1710 – 1750 рр.
Микола Жарких
(1) 1710 р., 1 (12) січня.
Універсал гетьмана І.Скоропадського
З цього універсалу ми маємо надрукованою наступну регесту:
1710 г., 1 января. Универсал всем старшинам и черни Войска Запорожского, подтверждающий права Переяславского кафедрального монастыря на владение принадлежащими монастырю добрами, маетностями, селами, селищами, хуторами, гаями, полями, лесами, сенокосами, озерами, станами, перевозами, мельницами, пасеками и проч. угодьями, находящимися в полках Киевском, Переяславском, Лубенском и Каневском, а равно и маетностями, принадлежащими монастырям Терехтемировскому и Каневскому, приписным к Переяславскому монастырю.
Копия на 8 листах [Курдюмов М.Г. Описание актов, хранящихся в императорской Археографической комиссии. – Летопись занятий Археографической комиссии (Спб.), 1907 г., т. 17, с. 68 – 69].
(1) 1710 р., 24 січня (4 лютого).
Постанова Варшавського сейму
Цей сейм прийняв два важливих рішення: 1, відновив Августа 2-го у правах короля Речі посполитої; 2, ратифікував «Вічний мир» 1686 р. В конституцію сейму включено повний польський текст цього договору, в тому числі й 7-а стаття зі згадкою про Терехтемирів (Trachtymirow) [Volumina legum. – Petersburg: 1860, t. 6, s. 76 – 77]. Ми цей фрагмент не передруковуємо, оскільки він дослівно слідує російському тексту, наведеному вище.
(1) 1710 р., 5 (16) квітня. Пакти П.Орлика
У зв’язку з обранням Пилипа Орлика гетьманом (на еміграції в Бендерах) було ухвалено складені ним «Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis». Цей документ складено за зразком документів, які ухвалювались при обранні королів Речі Посполитої [наприклад, Pacta conventa Августа 2-го 1699 р. – Volumina legum. – Petersburg: 1860, t. 6, s. 14 – 26]. Терехтемирову присвячено 5-у статтю:
5. Civitas Terechtemirow quoniam ab antiquo possessionatus iure ad Exercitum Zaporoviensem Inferiorem ferebatur Xenodochiique ipsius titulo fungebatur, igitur et nunc liberata utinam patria nostra de servitute Moscovitica non praetermittet Illustrissimus Dux eandem civitatem Terechtemirow Exercitui Zaporoviensi Inferiori cum omnibus attinentiis et cum traiectu ibidem ad flumen Borysthenis existente restituendam, Xenodochium in ea pro Cosacis longo senio praessis extremaque egestate oppressis, atque cicatricibus lassatis, sumptu publico erigendum, nec non victum et amictum illis procurandum fore [Переписка и другие бумаги шведского короля Карла XII, польского Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генерального писаря Ф. Орлика, и киевского воеводы, Иосифа Потоцкого, на латинском и польском языках. – Чтения в Обществе истории и древностей Российских, 1847 г., № 1, отд. 3, с. 7].
Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і тепер, по визволенні – дайто, Боже, – нашої Вітчизни від московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків, виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю, а також передбачено для них харч і одяг.
Цей договір в російському перекладі був уперше надрукований в 1822 р. [Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России. – М. : 1822 г., т. 4, с. 206 – 222, про Терехтемирів – на с. 213 – 214], тому він був добре відомий дослідникам, які часто використовували цю публікацію.
(1) 1711 р., 23 вересня (14 жовтня). Указ царя Петра 1-го
Внаслідок поразки російської армії на чолі з царем Петром від турків у Прутському поході 12 липня 1711 р. було укладено Прутський мир між Росією та Туреччиною, за яким Росія зобов’язувалась вивести свої війська з території Речі Посполитої. Наслідком цього зобов’язання був наступний указ.
