1751 – 1765 рр.

Микола Жарких

(1) 1751 р., 6 (17) листопада. Скарга канівського старости

Канівський староста Миколай Потоцький дав доручення внести до житомирських книг наступну скаргу на свого сусіда – власника Терехтемирова пана Станіслава Щеньовського:

Roku tysiąc siedmset piędziesiąt pierwszego, miesiąca Nowembris siedmnastego dnia.

Na urzędzie grodzkim, w zamku iego królewskiej mości Żytomirskim, przedemną, Michałem Trzeciakiem, podczaszym czerńihowskim, burgrabią grodzkim żytomirskim y xięgami ninieyszemi, grodzkiemi, żytomirskiemi comparens personaliter urodzony iego mość pan Woyciech Ossowski, nomine et ex speciali commisso iaśnie wielmożnego iego mości pana Mikołaia na Potoku, Buczaczu, Horodeńce y Gołogorach Potockiego, starosty kaniowskiego, nie mogąc dotąd znieść wielkiey krzywdy y oppressyi od niżey wyrażonego iego mości obwinionego dobrom y ludziom starostwa Kaniowskiego, in proxima contiguitate z dobrami obwinionego iego mości będącemi, discordiarum pełnemi, zadanych y naniesionych, nie chcąc vim vi repellere, ale windykuiąc onych prawnie, solenniter przeciwko wielmożnemu iego mości panu Stanisławowi Szczeniowskiemu, staroście trachtemirowskiemu, tudzież urodzonym gubernatorom, podstarościm y ludziom iego mości obwinionego Chodorowskim, rżyszczowskim y starostwa Trachtymirowskiego, do wiolencyi ustawicznych, znać dispensante domino, skłonnym y prędkim, świadczy y manifestuie się o to:

iż ich mość obwinieni, et praecipue wielmożny iego mość pan Szczeniowski, starosta trachtamirowski, nie chcąc cale zachować pokoiu sąsiedzkiego, co tylko być może molesti et contrarii dla starostwa Kaniowskiego, permittit czynić, iakoż, nie dość na tym, że ustawicznie ludzi starostwa Kaniowskiego ludzie iego mości obwinionego biią, grabią, zabieraią, ale y na życie godzą, a wielmożny imć pan starosta Trechtymirowski na żadne rekwizycye comparentis iaśnie wielmożnego pryncypała y gubernatorów onego czynić satysfacyi nie chce y nie czyni;

kiedy roboczy Stefan Wykrzta, poddany starostwa Trachtymirowskiego, we wsi Hryhorówce mieszkaiący iego mości obwinionego, nescitur czyli ze swywoli, czyli przymuszony od haydamaków, naszedłszy z haydamakami na dobra wieś Sieliszcze, do starostwa Kaniowskiego należącą, tam roboczą Dunayskę, wdowę, poddankę sieliską, nie dość na tym, że ią, dopytuiąc się o pieniądze, zbili, stłukli, ale y śmierć niemiłosierną oney zadali, pieniądze, fanty y wszystkie ruchomości, co tylko mogła mieć, zabrali, o czym gdy się ludzie starostwa Kaniowskiego dowiedzieli y z pomienionego roboczego Stepana Wykrzty sprawiedliwości dopominali się u gubernatora starostwa Trachtamirowskiego, iego mość pan gubernator trachtamirowski nie tylko że sprawiedliwości z pomienionego Wykrzty, iako ex complice haydamaków, uczynić renuit, ale ieszcze, biciem rekwiruiących strasząc, precz od siebie wygnał;

na tym nie dość, ale ieszcze daiąc motiva iego mość pan gubernator trachtemirowski, urodzony Kurowski, ad disceptationes, różne zabory czyni y protekcyą swywolnym ludziom daie: kiedy, nescitur ex qua ratione, ludziom mikołaiowskim wołów parę, człowiekowi poddanemu z Potoka wsi klacz – violenter zabrać kazał; parobków roboczych: Chwedora y Wasyla, u arędarza wsi Pszenicznik, do starostwa Kaniowskiego należącey, okradłszy gospodarzą swego znacznie, uciekaiących za granicę, przeciowszy w starostwie Trachtamirowskim, onych do siebie pobrał, rzeczy pozabierał;

o czym gdy rekwizycya listowna y o pomienione wyżey grabieży y zabory, oraz y o wydanie tych zbiegów, od wielmożnego gubernatora starostwa Kaniowskiego, aby to wszystko wydać raczył, zaszła, – tenże urodzony Kurowski, gubernator trachtamirowski, nie tylko że wołów, klaczy y pomienionych parobków wydać nie chciał, ale ieszcze posłanego z listem niemiłosiernie zbił, skaleczył y responsować nie chciał, owszem przechwałki różne na zabieranie, bicie y kaleczenie ludzi starostwa Kaniowskiego publice ore czynił y czynić nie przestaie. A zatym comparens, nomine quo supra, przeciwko wyżey wyrażonym obwinionym ich mościom o to wszystko manifestowawszy y protestowawszy się, prosił tey manifestacyi do akt o przyięcie, – co y otrzymał.

