Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Радянофільство

Микола Жарких

Неясність поняття «революція» у К. Поліщука вкупі із байдужістю до розрізнення друзів і ворогів приводить до скочування автора у звичайнісінький радянізм, радянофільство, радянославіє і радянословіє:

З червоним прапором в руках, з гордо піднятою головою, в сміливім змаганні з ворогом, він був прекрасний собою. (Він кохав сонце [Жовтень] 1917 р.)

Свято Волі і червоні прапори усіх помирили. (Ганебна справа Жовтень 1918 р.)

І червоно-чудна хоругов / Піднялася в страшній боротьбі… («Миготять…» 14 лютого 1919 р.)

Вечером йшли «наші» і несли з собою червоні прапори. (Червоні рядна Січень 1919 р.)

Як мак червоний, майовий, / Цвітуть визвольних днів прапори («Миготять…» 19 лютого 1919 р.)

Валка за валкою скриплять навантажені вози. Черепашачим кроком гримають важкі панцирники. Червоними маками цвітуть розгорнуті стяги. (Фрагменти життя Осінь 1919 р.)

Гей, куди лиш не стань і куди лиш не глянь – / Скрізь і всюди червоні простори… (Здвиг Лютий 1921 р.)

Ідея самостійної Української держави. В той час, як така держава вже існує, ми все ж таки не перестаємо її шукати і знаходимо своє місце за колючими дротами.

– Не розумію, – промовив гаряче товариш, звертаючись чомусь до мене. – Що це є? Чи не радянська, га?

– То не так важно, як вона називається, а важно те, що є фактом! (Замість казки 30 листопада 1921 р.)

І вже напередодні Різдва майже на кожнім кроці говорили:

– Чи не краще було б помиритися?

Запевнення наших агітаторів в тому, що «ми змагаємся за визволення, а не поневолення», мало що помагали.

Робочий робочого дерти не буде! – відповідали на те. – А через оту Вкраїну ми навіть свят не будемо бачити. (Одне Різдво 22 грудня 1921 р.)

Гойдатимем сонячні дзвони / Над чолом схвильованих Рад… (Пора [1921 р.?])

Прямує, наче тінь, / Червоний наш пророк, / В огнисту далечінь… («Хвилюймо духом дух…» [1921 р.?])

«Визволений раб» співає «Інтернаціонал». Аж тоді визволився! (Начерки олівцем 1 травня 1922 р.)

Один молився до неба блакитного, другий до зірниці червоної, а третий чорній землі кланявся. (Рідний наш Ісус) [Серпень 1922 р.] [А ще це оповідання цікаве тим, що тут є і пани, і куркулі, і середняки, і незаможники – весь набір більшовицької соціології.]

Отже, червоні прапори, як і все інше червоне, з’являється у творах К. Поліщука наприкінці 1917 року, коли і без нього все довкола було червоним. А К. П. старався не відставати від життя.