Указ нашего царского величества полковнику белоцерковскому
Антону Танскому
Понеже по учиненным с поляками вечного мира трактатам, тогобочную заднепрскую Украину с ее рубежей, именно в трактатах написанниыми, надлежит оставить поляками, тамошним же полковникам с полковою, сотенною и рядовою козацкою старшиною, козаками и прочими, в подданстве нашем верно быть желающими, с женами и детьми, с их движимыми пожитками на жилище перейти в Малую Россию, в тамошние полки, где кто пожелает,
да с той же стороны от местечка Терехтемирова вниз на Днепре даже до устья реки Тясмина, со всех местечек, сел и деревень обывателей перевести в Малую Россию и тем землям быть впусте всегда, и на оных полякам никаких [людей] не селить.
Того ради, яко прочим тогобочной Украины полковникам, так и вам сим нашим указом накрепко повелевается, дабы вы сами с полковою вашею старшиною, сотниками, сотенною и рядовою козацкою старшиною и с прочими козаками, непрестанно в подданстве нашем верно быть желающими, с той стороны в Малую Россию переходили немедленно; а кто тамо какие свои маетности, хуторы и прочие заводы оставит, те от нас, государя нашего царского величества, в Малой России маетностями також награждены быть имеют.
И которые там под державою нашею нам верно служили – и впредь служить будут.
Таковые ж нашего царского величества указы и в прочие заднепрские полки и полковникам посланы.
1711 году сентября 23 дня. От Днепра.
На подлинном подпись собственною его царского величества рукою: Царь Петр [Архив юго-западной России. – К.: 1868 г., ч. 3, т. 2, № 287, с. 756 – 175; Письма и бумаги императора Петра Великого. – М.-Лг.: 1962 г., т. 11, ч. 2, № 4775, с. 150 – 151].
Щоб не згадувати про прикрий для царя Прутський мир, в указі дано посилання на Вічний мир 1686 р. І 25 років не минуло, як його вирішили нарешті виконати…
Слід знати, що у виданнях є різночитання: в «Архиве» документ підписано «сентября 23 дня. От Днепра», а у «Письмах» – «сентября 27 дня с Киева»; там же вказано, що насправді цар перебував на той час у Карлсбаді; на мою думку, фальшиве місце було вказано для маскування перебування царя в Німеччині, з огляду на те, що зміст наказу стане широко відомим.
(1) 1714 р. Грамота З.Корниловича
Цією грамотою переяславського єпископа встановлено наступні норми відбування панщини селянами з маєтків Терехтемирівського та Канівського монастирів: в 1714 р. – 1 день на місяць, в 1715 р. – 2 дні на місяць, в 1716 р. – 3 дні на місяць, окрім шарварків та толоки; у слободах – по 1 дню на місяць протягом наступних 6 років. Підписався З.Корнилович як ігумен монастиря терехтемирівського і канівського [Інститут рукописів Національної бібліотеки ім. Вернадського, ф. 11, № 3945, арк. 3; подаємо за статтею: Ластовський В. Трахтемирівський та Канівський монастирі у 18 ст. – Пам’ять століть, 1997 р., № 6, с. 145 – 148].
(1) 1717 р. 19 (30) січня.
Конституція Варшавського миротворчого сейму
В цій конституції була стаття про Терехтемирів:
Kommissya między Trechtymirowiem a starostwem Kaniowskim
18. Ponieważ konstytucya anni 1647 dla dobrego porządku między dobrami krolewskiemi za przywileiami chodzącemi postanowiona, w sobie sonat, aby rewizorowie z seymu delegowani, zlustrowawszy dobra limites constituant, zaczym na proźbę urodz. Antoniego Trypolskiego, chorążego owruckiego, posessora dzierżawy Trechtymirowa, za przywileiem roku 1715 die 20 Augusti, po rebellii kozackiey spustoszalego, wakuiącego, sobie danym y służacym; naznaczamy urodz. Alexamdra Ierlicza, stolnika możyrskiego, Michała Iackowskiego, cześnika latyczowskiego, Ioachima Niewmirzyckiego, komornika zemskiego kiiowskiego, unius absentia non obstante, et praeria visitatione czterema niedzelami, aby ziechawszy ad fundos controversos między Trechtymirowiem a starostwem Kaniowskim, granice według dawnych należytości uznawszy, postanowili tak aby starostwo Kaniowskie antiquis gaudeat limitibus, a Trechtymirow przy circumferencyi y granicach w przywileiu od nayiasn. krola imci Stefana quondam obsequentibus reipublicae cosacis, anno 1576 danym, wyrażonych, zachowany został [Volumina legum. – Petersburg: 1860, t. 6, s. 146].
