кому про те належить відати, повідомляємо.
Тут до нас до Львова молодці запорожці надіслали своїх послів, на імена: Андрія Лиханського, Івана Клинка, Івана Подолянина, Федора Діда, Филипа Козу, з обіцянкою, що готові нам служити. Ми, будучи вдячні за таку їхню обіцянку, яку через згаданих послів там учинили, прийняли їх на нашу службу з тими умовами, на яких мають нам служити.
Перш за все мають бути нам вірними і служити під владою уроджоного князя Михайла Вишневецького, старости нашого черкаського і канівського, якого для них як найвищого керівника призначаємо, на місце небіжчика вельможного Юрія Язловецького, воєводи руського, гетьмана і снятинського, любачівського й червоногродського старости, якому гетьман їх та інші керівники, а також усі молодці, у тому, що їм накаже згаданий староста наш черкаський, мають бути послушними, і там до потреби нашої і коронної воювати, де їм укаже.
Перед тим же паном старостою мають учинити присягу, і мають бути йому послушні, як описано, а також підкорятись іншим нижче описаним умовам, тобто
не мають воювати Волоської землі, й не чинити у ній жодних шкод ані заколотів; і взагалі тих усіх, про яких би бачили, що вони то хотіли б чинити, повинні гамувати, хапати й бити як неприятелів наших і Корони.
Також все це має заховуватись у відношенні до Білгорода, Очакова, Тягині, до їх сіл та полів, щоб там жодної шкоди не чинили, ані чинити не допускали. Царю кримському, його державі, людям, улусам, полям, у челяді, у худобі, і взагалі жодної шкоди не повинні чинити, тому що цар з татарами зобов’язався служити нам на неприятелів Корони. Однак [запорожці] повинні нам усе повідомляти про царських людей.
В цілому, згідно нашого наказу, який їм буде оголошено, мають дотримуватись присяги, а ми за ту їхню службу будемо платити їм зі скарбу нашого на рік на п’ятсот людей, по шість кіп литовських і сукно на жупан на кожну особу. І то має тривати допоки буде вестисть війна з Московським [вел. князем, царем], а потім те повинні мати, що мали за святої пам’яті Зигмунта Августа, короля і попередника нашого, у такий спосіб і з тією вільністю, як в той час було.
Окрім того, ті, які мужньо себе на службі нашій та Короні проявили, і зробили нам і Речі Посполитій нашій значні послуги, – тих будемо розглядати у відношенні забезпечення так само, як людей заслужених.
Ті гроші з сукном їм будуть дані на першу чверть року у Черкасах, на день св. Миколая, який скоро наступить; також потім на кожну четверть року там само їм будуть передаватись через нашого писаря, якого їм призначимо.
Інші статті, як щодо в’язнів, та другі, які були оголошені небіжчиком вельможним паном Георгієм Язловецьким (руським воєводою і гетьманом), також мають ними виконуватись. А задля довіри до всього того ми той лист підписали і наказали припечатати коронною печаткою.
Дано у Львову дня 16 вересня, року божого 1578, а нашого панування третього року.
Різні «дослідники» дуже часто посилаються на цю грамоту як на документ, яким король надав Терехтемирів козакам, але жоден з них не дав собі труду її прочитати (хоча вона надрукована у легко доступному виданні). А кожен, хто цю грамоту прочитає, переконається що Терехтемирів у ній не згадується. Крапка.
(2) 1581 р., 20 березня. Реєстр козацького полку
Реєстр козацького полку під командуванням Яна Оришовського, сформований за королівським універсалом 1578 року, надруковано в 1894 р. [Jabłonowski A. Źródła dziejowe, 1894, t. 20, s. 154 – 164]. Він цікавий для нас тим, що досить щедро подає назви місцевостей, звідки родом вояки. Із 532 імен – таких понад 120. Ми не будемо зараз заглиблюватись у його аналіз, відзначимо тільки місцевості середнього Подніпров’я з кількістю імен: Біла Церква 8; Канів 14; Київ 13; Любеч 3; Остер 3; Черкаси 24; Чорнобиль 3.
