Утеча

Микола Жарких

Оскільки герої К. Поліщука не знають, куди має йти отой їх «свій шлях» – то їм байдуже, куди йти. Також не кожен має сміливість і спритність, щоби отак із українців та прямо перестрибнути до червоних. Тому герої К. П. часто вдаються до простішого варіанту «свого шляху», а саме – утечі.

Тікають ці герої так часто і так охоче, що можна виділити кілька композиційних схем.

Найбільш розвиненою є схема № 1: пригода 1 → утеча 1 → пригода 2 → утеча 2 → пригода 3. Так побудовано Я-Оп:

Цілком випадково [1918 р.]

Великого бажайте! (1 грудня 1921 р.)

Також оповідання «Ганебна справа» (жовтень 1918 р.)

Схема № 2 є спрощенням схеми № 1: утеча 1 → пригода → утеча 2. Так побудовані наступні Я-Оп:

Старий образ 25 лютого 1919 р.

На волі 4 серпня 1919 р.

Отаманша Соколовська 7 вересня 1920 р.

2 липня 1921 p.

Друг мертвих 28 серпня 1921 р.

Схема № 3 є подальшим спрощенням: утеча → пригода. Так побудовані наступні Я-Оп:

Червоні рядна Січень 1919 р.

Ліпший світ Весна 1922 р.

Схема № 4 так само є подальшим спрощенням: пригода → утеча. Так побудовані наступні Я-Оп:

Червоне марево 1918 р.

Між «своїми» [1921 р.]

За всіх – один 25 серпня 1921 р.

З того боку Весна 1922 р.

Також оповідання:

[лютий 1919 р.]

Село сумувало [1921 р.]

Манівцями 19 грудня 1921 р.

Також повість «Світ червоний» (весна 1922 р.).

Спрощенням є і схема № 5: пригода → утеча → пригода. Так побудовані наступні Я-Оп:

Потурченко-Потурчишин Жовтень 1922 р.

Осінь 1924 р.

Я не думаю, що є сенс робити виписки – кожен може знайти слова, якими описана утеча, на початку або наприкінці згаданих оповідань.

Якби я був науковцем, я б з усього цього написав статтю, наприклад «Ескапізм як модус екзистенційності в українській готично-модерністично-символістичній прозі» – але для цього бажано знати, що таке «ескапізм».

Я ж, як відставний фізик-теоретик, таких мудрих слів не знаю і думаю собі просто: утеча для К. Поліщука – це зручний композиційний прийом, яким можна розпочати та / або завершити оповідання. Також утеча виступає як форма ходіння своїм шляхом, коли Я-Опв бачить, що течія пригоди несе його зовсім в інший бік (особливо виразно це видно у «Воєнко», де Я-Опв мало не заскочив на посаду голови волості). І може справді події, серед яких жив К. Поліщук, вимагали постійних утеч.