8. Переідеологізований характер школи

Микола Жарких

Замість підозрілого в очах державних поліціантів національного духу (відчайдухи з їх числа відверто вважають кожну українську школу розсадником “українського буржуазного націоналізму”) в сучасній школі панує дух комуністичної ідеології. Ні для кого не секрет, що це ідеологія мертвих душ, що

На цвинтарі розстріляних ілюзій

Уже немає місця для могил,

що віра в світле комуністичне майбутнє похована на Биківні, – ні для кого це не секрет, і самі ідеологи комунізму вже шукають шляхів позбутися цієї мертвотної догми, висуваючи то ідею “соціалізму з людським обличчям” (хоч ніхто не вірить у гітлерізм з людським обличчям), то ідею зверхності загальнолюдських цінностей над класовими (хоча всім чудово відомо, що саме комунізм був тією доктриною, яка вперше і востаннє в історії людства відверто відкинула загальнолюдську мораль і оголосила мораль класовим поняттям). Ницість і безпорадність ідеї комунізму очевидна всім, і якщо ця ідея десь ще тримається, то виключно страхом перед таємною поліцією.

Тільки наша освіта являє собою відрадний виняток в цьому відношенні. Вона діє за приписом Орвелла: “Той, хто падає з рішучим виразом обличчя, стоїть міцно.” Освіта наша твердить і далі: “Ми раздуваем пожар мировой” та “Всіх панів до’дної ями”, продовжує вважати ідеальними людьми Павку Корчагіна та Павлика Морозова, продовжує плекати “гітлерюгенд” у його найбільш розвиненій та мертвотній формі: ти не просто школяр, а обов’язково жовтеня, потім піонер, потім комсомолець, потім комуніст – і так аж до могили над тобою буде стояти ідеологічний осавула, який буде підказувати (а коли треба, то й наказувати), як повестись в кожному конкретному випадку так, щоб наблизити торжество комунізму.

Цілком природним є потяг молоді до формування елітарних груп. У нормальній, не здушеній тоталітаризмом школі це знаходить природний і тактовно скерований педагогом вихід у вигляді, скажімо, груп пластунів (гай-гай, як давно то було! Чи пам’ятає хтось про український пласт?). У проекті створення груп жовтенят, піонерів, комсомольців первісно була закладена ідея скерувати цей природний потяг у бік комунізму, створити елітарні групи на підставі більшої близькості до комуністичного ідеалу, ніж “несоюзна молодь”. Але потім замість природної елітарності у цьому русі запанувала ідеологічно-поліцейська ідея доброзамірності, тобто дитина, що не була членом “комуністичного осередку”, почала розглядатись як ідейний ворог, як п’ята колона, як недоробка вчителів у найголовнішому – у комуністичному вихованні. Залякані сталінськими катами шкільні колективи зрозуміли, що виживання їх можливе тільки за умов стопроцентної комуністизації дітей. В жовтенята-піонери-комсомольці почали приймати всіх підряд, намагання ухилитись від прийому стало прирівнюватись до серйозного порушення дисципліни, членство в комосередках стало обов’язковим. Все це в мої часи було в повній силі, і зараз анітрохи не змінилося. Наслідки неважко передбачити: безглузді, зденаціоналізовані, вигадані мертвими душами жовтенятсько-піонерсько-комсомольські обряди (на кшталт стояння у почесній варті біля монументів, поклоніння фігурам Леніна, різних “урочистих клятв” тощо) вселяють ненависть до тих, хто їх нав’язує і зрештою до самої школи. З другого боку, потяг до формування елітарних груп все одно залишився, але групи формуються вже на зовсім інакших, антипедагогічних засадах. Приміром, група відважних прогульщиків уроків – всі пам’ятають, яке захоплення в класі викликають ті, хто не боїться “зірватись” з уроків в кіно чи в ліс. Групи фізичної сили, які доводять свою елітарність, тероризуючи решту класу (на своїх клубах про це знаю). Групи пияків. Групи курців. Групи хлопців і дівчат, об’єднаних дошлюбними статевими зв’язками. Групи дрібної (ба навіть крупної!) злочинності. Все це є, і заперечувати існування таких “елітарних” груп можуть тільки вороги школи і дітей. Спробувати протиставляти їм групи філателістів, туристів, хорових співів в умовах удержавленого панування безкультур’я просто смішно. Принципи формування елітарних груп як у дзеркалі відбивають справжні цінності суспільства – це сила, хитрість, зневага до освіти, добросовісної праці, здатність обдурити, порушити гучно декларовані фальшиві принципи моралі. Ось який зворотній бік панування в школі комуністичної ідеології.