Аналіз варіантів «Вітовтового» літопису

Микола Жарких

Співвідношення списків

Перше, що впадає в очі при перегляді порівняльної таблиці – що список ППВ у Віт7Л становить окрему найпізнішу редакцію (бл. 1526 р.), хоча безспірно походить від основного тексту ППВ. Встановивши цей факт, ми відкладаємо аналіз Віт7Л на десерт, а далі будемо розглядати перші шість списків.

Далі ми бачимо, що в цілому ППВ найкраще збереглась у Віт1Л, причому цей список не тільки найдавніший за часом написання, але і найближчий до протографа у генеалогії текстів. Взявши за основу Віт1Л, для реконструкції гаданого первічного тексту ППВ, ми можемо запропонувати тільки наступні невеликі доповнення / виправлення:

(2) В більшості списків уділом Монтвида названо Карачів, що ніякою мірою неможливо – територія Брянщини увійшла в сферу впливу Литви хіба в 4 чв. 14 ст. Тому я припускаю, що в протографі стояло щось інакше, але це місце було одразу пошкоджене, і писар Віт2Л, перекладаючи на латину, прочитав тут Bernow. Я припускаю, що в рукописі уціліло щось на зразок К[…]в, і думаю, що тут стояв Кернів.

(8) Цей епізод краще, повніше зберігся у Віт2Л, Віт3Л, Віт6Л – не названий на Ім’я волинський князь передає Володимир, Луцьк і всю Волинську землю Любарту як своєму зятю. У Віт1Л я припускаю механічний пропуск фрази до дочки на Володимир, Луцьк.

(22) В цьому епізоді виступає комтур Остроди (остродський), яка належала до Тевтонського ордену (в ППВ послідовно розрізняються німці – рицари з Прусії, з Тевтонського ордену, і ліфляндці – рицарі Лівонського ордену). Ця назва правильно дана у Віт2Л та Віт3Л, тоді як в інших списках вона зіпсована, особливо сильно в Віт5Л та Віт6Л (що вказує на пізнє походження цих списків).

(48) В цьому епізоді, викладеному взагалі дуже неясно, кращий і ясніший текст, на мою думку, подає Віт3Л, тоді як текст Віт1Л в цьому місці виглядає зіпсованим.

(67) В переліку князів – учасників битви під Мстиславлем кращий текст подає Віт3Л (Семен – інше ім’я Лінгвена), тоді як текст Віт1Л зіпсовано (Семен сам по собі, а Локвен сам по собі). Зіпсоване цей місце і в Віт4Л – Віт6Л, в кожному по-своєму.

(73) Із назвою місця, де відбулася битва Скиргайла з Вітовтом, нам не пощастило: 4 списки, які подають цю назву, пишуть її кожен по-своєму. Назв Вейкулішки, Вейщушки та Ікшишки мені знайти не пощастило. Трохи краща ситуація із назвою Вейшишки: в Білорусії є досить подібна назва – , котра не позначена на жодній карті, але знаходиться десь біля Линтуп, на кордоні Білорусії та Литви. Від Линтуп до наіближчого коліна ріки Вілії – бл. 30 км, , так що може бути, що десь тут треба шукати місце битви.

Далі можна розбити списки на дві групи: Віт1Л + Віт2Л (ППВ-1) та Віт3Л + Віт4Л + Віт6Л (ППВ-2). Простистояння груп видно в наступних епізодах:

(32) Віт1Л та Віт2Л вказують, що Кейстут лишає Вітовта у Вільні; Віт3Л, Віт4Л, Віт6Л – Кейстут лишає Вітовта у Литві.

(51) В числі убивць Кейстута на другому місці стоїть Білик – Мостів брат (Віт1Л, Віт2Л), а у Віт3Л і наступних Білик перетворився на были ины, і стало неясно, хто був Мостів брат.

(63 – 68) Віт1Л систематично зве смоленського князя Святославом, тоді як Віт3Л – Віт6Л дають не менше 5 варіантів написання цього імені.

(76) Кн. Василь Костянтинович (Віт1Л) – кн. Гліб Костянтинович (інші).

(80) Німці убили кн. Коригайла (Віт1Л, правильно) – кн. Скиргайла (інші, явно помилково).

(84) Княжну Софію зустрічає в числі інших кн. Юрій (Дмитрович, ясна річ, молодший брат великого князя Василя – інших Юріїв у Москві й не було; Віт1Л). Це ім’я опущене в списках групи Віт3Л.

Цій картині групування суперечать наступні епізоди:

(1) В списках Віт2Л – Віт6Л Ольгерд названий батьком короля [Ягайла], а Кейстут – батьком великого князя Вітовта. Цих пояснень немає у Віт1Л.

