Лист до газети “Рабочее слово”

Микола Жарких

Шановна редакціє!

Щиро вітаю Ваш сміливий громадянський вчинок – публікацію на сторінках газети звернення О.Солженіцина “Жить не по лжи”. Ваша газета стала першим друкованим органом, що після двадцятип’ятилітнього замовчування надала слово великому російському письменникові, пристрасному борцеві проти сталінізму Олександру Ісаєвичу Солженіцину. Тим самим Ви зробили істотний внесок у перебудову, показали, що на Україні є ще чесні люди.

Ви пишете, що вже одержали (й безперечно, будете одержувати) листи з протестами проти повернення нашим людям цього “страшного” імені. Нехай вони Вас не дивують і не лякають – в нашому суспільстві ще доволі людей або особисто причетних до сталінських злочинів, які не бажають покаятися, або дезорієнтованих багатолітньою брехнею, які ототожнюють досягнення соціалізму з досягненнями сталінського терору. Таких людей у нас хоч греблю гати, і для них Солженіцин дійсно страшний, бо його твори показують сталіністам,

,

І криводушіє огнем,

Кривавим огненним мечем

Нарізані на людських душах,

Що крикне кара невсипуща,

Що не спасе їх добрий цар…

Як же його не лякатись!

Боротьба навколо імені Солженіцина та його праць – центральний момент боротьби за переоцінку всього сталінського періоду нашої історії. Оскільки без такої переоцінки ніякий поступ перебудови неможливий, то публікація творів Солженіцина буде означати дальший рух перебудови, а підтвердження заборони – початок її згортання. Тому дуже важливо, щоб Ви, шановна редакціє, чемно й спокійно витримали наскоки тероролюбів і сильно-владо-прихильників, подавши всім приклад твердого обстоювання перебудови.

Я не хочу наслідувати приклади минулих епох і розписуватись за “весь наш народ”, проте можу запевнити, що значна частина науково-технічної інтелігенції (до якої належу і я), шанує ім’я Солженіцина, пов’язує з ним надію на незворотність перебудови і підтримає Ваш виступ.

20 жовтня 1988 р.

Надіслано до газети, але не надруковано.