1621 – 1624 рр.
Микола Жарких
(1) 1620 р., 21 (31) грудня.
Запис у пом’янику Михайлівського
Золотоверхого монастиря
Пом’яник Михайлівського Золотоверхого монастиря містить записи від початку 16 ст. до середини 17 ст. Цінна особливість цього пом’яника – в тому, що багато записів датовано, в тому числі той, що нас цікавить:
Род Михаила Браславца и жоны его Марфы з Терехтемирова, року 1620 дек[абря] 21. [Далі йде перелік 51 імені членів роду.] [Древний помянник Киево-Михайловского Златоверхого монастыря. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, 1903 г., т. 17, отд. 3, с. 53].
Доповнено 6 травня 2015 р.
(1) 1621 р., 18 (28) жовтня.
Інформація комісії на переговорах з козаками
Після закінчення Хотинської війни перед польською владою постало питання про нагороду Війська Запорозького за участь у цій війні. Прохання козаків ми не маємо, але маємо рекомендації щодо відповідей на них, вироблені у Львові. Про Терехтемирів там написано так:
Co się tknie spitala trechtimirowskiego, zyczyłby Iego Kr.Mc. kazdemu z tych, co zdrowie swoie na posługę iego wazyli, dac wszelaką satisfactią y nagorodę, a mianowicie tym, co są poraneni. By to w moci Iego Kr.Mci było, dosic by chciał uczynic Iego Kr.Mc. w tej prosbie woiska zaporoskiego za ich wiarę y przewagę oswiadczoną, ale prawa tei rzeczpospolitei nie pozwalaią Iego Kr.Mci w tym zupełnei władze oddawania dobr rzeczypospolitei bez seymu. Te tedy prosby swoie woysko zaporozskie wniesc na seym mogą.
Baryszpola, iako dziedzicznych dobr pana Zołkiewskiego, brac nad prawo Iego Kr.Mc. y oddawac nie moze. [Жерела до історії України-Руси. – Льв. : НТШ, 1908 р., т. 8, № 153, с. 252 – 253]
Що стосується трехтемирівського шпиталю, бажав би його королівська милість кожному з тих, що ризикували своїм здоров’ям у нього на службі, дати всіляку сатисфакцію і нагороду, а особливо пораненим. Якби то було у владі його королівської милості, він мав достатньо бажання задовольнити те прохання Війська Запорозького за його засвідчену віру та перевагу, але права Речі посполитої не дозволяють його королівській милості в тому повної влади – віддавати маєтки Речі посполитої без сейму. Військо Запорозьке могло би внести ті свої прохання до сейму.
Баришпіль, як приватну власність пана Жолкевського, його королівська милість не може брати і віддавати всупереч праву.
Пишні заяви про бажання нагородити – і повна відмова по суті справи. Така от демократія.
(1) 1622 р. Люстрація Київського воєводства
Capitaneatus Kanioviensis
Wsi Koleszyszcza, Romanki, Bukryn sloboda. Te wsi po śmierci nieboszczyka książęcia Janusza Ostrogskiego, kasztelana krakowskiego, odjęli czerncy do Trechtymirowa. [Jabłonowski A. Źródła dziejowe, 1877, t. 5, s. 131 – 132; Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – М.: 1953 г., т. 1, с. 29, № 17]
Канівське староство
Села Колесища, Романки, Букрин слобода. Ці села після смерті покійника Януша Острозького, каштеляна краківського, забрали ченці до Терехтемирова.
Януш Острозький був канівськм старостою з 1594 р. [Bobiński W. Województwo Kijowske w czasach Zygmunta III Wasy. – Warszawa: 2000, s. 582], помер 12 вересня 1620 р. Отже, описана подія сталась не раніше кінця 1620 р., можливо, що в 1621 р. Романки документу – це сучасне село Ромашки; село Колесище – східна частина села Малий Букрин; воно показане на
(1) 1624 р., 12 (22) червня. Скарга Ю.Халецького
З цієї скарги ми маємо тільки заголовок, вписаний до сумарія книги Київського воєводства за 1624 р.:
Z inst. Józefiana Chaleckiego na o. Ezechielu Kurcewiczu Bułydzie, ihumenie monastery Trechtemirowskiego, za najazd na grunt Rźyszewski we dwore Tyska, – otrzymana banicya. [Żródła dziejowe. – Warszawa : 1894, t. 21, s. 323]
За скаргою Юзефіана Халецького на о. Єзекиїла Курцевича Булигу, ігумена трехтемирівського, за наїзд на ржищівську землю на двір Тиска – отримана баніція.
З цього документу ми маємо два важливих висновки: 1, що Є.Курцевич ще в 1624 році продовжував перебувати в Терехтемирові (попри те, що в 1623 р. він отримав посаду архімандрита Дерманського монастиря); 2, що Є.Курцевич виразно названий Булигою, тобто питання про його належність до волинського князівського роду нарешті вирішується позитивно.
Це останнє питання було сумнівним для М.Грушевського:
Був се архимандрит Єзекиїл Курцевич, з волинських князів Курцевичів мабуть [Так приймається звичайно в літературі. Генеалоги одначе не вміють його зв’язати з звісними князями Курцевичами] [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 7, с. 403]