6. Перебування в ув’язненні й загибель

Микола Жарких

Отже, 4 листопада 1929 р. Клима Поліщука заарештували (СС) – нібито у справі «Спілки визволення України».

Чому «нібито»? – Тому, що ця «організація» була вигадана чекістами дуже ретельно, з повним розумінням правил конспірації (як чекісти собі ці правила уявляли). «Організація» ділилась на «п’ятірки» (групи по 5 чоловік), і кожен «член» цієї «організації» був зобов’язаний визнати, хто його «завербував», хто ще входив у його «п’ятірку» і кого він, у свою чергу, «завербував», створюючи свою власну «п’ятірку».

У випадку К. П. ми нічого цього не знаємо. Весь час його перебування в ув’язненні – це суцільна загадка, котра вимагає ретельного вивчення за чекістськими документами. Але це – справа майбутнього. Нині ми маємо для цього періоду життя К. П. тільки «Список Сандармоху» та нечисленні листи з ув’язнення.

Після дуже недовгого слідства – якихось два місяці – К. П. судила колегія ОГПУ. Виходить, в Москві? А чому так? Гласний процес, який відбувся у Харкові, провадило ДПУ УСРР. В той час Москва ще не наважувалась так зухвало і відверто порушувати суверенні права незалежної УСРР, котрі полягали в тому, що знищення українського народу було виключним правом місцевих чекістів, а не московських зайд.

Відповідно до того, що присуд був винесений найвищою ланкою в структурі ОГПУ (колегією), формула звинувачення містила статті 58-10 та 58-13 Кримінального кодексу РРФСР (не УСРР!). Це не тому, що в Кримінальному кодексі УСРР не було відповідних статей, а тому, що московські товариші не цікавилися кодексами суверенних республік.

Отже, стаття 58-10 – це антирадянська пропаганда або агітація, також виготовлення або зберігання антирадянської літератури. Ясно, що К. Поліщук тут був винуватий цілком: якщо при обшуку, скажімо, в нього виявили друкований примірник його роману «Отаман Зелений», то тут маємо одночасно і «виготовлення», і «зберігання» в одному стакані. Покарання, передбачене цією статтею, було верхом радянського чоловіколюбства – не менше 6 місяців позбавлення волі. На щастя, стаття не передбачала обмеження на максимальний строк ув’язнення!

Далі, стаття 58-13 – це активна боротьба проти робітничого класу й революції, проявлені на відповідальній або секретній роботі за царського режиму або в контрреволюційних урядах в добу громадянської війни. Який епізод біографії К. П. дав підставу для застосування тієї статті – їй-богу, не знаю. «Список Сандармоху» нічого тут не допомагає, він теж цього не знає. Хіба що можна думати про газету «Народна воля», котру в 1918 році деякий час редагував К. П. Але це виглядає слабо й натягнуто. Залишається припустити, що чекісти знали про К. П. щось таке, чого ми абсолютно не знаємо. Або – більш імовірно – вигадали для нього якусь «відповідальну роботу» (міністром, чи що) в якомусь із українських урядів, котрі усі як один були контрреволюційні.

Натомість мені абсолютно незрозуміло: якщо К. Поліщука справді якось намагались приточити до справи СВУ, то цю «організацію» звинувачували у підготовці збройного повстання (стаття 58-2) і – головне! – там була «організаційна діяльність» (стаття 58-11). А їх К. Поліщуку якраз не інкримінували. Це не можна зрозуміти інакше, як тільки відокремлення справи К. П. від справи СВУ. Можливо, чекісти виявили, що по лінії СВУ вони вже нахапали достатньо народу, а от по статті 58-13 має місце відставання від п’ятирічного плану.

Також К. Поліщуку не були інкриміновані статті, які самі просились у звинувачення: контакти з іноземними державами на шкоду СРСР (стаття 58-3), надання допомоги міжнародній буржуазії (стаття 58-4), нарешті, шпигунство (стаття 58-6). Ну як можна собі уявити, що чоловік добровільно переїхав із буржуазного пекла до соціалістичного раю? Хіба не ясно – щоби шпигувати.

