Меморіал Вітовта
Микола Жарких
У випадку «Повісті про Вітовта» нам трапився дуже рідкісний випадок, – ми маємо дипломатичний документ, який був прототипом літописного тексту.
Записка, названа «Меморіалом», або «Скаргою Вітовта» (МемВ), збереглась у копійній книзі договорів Тевтонського ордену. Нині ця книга зберігається у Берліні [Geheimes Staatsarchiv Preußischer Kulturbesitz. Сигнатура XX. HA, OF, Nr. 1b, арк. 22b – 24b]. Вона була виявлена німецьким вченим Т. Гіршем і надрукована ним у 1863 році [Scriptores rerum Prussicarum. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 711 – 714].
Цей твір, написаний дуже важкою для нас середньою верхньонімецькою мовою, став приступнішим завдяки новому білоруському перекладу Олега Ліцкевича [Ліцкевіч А. У. «Мемарыял Вітаўта» – першая хроніка Вялікага княства Літоўскага. – Беларуская думка, 2009 г., № 2, с. 92 – 96].
Хоча ще Станіслав Смолька [Smolka S. . – Pamiętnik Akademii umiejętności, 1889, t. 8, s. 44 – 49] розглянув його і вказав на близькість до ППВ, цей твір не мав щастя в історіографії літописання Великого князівства Литовського, тому, я думаю, не зашкодить розглянути його текст ще раз.
Оскільки текст ВітЛ докладніший, ми беремо його за основу, щоб побачити, чого не було у МемВ (зазначимо, що слово «скорочення» в таблиці не означає утворення одного тексту з іншого, а тільки менший об’єм повідомлення):
| № | Епізод | Віт1Л | МемВ |
| 1 | 7 синів Гедиміна: Монтивид, Наримонт, Ольгерд, Євнут, Кейстут, Коріат, Любарт | Нарамонт, Олкгирд, Євнутій, Кестутий, Люборт | – |
| 2 | Монтвид отримав Кернів (?) та Слонім | Карачів та Слонім | – |
| 3 | Наримонт отримав Пінськ | + | – |
| 4 | Ольгерд (батько короля) отримав Крево і за жінкою – Вітебськ | + | [названо тільки Вітебськ] |
| 5 | Євнут сів у Вільні великим князем | + | [поставлено перед 4] |
| 6 | Кейстут отримав Троки | + | + |
| 7 | Коріат отримав Новгородок | + | – |
| 8 | Любарта прийняв волинський князь на всю землю Волинську | + | – |
| 9 | Ольгерд і Кейстут домовляються скинути Євнута | + | + |
| 10 | Ольгерд з Вітебська не встиг, і гонець Кейстута застав його у Крево | + | [скорочено] |
| 11 | Кейстут віддає велике князівство Ольгерду | + | + |
| 12 | Євнуту дали Заслав | Жаславль | – |
| 13 | Ольгерд і Кейстут правили у згоді до кінця життя | + | + |
| 14 | У Ольгерда було 12 синів | + | – |
| 15 | У Кейстута було 6 синів | + | – |
| 16 | Ольгерд найбільше любив Ягайла, а Кейстут – Вітовта, і вони домовились, що їх сини будуть на своїх місцях | + | – |
| 17 | Ягайло і Вітовт за життя батьків були у великій дружбі | + | – |
| 18 | Коли Ольгерд помер, Кейстут визнав Ягайла на його місці | + | [Тут докладніше:] Кейстут був могутній, а Ягайло – юний, і Кейстут не скористався своєю перевагою, але виконав волю Ольгерда і посадив Ягайла у Вільні |
| 19 | Войдило був слугою Ольгерда, а за Ягайла, упродовж понад 2 років, піднісся | + | – |
| 20 | Ягайло віддав за Войдила рідну сестру Марію | + | – |
| 21 | Войдило укладає таємний союз з німцями проти Кейстута | + | [Сказано інакше:] нема згадки про Войдилу, сам Ягайло укладає таємний договір проти Кейстута |
| 22 | Остродський комтур Гунстин попереджає Кейстута | Острозький кунтур | – |
| 23 | Кейстут повідомляє Вітовта про зраду, Вітовт не вірить | + | – |
| 24 | Ягайло дав Полоцьк Скиргайлу, і той обложив Полоцьк | + | – |
| 25 | Кейстут вдруге розповідає Вітовту про свої підозри, Вітовт знову не вірить і їде у Дорогичин | + | – |
| 26 | Кейстут захоплює у Вільні Ягайла, добуває таємні грамоти і шле гінця до Вітовта | + | [Скорочено:] Кейстут захоплює Вільно і Ягайла, про грамоти нема мови |
| 27 | Гонець застав Вітовта у Городні і той за один день прибув до батька | + | – |
| 28 | Кейстут показує Вітовту таємні грамоти і віддає Ягайлу його отчину – Вітебськ та Крево | + | [Скорочено:] тільки передача Ягайлу Вітебська та інших земель, якими володів його батько. |
