Гуляйпільський «батько»
Микола Жарких
Події роману «Гуляйпільський «батько» відбуваються в основному одночасно із подіями повісті «Отаман Зелений».
Я ставлю його у своєму розгляді останнім, тому що цей роман є останнім за часом написання і у своєму змісті частково залежить від повісті «Отаман Зелений».
Стрижнем роману є cherchez la femme. Цей мотив пронизує діяльність чотирьох основних персонажів романа – «батька» Махна, єврейки Орисі, сотника Сокола і сотника Дика. Кожен із них вважає усіх трьох інших зрадниками, і треба визнати – має в цьому слушність.
Орися стала так зватись, коли охрестилась під час єврейського погрому 1905 р. Вона хотіла помститись за своїх убитих родичів і знаряддям помсти обрала молодого Нестора Махна. Він згвалтував Орисю і з того часу вважав її своєю власністю. Помститись – не помстився (Сокіл, його товариш, зрадив його, сподіваючись кохатись із Орисею), але потрапив на каторгу. Така передісторія подій роману.
І от настала революція, каторгу розпущено, і анархісти у Гуляйполі зібралися пити горілку і сподіваються на приїзд Махна (а між ними й Орися). На це зібрання завітав полковник Григоренко, який формує частини «вільного козацтва». В Гуляйполі він нікого не навербував, натомість утік, забравши із собою Орисю (на її прохання).
В цей же час Махно повертається із Сибіру із запасом розсипного золота й кількома вірними товаришами – і от бачить, що Орися, його власна Орися, втекла!
Махно вирішує помститись. Оскільки Григоренко має певну воєнну силу, оте «вільне козацтво», і Орися – в його штабі, то просто прийти і вбити їх не вийде – потрібна власна воєнна сила. І так Махно починає її творити, а побачивши, що гасло козацтва має певну популярність, і собі називає своє військо «запорізьким козацтвом». Також він примушує Сокола, який став сотником у Григоренка, таємно допомагати собі, Махну.
І от Махно напав на вільне козацтво і обложив його у Великому Лузі. Сотник Дик з наказу Григоренка вибрався з облоги, доїхав до Києва і добився, що Центральна Рада наказала своєму війську допомогти обложеним козакам. (Оця подорож відчайдушного Дика є чи не найкращим епізодом роману.)
Махно продовжує свою корбу крутити і через Сокола домовляється про з’їзд, на якому він зустрівся би з Григоренком. Сокіл діє в цьому напрямку тим охочіше, що Махно пообіцяв віддати йому Орисю, з якою він сам, Махно, більше не збирається бавитись.
Отамани зустрічаються, Махно вбиває Григоренка і віддає наказ вбити Орисю, так що Соколу залишається тільки її поховати. Такий от вийшов cherchez la femme. А я при цій нагоді зауважу, що один український отаман убив іншого українського отамана. Це зветься громадянська війна.
Це – кульмінаційна подія в романі, у якій, за правилами писання романів, перетинаються три сюжетні лінії – Махна, Григоренка й Орисі. Після цього починається епілог.
Вільне козацтво занепадає, сотник Дик переходить до червоних, дослужується до помітної посади і стає лютим ворогом Махна. Сотник Сокіл хоче помститись Махну за смерть Орисі і вживає для цього ту саму зброю, якою діяв Махно.
Сокіл намовляє Махна податись на Київщину і об’єднати сили із отаманом Зеленим – у сподіванні, що Зелений не пропустить нагоди застрелити Махна. Отамани справді зустрічаються, але при цьому ані Махно не застрелив Зеленого, ані Зелений – Махна.
Далі Сокіл готує засідку на Махна, під час якої Махно уцілів, а Сокіл був поранений. І друга спроба помсти не вдалася.
