Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

5. Показуха

Микола Жарких

Вона притаманна не одній нашій освіті, а цілій системі. Нікого не цікавить, як воно є насправді, всі зосереджені на одному – як воно буде виглядати в очах начальства. Абсолютно непотрібно перекидання північних річок, але колони екскаваторів і бульдозерів з вертольоту виглядають дуже імпозантно – давай! Нікого не турбує занепад українського села, але зразково-показове село Кодаки непогано виглядає по телебаченню – давай! Помер Сухомлинський, нічого від його педагогічного досвіду в його школі не лишилося, але стіни в ній білі, наочна агітація свіжа – давай!

Показуха є скрізь, але ніде вона не сягає таких фантастичних розмірів, як у школі (хіба що в армії, де пожовклу траву у зелений колір фарбують). Кожен з нас учився в школі, кожен чудово пам’ятає, як вчителі інструктують учнів: “Завтра буде комісія, то ж ви ведіть себе добре, тобі, Петре, я задам таке питання, а тобі, Михайлику, дам таку задачу. Підготуйтесь як слід, щоб не збиватись!” Всі чудово пам’ятають, як перед іспитами та контрольними роботами вчителі попереджають учнів, який їм дістанеться варіант, як перед звітним диктантом попередньо той самий текст диктують для тренування, як учневі, що “тягне на відмінника”, “виводять” п’ятірки в табелі, яких він не заслужив, і приносять розв’язки задач на письмовому іспиті, коли “відмінник” не може їх розв’язати. Сам у шкурі відмінника перебував з п’ятого класу, сам знаю, що протягом чверті з української мови більше четвірки ніколи не мав (і то є справедливим), але в табелі незмінно стояло “п’ять”, і всі вважали, що так і треба. Невже знайдеться хтось такий наївний, хто вважає, що учні цього не бачать і не розуміють? Учні бачать, учні розуміють: ті формальні показники, які буцімто керують життям школи (знання, оцінки, іспити) – то є ніщо, а насправді треба просто сподобатись начальству, і це є все. Учні бачать і розуміють: той, хто спритно “одурив” начальство (яке в свою чергу знає, що його “дурять”, і потайки допомагає цьому), завжди буде зверху, а той йолоп, що робить все по-справжньому, заробить догану, бо насправді і те не виходить, і се негаразд, а папір – папір все стерпить. Так школа стає розсадником показухи в інших сферах життя.