Склад полку чітко вказує на його первісне формування у Черкасах – навіть на четвертий рік його виходу з Черкас в ньому лишалось не менше 24 черкащан. (Полк весь час перебував на театрі війни в Ливонії і на зимових квартирах у Білорусії, де й поповнювався вербунком нових вояків.)
А де ж в цьому переліку Терехтемирів? Жоден козак полку не вказав своє походження з Терехтемирова. І це мовчання досить промовисте – або козаків у Терехтемирові взагалі не було, або їх було так мало і село було так мало відоме, що вони воліли записуватись жителями Канева.
(2) 1582 р., 9 квітня. Грамота Стефана Баторія
Stefan etc. Wszem wobec ukrainnym woiewodom, kasztelanom, starostom naszym i ich podstarosćim w państwach naszych będącym uprzeimym i wiernie nam miłym laskę naszą królewską.
Uprzeimie i wiernie nam mili.
Dali tę sprawę przed nami kozacy niżowi Zaporowscy, iz uprzeimosci i wierności wasze mimo urząd i zwierzchnosc starszego ich, nad nimi od nas zleconą, iurysdykcyą nad nimi uzurpuiąc, nie tylko onych imaią i bez wszelakiey przyczyny do więzienia sadzaią, obwiestki, kołendy i insze podatki na nich wymyslaią, ale też maiętńości po śmierci ich, minąwszy przyiacioły i krewne, zabierają i sobie przywłaszczaią, co iz iest przeciwko prawu pospolitemu, i praw ich naruszeniu, roskazuiemy uprzeimosciom i wiernosciom waszym,
aby na potym nad tymi kozakami nizowemi, zwłaszcza, którzy zołd nasz biorą, a w miesciech, miasteczkach i indziey mioszkaią, onych karząc i do więzienia sadzaiąc mimo wiadomości starszego ich, który z ramienia naszego nad nimi iest, iurysdykcyey nieprawnie w rzeczach potocznych nie używali,
żadnych tedy podatków, wymysłów wiecznie nie brali,
oprócz zęby iakie mordy i gwałty czynili, takowi maią bydź, zniowszy się z niemi, urzędownie karani.
A po zmarłych maiętńości, żebyście też nie zabierali albo komu zabierac nie dopuszczali, ale aby krewni z nich kozdego albo, komu on daruie, po śmierci ich brali, dla łaski naszey i powinności urzędów swych abyście inaczey nie czynili.
Dan w Rydze dnia dziewiątego miesiąca kwietnia roku bożego MDLXXXII, królowania naszego roku VI.
[Жерела до історії України-Руси. – Льв.: 1908 р., т. 8, c. 53. Копія поч. 19 ст. походила з бібліотеки Чорторийських, Теки Нарушевича, № 124, с. 93 – 94. І.Крип’якевич, публікуючи документ, знайшов його цілком автентичним (Козаччина і Баторієві вольності. – там само, с. 7 + коментар до змісту на с. 36 – 37)]
Переклад
Стефан і т.д. Всім взагалі українським воєводам, каштелянам, старостам нашим та їх підстаростам, які в державах наших будуть, шановним, вірним і нам милим – ласка наша королівська.
Шановні, вірні і нам милі!
Подали нам ту справу козаки низові запорожці, що ви мимо уряду і зверхності їх старшого, надану над ними від нас, владу над ними узурпуєте; не тільки їх караєте і без жодної причини до ув’язнення вкидаєте, обвістки, колядки та інші податки на них вимишляєте; також маєтки їх по їх смерті, поминаючи їх приятелів і родичів, забираєте і собі привласнюєте, що є проти права горожанського і порушенням їх прав, наказуємо вам:
аби далі над тими козаками низовими, зокрема тими, які плату від нас беруть, і у містах, містечках та деінде мешкають – їх карати й до ув’язнення вкидати без відомості їх старшого, який нами над ними призначений, неправомірно не чинили;
жодних податків та вимислів щоб не брали;
хіба що якби якісь убивства і насильства чинили, такі мають бути, повідомивши їх [мабуть, старшого], від уряду покарані.
