Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

«Шляхта»

Микола Жарких

Слово шляхта як соціальний термін в цей час у нас ще не вживалось, і в ПС ми його не бачимо. Я вживаю його замість багатослівного «землевласники, зобов’язані до служби».

В ПС зрідка трапляється термін боярин: Яцко, боярин жеславський (розділ 291), Василь Якович, боярин слуцький (311), Дмитро Федькович, боярин пінський (313) – і тільки. Характерно, що цей термін обов’язково супроводжується назвою міста, де чоловік був боярином.

В розглядуваний час вживався також термін зем’янин, але в тексті ПС ми його не маємо (всі особи, котрі в документах фігурують як зем’яни, в ПС іменуються панами, про них далі).

Тому на підставі автентичної термінології виявити прошарок землевласників, котрі стояли вище за звичайних селян, але не дотягували до панів, не так просто.

На першому місці тут слід поставити Семена з Колків (розділ 57), запис якого, як ми бачили, був продубльований (орієнтовно в 1497 р.) зі вкладної грамоти 1398 р. Це особа доволі заможна, володіє дворищем у Лісниках біля Києва, і може давати на монастир по копі грошів (60 грошів) щорічно. наприкінці 14 ст. важив близько 3 грамів, тобто сума оплати виносилась на 180 грамів – досить помітну величину. Найцікавіше, що внески було обіцяно саме в грошовій форму. Але ж срібла в Лісниках не добувають, і щоб добути гроші, треба щось продати.

Наступні записи такого роду належать орієнтовно до 1508 р. (розділи 150, 151) – в них родини з Путивля обіцяють давати на монастир по каді меду на рік. Мед, на відміну від срібла – продукт власного господарства, котре володіло бортями або й пасікою. Чи такої ознаки матеріального добробуту досить для зарахування людей у вищий соціальний стан – на матеріалі ПС вирішити не можна.

В розділі 331 (орієнтовно, 1527 р.) маємо помітку: «сі 5 душ за ручницю вписали». Рушниця, згадана тут (ручна вогнепальна зброя), навряд чи була предметом селянського побуту. Тут скоріше можна припускати людину, причетну до воєнної служби.

Далі в розділі 403-2 читаємо: «сії душі 3 уписано за сукно і за Псалтирю 2 душі». Сукно – це не сермяга, це, скоріше за все, досить дорога й якісна привозна тканина, котру треба було купувати. Рукописна книга (Псалтир) також, можна думати, була річчю досить коштовною, доступною тільки заможним людям. Більше того – ця згадка вказує нам, що родина, котра дарувала цю книгу, була грамотною, читала книгу, котру ми й досі читаємо.

В розділі 417 бачимо приписку: «сія душа вписана за куни», тобто за гроші (можливо, що й хутрові). Це також може вказувати, що майновий стан дарувальника був вищим за масу населення.