Дик із червоним військом виганяє Махна до Польщі, і там Сокіл обмовляє його перед польською владою – буцімто Махно готував повстання в Галичині. На суді Махно говорить: «Якби я справді готував повстання, то я судив би вас, а не ви – мене». Суддям це здалося переконливим, і Махна виправдали, а в цей момент Сокіл з «невідомої причини» гине під колесами потягу. Отже, і третя спроба помсти не повелась.
Такий от роман написав Клим Поліщук.
Як співвідносяться події в романі із реальними подіями в Україні на початку 20 ст.?
Реальні події описані в кількох книжках, із яких назву дві легко доступні:
– Савченко В. А. . – Харків: Фоліо, 2005 р. – 413 c.
– Чоп В.М., Лиман І.І. «»: місто в період анархістського соціального експерименту (1918 – 1921 роки). — Запоріжжя: РА «Тандем – У», 2007 р. — 478 с.
Я зовсім не маю наміру заглиблюватись у батько-махно-знавство і тому обмежусь читанням .
З неї ми довідуємось, що на жодній каторзі в Сибіру Махно не був, а був у 1911 – 1917 роках ув’язнений у Бутирській тюрмі в Москві. Григор’єва він таки справді вбив, із ніяким Зеленим не зустрічався і не з’єднувався, у Польщі його таки справді судили (1923 р.).
Останнє не могло бути секретом для Поліщука, який жив тоді у Львові і міг читати польські газети. Все інше в романі трактовано цілком довільно і знову, як і з повістю «Отаман Зелений», перед дослідниками постає запитання – якими конкретно джерелами про Махна користувався К. Поліщук. Я не можу в це заглиблюватися, зауважу тільки, що Махно в романі і Махно в реальній історії – це дві різні особи, котрі мають одне прізвище і лише незначні спільні точки біографії.
Натомість в романі, традиційно для К. Поліщука, абсолютно немає Москви, більшовиків, москалів і постійного загравання Махна із московськими більшовиками, котрі охоче користали з допомоги від Махна і потім так само охоче оголошували його поза законом. Нічого цього в романі нема, війна перенесена у простори.
Роман безумовно є найвищим досягненням Поліщука-прозаїка.
Складна і досить добре припасована форма, намагання проникнути у спосіб думання і дій керівника (Махна, Григоренка, частково Дика й Зеленого), рясний потік побутових замальовок (скажім, як махновці грабують пасажирський потяг або тікають від німців) – все це позитивні риси роману.
Разом з тим концепція романа не є новиною для того, хто читав попередні твори К. Поліщука, а з точки зору висвітлення фактичного перебігу подій він цінності не являє (навіть навпаки, дезорієнтує).
З чисто літературної точки зору треба відзначити, що К. П. вдався до автоплагіату, використавши в другій його частині значні фрагменти, маже повний текст оповідань «Між «своїми», «Червоне марево», «Червоні рядна». Мабуть, К. П. думав, що роман є його головним твором (і так воно вийшло), і не планував передруковувати раніші оповідання.
Але це запозичення не пішло на користь. Порівняння показує, що в окремих оповіданнях маленькі епізоди окреслені значно виразніше, з глибшим змістом. Наприклад, в оповіданні «Червоні рядна» якісь невідомі прив’язують єврея Аврума до п’єдестала пам’ятника Пушкіну і так пробивають його багнетами. , до п’єдестала якого можна прив’язати людину, справді існує і стоїть у Києві на сучасній площі Слави перед будинком колишньої 5-ї гімназії (нині – університет транспорту). Його були встановили в 1899 році, а скинули тільки в 2022 році.
В оповіданні це був дуже обережний натяк на Київ як місце дії. В романі дія епізоду перенесена до Січеслава, Аврум там є, а Пушкін зник, лишився лише невиразний стовп.
Так само із оповідання «Червоне марево» в роман переїхала картина знищення поміщицького маєтку, але при цьому зникло те основне, заради чого картина малювалась – загибель ідеалу українського інтелігента-просвітника.