А маєтки після померлих щоб [ви] теж не забирали й нікому забрати не допускали, але щоб родичі кожного з них, або [ті], кому вони дарували, по смерті їх брали, і задля ласки нашої і обов’язку своїх урядів щоб інакше не робили.
Дан у Ризі дня дев’ятого місяця квітня року божого 1582, королювання нашого 6-го року.
І про цю грамоту можна повторити те, що сказано про попередню грамоту: вона не містить згадки про Терехтемирів. Крапка.
(2) 1585 р. Записки Лаврентія Мюллера
Курляндський німець Лаврентій Мюллер (1530-і – 1598) був радником польского короля Стефана Баторія. В 1585 р. опублікував у Франкфурті-на-Майні книгу «Kurtze und wahrhaffte Beschreibunge, welche massen dieser jetzregiereder Konigin Polen Stefanus der Namens der Erste zum Regiment kommen» (Короткий і правдивий опис, як нині правлячий польський король Стефан 1-й прийшов до влади). В ній висвітлено події 1576 – 1584 рр., тобто час правління С.Баторія. Свою книгу він написав в основному на підставі власних спостережень, і показав у ній свою обізнаність з державними і дипломатичними справами Речі посполитої. Немала увага приділена останньому періоду Ливонської війни – походам С.Баторія, для яких мобілізувались українські козаки. Мюллер бував на території України, непогано знав козацтво і писав про його справи. Але він не згадував Терехтемирів.
(2) 1585 р. Epicedion
«Epicedion» – це віршований панегірик-епітафія польською мовою князю Михайлу Олександровичу Вишневецькому (1529 – 5 (15) жовтня 1584 р.). Автор його невідомий, твір було надруковано у Кракові в 1585 році й передруковано з цінними поясненнями у книгі А.Стороженка [Стефан Баторий и днепровские казаки. – К.: 1904 г., с. 159 – 255].
Чому ми згадуємо про цей твір у статті про Терехтемирів? Тому, що князь Михайло був канівським і черкаським старостою, тобто Терехтемирів знаходився на території, яка перебувала у його владі. Більше того, король С.Баторій грамотою від 10 вересня 1578 р. саме йому доручив очолити заново навербоване козацьке військо. В поемі перелічено масу подробиць з життя князя, тобто автор показав себе дуже компетентним в описуваному предметі. До того ж поема була написана по свіжих слідах подій. З цього можна зробити висновок, що поема є настільки достовірним і докладним джерелом, наскільки це взагалі можливо.
Але у цьому творі немає ніякої згадки про Терехтемирів.
(2) 1585 р. Опис Польщі Станіслава Сарницького
Польський шляхтич-кальвініст Станіслав Сарницький (бл. 1533 – 1597 рр.) був автором кількох історичних праць. Його «Опис давньої та нової Польщі» [ veteris et novae Poloniae. – Krakow: 1585. – 73 p.] був надрукований у Кракові в 1585 р. Ця праця має характер географічного словника, тому в ній легко орієнтуватись. В ній є записи з характерними назвами Біла Церква, Канів, Черкаси, Крилів, Хортиця, Томаківка, котрі показують, що автор цікавився територією Подніпров’я і був з нею непогано обізнаний. Тому ми могли розраховувати, що він згадав би й Терехтемирів, але такої згадки в книзі немає.
(2) 1587 р. Історія Станіслава Сарницького
Станіслав Сарницький написав також «Історію Польщі у 8 книгах» [Stanislai Sarnicii sive de origine et rebus gestis Polonorum et Lithuanorum libri octo. – Cracoviae: 1587. – 430 p.], яка була надрукована у Кракові в 1587 р. Восьма книга присвячена періоду 1572 – 1586 рр., в основному – правлінню С.Баторія.
