Початок 17 ст.
Микола Жарких
(1) 1601 р. 22 січня (1 лютого).
Лист С.Кішки до Я.Замойського
Самійло Кішка був старшим козацького війська, яке з наказу польського уряду готувалось до війни в Лівонії. Перебуваючи у Білій Церкві, він надіслав своєму начальнику – коронному гетьману Я.Замойському – лист із проханнями до короля і сейму. З нього цитуємо тільки два уступи:
O poprawę listów sławney pamięci Króla Stephana około odumarszczijzn naszych aby się nikomu niedostawały krom towarzysza у przyiaciela jakiego. […]
Co się tycze strony Terechtijmerowa WM. nasze[go] Mscziwego Pana uniżenie prosimy aby nam za Miłoscziwą przyczyną WM. naszego Mcziwego Pana у według daniny Jego KMczi był przywrócony a tak WM. nasz Mcziwij Pan racz się w to Mciwą osobą swą ku Je[go] Król. M. ijako ociec ludu rycerskiego włożyć. [Listy Stanisława Żółkiewskiego 1584 – 1620. – Kraków: 1868, s. 108 – 109, № 75]
Переклад
Про поправу [підтвердження?] листів славної пам’яті короля Стефана щодо відумерщин наших – аби нікому не діставались, окрім товариства чи якого приятеля. […]
Що стосується Терехтемирова – унижено просимо пана, аби нам за милостивим клопотанням пана і відповідно до надання його королівської милості був повернений, і просимо мостивого пана яко батька рицарського люду клопотатись за це перед королем.
М.Грушевський коментував цей лист так:
Перед сеймом, скликаним на кінець січня 1601 р. для ухвалення кредитів на ливонську війну, Самійло Кішка вислав листи з пригадкою сього. Маємо лист його до гетьмана, дуже ґречний, навіть унижений, як звичайно, де пригадуються одначе дуже рішучо торішні обіцянки: скасування баніції, визначення платні, привернення Терехтемирова, просять також потвердження привілею кор. Стефана і визначення королівського комісара для охорони від кривд і зачіпок адміністрації та ґарантії козацького суду [Listy c. 75 (дата хибна, замість 1600 треба 1601)]. [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 7, с. 251]
Лист С.Баторія у справі відумерщин, на який посилався Кішка, нам відомий – він наведений вище під датою 9 квітня 1582 р. Природно було б згадати про такий лист С.Баторія у справі Терехтемирова, та оскільки такого документу ніколи не існувало, Кішка посилався на надання «його королівської милості», тобто чинного короля Сигізмунда 3-го. Мабуть, він мав на увазі сеймову постанову 1590 року, теж процитовану вище. Наслідком цього листа була наступна сеймова постанова.
(1) 1601 р. 3 (13) березня. Постанова сейму Речі посполитої
Ця постанова прийнята на Варшавському вальному сеймі 1601 р.:
O Kozakach Zaporowskich
114. Iż Kozacy Zaporoscy, na przeszłey potrzebie przeciwko Michaiłowi, Nam wiernie у godnie służyli, у teraz na tę potrzebę przeciwko Karolusowi służyć obiecali: tedy bannicyą wydaną z uchwały Seymowey, za zbrodniami przeszłemi Kosińskiego у Nalewayka podnosimy; у bannicyą z tych, którzy przeciw Karolusowi posługę Nam oddawać będą, znosimy;
którzy wywiedzieni na posługę tę, maią bydź pod posłuszeństwem starszego, za wolą naszą od Urzędu Hetmańskiego naznaczonego.
A pod tę niebytność ich, w niwczym ukrzywdzeni bydź nie maią: zwykłey iednak iurisdikcyi, nad temi, którzy osiadłość w dobrach naszych maią, у w niey mieszkać będą, Starostom, także panom nad poddanymi nie odeymuiąc. Ieśliby też którzy z nich pomarli, tedy maiętność po nich ma iść na potomki, у bliższe ich.
Na szpital Grodzki Techtymirow, kiedy się okazya trafi, żebyśmy Hulanickiego, teraznieyszego dzierżawcę, czym inszym opatrzyć mogli: albo po zeyściu iego im wrócimy, у przez Kommissarze iako ma bydź puszczony naznaczamy.
Y acz tego nierozumiemy o nich, a ieżliby przez nie podobne zbrodnie, wyżey wspomnianym, uczynione bydź miały, tedy taż kaźń bannicyi, która na nich promulgowana była, zostawać ma. [Volumina legum. – SPb.: 1859, t. 2, s. 401]
Переклад
Про запорізьких козаків
Оскільки запорозькі козаки у минулій війні проти Михайла вірно і добре служили, і тепер на ту війну проти Карла служити обіцяли – тому баніцію, видану сеймовою ухвалою за минулі злочини Косинського і Наливайка, скасовуємо; і баніцію з тих, котрі проти Карла нам служитимуть, зносимо.
