9. В школі вивчається непотрібне

Микола Жарких

Вивчається воно у величезній кількості і викладається так мертвотно, що постає думка – чи не навмисно так спроектовано курси, щоб вселити в учнів відразу до освіти? Почнемо з найпростішого. Геометрія, теореми рівності трикутників. Назвіть мені хоч одну людину на 100 000 жителів, якій в практичному житті потрібні ці теореми! Алгебра. Формули для сінуса (косінуса) суми двох кутів. Я одинадцять років займаюся теоретичною фізикою, рясно насиченою різним математичним начинням, і за весь час мені ці формули знадобились один раз. Я їх, звісно, не пам’ятав, поліз у довідник і знайшов потрібне за півтори хвилини. А в школі я витратив на них кілька годин. Фізика. Кому, крім фахівців з термодинаміки, може знадобиться математичне формулювання закону Менделеєва-Клапейрона (рівняння стану ідеального газу)? Не сам закон, а саме його математичне формулювання. Шкільна фізика перенасичена математичним апаратом, який є доречним в дедуктивному курсі теоретичної фізики Л.Ландау та Є.Лівшиця, але абсолютно непотрібен для шкільного курсу загальної фізики. З свого власного досвіду досліджень знаю: коли ми з колегами заплутуємось у складних обчисленнях, хтось неодмінно скаже: “Давайте відкладемо формули і подивимось, в чому фізика”. Справжня фізика викладається без формул, а нашу шкільну фізику увінчує канудливий розділ теорії коливань. Ніхто не подумав, що без знання диференціальних рівнянь ця теорія просто незрозуміла (а рівняння вивчаються тільки в університеті)! І так далі, і таке інше…

Предметні курси в старших класах побудовані за старим гімназичним принципом (нагадаю, що мета гімназичної освіти – підготовка до вступу до університету; ніхто ніколи не розглядав гімназичну систему як систему загальної освіти), але без того позитивного, що було в старій гімназії, тобто без акценту на гуманітарні дисципліни, без поваги до учнів (з першого класу гімназії, з десяти років до учнів зверталися “пане Іваненко”), одним словом, без тієї цілісності гімназичної системи, яка одна тільки й давала значення окремим її компонентам. Вирвавши клапоть фундаментальних теоретичних наук з гімназіяльних курсів і зобов’язавши вивчати ці науки навіть тих, у кого слабо розвинене абстрактне мислення і хто не збирається працювати в науці, автори нашої шкільної системи вирішили врівноважити гімназіяльний елемент клаптем старої реальної освіти. Звідтам, з реальної школи, іде викладання праці та акцент на природничо-технічній освіті. І знову, зробивши ці предмети обов’язковими для всіх і зобов’язавши вивчати примітивні прийоми обробки дерева та заліза тих, хто не збирається бути слюсарем чи теслярем, досягли зворотнього результату. І причини ті самі – ігнорація цілісності системи реальної освіти і утопічне прагнення підстригти всіх учнів під один гребінь без урахування того, що учні в старших класах досить виразно поділяються на здібних до емоційного сприйняття і до абстрактного мислення. Завданням педагога є визначення найпридатніших для дальшого розвитку рис учня, а наші вчителі замість цього лають учнів за відставання у тих дисциплінах, до яких вони нездібні, що зрештою приводить до формування дітей, не здібних ні до чого, байдужих до науки, таких, що не вірять у свої сили і всі надії покладають або на ласку вчителя, який змилується і поставить трієчку, або на хитрощі, шпаргалки, підказки.

З цим наші учні і вступають у життя – з твердим переконанням, що їм і за межами школи доведеться застосовувати ці два основних методи: плазування перед начальством та обдурювання начальства. Результати є плачевними і загальновідомими. Ніхто не дбає про виховання в учнях поваги до самих себе, ніхто не пояснює їм, що кожна людина користується в суспільстві рівними правами й обов’язками – навіть коли вона не годна вивчити правило Марковникова чи формулу Герона. Простою мовою, школа прищеплює молоді стійкий комплекс неповноцінності шляхом нав’язування штучних критеріїв (здатність запам’ятовувати мертві уривки непотрібних наук). Оскільки молодь інстинктивно противиться цьому відчуттю власної неповноцінності, вона домагається самоутвердження або поза межами школи (в скандалах з батьками, приміром), або на базі школи, але поза її формальними лаштунками (ті самі елітні групи, про які вже йшлося).

Висновок теж відомий всім, хто навчався в школі: освітній цикл складається з етапів вивчив – склав іспит – забув.