Свій шлях

Микола Жарких

Свою контрреволюційність, своє розходження із революцією К. Поліщук мотивував тим, що він хоче бути самим собою і йти своїм шляхом:

Кличуть його на барикади. Він залишив їх і пішов дорогами власного шукання. (Фрагменти життя Осінь 1919 р.)

До страшної нудоти зненавидів їх і відчув потребу бути самим собою, щоб міг вільно думати. (Революційним шляхом 12 листопада 1921 р.)

Замість того, щоб стати самим собою, я став слухняним рабом її партійного переконання (Замість казки 30 листопада 1921 р.)

– Чи розумієте ви тепер те, що я хочу бути самим собою?

– Не розумію! – здивувався генерал. – Як так самим собою і яку ідею маєте ви? (Манівцями 19 грудня 1921 р.)

Я піду своїм власним шляхом, тим самим, яким задумав іти ще минулої ночі, але так нещасливо. (Манівцями)

Всі ми не знаємо дійсного і так блукаємо манівцями, не маючи справжнього! І коли я знайшов до нього свій шлях, то ніхто не сміє ставати мені на перешкоді! (Манівцями)

Я не робив «зміни», а через те не мав трьох гривень. Я був сам собою і став «зрадником». (Переспіви співаного 10 вересня 1921 р.)

Зрозумів, що тепер мусить сам собі шукати своїх шляхів (Отаман Зелений 1921 р.)

Тепер же я мушу бути «самим собою». (Світ червоний Весна 1922 р.)

Адже ж тобі не це пошкодило бути самим собою? (Світ червоний)

Чуття нового рішучо перемогло його й попровадило своїми шляхами (В сутінку печер святих Літо 1922 р.)

Плюньте ви на все і йдіть собі власним шляхом, здобувайте все власними силами і так доб’єтеся свого. (Потурченко-Потурчишин Жовтень 1922 р.)

«Іду своїм шляхом. Як за годину моя ділянка фронту буде звільнена, і ви мусите подбати про це. Отже, скінчено!» (Гуляйпільський «батько» [1925 р.])

Можемо зробити висновок, що «бути самим собою» та «йти своїм шляхом» – то постійні вирази у творах К. Поліщука, спосіб говорити (façon de parle, як кажуть французи). І якщо бути самим собою – це природне бажання, котре не потребує раціональної мотивації, то пропозиція йти своїм шляхом природно викликає запитання – а куди саме? Здається, К. Поліщуку це було байдуже, і він ніколи не відкрив цієї своєї таємниці – як конкретно він собі уявляв оцей «свій шлях».

Хіба що сотник Дик – персонаж роману «Гуляйпільський «батько» – пішов «своїм шляхом», зрадивши Україну і перейшовши на бік червоних, де він дослужився до помітної посади. Чи вважав К. Полішук цей «свій шлях» за універсальний рецепт?