Легенди і соціалізм
Микола Жарких
Легенди Клим Поліщук писав (як і поезії) упродовж майже всього свого творчого шляху. Перша з них (Там, де козаки сплять) має сигнатуру «Краснопіль, 10 вересня 1911 р.», остання () – «Осінь 1924 р.». Так утворився досить великий цикл, з якого сформовано три книжки («Тіні минулого» – 1919 р., «Скарби віків» та «Жменя землі» – обидві 1921 р.), і ще кілька легенд з’явилися пізніше.
(В Аб-25 маємо згадку, що легенди малому Климу розповідала його мати. Також у листі з 16 січня 1937 р. К. П. зазначив, що хоче написати «Легенди матері». Але жодна з опублікованих і відомих мені легенд не містить згадки, що вона почута від матері. Як це узгодити – я не знаю.)
Скомпоновані майже усі легенди за однією схемою: автор іде кудись, по дорозі зустрічає якогось старого діда, і той розповідає авторові потрібну легенду, обов’язково пояснюючи, що це він не сам вигадав, а чув від старих людей. Так улюблена Поліщуком форма оповідання від першої особи використовується як катапульта для запуску легендарних оповідань.
Мета писання легенд була подвійна: з одного боку, популяризувати якісь відомості з історії України, з другого – пропагувати ідеї соціалізму.
Заради популяризації історії К. П. вкладав своїм дідам в уста фрагменти популярних книг з історії України, яких тоді було надруковано уже чимало. Ці фрагменти часто подані в дуже перекрученому вигляді.
Наприклад, найпершою (в 1913 р.) була опублікована легенда «», перевидана у 1919 р. під назвою «Казка руїн». Молодий пан Потоцький поїхав був приборкувати повстання українських козаків, і от все літо від нього нема вістей, аж у глибоку осінь приходить вість – «він вмер від меча ворога, в полоні від тяжких ран, получених в битві під Пилявцями». Битва сталась 23 вересня 1648 р., так що звістка справді мога йти півтора чи два місяці. Але інші подробиці виразно вказують на , який загинув ще у травні 1648 р. в битві на Жовтих Водах.
Навіщо було переносити цю подію в Пилявці – я не можу зрозуміти. Хіба що припустити, що К. П. писав з пам’яті, не зазираючи в книжки і ці битви поплутались?
Щоби два рази не вставати, зазначу, що вигадане село Любомирівка, де відбувається дія, один раз поставлене на ріці Горинь і три рази – на ріці Стир. І так стоїть в обох прижиттєвих виданнях! Я в своєму перевиданні поміняв усе на Горинь, але ця неувага до географії показова для К. П. Ми вже бачили її вище і ще побачимо не раз далі.
Легенда «Там, де козаки сплять» має сигнатуру «1911 р., 10 вересня. М-ко Краснопіль», але вона вводить в оману: «жид взяв млин в оренду ще перед війною, та й до цього часу господарює»; і далі: «Ото, як була оце війна, та як поприходили австріяки сюди». Австрійці прийшли у Пляшеву восени 1915 року, і війна – це Перша світова війна. Отже, легенда остаточно опрацьована, мабуть перед її публікацією в 1919 році.
Легенда переповідає історію битви під Берестечком у 1651 р. загалом згідно з історією, але в ній поляки допитуються, «де знаходиться Кривоніс», який помер ще у 1648 р.
В легенді «Зелена криниця та дуб кучерявий» (1921 р.) виразно відбилася болохівська концепція М. С. Грушевського:
На великому вічу в Болохові люди постановили називати себе вільними від усяких панів, князів та ханів і збройно боронитися проти кожного, хто тільки стане проти них.
Те саме бачимо в оповіданні «» (1924 р.):
Було з давних давен, де Бог, де Случ і Збруч, жили все однакові люди і стольний город їх Болохів над Богом, але з часу князів та чорноризців їх, замість людей – смерди та бояре, а воля прахом пала […] Данило князь, що їздив до орди і кланявся там доземно, тепер прийшов до нас, щоб смердами усіх зробити.
Я зовсім не думаю, що К. П. читав базову статтю М. С. Грушевського (, 1892 р.), але можливо читав популярні нариси того ж Грушевського чи когось із його послідовників.
Натомість легенда «Бог чорних клобуків» (1921 р.) має з реальної історією лише стільки спільного, що назва «чорні клобуки». Цей народ, злегка відомий зі згадок кінця 12 – початку 13 ст., жив на ріці Рось (отже, на правому березі Дніпра). У от К. П. переніс їх у лубенський повіт (на лівому березі Дніпра) і в час ще до утворення Київської держави, і так далі. Отака-то гарна «популяризація» виходить із його легенд!