Комісія між Терехтемировом і Канівським староством
Оскільки конституція 1647 р., ухвалена задля упорядкування королівських маєтків, якими володіють за привілеями, говорить, щоб ревізори, делеговані від сейму, описавши маєтки, встановили їх кордони,
задля того на прохання уроджоного Антонія Трипольського, овруцького хорунжого, володільця маєтку Терехтемирів за привілеєм з 20 серпня 1715 р., який після козацького повстання спустошений, вакантний –
призначаємо уроджоних Олександра Єрлича, мозирського стольника, Міхала Яцковського, летичівського чашника, Іоахима Невмержицького, київського земського коморника, незважаючи на відсутність одного [з них], призначили зустріч [не пізніше] чотирьох тижнів, щоб з’їхались на спірному місці між Терехтемировом і Канівським староством, з’ясували давні границі володінь і ухвалили так, щоб Канівське староство тішилося давніми границями, а Терехтемирів зістався при тому обводі та границях, які були визначені привілеєм, від найяснішого короля його мості Стефана колись милостиво для козацької республіки в 1576 р. наданим.
Постанова цікава згадкою про грамоту короля Стефана 1576 р. (яку ми вважаємо за сфальшовану) та про королівський привілей 1715 р. Цей останній досі не відшуканий, хоча він міг би містити більше подробиць про документ С.Баторія. Невідомо також, чи відбулася ця комісія. У 18 ст. постанов сеймових було ухвалено багато, але виконано з них дуже мало.
(1) 1720 р., 28 липня (8 серпня). Грамоти Петра 1-го
Як пояснив М.Г.Крикун [Административно-территориальное устройство правобережной Украины в 15 – 18 вв. – К. : 1992 г., с. 173 – 174], у 1718 р. польський король Август 2-й надав мазовецькому воєводі С.Хоментовському інструкцію для переговорів з Росією, в якій, зокрема, посол мав наполягати на передачі смуги вздовж правого берега Дніпра Речі Посполитій. До переговорів дійшло в 1720 р., матеріали їх досі не опубліковані [Центральний державний архів давніх актів (Москва), ф. 79, оп. 1, од. зб. 13 – так подав М.Г.Крикун]. У зв’язку з цими переговорами цар Петро наказав з’ясувати стан заселення спірної смуги.
З цих грамот ми маємо надрукованими наступні регести:
215. 1720 г., июля 28. Грамота его же [Петра 1-го] гетману Скоропадскому о командировании за Днепр надежных лиц для осмотра городков Ржищева, Канева, трех Темиров, Черкас, Боровицы, Бужина, Воронкова, Крылова и Чигирина, которые, согласно мирным трактатам, заключенным между Россиею и Польшею, должны быть свободны от поселений, и если обнаружится, что таковые заселены, то расследовать, с чьего разрешения и когда были заселены.
Грамота разорвана. С левой стороны недостает части грамоты.
216. Грамота его же гетману Скоропадскому о соблюдении соглашения, по трактату вечного мира, между Россиею и Польшею касательно перевозов Терехтемировского, Ржищевского и других, находящихся на польской стороне Днепра, в том смысле, что они не должны быть свободны для проезда.
К грамоте приложены две копии с доношения гетмана Скоропадского царю Петру Алексеевичу по предмету, изложенному в грамоте [Курдюмов М.Г. Описание актов, хранящихся в императорской Археографической комиссии. – Летопись занятий Археографической комиссии (Спб.), 1907 г., т. 17, с. 135 – 136.].
