Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Виступ на зборах по заснуванню групи підтримки РУХу в Інституті геохімії та фізики мінералів

Микола Жарких

На окружній передвиборчій нараді по Київському національно-територіальному округу № 33 кандидатів запитували: “Як ви оцінюєте стан перебудови на Україні?” Я пошкодував, що я не кандидат, бо мав дуже гарну відповідь; ну, мене не питають, то я сам себе питаю і вам кажу словами з п’єси Миколи Куліша “Мина Мазайло”: “Гівненка на Говненка от вдалося змінити, а далі ніяк”. Не те щоб перебудови на Україні зовсім не було, але змінили ми поки що Гівненка на Говненка. Щоб рухатись далі, нам потрібно організуватись, визначити ключові питання і шляхи їх вирішення.

Мабуть, так міркували ініціатори Руху – ініціативні групи Спілки письменників та Інституту літератури, коли готували проект програми Руху і після героїчної боротьби домоглися його публікації. На сьогоді вже десятки тисяч, якщо не сотні тисяч людей підтримали цей проект. У Тернополі та Львові утворені обласні організації Руху. В Києві утворена координаційна рада з метою підготувати установчу конференцію Руху по Києву і Київській області. Я є членом цієї ради. Сьогодні не можна ставити питання так, як це ставила республіканська преса у березні: “Чи потрібен нам Рух, чи не потрібен?” Зараз, після кампанії виборів народних депутатів СРСР, слід сказати, що рух фактично вже є, і йому треба тільки конституюватись і виробити більш-менш регулярні форми своєї роботи. Я не хочу ні на кого натискати, не хочу, щоб мої слова сприймались як форсаж, – я хочу висловити своє особисте ставлення до Руху: я вважаю, що зараз кожна свідома людина, кожен, хто бажає добра своїй батьківщині, має прийняти посильну участь в Русі. Рух все одно буде – питання в тому, зі мною чи без мене, чи скористаюсь я такої нагодою вжити свої здібності і сили на користь народу. Перебудова дається людині тільки один раз, і прожити її треба так, щоб не було нестерпно гірко за безцільно прожиті роки, щоб не каратись потім: “Чого я був такий дурний, чого не зробив те, що в перебудову можна було зробити”. Це моє особисте ставлення.

По проекту програми я хочу зауважити, що його критикують і зліва і справа. Один з дискусійних моментів – це формула про визнання керівної ролі КПРС. Моя точка зору: якщо КПРС буде уособлюватись Щербицьким, Кравчуком та Масиком, то про визнання їхньої керівної ролі не може бути мови. Вони докерувалися нами до Чорнобиля і хочуть тепер не зморгнувши оком керувати нами далі. Є таке прислів’я “Якщо сліпий веде сліпого, то хіба не впадуть обоє в яму?” Ми опинились у Чорнобильській ямі – чи не тому, що один сліпий вів іншого сліпого? І коли цей другий сліпий – народ – починає прозрівати, то як може далі сліпий вести зрячого? Якщо ж замість цих осіб, що скомпрометували і себе і партію, до керівництва КПУ прийдуть інші люди, то розмова буде інша. Тому моя пропозиція з приводу цієї формули була: “Рух діє в рамках конституції УРСР”, і все.

Ініціаторам Руху закидають: “Ви хочете створити іншу партію! Рух хоче узяти частину влади!” Я слухаю і думаю собі: а чому б і ні? а чому б і не створити іншу партію? ким і чому це заборонено? а чому б і не взяти частину влади, яка за нашою Конституцією належить народові – таку частину, яка відповідає частині народу, що підтримує Рух? Чому б і ні?

Чи збирається Рух бути партією? У нас за 70 років тоталітаризму повністю забулося, що таке політична партія. Політична партія – це неформальне об’єднання, яке ставить на меті добиватись своїх програмних політичних цілей методами парламентської боротьби, чи то пак, роботи у Радах. Тому я кажу: якщо думають, що Рух буде утворювати по всіх усюдах комітети партії безпартійних з тим, щоб без підпису цього комітету жоден папірець не проходив – тоді Рух не партія ; якщо думають, що Рух буде висувати своїх кандидатів на вибори до Рад – тоді Рух є партією. Якщо думають, що Рух створить альтернативні закриті розподільники, альтернативне 4-те управління, своє “спецморе і спецповітря”, – то цього не буде, і для таких людей Рух не є партія. Якщо думають, що від імені Руху будуть вноситись депутатські запити, законопроекти, петиції громадян – тоді Рух є партією. Дія тих, хто думає, що керівники Руху добиваються для себе чорних “Волг” з водіями і не побачить цих “Волг” – Рух не партія. Для тих, хто бажає з’ясуватн, чому для працівників ЦК КПУ у розподільнику по вул.Орджонікідзе 1-3 огірки собівартістю 14 крб. кілограм продають за безцінь – для таких людей Рух є партія.

Чому критики Руху вхопились за національне питання? Та просто тому, що більше вхопитись нема за що. Такі критики розраховують на підтримку нашої, на жаль, численної зросійщеної обивательщини, яка свою позицію висловлює знову ж за “Миною Мазайлом”: “По моєму, гораздо прілічнєє бути ізнасілованной, нежелі українізованной”. Справді, які можуть бути дискусії з питань екології, що зачеплені в проекті? Треба чи не треба атомну енергетику розвивати? Та хіба це тема для дискусій? І так ясно, що розвиток атомної енергетики – то всім нам гаплик. Чи може, подискутувати з питань економіки? Республіканського госпрозрахунку? Чи може, поговоримо, чому ми на Україні, виробляючи щось по два центнери цукру на душу населення, купуємо його по талонах? Які з цього приводу можуть бути дискусії? Хто візьметься обстоювати тезу, що швець без чобіт – це й є ідеал суспільного розвитку? Я таких сміливців не знаю. Тому лишається одна надія – посварити передових свідомих людей всіх національностей з відсталими, з манкуртизованими прошарками нашого суспільства.

Я підкреслюю, що в дискусії навколо національного питання люди розділилися не за ознакою власної національності, а за своїм ставленням до ідей демократії та плюралізму. Звичайно, ця дискусія немарна – багато людей уточняло чи виробило свої позиції в цьому питанні. Ми почали свідоміше до нього підходити, почали розуміти, що ми дуже мало в ньому розуміємося. Безперечно, тут можна знайти точніші, вдаліші формулювання, і в інших місцях проекту їх можна запропонувати і такі пропозиції вже є. Але ця ретуш проекту програми не повинна заслоняти нам головне – що довкола цього документу реально згуртувалося багато людей і цей процес триває. Арабське прислів’я каже: “Ліс згоряє тільки від власних дерев”. Зараз від нас залежить, яким буде Рух. Тому я закликаю вас створити групу підтримки, прийняти участь в установчій конференції Руху і надалі впливати на нього своєю особистою роботою.

25 травня 1989 р.