Woyciech Ossowski, manu propria [Архив юго-западной России. – К.: 1876 г., ч. 3, т. 3, № 306, с. 634 – 636].

Переклад

Року тисяча сімсот п’ятдесят першого, місяця листопада 17 дня.

На уряді гродському, у замку його королівської милості Житомирському, передо мною, Міхалом Третяком, чернігівським підчашим, житомирським гродським бурграбієм і книгами нинішніми гродськими житомирськими поставився особисто уроджоний його мосць пан Войцех Осовський зі спеціальним дорученням від ясновельможного його мості пана Миколая на Потоку, Бучачі, Городенці та Гологорах Потоцького, старости канівського,

який не міг більше терпіти великої кривди й тиску маєткам і людям Канівського староства від нижче описаного його мості обвинуваченого (а ці маєтки щільно прилягають до маєтків його мості обвинуваченого і повні завданих та нанесених образ), не бажаючи відповідати на насильство насильством, але домагаючись свого шляхом права,

урочисто проти вельможного його мості пана Станіслава Щеньовського, старости терехтемирівського, а також уроджоного губернатора, підстарости та людей його мості обвинуваченого – ходорівських, ржищівських і староства Терехтемирівського, причетних, прихильних і скорих до порушень, свідчить і заявляє про наступне:

що їх мосці обвинувачені, і особливо вельможний його мосць пан Щеньовський, староста терехтемирівський, не бажаючи додержуватись миру між сусідами, дозволяє чинити які тільки можна клопоти й суперечки для Канівського староства, але й того не досить, бо людей Канівського староства люди його мосці обвинуваченого постійно б’ють, грабують, забирають і навіть на життя зазіхають, а вельможний пан староста терехтемирівський на усі заяви ясновельможного принципала та його губернаторів ніякого відшкодування робити не хоче й не робить;

коли робочий Стефан Вихрест, підданий терехтемирівського староства, який мешкає у селі Григорівці (його мосці обвинуваченого), не знати чи самовільно, чи примушений гайдамаками, прийшовши з гайдамаками до села Селища, яке належить до канівського староства, і там робочу Дунайську, удову, підданку з Селища, побили й потовкли, допитуючись за гроші; але не досить того, немилосердну смерть їй заподіяли, гроші, заставлені речі та все рухоме, що тільки могли узяти, забрали;

коли про це дізнались люди Канівського староства і на згаданому робочому Стефані Вихресті шукали справедливості у губернатора Терехтемирівського староства, його мосць пан терехтемирівський губернатор не тільки зі згаданим Вихрестом, як спільником гайдамаків, відмовився вчинити по справедливості, але ще, погрожуючи скаржникам побиттям, вигнав їх геть від себе;

але й того не досить, його мосць пан терехтемирівський губернатор, уроджоний Куровський, подаючи ще більше предметів до суперечок, різні загарбання чинить і захищає своєвільних людей:

коли, невідомо з якої причини, у миколаївських людей пару волів, а у підданого з села Потока клячу наказав забрати силою;

дізнавшись, що у Терехтемирівському старостві [перебувають] парубки робочі, Федір та Василь, котрі в орендаря села Пшеничник (яке належить до Канівського староства), свого господаря, зробили немалу крадіжку й утікали за кордон – їх до себе забрав і речі позабирав;

коли на ті вище згадані грабунки й захоплення, а також на видачу тих утікачів, надійшла письмова заява від вельможного губернатора Канівського староства, аби він усе те наказав віддати – той уроджоний Куровський, терехтемирівський губернатор, не тільки що волів, клячи та згаданих парубків видати не схотів, але ще й посланого з листом немилосердно побив, покалічив і відповідати не захотів,

навпаки, публічно своїми устами різні погрози щодо забирання, побиття та калічення людей Канівського староства виголошував і не перестає виголошувати.

А затим заявитель, ім’я котрого вказано вище, проти вище названих обвинувачених їх мосців про те все оголосивши і опротестувавши, просив ту заяву прийняти до актів – що й отримав.

Войцех Осовський, рукою власною.