Але у цьому творі немає ніякої згадки про Терехтемирів.
(1) 1590 р. 9 (19) квітня. Постанова сейму Речі посполитої
Ця постанова прийнята на Варшавському вальному сеймі 1590 р. в числі справ, які стосуються Великого князівства Литовського.
Danina pustyń za Białą Cerkwią leżących.
15. Ukazały Nam to Stany Koronne, że w tak wielkiey szerokości Państw naszych pustych, iaka iest na pograniczu za Białą Cerkwią leżących, у pożytku ich, ani publicum, ani privatum, żadnego nie masz, у ztąd żeby odłogiem nie leżały, w pożytek iaki obrocić się to mogło. A tak za pozwoleniem у daniem Nam w moc tego przez wszystkie Stany, ustawuiemy, że Nam wolno będzie, w tym to trakcie przerzeczonym, rozdawać te pustynie na wieczność osobom szlacheckiego stanu, zasłużonym Nam у Rzpltey wedle zdania у woli naszey.
A mianowicie Manstera Cierechczymeromski nad Dnieprem, Baryszpoli, у z Siedliszczem Iwankowskim, Horodyszcze Włodereckie, у do tego Siedliszcze w Zwołozie, przezwiskiem Wielka Słoboda, nad rzeką Rosią, Rokithnią, nad tąż rzeką у Rokitnią osobom trzem, iako ich przywileie świadczą. Także Horoszą у Sleporod, nad rzeką Nieuszciu nazwaną, przy granicy Moskiewskiey. [Volumina legum. – SPb.: 1859, t. 2, s. 318]
Переклад
Надання пустель, які лежать за Білою Церквою
15. Указали нам [королю Сигізмунду 3-у] коронні стани, що в нашій державі є така велика просторінь порожніх місць, яка є на пограниччі за Білою Церквою, і пожитку з неї ані публічного ані приватного немає; і тому, щоб облогом не лежали, [треба] щоб можна було обернути їх на якийсь пожиток. І так за дозволом і наданням щодо цього нам [королю] від усіх станів, постановляємо, що нам буде вільно у тому названому урочищі роздавати ті пустелі на вічність особам шляхетського стану, які мають заслуги перед нами і Річчю посполитою, відповідно до нашого розважання і волі.
А саме Манстер Церехчимеромский [монастир Терехтемирівський] над Дніпром, Баришпіль [Бориспіль] із селищем Іванківським, городище Влодерецьке [Володарку] і до того селище у Зволозі, передовсім Велику Слободу, над рікою Россю, Рокитну над тією ж рікою і Рокитною [річкою?], трьом особам, як свідчать їх привілеї. Також Горошу і Сліпород над рікою Неушчу названою, при границі московській.
(1) 1594 р., 20 (30) травня. Щоденник Е.Лясоти
Еріх Лясота (Erich Lassota von Steblau, бл. 1550 – 1616) – німець з Сілезії, в 1585 р. став служити німецькому імператору Рудольфу 2-у і з його доручення їздив у 1594 р. до запорозьких козаків – піднімати їх на війну проти Туреччини. Це доручення Лясота успішно виконав.
Е.Лясота вів щоденник (німецькою мовою), який охоплює період 1573 – 1594 рр. В ньому докладно описано його поїздку до козаків, і цей щоденник є першокласним джерелом до історії України. Про Терехтемирів там записано:
Den 30 gebtt Therechtomirow (ein New angefangen Städtlein, so den Zaporosen Kosaken vom Khünig Stephano zue einen Spital gegeben worden), 1 Ml. Atda beu dem Jan Osowski ambtman daselbst gefrustukht. [Tagebuch des Erik Lassota von Steblau. – Halle: 1866, S. 207]
До Терехтомірова (нове містечко, яке тільки починає будуватися. Його дав запорозьким козакам для шпиталю король Стефан), 1 миля. Тут же в Яна Осовського, волосного начальника, поснідали. [, запис за 30 травня 1594 р. // Запорозька старовина. – Київ-Запоріжжя: 2003. – С. 222-277]
Віддаль в 1 милю Лясота відрахував від попереднього пункту – Ходорова.