Ті, що покликані на ту службу, мають слухатись старшого, призначеного нашею волею від гетьманського уряду.
Під час неприсутності їх вони ні в чому не мають бути скривджені; однак не повинні відбирати звичайної юрисдикції старост над тими, які мають осілість у наших маєтках і в них постійно мешкають, а також панам над підданими.
Якби деякі з них померли, тоді маєтки їх мають перейти до їх нащадків та їх родичів.
На гродський шпиталь Техтиміров [Терехтемирів] – коли випадок трапиться, щоб Гуляницького, нинішнього державцю, чим іншим забезпечити могли; або після зішестя його їм повернемо і через комісарів, як має бути звільнений, призначимо.
[Сподіваємось, що не покажуть нерозумності], а якщо від них злочини, подібні до вище згаданих, будуть учинені, тоді знову кара баніції, яка на них була оголошена, має відновитись.
М.Грушевський стисло переповів цю постанову:
Сейм «звільнив козаків від побирання умерщин, ґарантував від усяких кривд родини учасників походу під час їх неприсутності; обіцяв, що Терехтемирів буде звернено [Volum. legum II c. 401.]». [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 7, с. 252]
(1) 1614 р. 5 (15) жовтня. Постанова Житомирської комісії
Ця угода була укладена королівськими комісарами із представниками козаків 30 вересня (10 жовтня) жовтня 1614 року в Житомирі. Акт написано через 5 днів, про Терехтемирів там сказано так:
Monaster terestimorowski (sic!), iako ini iest od Iego Krolewskiey Mości у rzeczypospolity nadany, przy nich zostawać ma, takim sposobem, zęby ten monaster starym, chorym, zkaleczonym, zranionym у dla premieszkania do śmierci spokoinogo był. Ale zbierać у zwoływać do kupy, ani gdzie indzie ani tam nie maią, gdyszby tymsamym nadanie, które maią od Iego Krolewskiey Mosći у rzeczy pospolity, sami sobie zwątlely. [Жерела до історії України-Руси. – Льв. : НТШ, 1908 р., т. 8, № 107, с. 145]
Переклад
Монастир Терестіморовський, який нині є від його королівської милості і Речі посполитої наданий, при них має зіставатись у такий спосіб, щоб той монастир був для старих, хворих, скалічених, зранених та для спокійного прожитку [таких] до смерті. Але збиратись і скликати до куп ані там ані деінде не мають, аби тим самим надання, яке мають від його королівської милості і Речі посполитої, самі собі не знищили.
М.Грушевський стисло переповів цю постанову:
Монастир терехтемирівський зістається при козаках, але має служити тільки для спокійного промешкання старим, хорим, скаліченим, до смерті їх. Але збирати чи скликати козаків до купи не можна їм ні там ні в іншім місці, бо тим самим скасували б те надання. [Текст в Жерелах VIII ч. 107] [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 7, с. 351]
(1) 1616 р., 4 (14) січня. Список членів Київського братства
4 (14) січня 1616 року було офіційно проголошено створення Київського братства і було розпочато укладання списку його членів. В числі перших членів братства бачимо Єзекиїла Курцевича:
Аз треокаянный Иезекиель Куневич [sic!] архимандрит монастыря Трехтемировского, видя яко враг и ненавистник спасения нашего пакостит во благочестии нашем, и сего ради видих вещь зело добру составления братства во граде Киеве и того ради всегда есмь готов с ними пострадати добро и зло и кровь мою за благочестие дати и для того и руку мою подписую, власною рукою [Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. – К.: 1846 г., т. 2, с. 46].
Цей документ містить першу згадку про конкретну особу, яка стояла на чолі Терехтемирівського монастиря – одразу з титулом архімандрита. Оскільки пізніші начальники монастиря мали титул ігумена, слід здогадуватись, що титул архімандрита був наданий персонально Є.Курцевичу (можливо, він перед тим був архімандритом якогось іншого монастиря, але ми про це нічого не знаємо).