Мінімальний строк ув’язнення за статтею 58-13 – три роки, а максимальний знову не був зазначений. Московська колегія була щедра і в січні 1930 р. присудила К. Поліщуку 10 (десять!) років ув’язнення. Мені здається, що це був максимальний термін, який тоді практикувався.

Де провадилося слідство, де перебував К. П. під час оцього попереднього ув’язнення – доступні мені джерела не знають. Так чи інакші, вирок був винесений, і призначене покарання треба було відбувати.

«Список Сандармоху» вказує, що спочатку місцем ув’язнення К. П. був «Севлаг (с. Кам’янка Північного краю)». Скорочення Севлаг позначало дві різні структури. Перша, котра нам потрібна, мала повну назву «» (СевЛОН, спрощено Севлаг). Її не слід плутати із (існував у 1949 – 1957 рр. в Магаданській області).

«Наш» Севлаг був утворений 28 червня 1929 р. і розформований через два роки, 6 червня 1931 р. Управління його знаходилось спочатку в Усть-Сисольську (нині – Сиктивкар, Комі АРСР), далі було перенесене в Котлас, а потім – у Сольвичегодськ (обидва – Архангельська область РФ).

Під час перебування К. Поліщука у Севлаге його дружину було заарештовано (20 січня 1931 р.) і заслано у Казахстан. Все у них було як у пісні:

Ты уехала в знойные степи,

Я ушёл на разведку в тайгу.

Над тобою лишь солнце палящее светит,

Надо мною лишь кедры в снегу.

А путь и далёк и долог,

И нельзя повернуть нам назад…

Отаку жалісливу пісню радянського соціалістичного раба склали С. Гребенников та М. Добронравов, а О. М. Пахмутова написала для неї музику.

Однак Севлаг – великий, і хотілося би знати, де саме перебував у ньому К. П. На всій півночі європейської частини РФ нині є тільки одна Кам’янка – у Мезенському районі Архангельської області РФ на р. Мезень, у 35 км від впадіння Мезені у Біле море. Але є сумнів, що згадано саме сей пункт, бо він лежить безмаль за 600 км на північний захід від центру Севлага (Сиктивкара). Хоч який би великий був цей табір, а на таку віддаль виносити свої табірні пункти він, думаю, не міг.

Спогади К. Поліщука «Літературна бабуся» мають сигнатуру: «1930 року, 10 – 23 травня, 9-й робпункт “Лебеда”». Де знаходився цей «робпункт» – я не знаю.

На яких роботах був у цьому таборі К. Поліщук – невідомо.

Далі чекісти відійшли від процитованої пісні й етапували К. Поліщука у той самий Казахстан. Для цього ми маємо цілком надійне джерело – листи самого К. П. із Казахстана.

К. П. не міг знати причини такого «переїзду», але ми тепер бачимо, що Севлаг у цей час перебував у процесі ліквідації (переформування), а Карлаг (), створений 12 грудня 1930 р. – якраз у стадії наповнення рабською силою.

І от у листі з К. П. писав, що 29 травня він виїхав (ну, це так говориться «виїхав» – замість «вивезли» або «етапували»), а 8 червня був уже в Караганді [ПВТ, с. 655]. К. П. додатково зазначив, що він написав про це ще 18 червня, а тут на всяк випадок повторив, і подав свою адресу: «Казахстан, г. Акмолинск, почт. отд. Большая Михайловка, Каз. ИТЛ ОГПУ, совхоз «Гигант» (мені)».

Із (це у Підосинівському районі на півночі Кіровської області РФ) залізниця веде у Кіров (Вятку) – Молотов (Пермь) – Свердловськ (Єкатеринбург) – Курган – Петропавловськ – а далі вже якось до Караганди. Протяжність цього маршруту – трохи більше 2 тисяч км. (Звичайно, могли бути й інші маршрути, але цей – здається, найкоротший.)