(2) 1595 р. Атлас Г.Меркатора
Герард Меркатор (1512 – 1594) все життя опрацьовував великий атлас світу. Він був надрукований після його смерті в 1595 р. (Gerardus Mercator Atlas sive Cosmographiae Meditationes de Fabrica Mundi et Fabricati Figura. – Duisburg: 1595). На карті «» показана течія Дніпра від Смоленська аж до гирла. На цій карті позначено Київ і нижче – Черкаси.
Фрагмент карти Таврії Г.Меркатора з позначенням Києва та Черкас
Навіщо ми включаємо цю карту в літопис, якщо на ній немає Терехтемирова? По-перше, це свідчить, що на той час Терехтемирів ще не був помітним пунктом. По-друге, слід знати, що ця карта в 17 ст. стала джерелом для великої кількості переробок, які загально звуться «Меркаторові карти Татарії» і на яких Терехтемирів позначено. Так от, на висхідній карті його нема.
(1) 1596 р., квітень.
Фрагмент «Історії Польщі» Р.Гейденштейна
Райнгольд Гейденштейн (Heidenstein, бл. 1553 – 1620) – німець з Прусії, в 1582 р. став секретарем короля Стефана Баторія; пізніше був секретарем при королі Сигізмунді 3-й (до 1612 р.). Тому він був дуже добре обізнаний з державними справами Речі посполитої. Його твір «Rerum Polonicarum ab excessu Sigismundi Augusti libri XII», в якому висвітлено події з 1572 до 1602 р., було видано у Франкфурті-на-Майні в 1672 р. У цьому творі він тільки один раз згадує Терехтемирів – в описі походу Жолкевського проти Наливайка:
Król rozkazał Potockiemu w Mołdawji stojącemu połączyć się z Żółkiewskim, który tymczasem kiedy stał w Białocerkwi, rozesłał różne oddziały do miast nad Dnieprem leżących, z rozkazem oczyszczenia zupełnie od kozaków tej strony Dniepru. Wielu ujęto i śmiercią ukarano; w Kaniowie i Trechtymirowie magazyny soli zabrano, co nie mało przykrości kozakom zrobiło. Napisał też Hetman do Nizowców pochwalając ich wierność i uczynił im nadzieję przebaczenia i łaski jeżeli się z buntownikami nie połączą. Ale próżne były te przedstawienia; woleli ze swojemi się połączyć i wysłańców Żółkiewskiego w kajdany okuli. [Rajnolda Heidensteina, secretarza krolewskiego, Dzieje Polski od smierci Zygmunta Augusta. Ksiag XII, z łacinskiego przetłomaczył Michał Gliszczynski, zyciorysem uzupelnił Wlodzimierz Spasowitz. Petersburg, 1857, t. 2, s. 370]
Переклад
Король [Сигізмунд 3-й] наказав Потоцькому, який стояв у Молдавії, з’єднатися з Жолкевським, який на той час стояв у Білій Церкві. [Жолкевський] розіслав різні відділи до міст, які лежать над Дніпром, з наказом повністю очистити від козаків ту [праву] сторону Дніпра. Багато їх схопили і покарали смертю; в Каневі й Трехтимірові забрано магазини солі, що спричинило козакам немалу прикрість. Написав також гетьман до низовців, похваляючи їхню вірність і подав їм надію на пробачення і ласки, якщо не з’єднаються з бунтівниками. Але даремними були ті представлення: [низовці] воліли з’єднатися зі своїми і посланців Жолкевського забили в кайдани.