Відповіді ми маємо у викладі М.Г.Крикуна: «Отримані в ході об’їзду російсько-козацькими уповноваженими даної смуги відомості радості їм не принесли: правобережне Придніпров’я виявилось непогано колонізованим при максимальному сприянні польської шляхти і влади Речі Посполитої в цій справі» [с. 174].
(1) 1730 р., червень. Генеральне слідство про маєтності Переяславського полка
Це слідство було проведене в 1729 – 1731 рр., і матеріали його є першорядним джерелом. Підсумковий документ по Переяславському полку було складено в червні 1730 р. й опубліковано в 1896 р. [Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка 1729 – 1730 гг. – Харьков: 1896 г. – 45 с. ]
Терехтемирівська сотня у складі Переяславського полка (с. 10 – 11) розміщена цілком на лівому березі Дніпра, напроти Терехтемирова. Вона включала села Стовпяги, Ячники, Підсінне, Андруші, Кодинці (Козинці), Городище, Увюнище (В’юнище) та слобідку на р. Трубіж, надану в 1699 р. Леонтію Полуботку. Про село Підсінне записано:
Владели оним селом сотники терехтемировские, именно Сергій, по нем Труш, Лесенко, Д[а]раґан, а по тому отдано игумену Дубине на монастир нинішній катедралній Переясловскій, якое [село] в року 1710 за епископства Захарія Корниловича універсалом стверджено в зуполное и вічное владініе [с. 10].
Про передачу села Підсінного переяславській кафедрі ми знаємо з процитованого вище універсалу І. Мазепи від 10 грудня 1701 р. Звідси випливає, що названі в документі 4 терехтемирівські сотники володіли цим селом раніше, до 1701 року. Будь-що-будь не слід занадто покладатись на запис спогадів, зроблений через 50 – 30 років після подій, зокрема, вважати, що названі люди займали сотницький уряд саме в тій послідовності, як названо у спогадах.
Де знаходився центр сотні – з опису не ясно; оскільки ця сотня подана в описі безпосередньо після міських сотень Переяслава, тоже бути, що її центром вважався Переяслав.
(1) 1734 р. Подимний реєстр
Цей реєстр не надрукований. М.Г.Крикун подав, що в ньому міститься перша згадка про село Монастирок біля Терехтемирова [AWK. Archiwum Sanguszkow, № 511, s. 4. – Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. – Україна модерна, 1999 р., № 2-3, с. 242 – 243]. Можливо, цей документ містить ще щось цікаве про Терехтемирів.
(1) 1735 р. Прохання єпископа А.Берла
21 квітня 1735 р. новопризначений переяславський єпископ Арсеній Берло надіслав у Петербург до Синоду прохання, розгляд якого тривав до 28 жовтня 1735 р. Це прохання опубліковано у викладі:
№ 149 / 87. По прошению преосвященного Арсения епископа Переяславского о пожаловании Переяславской архиерейской кафедре вотчин, земель и угодий, взамен отошедших от сей кафедры к Польше Терехтемировского и Каневского монастырей.
Епископ Арсений излагал в прошении:
В 1700 году император Петр Великий пожаловал антецессора его покойного епископа переяславского Захария Корниловича двумя монастырями по ту сторону Днепра, Терехтемировским и Каневским, со всеми селами, деревнями, мельницами, полями, хуторами, лесными угодьями, покосами, рыбными ловлями и прочими к тем монастырям принадлежностями.
В 1712 году помянутые монастыри отошли от престольного монастыря Переяславского в польское владение, отчего домовый архиерейский монастырь пришел в крайнее оскудение и обретающаяся в нем братия, по временам, и дневной лишается пищи; соборной монастырской церкви кровля сгнила, муры попортились и в дождевое время вода проходить в церковь; ризница убогая и ветхая, колокольня деревянная сгнила и валится, келии, ограда и все прочее – деревянные и обветшали, а из убогой домовой архиерейской казны всего того возобновить невозможно.