Далі, Большая Михайловка нині вважається пригородом Караганди. Совхоз «Гигант» – це той самий Карлаг, тільки з «людським обличчям» (ну, наскільки у соціалізму може бути «людське обличчя»). Він займав велетенську територію довкола Караганди і мав завданням забезпечувати харчами промисловість цього регіону. От в’язні табору й працювали у цьому «совхозе».

Але на той час (5 липня 1931 р.) К. П. був не на польових роботах: «Працюю тимчасово в культурно-виховній частині». В цей час К. П. ще не знав, що сталось із його дружиною, і тому просив доньку: «Хочу дуже знати все-все про твоє життя й життя мами та баби. Передай їм обом моє щире привітання».

В наступному листі з К. П. уже знав, що його дружину заарештували і заслали, тому просить доньку: «Коли знатимеш, де мама, то напишеш мені, щоб і я міг знати, слово їй написати» [ПВТ, с. 657].

Далі у листі з К. П. зазначив місце свого перебування як с. в Казахстані [ПВТ, с. 658]. Слід знати, що в цьому селі знаходилась адміністрація Карлага; Караганда – нині мільйонне місто – було тоді зовсім непоказним місцем у 33 км на північний схід від Долинського. Робітниче селище Караганда було створене допіру в 1931 р.

(Слід знати, що у ПВТ [с. 658] цей лист опублікований під помилковою датою 22 квітня 1931 року. І так у біографії К. Поліщука нічого певного немає, а тут іще друкарські помилки горе-видавців доводиться виправляти!)

В Караганді 12 жовтня 1932 р. зроблено і найбільш відоме фото К. Поліщука, яке він надіслав своїй доньці Лесі.

Дізнавшись адресу дружини, К. П. у вересні 1932 р. написав їй листа [ПВТ, с. 659 – 661] зі спогадами про минуле і літературними планами. Про життя в таборі – ані слова. Тим самим предметам присвячено і лист К. П. до дружини з 27 лютого 1933 р. [ПВТ, с. 662 – 663], єдина пожива в ньому для цього розділу – це вказівка на с. Долинське як місце перебування К. П. З цього можна вивести, що він мав якусь роботу при адміністрації табору.

Наступний лист К. П. відправлений через 22 місяці, 14 грудня 1934 р. [ПВТ, с. 664 – 666], проливає трохи світла на оцю роботу:

«Посилаю для ознайомлення з моєю газетярською роботою, якою я розважаю себе іноді, два своїх фейлетони […] Пишу іноді театральні рецензії на місцеві постанови, бо тут є артисти з Московського художнього і з «Березоля», але оцінити їхню роботу нема кому».

Здається, ота «тимчасова» робота у культурно-виховній частині тривала і до цього часу. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасові заходи!

Далі К. Поліщука знову етапували, на цей раз із Карлага на Соловки. Коли саме це сталось – наші джерела не знають. С. Яковенко зазначив дату 27 червня 1935 р., не подавши, своїм звичаєм, джерела [ЯС – ПВТ, с. 18]. Це потребує незалежного підтвердження.

Лист К. П. з 20 серпня 1936 р. позначений уже «О. Соловки (на Білому морі)» [ПВТ, с. 667 – 668]. Там маємо такі подробиці:

Тож як мав ще наприкінці травня листівку від мами, яку вона вислала з Актюби в перших числах травня […] так і досі більш нічого не чую й не знаю. […] Посилку, що ти її вислала мені 29 липня з Актюби, я одержав тут 9 серпня.

Отже, Г. Орлівна із дочкою в той час (влітку 1936 р.) перебували в . Це всього якихось 1100 км на захід від Караганди, як на казахські масштаби – зовсім поруч. Але до Соловецьких островів звідти було понад 2000 км.

Наприкінці листа К. П. зазначив, що з грудня 1936 р. його адреса буде: «Карельская АССР, г. Кемь, Кировск. ж. д. 8-е отделение ББК НКВД – мені».

