Життєвий шлях

Микола Жарких

В процесі реконструкції я буду відзначати зеленим тлом перевірені, вірогідні факти, жовтим тлом – твердження, які потребують додаткової перевірки / підтвердження, червоним тлом – поширені в літературі помилкові твердження, спростовані мною.

Висновки

1. В першому періоді відносно надійним можна вважати факт навчання К. П. у Вищому художньому училищі в Петербурзі (орієнтовно вересень 1909 – червень 1910 р.). Викладачі і студенти училища становили художню еліту Російської імперії, але К. Поліщук не знав нікого з них, і ніхто з цієї еліти не знав К. Поліщука.

Після повернення з Петербурга К. П. жив до 1913 року включно у рідному Краснополі, в 1914 р. – у Житомирі.

2. В часи Першої світової війни ми можемо твердити, що:

– К. П. мобілізували до війська в грудні 1914 р.;

– К. П. перебував у запасному батальйоні в Кременчуку (січень 1915 р.);

– К. П. в липні 1915 р. брав участь у битві на ріці Нарев (у сучасній Польщі) і дістав гострий психічний розлад;

– К. П. лікувався у Таганрозі (серпень 1915 р.) і далі мав відпустку (вересень – листопад 1915 р.);

– К. П. перебував на Північному фронті в районі Риги десь недалеко від лінії боїв (грудень 1915 – січень 1917 р.);

– у серпні – жовтні 1917 р. К. П. так само перебував на Північному фронті, але в глибокому тилу, зокрема, редагував газету «Український голос»;

– під час стихійної самодемобілізації російської армії (орієнтовно у листопаді 1917 р.) К. П. виїхав в Україну.

3. В період визвольних змагань:

– в грудні 1917 р. К. П. перебував у Києві, редагував газету «Наш голос»;

– в кінці січня 1918 р. К. П. утік із Києва перед наступом більшовиків;

– але уже в березні 1918 р. К. П. повернувся до Києва і перебував тут до кінця серпня 1919 р. В цей час він редагував газету «Народна воля» (28 липня – 15 вересня 1918 р.), брав участь в організації в Києві перших літературних колгоспів (грудень 1918 – серпень 1919 р.);

– під час наступу білої армії К. П. утік із Києва до Кам’янця-Подільського (початок вересня 1919 р.?);

– К. П. повернувся до Києва наприкінці жовтня 1919 р. і перебував там до відступу польської армії з Києва (червень 1920 р.); десь у цей час він оженився;

– в липні – листопаді 1920 р. К. П. перебував мабуть у складі армії Української народної республіки (союзної з Польщею);

– в кінці листопада 1920 р. К. П. разом з армією УНР перейшов Збруч і опинився у Галичині, яку окупувала Польща.

4. В Галичині К. П. перебував переважно у Львові, де друкувались написані ним книги. У лютому 1921 р. в Бережанах народилась його дочка Леся.

Під час перебування в Галичині К. П. не брав участі в українському літературному житті, не знав нікого з українських літераторів і ніхто з цих літераторів не знав К. Поліщука.

5. Восени 1925 р. К. Поліщук із родиною переїхав до Харкова. Там він працював редактором Державного видавництва України, був знайомий із деякими харківськими літераторами, котрі, однак, ніколи не признавалися до свого знайомства із К. Поліщуком.

6. 4 листопада 1929 р. К. П. був заарештований і у січні 1930 р. засуджений на 10 років ув’язнення.

До квітня 1931 р. К. П. перебував у Північному табору (Севлаг) у сучасній республіці Комі.

Від травня 1931 р. К. П. був ув’язнений у Карагандинському таборі (Карлаг) у Казахстані, де працював у культурно-виховній частині.

Десь між груднем 1934 і літом 1936 р. К. П. перевели із Карлага на Соловки на Білому морі (в Архангельській області Росії), де він перебував до кінця жовтня 1937 р. Потім його у складі великої групи в’язнів вивезли у Повенець і не пізніше 3 листопада 1937 р. розстріляли в урочищі Сандармох.

7. В окресленій біографії К. Поліщука дуже багато сумнівного, непевного і неясного. Введення в обіг нових документів може значно змінити накреслену картину.