(73) Правильному імені Вігонт (Віт1Л, Віт3Л, Віт6Л) протистоїть явно помилкове написання Вітовт (Віт4Л, Віт5Л). Я думаю, що це помилкове написання виникло у зазначених списках незалежно, бо інших ознак близькості Віт4Л та Віт5Л я не бачу.

Таким чином, більшістю голосів (6 епізодів проти 2) ми приймаємо розподіл списків на групи ППВ-1 та ППВ-2, причому текст ППВ-2 є вторинним по відношенню до ППВ-1. Це видно саме з епізоду 1, де пізніші списки ППВ-2 дають пояснення – хто такі Ольгерд і Кейстут. Такі пояснення не були потрібні читачам первісного тексту.

Близькість списків Віт3Л та Віт4Л видна у помилковому написанні Ведбеск замість Вітебськ (28); також у пропуску опису важких ран кн. Юрія (68).

Список Віт4Л, мабуть, переписано з Віт3Л (не навпаки). Це видно з наступних епізодів.

(25). У Віт3Л, як і в більшості списків, Вітовт їде у Дорогичин; натомість у Віт4Л він їде у Городно і далі у Дорогичин.

(64) Правильне написання Віт3Л (Онтиох сирский) перекручено у Віт4Л (Ониих осирьски).

(67) Правильне написання Віт3Л (со Семеном Лынгвенем) перекручено у Віт4Л (с сыном Лыквеньем).

(68) Правильне написання Віт3Л (на страсной неделе) перекручено у Віт4Л (на третей неделе).

Відносно пізнє походження списку Віт5Л видно в наступних епізодах:

(22) Цілком зіпсоване ошькровский замість остродський.

(25) Описка Дорогичинити замість Дорогичину, котра більше не повторена.

(67) Також бачимо сміливе, але цілком невірне написання Семен Гугнивий замість незрозумілого для писаря Семена-Лінгвена.

В цілому особливості списку Віт5Л ставлять його у проміжне положення між ППВ-1 та ППВ-2.

Відносно пізнє походження списку Віт6Л видно в наступних епізодах:

(1) Написаннях імен Керстутей, Люборнт, які більше ніде не зустрічаються.

(22) Писар не міг дати ради з незрозумілим йому топонімом і назвав комтура Гунстина ліфлянським, що спотворило зміст епізода.

(30) В цьому списку зіпсовано зміст епізоду 30, який у всіх інших списках читається однаково.

(37) В цьому списку Кейстут помилково названий братом Вітовта.

(67) Семен-Лінгвен помилково перетворився на Семена Лінгвеновича.

(68) Помилково – проти всіх інших списків – написано, що кн. Юрія убили (але в наступному епізоді він стає смоленським князем!).

Індивідуальні особливості цього списку – скорочення опису помсти за смерть Войдила (53), додаток Поділля до володінь Вітовта (57).

Досить важко вирішити, від якого списку походить особлива редакція Віт7Л, тільки пропуск згадки про два роки (19) зближує його з Віт6Л, але це – дуже слабкий аргумент.

З усіх наведених міркувань випливає наступна стемма ППВ:

Стемма «Повісті про Вітовта» за списками
«Вітовтового» літописа

Джерела

Першим і найважливішим письмовим джерело ППВ виступає розглянутий вище «Меморіал Вітовта», який орієнтовно був написаний наприкінці 1389 року. Автор меморіалу – писар із почту Вітовта – був і автором ППВ. Він грунтовно переробив свій утилітарний твір, підсиливши його політичне звучання (ідея двох великих князівств у Литві, одне з яких мало припасти Вітовту – 16).

Разом з тим у ППВ ми зовсім не бачимо ніяких слідів використання великоруських джерел. Московські літописи (наприклад, Симеонівський) повідомляють про утечу Євнута (9 – 11), про битву під Мстиславлем (65 – 69), про одруження кн. Василя Дмитровича із Софією Вітовтівною (82 – 85), але всі ці повідомлення викладено у ППВ геть незалежно, з інакшими подробицями, яких, у свою чергу, не знало московське ані новгородське літописання.

Про знайомість автора з традицією руського літописання свідчить тільки фраза «ми на попереднє повернемось», яка нерідко вживалась у літописах. Але в цілому твір не залежить від руської літописної традиції, зокрема, не містить розбивки на річні статті і взагалі ніяких абсолютних дат. Натомість від подає зв’язне оповідання про події, що більш характерно для європейських історичних творів.

Місце, де можна припускати використання літературного джерела – це опис війни зі Святославом Смоленським. Опис жорстоких вчинків, при якому згадано Антіоха Сірійського та Юліана Віступника, ясно вказує на використання (невідомого мені) літературного прототипу, пристосованого до даного випадку. З цього ж прототипу запозичено й усі біблійні цитати, якими рясніє опис війни і яких зовсім нема в інших частинах ППВ – автор повісті зовсім не був охотник вишукувати і вписувати їх самостійно, але міг переписати готові.

