1639 – 1647 рр.
Микола Жарких
(1) 1639 р., осінь. Козацька петиція до сейму
Про цю петицію ми знаємо з викладу М.Грушевського:
В хронологічнім порядку треба почати з козацької петиції, висланої до короля в осени 1639 р., під тодішній сейм, з огляду що попереднього року король деякі з козацьких прошень, внесених по капітуляції, обіцяв полагодити на найблизшім сеймі, – та ще й польське українне військо тоді вислало туди депутацію [Ркп. петерб. публ. бібл. Пол. F. IV. 94 с. 71]. Тексту сеї козацької петиції не маємо, але її зміст можемо досить ясно собі представити з королівської відповіді на неї.
Посли іменем війська просили вернути і заховати їх при давніх правах і привілеях козацьких, віддати війську назад Терехтемирів, відновити плату війську і старшині, не позбавляти козацьких прав вдів і синів козацьких, не давати шляхті і державцям кривдити їх – відбирати хутори, ґрунти і сіножаті козацькі, не боронити самарських, а мабуть і інших степових уходів і промислів, не обтяжати лежами жовнірськими, а особливу увагу мати на товаришів ранених і покалічених в війнах.
Було се, як бачимо, повторення з деякими додатками торішніх, несповнених прошень козацьких. Тодішній комісар козацький від себе дав козацьким послам лист до короля, де просив його, з огляду на вірність і опам’ятання козацького війська, не відмовляти їм сього привілея, обіцяного торік [Там же, с. 699].
Не вважаючи одначе на сю рекомендацію, король позбув козацькі прошення незначущими фразами і обіцянками. Обіцяв свою ласку і прихильність козацькому війську, коли воно буде вірним і послушним, одначе відзивався незнанням, в чім полягають права і вільності козацькі, „котрих їм не відбирав, а велів тільки привести до слушного порядку”. Бажав отже „докладної інформації” що до тих прав і вільностей.
Обіцяв „подумати” над приверненням війську Терехтемирова, над „уконтентованням” ранених і покалічених козаків і обороною від кривд урядників вдів козацьких – тих, котрих чоловіки згинули в службі королівській, і синів козацьких – коли під їх фірмою їх батьки не ухиляються від підданства. Позволяв уживати самарських уходів і риболовель – тільки аби на тій підставі „не присвоювали собі станів тутешніх і не претендували на Подніпров’я як свою власність”. Щодо кривд, які діються війську „від стану шляхетського”, обіцяв вислати з будучого сейму комісарів, котрі мали вглянути в сі кривди і заборонити їх на будуче, та розібрати претензії козацькі на забрані ґрунти [Там же, с. 721].
Всі сі ласкаві слова і обіцянки одначе зістали ся безплодні [Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: 1995 р., т. 8, кн. 2, с. 137 – 138].
(1) 1640 р., 6 (16) лютого. Лист П. Кохана
Павло Кохан був білоцерківським підстаростою, капітаном угорської піхоти коронного гетьмана С. Конецпольського. На той час він перебував у Переяславі. Він писав Павлові Борженцькому (підстарості люблінському й переяславському) про воєнні дії проти татар, згадуючи при цьому Терехтемирів:
Wyprawiwszy na dwa szlaki preciwko J.M. na Rzyszczow i Terechtymirow, i teraz wyprawuję na Kaniów, bom się omylił w czytaniu kartki W.M., miasto Kaniowa na Rzyszczow posłałem… Dla Boga, proś W.M. dobrodzieja, aby tu z wojskiem nie obracał, bo by do ostatka ubodzy ludzie przepadli i lubo by przyszło u Terechtymirowa przeprawować się, aby nad Dnieprem kaniowszczyzną iść mogli [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 414].
Відправивши [вояків] на два шляхи проти його мості на Ржищів та Терехтемирів, нині відправляю на канів, бо помилився при читанні вашого листа, замість канева на Ржищів послав [… далі про спустошення від татар і дії козаків.] Заради бога, прощу вас, аби сюди з військом не йшли, бо тоді остаточно убогих людей розоримо; якщо треба – слід переправлятись у Терехтемирова, аби над Дніпром [вояки] Канівщиною могли йти.
(1) 1641 р., 6 (16) серпня. Лист Мелецького
Цей лист Мелецький (можливо, ротмістр Казимир Мелецький, про якого ми вже згадували в 1638 році) надіслав з Терехтемирова до коронного гетьмана С. Конецпольського:
Posłowie Wojska Zaporoskiego na sejm, aby podziękować J.K.M. za żołd dany, który za przyczyną W.M.m.m.P. otrzemali. Więc że i w inszych petitiach swych na przeszłym sejmie odnieśli łaskawą obietnicę z odłożeniem do teraźniejszego sejmu od J.K.M., uniżene upraszają W.M.m.m.P., abyś ich jako wódz i pan miłościwy ich we wszystkich sprawach sua auctoritate u J.K.M. wesprzeć raczeł, co oni ochotą swą w kożdej okazyjej J.K.M. i W.M.m.m.P. jako wodzowi odsługiwać obiecują [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 619].