Тут знову слід дати деякі географічні пояснення. як окрема одиниця був розформований у грудні 1933 р. Це, ясна річ, не означало, що там більше не було в’язниці – ні, вона як була перед тим, так і продовжувала бути після того, тільки тепер вважалась відділенням .

Далі, слід знати, що – це власне Мурманська залізниця, протягнута від Петрозаводська до Мурманська в 1915 – 1916 рр., ще за царя, без жодної участі тов. Кірова. Кіровською вона названа в 1935 році. Далі, – це місто в Карелії при впадінні ріки Кемь у Біле море, там і однойменна залізнична станція Кіровської залізниці. Щоби потрапити із Кемі на Великий Соловецький острів, де була головна тюрма, треба проплисти Білим морем 53 км на схід. Отже, Кемь – це найближча до Соловків залізнична станція.

Далі, ББК – це не Біломорсько-балтійський канал; в даний час це скорочення позначало – виробничу структуру, в якій працювали в’язні одноіменного табору. (Совхоз Гигант, тільки у профіль.) У документі від 17 серпня 1933 р., на який вказує дане посилання, перелічено грандіозні задачі цього комбінату. А от 8-е відділення ББК, як сучасні російські дослідники, звалось не тільки Соловецьким, а ще й спеціальним (штрафним).

В останньому із відомих мені листів, з 16 січня 1937 р. з Соловків [ПВТ, с. 669 – 672], К. П. подякував дружині за посилку, відправлену з Актюбинська 21 грудня 1936 р. – він її отримав 4 січня 1937 р.

Далі він зазначив: «Із величезною приємністю ходжу сторожувати, мерзнути по вісім годин». У «Списку Сандармоху» також зазначено, що на Соловках К. П. «працював сторожем на складі».

Коли числити на «зачеты рабочих дней», яких я маю до 600, то через рік, десь у січні чи лютому 1938 року, я повинен був би звільнитися. Так було мені дано тут офіційну довідку рік тому назад.

Рік тому назад – це січень 1936 р. Можна думати, що ця довідка була дана К. Поліщуку при етапування із Карлага на Соловки, але це – тільки припущення.

Далі К. П. пригадував:

Минулого літа [1936 р.] було тут кілька день спеки. Я спалив на собі всю шкіру на сонці (робив на городах), а проте не нагрівся.

Оце стільки ми знаємо про життя К. П. в останньому місці його ув’язнення.

Далі – тільки загальна інформація. 26 листопада 1936 р. було видано наказ НКВД, за яким Соловецьке відділення ББК було передано у підпорядкування 10-го відділу Головного управління державної безпеки НКВД і реорганізовано у Соловецьку тюрму особливого призначення, яка відзначалась надзвичайно суворим режимом ( «Меморіалу»). От при запровадженні цього режиму, я думаю, у в’язнів повідбирали усі папери, про що загадав С. Яковенко [ЯС – ПВТ, с. 18]. Факт вимагає незалежного підтвердження.

А далі була постанова окремої трійки Управління НКВД Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р., яким було засуджено на розстріл велику кількість соловецьких в’язнів. 27 жовтня 1937 р. засуджених повантажили на баржі й відвезли до містечка на північному березі Онезького озера. Шлях (десь 280 км) проходив Білим морем і далі Біломорсько-Балтійським каналом (який хоч на щось-таки знадобився. Чому він не замерз в цю пору року – я не знаю). Із Повенця в’язнів гнали пішки 10 км до урочища Сандармох і далі кількома групами розстріляли (27 жовтня, 2 та 3 листопада 1937 р.).

«Список Сандармоху» говорить, що К. Поліщука розстріляли в останній групі, 3 листопада. Але чи є на це документальне підтвердження, чи дату слід розуміти як «не пізніше 3 листопада» – невідомо, це ще треба з’ясувати.

Все, що написане в цьому розділі, може зазнати кардинальних змін, коли будуть опубліковані матеріали НКВД про К. Поліщука та його родину.