Філософія

Микола Жарких

Притаманне К. Поліщуку небажання і невміння розрізняти різні типи війн поширюється на інші сфери, утворюючи своєрідну філософію:

Ніхто не заперечить мені того, що не можна не вірити в Бога, того самого Бога, що мудрістю своєю дав всьому початок і призначив кінець ( 8 серпня 1915 р.)

Ми обоє блукали, шукали і вірили в сяйво всесвітньої волі і любові, але зрозуміли в своїй самотності, що щастя лише там, де душа відчуває Бога. (Цілком випадково [1918 р.])

Де кінчається життя і починається смерть, сього ніхто не знає. Минуле жиє в сучасному, а сучасне в будучому. (Біла панна 1918 р.)

Все, що творилося й твориться, являється низкою кінематографічних малюнків, лише з тією різницею, що ми всі являємся співучасниками цього величезного сценарію, що називається сучасне життя, і якраз цього життя я не в силі зрозуміти, і дарма тільки вишукую логіки явищ. (Революційним шляхом 12 листопада 1921 р.)

Те, що ми називаєм не справжнім і не дійовим, виявляється доконаним фактом в той час, як наше справжнє і дійсне є наскрізь фальшиве. (Замість казки 30 листопада 1921 р.)

Тоді хай це буде замість казки, коли не схочете прийняти за дійсність! (Замість казки)

Нічого, крім того, що всі ми, пане генерале, не знаємо дійсного і так блукаємо манівцями, не маючи справжнього! (Манівцями 19 грудня 1921 р.)

«Усе, що є, має собі за причину те, що було, а все, що буде, вважатиме причиною те, що є тепер». (Медобор Осінь 1924 р.)

Те, що має бути, вже є, як і те, що вже було». (Медобор)

Даремні були б мої (до когось) запитання про дійсне того сну, бо ніхто в цілому світі не зможе мені з’ясувати його таємниці. Ніхто. Навіть Каміль Флямаріон, який каже, що «Бачити майбутнє, се значить просто бачити те, що наступить». (Медобор) [Неймовірно! Майбутнє – це те, що наступить! А ви як собі думали?]

«Не можна собі уявити того моменту, в якому станеться вичерпання, як рівно ж моменту, в якому стався початок». (Медобор)

Із наведених цитат видно, що основна філософська проблема, яка хвилює літературних персонажів, створених К. Поліщуком – це неможливість відрізнити дійсність від сну / вигадки, сучасність – від минулого та / або майбутнього.

Оскільки це повторюється з одного твору в інший, тобто системно, виходить, що це проблема самого автора, а не якогось конкретного літературного персонажа, котрий живе своїм власним внутрішнім життям, а письменник, створивши такого, відходить убік і говорить: «Ну що ж я винен, коли він отакий і є?» Повторюся: це – проблема автора, а не його персонажів.

Важливо, що К. П. тільки ставить цю проблему в своїх творах, але не намагається її розв’язати, вказати якісь способи для розрізнення дійсності й вигадки. Схоже, він навіть не усвідомлював, що тут є проблема!

Якщо вже хто вскочив у такий сумнів, він мусить так чи інакше його подолати, бо без цього неможлива ніяка плідна конкретна діяльність.