| 29 | Ягайло дає клятву, що буде послушним Кейстуту і їде до Крева, а далі до Вітебська | + | [Інакше:] Ягайло дає клятву і листи |
| 30 | Кейстут послав двох гінців – до війська Скиргайла і до полочан | + | – |
| 31 | Військо повернулось до Вільни, а Скиргайло поїхав в Ліфляндію | Лифлянты | – |
| 32 | Кейстут лишив у Вільні Вітовта і пішов до Новгородка Сіверського на кн. Корибута | + | [Скорочено:] Кейстут пішов у похід |
| 33 | По дорозі Кейстут наказав повісити Войдилу, а Ягайлу – з’єднатися зі своїм військом | + | – |
| 34 | Ягайло змовився з віленськими міщанами і зі слугами Гануля | + | – |
| 35 | Вітовт від’їхав до Трок | + | – |
| 36 | Ягайло захоплює Вільну | + | + |
| 37 | Вітовт шле гінця до Кейстута під Новгородок Сіверський | + | – |
| 38 | Пруський маршалок приходить на допомогу Ягайлу | + | – |
| 39 | Вітовт відступає в Городно, Ягайло займає Троки | + | [Скорочено:] Ягайло займає Троки |
| 40 | Кейстут з Городні відправляє свою жінку до Берестя, сподіваючись на кн. Януша Мазовецького | + | – |
| 41 | Кейстут залишає Вітовта в Городні, а сам їде до Жемайтії | + | [Скорочено:] Кейстут їде до Жемайтії |
| 42 | Кн. Януш, забувши добро, захоплює Дорогичин та Мельник, воює біля Сурожа, Кам’янця і Берестя | Сараж | – |
| 43 | Вітовт з’єднався з Кейстутом на ріці Вілії за 2 милі вище Ковна, і вони облягають Троки | + | – |
| 44 | Ягайло з допомогою німців і ліфляндців іде проти Кейстута | + | Нема німців, тільки ліфляндці |
| 45 | Оце вже втретє Ягайло користається з допомоги німців | + | – |
| 46 | Коли війська зблизилися, від Ягайла прибули посли – схиляти Вітовта до миру | + | [Скорочено:] Ягайло послав Скиргайла послом |
| 47 | Вітовт вимагає в заручники Скиргайла, їде в табір Ягайла і укладає перемир’я | + | – |
| 48 | Кейстут і Вітовт, покладаючись на клятву Ягайла, розпускають війська | + | + |
| 49 | Ягайло запрошує Кейстута та Вітовта у Вільно для остаточної угоди | + | – |
| 50 | У Вільні Кейстута скували і послали у Крево, а Вітовта затримали | + | – |
| 51 | На п’яту ніч слуги Ягайла – Прокша, Білик (Мостів брат), Кучук, Лисиця Жибентяй – задушили Кейстута | + | [Скорочено:] убили Кейстута і його жінку |
| 52 | Ягайло посилає Вітовта з жінкою до Крева, щоб їх там пильнували | + | [Скорочено:] Вітовта вкинули в тюрму |
| 53 | Ягайло помщає смерть Войдила | + | – |
| 54 | Вітовтова княгиня допомагає чоловікові утекти, перебравшись у жіночий одяг | + | – |
| 55 | Вітовт тікає до Прусії, зустрічається у Марієнбурзі з магістром і починає війну проти Литви | Марьине граде | [Тут доповнено:] Вітовт прийняв католицтво |
| 56 | Ягайло з матір’ю перебував у Вітебську, а Скиргайло – у Троках, і вони не могли ставити опору Вітовту | + | – |
| 57 | Тоді Ягайло викликав Вітовта з німців і дав йому Луцьк з усією Волинню і литовську отчину | + | [Інакше:] Ягайло обіцяв повернути Вітовту його батьківський спадок [мабуть, Троки], але не дотримав слова і віддав його Скиргайлу, котрий не нашої, а руської віри |
| 58 | В цей час помер краківський король Казимир, не маючи синів, а тільки дочку Ядвігу | кроковский | – |
| 59 | Ляхи прислали до Ягайла, щоб він охрестився у римську віру, оженився з Ядвігою і став королем | + | – |
| 60 | Ягайло, порадившись з матір’ю, братами, князями й боярами, поїхав до Кракова | + | [Інакше:] Ягайло зайняв Краків, і потім в Любліні записав спадщину Кейстута Скиргайлу, а Вітовту дав руську землю, яка належала Любарту [тобто Волинь] |
| Скиргайло погрожував Вітовту. Вітовт же був у них [Ягайла та Скиргайла] як невільник, і навіть не міг віддати свою дочку за того, за кого хотів, бо вони боялись, що у Вітовта з’являться союзники. І Ягайло позабирав маєтки у всіх родичів та друзів Вітовта |
Порівняння показує, що текст МемВ значно стисліший (36 епізодів, яких не було у МемВ, з’являються у ППВ) і більше сконцентрований на основній темі – кривд, які зазнав Вітовт від Ягайла. Це, мабуть, відповідало завданню меморіала – пояснити керівництву Тевтонського ордену, чому Вітовт піднімає війну проти Литви.
