Революційність
Микола Жарких
К. Поліщук жив у часи революції, знав це слово і вживав його у своїх творах:
Вітає ясні дні / Бунтарний Робесп’єр. ( [1918 р.])
Хай живе велика революція, бо вона несе визволення всім пригніченим народам. (Цілком випадково [1918 р.])
Не для гайдамаччини сліпої, не для свавільного козацтва, не для бундючливого гетьманства я офірував собою, а для золотих ланів рідних, для рідного неба блакитного.
О, яка радість перемоги панувала в моїм серці, коли з розгорнутими прапорами ми йшли слідом за ворогом.
Визволення у вільній праці на вільній від буржуазної експлуатації землі. Визволення селянства в його владі. (Червоне марево 1918 р.)
А революція являється могутнім натхненням стихії, яка шляхом руїнного страждання приведе до тієї межі, за якою починається нива творчої праці.
Змучені горем і нуждою голодні робітники та солдати не змогли більше терпіти кривавого царя і зробили революцію. (Ганебна справа Жовтень 1918 р.)
З прапором могутнім йде Народна рада, / Гинуть чорні душі і злочинна зрада… (Дужі й непоборні 25 січня 1919 р.)
А весною, на вільному полі, / Линуть співи визволення й волі… ( 12 березня 1919 р.)
Буде воля світитись над нами, / Наче сонце ясної весни. (З весняного Травень 1919 р.)
Останній наступ наш не знатиме упину / І вдарить ворога в залякану злу спину. (Шалений кінь Літо 1920 р.) [перефразований «Інтернаціонал»: / Перемога нас жде]
Але чує душа після наших слідів: / Велич Волі ще дужче засяє. (Здвиг Лютий 1921 р.)
Я [Я-Опв] людина цілком вільна і по своїх переконаннях справжній анархіст-індивідуаліст. Ніколи ні до якої політичної партії не належав, але завжди був за революцією. ( 2 липня 1921 р.)
Я промовляв до себе найреволюційніші промови, укладав найскладніші плани державних переворотів. (За гратами 21 серпня 1921 р.)
– Як ти думаєш, чи доб’ємось ми коли своєї самостійності?
Я, будучи переконаним революціонером, відповідав:
– Коли Москва розпочне революцію, то цілком можливо, що… (Великого бажайте! 1 грудня 1921 р.)
Полум’я збройно розгорну, / В небі розпалю вогні ( [1921 р.?])
Коли не казка мрій, / А рев страшних гармат / Потягне всіх у бій, / То впаде чорний кат / На стерні вільних жнив… ( [1921 р.?])
Востаннє розгорнем знамена / І випустим клич боєвий (Пора [1921 р.?]) [ще «Інтернаціонал»]
Ми пройдемо дорогу страшну, / Поцілуєм останній поріг. – / О, вітайте ж майбутню весну, / Хто осінній туман переміг… (На вигнанні [1921 р.?])
Краще вдарте молотом в кайдани / Серед злої ночі… (На вигнанні [1921 р.])
Сильні в борні не ридають, / Дужим нема самозгуби… (На вигнанні)
Таким чином, створені К. Поліщуком я-оповідачі виступають переконаними революціонерами, принаймні в якомусь періоді свого життя. Системність таких заяв дозволяє думати, що це – погляди самого автора.
Маленький недолік такої революційності полягає в тому, що К. П. ніколи не замислювався – в чому власне полягає революція, що значить це слово. Ну, маємо його твори такими, якими вони є – без таких визначень.