(1) 1616 р., 7 (17) березня. Люстрація Канівського староства
Ця люстрація містить важливі дані до історії сіл довкола Терехтемирова, тому виписуємо з неї трохи більше:
Także pan pisarz [Fedor Suszczański-Proskura, pisarz ziemski Kijowski] opowiedał prawo swe ziemskie dziedziczne, które pod lustracyą nie podległy, na sioło Hrehorow у Zerdew, stawiąc do zeznania tych mieszczan у obywatalów Kaniowskich, którzy także zeznali, że to są, dobra jego własne, dziedziczne, ziemskie у do starostwa у lustracyi nie należyte, którego opowiadania jegomości у zeznania mieszczan у obywatelow tamecznych wysłuchawszy, у one do wiadomości przyjąwszy, daliśmy mu atestacyą z pieczęciami у podpisami rąk naszych; […]
Tenże pan pisarz Kiowski przypowiedał się z prawem swym dziedzicznym na Żerdewę у Hrehorow, które mu kozacy do Trechtemirowa gwałtem odieli.
Tenże, imieniem imć pana Adama Olizara Wołkiewicza, opowiedał się z prawem dziedzicznym na Podsucze uroczysko, które mu cisz kozacy do Trechtemirowa także gwałtem odieli. [Архив юго-западной России. – К.: 1886 г., ч. 7, т. 1, с. 309]
Переклад
Також пан писар [Федір Сущанський-Проскура, писар Київської землі] заявив про своє дідичне земське право, яке люстрації не підлягає, на село Григорів і Зердев [Жердеву], ставлячи як свідків тих міщан та обивателів канівських, котрі також визнали, що то є маєтки його власні, дідичні, земські і до староста й люстрації не належні; вислухавши це оповідання його мості та тамтешніх обивателів і прийнявши їх до відома, дали йому атестацію з печатками та підписами наших рук; […]
Той же пан писар київський зголосився зі своїм дідичним правом на Жердеву та Григорів, яке йому козаки до Трехтемірова силою відібрали.
Той же, іменем пана Адама Олізара Волковича, оголосив дідичне право на урочище Подсуче, яке йому ті ж козаки до Трехтемірова також силою відібрали.
Тут бачимо Жердеву як окреме село, не належне до Терехтемирова, а Підсуче – вже не село, а урочище.
(1) 1617 р., 18 (28) жовтня. Акт Ольшанської комісії
Цей акт був підсумком переговорів між комісарами Речі посполитої та представниками козацтва в таборі над р. Рось, в ур. Стара Ольшанка. До акта у стислому значенні слова (Ольшанська комісія перша із запорозькими козаками) додано протокольний запис переговорів (Комісарська трансакція із запорозькими козаками в таборі над рікою Россю) та лист від козаків до комісарів з 21 (31) жовтня 1617 р. Виписуємо з цих документів те, що стосується нашої теми:
Pierwsza kommissya Olszanska z kozakami zaporoskiemi
[…] Aleby tam o czym przemieszkiwać i zyć mieli, sąsiedzkich państw nie naieżdżaiąc, tak iako to był sławney pamięci Król Jmość Stefan teyze sweywoli pohamowaniu gwoli postanowił, i my postanawiamy i żołd po czerwonemu na osobę i postaw Karazyey na każdego, który żołd i sukna, zawzdy brać będą w Kiiowie na światki. […]
Manaster Trechtymirowski, iako im iest od Króla J. Mci i Rptey dany, przy nich zostawać ma; takowym iednak sposobem, zęby ten Manaster starym, chorym, poranionym był ucieczką dla wychowania i przemieszkiwania sposobnego do śmierci; ale zbierać i zwoływać do kupy, iako gdzie indzie у tak i tam niemaią. A ieśliby ztamtąd kupy iakie zebrane, przeciwko temu postanowieniu naszemu wynikali, tedy łaskę J. K. Mci i Rptey, która im pokazana iest w daniu Manasteru tego, utracę.
Transactia kommissarska z kozakami zaporowskiemi
[…] A izby tam o czym przebywać mogli, na każdy rok ofiarowaliśmy im od J. K. M. tysięc złotych i siedmset postawów karazyi, co ich wszystko ma dochodzić dorocznie w Kiówie na świątki.
Pismo od kozaków zaporoskich
[…] A iż J. K. M. pan nasz M. ofiaruie nam łaskę swą pańską, że nas chce groszmi i sukni na każdy rok, od roku do Kijowa posyłaiąc, opatrować, wdzięcznie to od J. K. M. pana N. M. przyiąwszy, uniżenie dziękuiemy, iednak iż za te pieniędze, 1000 złotych, a 700 postawów Karazyiey, ledwo się mogło 1000 człowieka wyzywić, a do zatrzymania tamtych mieysc i bezpieczeństwa ich, większey kupy ludzi potrzeba, zostawuiemy sobie w tym wolna proźbę do J. K. M. pana N. M. i do Stanów wszystkich, na blisko przyszły seym zgromadzonych. [Niemcewicz J.U. Zbiór pamiętników historycznych o dawney Polszcze. – Lwów: 1833, t. 6, s. 107 – 122]
Переклад
Ольшанська комісія, перша із запорозькими козаками
[…] Щоб вони там мали з чого жити, не вдаючись до грабування сусідніх держав, установлюємо – подібно до того, як колись, також заради приборкання сваволі установив славної пам'яті король його милість Стефан – платню їм по червінцю на людину і по куску сукна на кожного; цю платню і сукно завжди будуть вони одержувати в Києві на свято Різдва.