В плані змісту ППВ характерну помилку бачимо в епізоді 32, де в усіх списках помилково фігурує Новгород-Сіверський замість Новгородка-Литовського (докладніше – в окремому нарисі).

Таку ж характерну помилку бачимо в епізоді 58, де Ядвіга названа дочкою польського короля Казимира 3-го. У Казимира, звичайно, була (Людовіка), але вона померла підлітком, і це – не наша Ядвіга. Наша Ядвіга – дочка угорського короля Людовіка – була сестрінницею Казимира. Ця помилка повторена в усіх списках ППВ, і ми змушені визнати, що автор повісті не орієнтувався у польських справах і не знав родоводу своєї королеви (в «Меморіалі» сам факт існування Ядвіги й одруження Ягайла взагалі проминено). Цього, думаю, не могло би бути, якби автор ППВ користався із записів.

Ми можемо обережно припустити, що історія змови проти Євнута (9 – 12) написана автором за спогадами Кейстута. В цих епізодах весь час іде мова про те, що робив Кейстут, тоді як Ольгерд виступає статистом, який прибуває на все готове. Це цілком природно для спогадів, адже кожен мемуарист розповідає перш за все про те, що він сам робив і що бачив.

Мета написання повісті

Складена повість досить зручно і мета її цілком очевидна – обгрунтувати династичні права Вітовта на престол. Інтрига зав’язується в епізоді 16 – договорі Ольгерда з Кейстутом. «Чи справді так було, чи може хто збрехав» – ми зараз не обговорюємо, бо ми займаємось історією тексту літопису, а не історією подій, про які літопис пише. Нам досить того, що автор повісті хотів нас переконати, що такий договір був.

Вітовт в повісті – весь час великий князь, чесний і великодушний лицар. Натомість Ягайло виведений прямим собакою, котрий паплюжить гідність правителя, затіває зради і запрошує німців проти Литви. (Німців запрошував не один Ягайло, але також Андрій і сам Вітовт, але у перших виходить зрада, а у Вітовта – політична доцільність).

Повість має чітку кінцівку – речення про радість землі з нагоди вокняжіння Вітовта. Ідеал досягнуто, вороги розсіяні, справедливість відновлена. В літературознавстві це зветься «розв’язка».

Немає сумніву, що вона була написана невдовзі після тріумфа Вітовта, мабуть у тому ж 1392 році. Глибина її історичної пам’яті – 51 рік, історія Литви починається з Гедиміна, діяння якого взагалі не згадані. Правління Ольгерда виступає в повісті тільки увертюрою до боротьби Кейстута і Вітовта за свої права (1377 – 1392), якій присвячено 90% обсягу повісті. Тут автор показує свою безспірну компетентність, знайомство з мікротопографією Вільнюса. Тому слід думати, що повість написана у Вільнюсі.

Окреслений час написання стосується ППВ-1. Час виникнення редакції ППВ-2 не може бути визначений на підставі одного тільки тексту повісті. З огляду на склад списків ВітЛ, у які входить ППВ-2, його можна визначити як 1430-і роки.

Оцінка джерельної вартості

Тепер ми можемо відповісти на запитання «анкети історичного джерела»:

1. Коли написано текст? – Невдовзі після вокняжіння Вітовта в 1392 р., можливо, наприкінці 1392 – 1393 рр.

2. Який історичний період висвітлює текст? – Останні 50 – 52 роки перед написанням, 1341 – 1392 рр.

3. Де написано текст? – У Вільні як столиці Великого князівства Литовського.

4. Який географічний ареал висвітлює текст? – Територію сучасної Литви і частково – Білорусії (зі Смоленськом).

5. Які джерела використано при укладанні тексту? – Не видно слідів письмових джерел, але епізодично використано літературний прототип.

6. Наскільки компетентним був автор у питаннях, про які він писав? – Досить компетентним.

7. Яка була мета написання тексту? – Обгрунтування прав Вітовта на Велике князівство Литовське.

8. Якими прийомами обробки джерел скористався автор задля досягнення своєї мети? – Позитивним освітленням вчинків Вітовта.

9. З яких структурних частин складається текст? – Немає структурних частин, повість одноцільна і написана за одним заходом.

З цих відповідей випливає наша загальна висока оцінка «Повісті про Вітовта» як важливого історичного джерела; а з цього виводимо наступну практичну рекомендацію: використовувати для історичних досліджень тільки текст Віт1Л, доповнюючи його відповідно до наших спостережень над пропусками. Тексти пізніших списків систематично погіршуються, і їх використовувати не слід.