(1) 1765 р. 19 (30) червня.
Люстрація Терехтемирівського староства

Ця люстрація спочатку була надрукована у фрагменті в книзі Балінського та Ліпінського:

Sstwa possessorem jest W. Stan. Szczeniowski Podczaszy żytomirski. Poddani płacą czynsz podług mienia swojego; dają chmiel po osmusce, kosić chodzą po 2 dni, lub też kosowe płaci po grzywien 3, mostkowe także płacą. Zamku nie masz, tylko dworeczek dla dyspozytora. Miasto leży pod górą na trakcie do Pereasławia miasta zadnieprskiego idącym. Żydów nie masz tylko karczma w której arędarz siedzi; chałup jest 27, libertowanych 3. Intrata Sstwa zł. 9,305, detrunkuje się na zapłacenie dyspozytorom i leśniczemu zł. 1,021, gr. 18 [Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym, opisana przez M.Balińskiego i T.Lipińskego. – Warszawa: 1885, t. 2, s. 580 – 581].

Посесором староства є вельможний Станіслав Щеньовський, підчаший житомирський. Піддані платять чинш відповідно до своїх статків: дають хмель по осьмушці, косити ходять по 2 дні, або косового платять по 3 гривни, мосткове також платять. Замку немає, тільки маленький двір для управителя. Місто лежить під горою на шляху, що веде до задніпровського міста Переяслава. Жидів немає, тільки корчма, в якій перебуває орендар. Халуп є 27, звільнених 3. Доход староства становить 9305 злотих, витрачається на плату управителям та лісничому 1021 злотий 18 грошів.

Пізніше вона була надрукована в повному обсязі:

Starostwo Trachtamirowskie.

Działo się w miasteczku Trachtamirowie, dnia 30 miesiąca czerwca, roku Pańskiego 1765.

Tego starostwa possessorem dożywotnim jest wiel. jmc pan Stanisław Szczeniowski podczaszy żytomirski starosta trachtamirowski. W tym starostwie poddani powinności odbywaią takowe: płacą czynsz podług mienia swoiego, daią chmil po osmacę, kosić chodzą po dwa dni, lub też kosowę płacą po grzywien trzy, gdy kosić nie idą y motkowe płacą.

Zamku w tym starostwie Trachtamirowskim niemasz, tylko dworeczek dla pana dyspozytora takowy: izba z alkierzem, naprzeciwko piekarnia, komora z chrustu grodzona y stajnia takaż, słomą ponakrywane.

Miasteczko Trachtamirow. To miasteczko leży nad rzeką Dnieprem pod górą, na trakcie do Perejasławia, miasta zadnieprskiego, idącym, y nad przewozem perejasławskim moskiewskim, z którego przewozu w. starosta trachtamirowski żadnej niema intraty, bo prom moskiewski chodzi. Żydów osiadłych w tym miastoczku niemasz, ani domów szynkownych, tylko jedną karczma, w ktorey arendarz siedzi.

Intrata roczna starostwa Trachtamirowskiego.

Ta kwarta z intraty roku średniego, to iest roku 1763 ad mentem konstytucyi wyprowadzona. Którą intratę inwentarzem podanym specyfikowaną ur. Jozef Sasin, kommissarz starostwa Trachtamirowskiego, rotą w konstytucyi wyrażoną zaprzysiągł, tudzież y expensa gruntowe wyż wyrażone.

Kozaków w tym starostwie Trachtamirowskim jest in numero 19; ci kozacy bywają w obozie woyska koronnego partyi ukraińskiej na powinności za ordynansami WW. panów regimentarzow.

Delacye w tym starostwie.

Gdyśmy przystępowali do lustracyi starostwa Trachtamirowskiego ur. Ignacy Nowicki gubernator starostwa kaniowskiego stanowszy przed nami lustratorami, imieniem JW. Ignacego Potockiego starosty kaniowskiego pana swoiego uskarżał się opowiadając że wsie Bukryn, Koleszyszcza y Romaszki z dawnych czasów do starostwa Kaniowskiego należące, y w gruntach tegoż starostwa sytuowane, jeszcze na tenczas, kiedy dobra Trachtamirow był w dzierżeniu kozaków zaporozkich, y do czercow trachtamirowskich należał, ciż czercy upornym sposobem od starostwa Kaniowskiego odebrać mieli y do Trachtamirowa z gróntami y uroczyskami przywłaszczyć; pokładał przed nami lustracją w roku 1622 expediowaną z tym napisem: wsie Bukryn, Koleszyszcza y Romaszki do starostwa Kaniowskiego należące czercy trachtamirowscy po śmierci JO xiąźęcia Janusza Ostrogskiego kasztelana krakowskiego do Trachtamirowa odjęli. Po ktorey protestacyi tak konkludował, że pomienione wsie Romaszki, Bukryn y Koleszyszcza, jako do starostwa Kaniowskiego z dawnych czasów należały y lust[r]acyą do tegoż starostwa Kaniowskiego przyznane, – tak nie do starostwa Trachtamirowskiego, ale do starostwa Kaniowskiego należeć y teraz powinny, o co y process ma bydz zaczęty.