Трахтемирівський монастир, оскільки [він] наданий їм [козакам] його королівською милістю й Річчю Посполитою, лишається при них, з тою тільки різницею, що цей монастир повинен стати пристановищем для старих, хворих і поранених, для догляду за ними й для їхнього зручного проживання до [самої] смерті; але збирати й скликати юрби, як де в іншому місці, так і тут, не дозволяється. Якби ж, всупереч нашій постанові, з’явилися юрби, зібрані в ньому [монастирі], тоді вони втратять ласку його королівської милості й Речі Посполитої, виявлену їм наданням монастиря.
Комісарська трансакція із запорозькими козаками в таборі над рікою Россю
[…] А щоб вони там мали на що жити, призначили ми їм від імені його королівської милості тисячу злотих і 700 кусків сукна на рік, які вони будуть одержувати щороку в Києві на свято Різдва.
Лист від козаків до комісарів
[…] А що його королівська милість наш милостивий пан, виявляє нам свою панську ласку, хоче нас грішми й сукном постачати, посилаючи їх щороку в Київ, з подякою це від його королівської милості, нашого пана милостивого, приймаючи, уклінно дякуємо; але через те, що на ці гроші – тисячу злотих і 700 кусків сукна – ледве можна тисячу чоловіка утримати, а для утримання цих місць і безпеки їх велике число людей потрібне, лишаємо ми по цьому [пункту] за собою право клопотатися перед його королівською милістю, паном нашим милостивим і всіма панами, що збираються на найближчий сейм. [Шевчук В. Козацька держава в системі суспільно-політичного мислення 16 – 18 ст. – К.: Грамота, 2007 р., кн. 1, с. 586 – 591]
Згадка про постанову короля Стефана виглядає як цитата з універсала 1578 року. Я припускаю, що комісари мали в руках його текст. Відмінність полягає в тому, що місцем виплати жалування призначено Київ замість Черкас (але не Терехтемирів!).
На цей раз справу Терехтемирова було полагоджено, бо в документах наступної комісії (1619 р.) про нього мови вже немає.
(1) 1618 р., 12 (22) червня. Скарга Ф.Проскури на козаків
Року тисеча шесть сотъ осмнадцатого, місяца июния дванадцятого дня.
Передъ нами, Депутати суду головного трибуналу любелского, на рокъ теперешьний, вышъ менованый, зо всихъ воеводствъ короны полское обраными и высажоными, постановившись очевисто урожоный Его Милость, панъ Федоръ Сущанскій Проскура, писаръ земский воеводства Киевского, жаловался и протестовалъ своимъ и брата его рожоного, молодшого, летъ недорослого урожоного пана Юря Сущанского Проскуры именемъ, на игумена и всіхъ чернцовъ монастыра терехтемировского и всіхъ фундаторовъ, албо подавцовъ тогожъ манастыра, то есть: гетмана, полковниковъ, сотниковъ, атаманъю и всихъ козаковъ Запорозского [войска], о то,
ижъ они, неконтентуючися тымъ же одъ летъ четырохъ великие a несносные кривды скаржучомуся, въ забиранъю кгрунтувъ ихъ Гъригоренскихъ до кгрунтовъ своихъ Терехтомировскихъ чинили, и презъ границы старосвецкие и ново, часовъ недавныхъ, зъ ними жъ самыми поновъленые переходячи, лесы пустошили, озера и инъшие ловы рыбные, также сеножети и инъшие кгрунты забирали,
але теперъ свежо, яко скаржучийся маетъ ведомостъ, съ дому, въ небытности его, року теперешнего, тисеча шесть соть осмнадцатого, месяца мая четвертого дня, пославши моцно кгвалтомъ козаковъ и мещанъ, въ Терехтемерове мешкаючихъ, на тую маетность ихъ, село Григоревъ, оную зъ моци владзы скаржачогося одняли, и его зь спокойного держанъя кгвалтовне и безправъне выбилы и витиснули;
дворъ, млынъ и инъшое будованъе дворищъное на себе взяли, и до маетности своее Трехтемировское привернули за чимъ у вины, въ праве посполитомъ на таковыхъ кгвалтовниковъ описаные, попали и поводовъ до шкодъ немалыхъ за таковымъ своимъ кгвалтовнымъ однятемъ тое маетности причинили.