В виду такой нужды преосвященный Арсений просил о пожаловании ему и братии описных Мировичских вотчин, а именно:
– грунта Семена Мировича с ветхими хоромами, смежного с монастырем кафедральным и для расширения оного весьма потребного;
– шинкового двора в г. Переяславе;
– бровара с солодовнею за городом, над рекою Трубежем;
– хутора над рекою Ильницею с садом и гребелькою с мельницею;
– сеножатей и поля пахотного вверх по реке Ильнице по обоим ее берегам;
– да между речками Каранми островов и гребли с мельничными амбарами о четырех колах;
– також и на великой гребле амбара мельничного о двух колах;
– гаев Комаровских и Леплявских
– и двора Леплявского с винокурнею;
– хуторов Демновских и фарбовницы и до них принадлежащих гая, пахотных полей, сенных покосов, плотины и четырех мельничных амбаров, купленных Мировичевских;
– да сел жалованных: Стовпяги, Цибле, Пологи, Капустинцы с городищем и со всеми к ним принадлежащими угодьями.
16 июля 1735 года святейшим синодом послан был в правительствующий Сенат и в Иностранную коллегию за словесными справками об указанных преосвященным Арсением вотчинах, землях и угодьях синодский юнкер Михайло Попов, но в коллегии ему объявлено было, что просимых сведений в коллегии нет, а в Сенате указано на необходимость присылки об этом из Синода ведения, что святейшим Синодом и исполнено 2 сентября. Одновременно послан указ и в Коллегию иностранных дел. Ответа из Сената не последовало.
[Описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего правительствующего Синода. – Спб., 1907 г., т. 15, стб. 185 – 187].
(1) 1741 р. Візитація церкви у Терехтемирові
За даними цієї візитації, в селі було 42 двори. Церква була збудована, імовірно, в 1726 році (в цьому році у Переяславі було висвячено православного священика Павла Григоровича). Пізніше [в тексті – 1742 р., мабуть помилково, бо дані взято з візити 1741 р.] цього священика вигнали за незгоду на унію, і призначили уніата Якова Прегалинського, який одержав презенту від київського підкоморія пана Трипольського, «на тот час пана Трактоміровского». Ця церква знаходилась на тому місці, де пізніше стояв хрест з датою 1652 р. В сусідньому селі Монастирок візитація зафіксувала 20 дворів, в Зарубинцях – 12 дворів. [Похилевич Л. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. – К. : тип. КПЛ, 1864 г., с. 592 – 594]
(1) 1745 р., 15 (25) січня. Довідка коша Запорозької Січі
Капітан Колюбакин був відряджений з Москви 15 грудня 1744 р. із секретним наказом – з’ясувати, чи є на Запоріжжі емісари з Польщі чи Прусії. Доручення було настільки секретним, що навіть київського губернатора Леонтьєва про нього не інформували. Для маскування істинної мети його місії йому був доручений указ імператриці Єлизавети щодо пограничних суперечок між Запоріжжям та Річчю посполитою. По силі цього указу запорожці мали подати письмові документи або записати свідчення старих людей – як проходила границя.
Письмових документів про границі в Січі не знайшлось, а свідчення старих людей були записані у вигляді довідки з 4 статей. Ця довідка була складена від імені кошового Василя Григоровича з усім товариством і подана капітану Колюбакину. Оскільки цей важливий документ дуже слабо використовується в історіографії, я перепишу його цілком, спрощуючи орфографію:
Божиею милостию всепресветлейшая и великодержавнейшая великая государыня императрица Елисавет Петровна самодержица всероссийская и многих государств и земель восточных и западных и северных обладательница и прочая, и прочая, и прочая.
Всемилостивейшая государыня, вашего императорского величества всемилостивейшую грамоту с присланным его благородием господином капитаном Кулюбакиным мы, атаман кошевой и все Войско сих чисел справно получили.
