Радянофільство

Микола Жарких

Неясність поняття «революція» у К. Поліщука вкупі із байдужістю до розрізнення друзів і ворогів приводить до скочування автора у звичайнісінький радянізм, радянофільство, радянославіє і радянословіє:

З червоним прапором в руках, з гордо піднятою головою, в сміливім змаганні з ворогом, він був прекрасний собою. (Він кохав сонце [Жовтень] 1917 р.)

Свято Волі і червоні прапори усіх помирили. (Ганебна справа Жовтень 1918 р.)

І червоно-чудна хоругов / Піднялася в страшній боротьбі… ( 14 лютого 1919 р.)

Вечером йшли «наші» і несли з собою червоні прапори. (Червоні рядна Січень 1919 р.)

Як мак червоний, майовий, / Цвітуть визвольних днів прапори ( 19 лютого 1919 р.)

Валка за валкою скриплять навантажені вози. Черепашачим кроком гримають важкі панцирники. Червоними маками цвітуть розгорнуті стяги. (Фрагменти життя Осінь 1919 р.)

Гей, куди лиш не стань і куди лиш не глянь – / Скрізь і всюди червоні простори… (Здвиг Лютий 1921 р.)

Ідея самостійної Української держави. В той час, як така держава вже існує, ми все ж таки не перестаємо її шукати і знаходимо своє місце за колючими дротами.

– Не розумію, – промовив гаряче товариш, звертаючись чомусь до мене. – Що це є? Чи не радянська, га?

– То не так важно, як вона називається, а важно те, що є фактом! (Замість казки 30 листопада 1921 р.)

І вже напередодні Різдва майже на кожнім кроці говорили:

– Чи не краще було б помиритися?

Запевнення наших агітаторів в тому, що «ми змагаємся за визволення, а не поневолення», мало що помагали.

– Робочий робочого дерти не буде! – відповідали на те. – А через оту Вкраїну ми навіть свят не будемо бачити. (Одне Різдво 22 грудня 1921 р.)

Гойдатимем сонячні дзвони / Над чолом схвильованих Рад… (Пора [1921 р.?])

Прямує, наче тінь, / Червоний наш пророк, / В огнисту далечінь… ( [1921 р.?])

«Визволений раб» співає «Інтернаціонал». Аж тоді визволився! (Начерки олівцем 1 травня 1922 р.)

Один молився до неба блакитного, другий до зірниці червоної, а третий чорній землі кланявся. () [Серпень 1922 р.] [А ще це оповідання цікаве тим, що тут є і пани, і куркулі, і середняки, і незаможники – весь набір більшовицької соціології.]

Отже, червоні прапори, як і все інше червоне, з’являється у творах К. Поліщука наприкінці 1917 року, коли і без нього все довкола було червоним. А К. П. старався не відставати від життя.