Заставивъши теды преречоный его милость панъ писаръ, до взятя досконалшое ведомости ширшое учиненье, протестацию повторе на преречоныхъ особъ протестовался, просячи, абы тая протестация его милости была принята и до книгъ записана, которая за принятемь суду нинешнего, и за просбою его милости до книгъ головныхъ трибуналскихъ воєводства Киевского єсть записана. [Архив юго-западной России. – К.: 1863 г., ч. 3, т. 1, с. 236 – 237]
З невідомої нам причини у цій скарзі не фігурує Жердева – тільки Григорівка. Можна припустити, що Проскура уступив Жердеву козакам (мабуть, за якісь гроші чи іншу компенсацію).
Подальшого провадження у цій справі в книзі Люблінського трибуналу немає, але Ф.Проскура піднімав цю справу і перед сеймом, як видно з наступного документу.
(1) 1618 р., 11 (21) грудня. Інструкція послам на сейм
Інструкція послам від Київського воєводства на сейм, який мав розпочатись у Варшаві 12 (22) січня 1619 р. З цього досить обширного документу виписуємо те, що стосується Терехтемирова:
Na commissyą s Kozaki żeby Ich Mość P. P. commisarze naznaczeni byli у zaraz yą, iako naprędzey, continuować raczyli, iednak nie in centro woiewodztwa naszego, ale pod Terichtymirowem, gdzie coluuies tych ludzi; a to żeby odprawowali w ciągnieniu у na stanowiskach, bez żadnego uciążenia woiewodztwa tego, sub pena mille marcarum parti et iuditio у pod nagrodzeniem szkód ukrzywdzonemu, o co forum na tribunal inter causas conseruatas.
A ciź commisarzę, aby dobra szlacheckie, bezprawnie przez Kozaki do tego Terichtymirowa świeżo zabrane, mianowicie: Hrehorow Pana pisarza ziemskiego Kiiowskiego у Podsucze Pana Olizarowe у inszych wszytkich, aby znowu tey braci naszey przywrócili.
Na tychże Kozaków reasumować constitutia roku 1590. [Архив юго-западной России. – К.: 1861 г., ч. 2, т. 1, с. 123 – 124]
Переклад
[Просити,] аби їх мості пани комісари були призначені на комісію з козаками і зараз же, як і раніше, зволили продовжувати, однак не у центрі нашого воєводства, але під Теріхтиміровом, де [збір?] тих людей; і то щоб виконали у протязі й на становиськах, без ніякого обтяження для того воєводства, під загрозою кари в тисячу марок […] і під нагородою для покривдженого, про що вони мають клопотатись на сеймі та у трибуналі.
А ті ж комісари [мають подбати], аби шляхетські маєтки, які козаки безправно до того Теріхтимірова нещодавно забрали, а саме: Григорів пана писаря земського київського [Ф.Проскури] та Подсуче пана Олізара – щоб знову тій братії нашій повернули.
Щодо тих же козаків відновити [дію] конституції 1590 року.
Інструкція була підписана писарем Київського воєводства Ф.Проскурою-Сущанським, який не забув вставити у неї клопотання у своїй власній справі.
(1) 1619 р., 1 (11) вересня. Лист волинської шляхти
Лист волинської шляхти до луцьких міщан у справі луцького братства безпосередньо не стосується нашої теми, але серед шляхтичів, які його підписали, на четвертому місці стоїть «Іезекиелъ Курцевичъ Архимандритъ Терехътимировсій» [Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. – К.: 1848 г., т. 1, с. 12; є ]. Факсиміле підпису вміщено у додатку № 7 до видання 1848 р.:
Підпис Єзекиїла Курцевича на листі 1619 року
(2) 1619 р. 28 вересня (8 жовтня). Акт Раставицької комісії
Після Ольшанської комісії (1617 р.) справу Терехтемирова було полагоджено на користь козаків, і в документах цієї комісії про нього мови вже немає. [польський текст: Niemcewicz J.U. Zbiór pamiętników historycznych o dawney Polszcze. T. 6. Lwów: 1833, t. 6, s. 132 – 143; Український переклад: Шевчук В. Козацька держава в системі суспільно-політичного мислення 16 – 18 ст. – К.: Грамота, 2007 р., кн. 1, 592 – 597]