В которой вашего императорского величества грамоте всемилостивейшим словом яко верным подданым вашему императорскому величеству слугам вупоминаете в граници заднепровской с поляками, как поза Черным лесом по рекам Бугу и Синюхе были, а ныне по вечномирному трактату не допускают поляки подданным вашего императорского величества малороссиянам селиться и препятствуют и покушаются и о том без сумнения о границе от нас Войска как прежде с поляками была, хоть письменного, хотя испросив стариков наших подать бы нам вашему императорскому величеству по расспросу покорный рапорт,
то мы, атаман кошевой со всем Войском яко верные вашего императорского величества рабы и слуги, падше до стоп ног вашего величества покорно сим нашим писанием представляем, что мы, Войско, получивши всемилостивейшую вашего императорского величества грамоту, по обыкновению нашему войсковому куренных атаманов и стариков изобравши, спрашивали о границах, как прежде с поляками были,
то о таких границах наши старики по спросу рассказали ниже сего пунктами следующее.
1. Сказывают наши старики, кои еще от старинных умерших казаков слышали, что граница с поляками была по Случь, ибо и ныне казаки наши говорят, что всю Вкраину от ляхов отбороняли вожди знатные, прозванием Борабаш, Кудра, Наливайко, Обазин, Самусь и Палий с запорожцами, компанейскими и украинскими полками, а однако ж под державу вашего императорского величества со всею Украиною голдовали и служили, на последок же бывший гетман Мазепа, прогнав ляхов за Случь, в Люблею [мабуть, в Любарі] над Случью в знак границы и могилу высыпали, дабы ляхи в Украину по сей бок Случи не втручались, где ныне подданым вашего императорского величества не допускают селиться.
2. А еще за Богдана Хмельницкого Речь посполитая польская области гетманской и войсковой в сегобочную Днепра Украину от Днепра до Днестра да вгору по самую реку Случь поступила и, вечным пактами утвердивши, отдала, яко же и недавно пред шведскою баталиею [Мазепа ?] обоих сторон Днепра гетман назывался.
3. Город Терехтемиров, который ныне под поляками под Днепром ниже Триполья обретается, нашим сечевым запорожским от давних лет шпиталем назывался, и до нас належал, в яком бывало старые козаки и по случаю на якой войне раненые и скалеченые тамо у шпитале пребывали, из тамошнего перевозу и прочего доходу контентовались,
так же увесь Днепр з горы до Келеберды вниз з Переволочною з тамошними Переволочинским перевозом, река Ворскла з млинами у полку Полтавском якоже козаки и Самарь со всеми приналежностями до нас же войска, даже до самого Очакова голдовали.
4. Поле или степь, взявши от Крылова, где река Тясмин в Днепр впадает, яко же давнего часу, так и теперь до нас же Войска Запорожского, займаючи под Черным лесом до Виски под Лебедин и до Синюхи, где устья в Бог реку впадает, а понад Богом до самого лимана, где Бог под Очаковом в лиман вошел, голдовало, где ляхи втручаются, но только прописями докучают,
и то мы в такой границе по спросам наших старых казаков сие вашему императорскому величеству яко верные подданые рабы и слуги покорно сим написавши, по кончину жизни нашей готовы пребываем служить.
Вашего императорского величества верно подданные рабы и слуги Войска Запорожского низового атаман Василий Григорьевич с товариством, с Коша января 15 дня 1745 года [Скальковский А. История Новой Сечи. – Одесса: 1846 г., т. 2, с. 136 – 137; Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир: 1903 г., т. 2, с. 1722 – 1724].
Важливо, що сфальшованої грамоти С.Баторія – Б.Хмельницького тоді ще на Запоріжжі не було, хоча уряд вимагав від війська саме такий документ.
(1) 1746 р. Візитація церкви у Монастирку
Монастирська церква Успіння «выставіона ad instar шопи в 1718 году, дзвонек еден на столбику, иконостас полотняный, чаша оловянная». Священиком при ній був Марко Шостаковський, висвячений в 1743 р. за презентою пана Трипольського. Ця церква була й парафіальною для жителів села. На початку 19 ст. вона цілком обветшала, і парафія була ліквідована [Похилевич Л. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. – К. : тип. КПЛ, 1864 г., с. 592].