Ми перекладаємо з польського перекладу Гліщинського, який викликав багато нарікань щодо повноти й точності, але на це нема ради. Повний український переклад твору Гейденштейна безпосередньо з латини – справа майбутнього.
Напад на Терехтемирів за логікою подій у Гейденштейна слід датувати часом між битвою під Гострим Каменем (24 березня (3 квітня) 1596 р.) та переправою Жолкевського через Дніпро (2 (12) травня 1596 р.).
(1) 1596 р. 27 квітня (7 травня).
Постанова сейму Речі посполитої
Ця постанова прийнята на Варшавському вальному сеймі 1596 р.:
O Kozakach у ludziach swowolnych
5. Iż Ukraina swawolą Kozacką im daley tym barziey się z szkodą R. P. szerzy: przetoż konstytucyą anni 1593 w ktorey ci swowolni za perduelles et hostes patriae są poczytani, in exequutionem przywodząc, Hetmanowi woyska naszego te swowolniki ad internecionem wyniszczyć poruczyliśmy.
Daniny Zelechimerową, у Boryspalu, у gruntów ktemu należących podnosimy: a te grunty stołowi naszemu przywracamy. A dla zahamowania napotym tey swawoli, potrzebną konstytucyą anni 1590 in suo robore zostawuiemy, wedle ktorey Hetman nasz, у obywatele tamtych kraiow, z których ci swawolni ludzie wychodzili, zachować się maią. [Volumina legum. – SPb.: 1859, t. 2, s. 364]
Переклад
Про козаків та свавільних людей
Оскільки в Україні сваволя козацька чим далі тим більше поширюється зі шкодою для Речі посполитої; до того ж конституція 1593 року, в якій ці свавільники визнані за зрадників та ворогів батьківщини, зобов’язує їх карати, – доручили гетьману війська нашого тих свавільників винищити.
Надання Зелехімерова [Терехтемирова] і Борисполя, і ґрунтів до них належачих, скасовуємо, й ті ґрунти до нашого столу повертаємо. Для угамування на пізніший час тої своєволі відповідну конституцію з 1590 року залишаємо чинною, згідно якої має поводитись гетьман наш і обивателі тих країв, звідки ті свавільники повиходили.
(2) 1599 р. Хроніка Іоахима Бельського
Іоахим Бельський (1540 – 1599), так само як і Р.Гейденштейн, був секретарем королів Стефана Баторія та Сигізмунда 3-го, отже, був добре обізнаний з державними справами Речі посполитої. Як і його батько – Мартин Бельський – він мав нахил до історії. Іоахим доопрацював і надрукував (1597 р.) «Польську хроніку», написану його батьком, довівши виклад до смерті короля С.Баторія.
В цій книзі є розділ «Про козаків» [російський переклад: Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские казаки. – К.: 1904 г., с. 267 – 272]. Розділ цей оснований на описі С.Сарницького 1585 р., але доповнений оповіданнями Яна Оришовського. Я. Оришовський у 1578 р. був призначений командиром новонавербованого козацького війська. Оришовський діяльно займався справами козацтва принаймні до 1590 р., очолював козацький загін в усіх походах того часу. Отже, він був детально знайомий з усіма справами козацтва, як ніхто інший в його час, і при цьому він нічого не згадав про Терехтемирів.
І.Бельський написав також «Продовження польської хроніки», в якій висвітлено події 1587 – 1598 рр. Згадок про Терехтемирів в ній немає, хоча є розповідь про війну поляків з С.Наливайком.
Висновок
Ми ретельно переглянули документи, які висвітлюють історію українського козацтва у часи Стефана Баторія – і не знайшли в них ніяких згадок про Терехтемирів. Оповідання про Терехтемирів як центр організації козацтва взагалі і спеціально в часи Баторія належать до історичних легенд, які виникли значно пізніше, як це докладно показано у розділі «Баснословіє».