Z strony zas wiel. Stanisława Szczeniowskiego podczaszego żytomirskiego starosty trachtamirowskiego urodź. Iozef Sasin wnosił y opowiadał, że dobra wsie: Romaszki, Koleszyszcza, Bukryn Wielki y Mały, lubo lustracyi dawney starostwa Kaniowskiego podpadały y pod teraznieyszą lustracyą starostwa Trachtamirowskiego podane są; przecież nietylko że do starostwa Kaniowskiego, ale y do starostwa Trachtamirowskiego nienależec maią, mianował te bydz dobrami ziemskiemi y do Chodorowa należącemi; dokumentów na to nie ukazał, tylko intromissyą w roku 1747 wziętą w te dobra wiel. Szczeniowskiego starosty trachtamirowskiego, opowiadał że inne dokumenta u wiel. Szczeniowskiego być maią. Te opowiadanie na affectacyą tegoż ur. Sasina do lustracyi teraźniejszej adnotowane jest [Архив юго-западной России. – К. : 1905 г., ч. 7, т. 3, с. 57 – 61 второй пагинации].

Переклад

Трахтамирівське староство.

Діялося в містечку Трахтамирові, дня 30 місяця червня, року божого 1765.

Доживотним власником того староства є вельможний пан Станіслав Щеньовський, підчаший житомирський і староста трахтамирівський. В тому старості піддані відбувають такі повинності: платять чинш відповідного до своїх статків, дають хміль по осьмачці, косити ходять по два дні, або косового платять по три гривні, якщо косити не ідуть, і моткове платять.

Замку в тому Трахтамирівському старостві немає, тільки маленький двір для пана управителя такий; ізба з алькиром, напроти – пекарня, комора з хмизу і така ж стайня, покриті соломою.

Містечко Трахтамиров. Те містечко лежить над рікою Дніпром під горою, на дорозі до задніпровського міста Переяслава, і над московським переяславським перевозом, з якого пан староста трахтамировський не має жодного доходу, бо пором московський ходить. Жидів осілих в тому містечку немає, ані шинкових домів, тільки одна корчма, в якій сидить орендар.

Річний дохід Трахтамирівського староства.

Та кварта з доходу середнього року, тобто 1763 р. відповідно до ухвали конституції запроваджена. Той доход, специфікований поданим інвентарем, комісар Трахтамирівського староства уроджоний Юзеф Сасин присягою, в конституції записаною, підтвердив, також і витрати вище поіменовані.

Козаків у тому Трахтамирівському старостві налічується 19; ті козаки бувають в таборі української частини коронного війська на службі за наказами панів регіментарів.

Скарги в тому старостві.

Коли приступали до люстрації Трахтамирівського староства, уроджоний Ігнатій Новицький, губернатор Канівського староства, ставши перед нами, люстраторами, іменем ясновельможного Ігнатія Потоцького, канівського старости, свого пана, скаржився, оповідаючи, що села Букрин, Колесища та Ромашки з давніх часів належать до Канівського староства, і розташовані на землях того староства. Ще в той час, коли Трахтамирів був у володінні запорозьких козаків та трахтамирівських ченців, ті ченці силою [ті села] від Канівського староства відібрали і приєднали з землями та урочищами до Трахтамирова.

Він поклав перед нами люстрацію, виконану в 1622 році, з таким написом: села Букрин, Колесища і Ромашки, належні до Канівського староства, трахтамирівські ченці по смерті ясновельможного князя Януша Острозького, каштеляна краковського, відняли до Трахтамирова. По такій протестації дійшов до висновку, що згадані села Ромашки, Букрин і Колесища, які з давніх часів належали до Канівського староства і визнані люстрацією за належні до того ж Канівського староства – повинні й тепер належати не до Трахтамирівського, але до Канівського староства, про що має розпочатись процес.

З боку уроджоного Станіслава Щеньовського, підчашого житомирського, старости трахтамирівського, уроджоний Юзеф Сасин розповів, що села Ромашки, Колесища, Букрин Великий і Малий, які згідно давньої люстрації належали до Канівського староства, а під час нинішньої люстрації подані [у складі] Трахтамирівського староства, – не тільки до Канівського, але й до Трахтамирівського староства не повинні належати, тому що це маєтки земські і належать до Ходорова. Документів на те не показав, тільки інтромісію з 1747 року в ті маєтки вельможного Щеньовського, старости трахтамирівського. Розповідав, що інші документи повинні бути у вельможного Щеньовського. Та розповідь на вимогу того ж уроджоного Сасина записана до нинішньої люстрації.