«Меморіал» написано раніше за «Повість про Вітовта»; він послужив для «Повісті» джерелом. Стиль «Меморіалу» відповідно до його мети – це промова Вітовта, написана від його особи; він зовсім не подібний до стилю «Повісті». Але можна не мати сумніву, що обидва твори написані однією людиною: важко припустити, щоб у почті вигнанця Вітовта знайшлось одразу два русини-письменники.
А відмінність стилю сама по собі нічого не доводить. Досить порівняти поему Шевченка «» з його . Якщо не знати, хто автор повісті, то можна легко припустити, що це якийсь епігон зробив слабку й безпорадну переробку енергійної талановитої поеми.
Коли було написано «Меморіал»? Остання подія, згадана в ньому – це прибуття Ягайла до Кракова (початок 1386 р.). Наступні події – спроба Вітовта захопити Вільну (ППВ, епізод 71 – звичайно датується ) та віддання дочки Вітовта за московського князя. Княжна Софія прибула до Москви 1 грудня 1390 р. (СимЛ, 6998 р.), вінчання відбулось 9 січня 1391 р.
Оскільки віддаль від Марієнбурга до Москви (морем до Риги, далі через Псков, Новгород і Твер) – бл. 1600 км, одна тільки дорога могла зайняти близько 2 місяців (27 км на добу). Отже, з Марієнбурга поїзд нареченої відправився не пізніше 1 жовтня, а переговори московських послів у Марієнбурзі треба класти на вересень 1390 р.
Сватання московського князя не відбилося в «Меморіалі». Скарга Вітовта на те, що йому не дозволяють віддати дочку за того, за кого він, Вітовт, хоче, аби він не придбав собі друзів – стосується ранішого часу, якихось раніших проектів віддання Софії за представника литовської знаті, який реально міг допомогти Вітовту.
Проти такого компромісного варіанту, як віддання за московського князя, я думаю, Ягайло та Скригайло не заперечували б, бо воювати за інтереси Вітовта московський князь не мав ані бажання, ані реальної змоги.
Отже, час створення «Меморіалу» можна визначити як кінець 1389 – 1 половина 1390 року, і скоріше – кінець 1389 р., ближче до часу прибуття Вітовта до Марієнбурга і зустрічі його з магістром, під час якої й був використаний «Меморіал».
Саме час створення «Меморіалу» є вирішальним аргументом на користь його первинності по відношенню до «Повісті». Якщо припустити зворотнє – що «Меморіал» є скороченням «Повісті» – ми будемо змушені віднести час його створення на кінець 1392 р. або пізніше. Але від того часу, як Вітовт зірвав з Орденом і повернувся до Вільно, його відносини з Орденом були стабільно погані, і не видно, з якої нагоди він міг би скаржитись Ордену на Ягайла, а тим більше заносити цю скаргу особисто. Понад те – після заручин Софії Вітовтівни було б дивним скаржитись на те, що її заміжжю перешкоджають.
Мені важко погодитись із припущенням О. Ліцкевича, що «Меморіал» був результатом стенографічного запису усної промови Вітовта (хоча це – прекрасний сюжет для історичного роману). По-перше, стенографування чи скоропису на пергаменті не буває. На пергаменті кожну літеру треба вимальовувати. По-друге, головне, текстуальна близькість «Меморіалу» до «Повісті» (очевидна попри всі переклади з мови на мову) говорить нам, що автор «Повісті» мав перед очима текст «Меморіалу», отже, якась його копія залишилась у писаря Вітовта. По-третє, переклад з руської мови оригіналу на німецьку мову збереженої копії теж потребував часу і роботи з письмовим оригіналом.
Варіативність написання назви Вітебськ, яку Ліцкевич вважав наслідком запису з усної мови, сама по собі не може бути вирішальним аргументом (наприклад, ім’я Святослав у Віт3Л теж записано в трьох варіантах – ППВ, 63 – 66).
Але Ліцкевич має повну рацію, називаючи «Меморіал» першою хронікою Литви. Це справді перша спроба історичної аргументації політичних претензій, яку ми в значно більше розвиненій формі побачимо в «Повісті про Вітовта».