Я не збираюсь перелічувати всі недоречності й перекручення історичних фактів у легендах К. П. Твердо встановлених фактів з нашої історії відомо так мало, що просто плакати хочеться. Здавалось би – заповнюй своєю фантазією ці безмежні простори між відомими фактами – і буде тобі щастя. Але ні, К. П. не шукав собі легкої роботи і довільно пересував саме оці непорушні стовпи нашої історії – пересував без ніякої потреби, без жодної ідеї, тільки заради сумнівної слави чоловіка малограмотного.
В усіх цих легендах немає ані крихти «фольклору», усної народної творчості. Це – фантазії напівосвіченого кандидата в інтелігенти, і нічого більше. «Ілюстровану історію України» Грушевського відносити до «фольклору» не випадає.
Ідеї соціалізму К. П. пропагував у своїх легендах наполегливо і прямолінійно.
Так ото сей новий лицар як з’явиться, то закінчить діло старого лицаря, що не стане панів, не буде більш ксьонзів і попів, щоб ядом обдаровували своїх вірних, а весь народ зійдеться друг з другом і спільно буде терпіти горе своє і радість свою, бо початок сьому вже зробив мужицький лицар і панська панянка. (Дівич-гора 2 вересня 1914 р.) [Мужицьких лицарів не буває, так само як і панських панянок.]
От навидумували всяких машин, та й розпочали творити рай на землі… Той під небо машиною літає, той у землю машиною закопується, а той і сам не знає що робить, а кров так і ллється по всім світі. Сльози вдовиць і сиріток бідних скропили всю землю, а мудрі голови своє діло роблять і кожда голова думає про себе якнайкраще.
Кожний з них терпить сам за себе, бо має від сього свою утіху і любить називати себе страдником за кращу долю… (Чудо віри 10 вересня 1918 р.) [Це сліпий лірник як професор міркує…]
Стали робитися гайдамаками і стали боротися за таку волю, щоб усі були вільними людьми і добрими господарями і щоб не було в нас чужих панів, які вважали б нас за своїх наймитів та підданих. (Палієва шабля 17 квітня 1921 р.)
Живіть спільно і ніколи не сваріться між собою. Йдіть за молодими й дужими, то й самі такими будете. Віруйте так, як кажуть серце, розум і сумління, але ніколи не потурайте старим звичаям, бо старе добре тільки для старого, а молоде мусить шукати молодого. (Бог чорних клобуків 26 червня 1921 р.) [Тоді думали, що соціалізм – це мир.]
Був, кажуть, такий князь, який усе своє життя воював з ворогами, та всяке добро стягав до себе і закопував його в глибоких льохах цього замку, щоб потім поділити його між своїми людьми… Певне хотів, щоб усім добре жилося. [соціалізм] (Скарби віків 1 липня 1921 р.)
Дядько ніяково заморгав очами, якесь чудно всміхнувся і пробубонів: – Все для держави і для держави! А того, щоб між народом розділили, ніхто й не скаже!
На великому вічу в Болохові люди постановили називати себе вільними від усяких панів, князів та ханів і збройно боронитися проти кожного, хто тільки стане проти них. (Зелена криниця та дуб кучерявий 23 липня 1921 р.)
Для всенародного горіння й віри в свою кращу долю, коли ніякий ні князь, ні боярин не буде дарма проливать його крові і всі разом будуть жити в спільній любові… (Три хрести 6 вересня 1921 р.) [Так осліплений в 1097 р. князь Василько Теребовльський проповідує/]
Незалежна поведінка Беньовського з магнатами і його уважливість до простого народу дуже не подобалася бережанському можновладцеві графові Синявському, який задумав погубити його. (Лицар Беньовський 9 вересня 1921 р.)
Беньовський наказав татарам, аби вони не кривдили хлопів і тим прихилив до себе всі околишні села і вони, разом з татарами, облягли замок. [Татари грабували Україну через те, що ніхто не здогадався віддати їм такий наказ і пояснити, що їх грабунки – це не соціалістично!]
Отже, соціалізм у творах К. П. складається із загальної рівності, розподілу всього між усіма і сподівання на загальний мир.
Перша популярно-соціалістична спроба була написана у 1914 р., коли пропаганда соціалізму могла видатись доречною, але друкувати її в 1919 році, коли всі вже знали, що соціалізм – це чекістські розстріли, було мабуть не потрібно. Однак К. П. продовжував агітувати за соціалізм, і найбільше – в 1921 році, коли соціалісти уже видали цілу серію загарбницьких війн і поділили все між усіма так, що аж голод настав.
Чому так сталось, чому К. П. пропагував ідеали, спростовані реальним життям – я не знаю, бачу тільки, що так воно є.