Посли Війська запорозького [їдуть] на сейм, аби подякувати його королівській милості за плату, яку за клопотанням вашої мості, мого милостивого пана отримали. Оскільки щодо інших своїх прохань вони отримали на минулому сеймі ласкаву обіцянку короля відкласти їх до нинішнього сейму, – унижено прошу вас, аби ви як вождь й їх милостивий пан своєю повагою у короля всі їхні справи підпирали, за що вони власною охотою обіцяють відслужити королю та вам при будь-які нагоді.
Минулий сейм, про який тут ідеться, відбувся в 19.04 – 1.06.1640 р. у Варшаві. Теперішній сейм, на який їдуть посли, відбувся у Варшаві 20 серпня – 4 жовтня 1641 р. [Konopczyński W. Chronologia sejmów polskich 1493-1793. – Kraków: 1948, s. 25]. Отже, цей лист відбиває новий епізод легальної боротьби козацтва за свої права, який мав місце після згаданого вище Грушевським епізоду 1639 р.
(1) 1643 р. Щоденник С.Освєнціма
Станіслав Освєнцім (бл. 1605 – 1657) – польський шляхтич, в 1643 – 1646 рр. – маршалок двора гетьмана С.Конецпольського та його секретар. Він супроводжував гетьмана в його поїздках і вів щоденник, в якому окрім особистих вражень записані також листи та інші документи, які проходили через його руки. Цитуємо його з російського перекладу витягів, зроблених В.Б.Антоновичем:
Копия письма от его милости пана Николая Зацвилиховского, коммисара войска его королевской милости запорожского к его милости пану каштеляну краковскому [С.Конецпольскому], писаного из Трехтымирова 16 августа 1643 года.
Сегодня я возвратился в Трехтымиров от князя его милости [И.Вишневецкого] [Дневник С.Освенцима. – Киевская старина, 1882 г., № 1, с. 130]
Цей лист був ще раз передрукований зі щоденника [Korespondecja Stanisława Koniecpolskiego hetmana wielkiego koronnego 1632 – 1646 / oprac. A. Biedrzycka. – Krakow: 2005, s. 638]. В ньому Зацвіліховський повідомляв про напад татар на лівобережну Україну.
Декабря 3. Поле того как его милость [С.Конецпольский] покончил дела, ради которых приехал в Переяславль, мы двинулись в дальнейший путь и, проехав одну милю, ночевали в Трехтымирове. Некогда здесь было местечко, но оно разрушено нашими войсками во время войны со своевольными казаками, восстававшими многократно против Речи посполитой, так как во время бунтов Трехтымиров составлял центр для их сборищ. Теперь здесь осталось только небольшое сельцо, расположенное вдоль самого берега Днепра, и крепостица, обнесенная палисадом, в которой живет коммисар Речи посполитой, назначенный, после усмирения казацкого своеволия, начальником реестрових казаков, оставшихся в послушании Речи посполитой; обязанность его состоит в том, чтобы сдерживать реестровых казаков военной дисциплиной и, вместе с тем, зорко следить за теми, которые покушались бы вчинать какие-либо своеволия и бунты. Здесь мы провели следующий день. [Там же, с. 136]
Твердження С.Освєнціма про Терехтемирів як місце збору повсталих козаків не підтверджується жодним конкретним випадком; його слід вважати записом тієї загальної думки, яку мали польські урядовці про Терехтемирів, а не узагальненням якихось фактів.
(1) 1645 р., 1 (11) січня.
Розмежування терехтемирівських ґрунтів
Ухвала про комісію для розмежування терехтемирівських ґрунтів була прийнята ще сеймом 1638 р. (див. вище), але до виконання цього рішення дійшло тільки 11 січня 1645 р., коли було Терехтемирів було відмежовано від Канівського староства та інших приватних володінь. Згадка про цю комісію містилась у реєстрі київських гродських і земських книг у зібранні Костянтина Свідзінського [на цей реєстр посилався Е.Руліковський: Rulikowsky E. Trechtemirów. – Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa: 1892, t. 12, s. 455]
(1) 1651 р. Опис України Г.Л.Боплана
Опис України Г.Л.Боплана вперше надруковано в Руані в 1651 р., але в ньому відбито його спостереження з часу перебування в Україні, тобто не пізніше 1647 р. В ньому читаємо:
Ще далі йде Третеміроф [Tretemirof] – руський монастир [Cloistredes Roux], розташований серед урвищ і оточений неприступними скелями. Саме в цьому місці козаки ховають усе найцінніше; тут теж є пором для переправи через річку. [Боплан Г. Л. Опис України. – Київ, 1990 р., с. 36]
Від 1638 року і до повстання Хмельницького в Терехтемирові перебував польський комісар над козаками – навряд чи це було відповідне місце для переховування козацьких скарбів (навіть якщо припустити, що вони справді існували). Тому я думаю, що ця фраза Боплана була генералізацією історії із захопленням цінностей Терехтемирівського монастиря (1638 р.), звістки про яку ми вже розглядали.